Салтівська археологічна культура.
Салтівська, або салтівсько-маяцька культура датується приблизно 700 - 1000 роками н. е. На території України її пам'ятки охоплюють переважно басейн Сіверського Дінця у межах Харківської, Донецької та Луганської областей. Вона стала об'єктом дослідження на початку XX ст. (розкопки В. О. Бабенка, В. О. Городцова, М. О. Макаренка). Великий внесок у дослідження цих пам'яток зробили також Д. І. Багалій, О. С. Федоровський та ін. На сьогодні відомо близько 1000 пам'яток. Серед них кочові та сезонні стійбища, постійні поселення, городища, оточені земляними валами і ровами, замки з кам'яними стінами, міста, а також підкурганні поховання, ямні та катакомбні могильники з інгумаціями та кремаціями. Салтівські житла поділяються на три групи: юрти, напівземлянки та наземні. Юрти, характерні для степових районів Приазов'я та Подоння, мають круглу основу. Напівземлянки, поширені у Лісостепу та на Нижньому Дону, мають прямокутну форму. Обігрівалися вони печами або вогнищами. Стіни наземних прямокутних будівель обмащувалися товстим шаром глини, всередині влаштовані одне-два вогнища. У Криму, Приазов'ї та Дагестані відомі також споруди з сирцевої цегли на кам'яних цоколях. Безкурганні могильники нерідко сягають значних розмірів. Серед них найкраще вивчені Салтівський і Дмитрієвський. Зокрема, у Верхньому Салтові досліджено близько 300 катакомб. Салтівські поховання поділяються на два основні типи: катакомбні та ґрунтові. Катакомбні мають довгий дромос і купольну поховальну камеру; у кожній катакомбі ховали від одного до шести небіжчиків. Супроводжувальний інвентар - прикраси, деталі одягу, інколи зброя або знаряддя праці. На ґрунтових могильниках, на відміну від катакомбних, поховано більше вершників із кінською збруєю, прикрашеною срібними бляшками. Більшість салтівської кераміки було виготовлено на гончарному крузі, проте використовувався і ліпний посуд. Вироби із заліза представлені широким асортиментом знарядь землеробства і обробки дерева (лемехами, череслами, серпами, косами, мотиками, теслами, різцями, кліщами тощо), побутових предметів, зброї, кінського спорядження. Із бронзи та срібла виготовлені салтівські прикраси, що походять переважно з поховань: каблучки, персні, сережки, браслети, підвіски, пряжки, бубонці, бляшки для поясів та кінської збруї, намиста. В усьому ареалі культури трапляються написи, виконані рунічним письмом і сотні тамгоподібних знаків, малюнків-графіті на цеглі, обробленому камені, кераміці, кістці. Чимало дослідників звертали увагу на неоднорідність салтівських пам'яток різних регіонів, виділяючи різні локальні варіанти. Для України, зокрема, характерні верхньодонський, приазовський і кримський варіанти. Вважається, що основним населенням верхньодонського варіанта були переважно алани північнокавказького походження, котрі користувалися катакомбними могильниками. Окрім кочового тваринництва, типового для болгар, значна частина салтівського населення (передусім гданського) займалася орним землеробством, що засвідчено численними знахідками землеробських знарядь. Вважається, що салтівська культура існувала у рамках однієї політичної організації - Хозарського каганату.
|
|
|
|
|
|
Пізні кочовики (печеніги, торки, половці, золотоординці та ін.).
Уперше давньоруський літопис згадує про печенігів близько 915 р. З другої половини X - до середини XI ст. літописи повідомляють про напади печенігів на Київську Русь За часів панування печенігів етнічний склад населення у степовому Подніпров’ї був досить строкатим. Тут жили нащадки сармато-аланських племен, тюркські, угорські, слов’янські племена, а з 985 р. сюди приходять торки. До середини XI ст. на території Степу існував союз печенігів і торків. Русь неодноразово завдавала поразки печенігам, після чого вони значною мірою відкочувалися на захід. З середини XI ст. на землі Київської Русі здійснюють спустошливі напади племена половців. Ці напади тривали протягом ХІІ - початку XIII ст. Іноді наставали періоди мирних стосунків. Найголовнішими пам’ятками, що відбивають історію кочового населення степового Подніпров’я, є кургани і кам’яна скульптура. Дослідження О. С. Уварова та М. І. Веселовського надійно пов’язали степові скульптури з тюрками.
|
|
|
Кочовики здійснювали поховання під курганним насипом або робили впускні поховання. Одне з впускних поховань виявлено у 1963 р. в кургані поблизу с.Новочорномор’я Херсонської області. Небіжчика було поховано в ямі 2,2 х 0,8 м у випростаному положенні головою на південний схід. По обидва боки від черепа знайдено золоті сережки. Біля кістяка лежали залізні ножиці, ніж та стремено. Зліва виявлено кінський череп з прямими залізними вудилами, праворуч - ще одне стремено. Поблизу с. Шевченко Херсонської області, досліджено ще одне впускне поховання. Поховальна яма 2,6 х 1,3 м мала сходинку, на якій знайдено череп і кістки ніг коня, залізні вудила і стремена. Рештки самого небіжчика лежали на дерев’яному настилі, головою на південний схід. У поховальній ямі виявлено гончарну посудину з хвилястим орнаментом і червоноглиняну амфору. Багате жіноче поховання з конем кінця XII - початку ХІІІ ст. відкрито на курганному могильнику поблизу с. Новоіванівка Донецької області. Голову похованої прикрашали діадема і бубонець-підвіска. На кістяку знайдено дві золоті пластинчасті бляшки і золоту шийну гривну, брошку, чотири браслети зі скла та срібла. Крім того, у могилі знайдено стремена, вудила, пряжку, рештки збруї, а також мідний казан з кістками вівці - рештками поховальної їжі. У кургані на р. Молочна у 1981 р. В. В. Отрощенко відкрив багате половецьке поховання ХІІ - ХІІІ ст. Навколо прямокутної ями великих розмірів лежали кістяки п’яти коней зі збруєю та сідлами, оздобленими срібними з позолотою прикрасами. Померлий був похований у дерев’яному саркофазі, замкненому на чотири циліндричні замки. У саркофазі виявлено рештки багатого одягу. З предметів озброєння знайдено шолом з напівмаскою і кольчужною бармицею, щит, сагайдак, налуччя, стріли, кольчугу, шаблю, кинджал. Були у похованні й культові предмети (курильниця і ножі), а також золоті та срібні прикраси. Цікавими і важливими пам’ятками кочовиків (головним чином половців) є серії кам’яних антропоморфних ідолів,так званих баб. Вони дають можливість з’ясувати не тільки культи та обряди кочового населення, але й вивчити предмети одягу, прикрас, зброї та побутові речі кочовиків.
|
|
|
Дата добавления: 2018-05-02; просмотров: 547; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!