Пражська археологічна культура.
Празька археологічна культура охоплює значний ареал: від басейну Прип'яті на півночі та Дніпра на сході, до Дунаю на півдні та межиріччя Ельби і Заале на заході. Пам'ятки цього кола вперше були досліджені С. С. Гамченком поблизу с. Корчак на Житомирщині близько ста років тому, пізніше такі старожитності були виділені І. Борковським серед знахідок Празького музею. Неукріплені поселення здебільшого мають невеликі розміри (0,5-1 га) і розміщуються по краях першої тераси, на підвищеннях у заплаві, інколи на корінному березі. Селища нерідко розташовані групами на відстані 0,5 - 3 км одне від одного. Відомі також поодинокі празькі городища. На території України між Дніпром і Західним Бугом досліджено приблизно 350 жител. Серед них переважають невеликі напівземлянки зрубної або стовпової конструкції з піччю-кам'янкою в одному із кутків. Окрім жител і господарських ям, на празьких поселеннях виявлено кілька виробничих споруд. Могильники празької культури на території України вивчені недостатньо - відомі лише 12 невеликих могильників і окремих поховань. Поховальний обряд - трупоспалення на стороні з уміщенням решток кремації у горщик-урну або неглибоку яму. Поховання здійснювалися на ґрунтових або курганних могильниках під насипом заввишки до 1 м діаметром 4 - 10 м. Відомі також безурнові поховання у насипу, на горизонті чи в ямках. Кремації іноді супроводжувалися уламками кераміки або окремими посудинами. Провідним типом празької кераміки є ліпний горщик більш-менш витягнутих пропорцій. Знахідки знарядь праці та зброї пов'язані виключно з поселеннями. Серед них - залізні наральники, серпи, коси, ножі, шила, долота, кам'яні жорна, ливарні форми, глиняні пряслиця, ллячки, кістяні проколки тощо. Основні прикраси і предмети убрання походять із поселення Зимна. Це браслети з потовщеними кінцями, різноманітні пряжки, кільця, пластинчасті підвіски і накладки, невеликі пальчасті фібули, різнокольорові скляні намистини. Найбільш архаїчні празькі пам'ятки датуються серединою V ст. за двома знахідками залізних двочленних фібул типу Прага (Кодин), ранньої пальчастої фібули з Теремців та підв'язної застібки із Луки Каветчинської. Празька культура відноситься до раннього Середньовіччя. Більшість датувальних знахідок, за центральноєвропейськими аналогіями, належить до VI чи, переважно, VII ст. Подальша доля празької культури у східній частині її ареалу зрозуміліша — наприкінці VII ст. вона переростає в райковецьку культуру. Територія поширення празької культури досить чітко збігається із визначеним Йорданом і Прокопієм ареалом склавинів, тому вважається, що носіями празької культури були саме вони.
|
|
|
|
|
|
Пеньківська археологічна культура.
Пеньківська археологічна культура охоплювала приграничні райони Лісостепу і Степу. О. М. Приходнюк виділяє чотири локальні варіанти пеньківської культури: лівобережний, надпорізький, дніпро-дністровський і дністро-прутський. Пеньківські пам'ятки уперше стали відомі наприкінці 1950-х років після розкопок на берегах майбутнього Кременчуцького водоймища. Експедиція під керівництвом Д. Т. Березовця дослідила кілька поселень поблизу с. Пеньківка на Тясмині. Нині на території України відомо близько 300 пеньківських пам'яток, серед яких основну масу становлять поселення відкритого типу. Майже всі вони займають низькі ділянки перших терас або підвищення у заплаві, поблизу води та заплавних лук, на легких для обробітку ґрунтах. Провідне місце серед жител займає квадратна напівземлянка зі стінами зрубної чи каркасно-стовпової конструкції, причому на ранньому етапі поширені житла із вогнищем, нерідко із центральним стовпом, що нагадують споруди київської культури. Поховальний обряд представлений трупоспаленнями на стороні з уміщенням решток кремації в горщик-урну або неглибоку яму. Зрідка трапляються інгумації (Мохнач, Олексіївка, Селіште, Данчени), які підтверджують тісні взаємозв'язки слов'ян із тюрками-степовиками. Про близькі стосунки носіїв пеньківської культури з кочовим населенням свідчать також гончарні центри на кордоні слов'янського і степового світів, де виготовляли кераміку в північнокавказькому стилі. Весь посуд пеньківського типу ліпний. Керамічний комплекс включає насамперед горщики біконічних та опуклобоких форм. Знахідки знарядь праці та зброї пов'язані лише з поселеннями. Серед них - залізні наральники, серпи, мотики, ножі, шила, долота, кам'яні жорна, ливарні форми, глиняні пряслиця, кістяні проколки, голки та ін. Предмети озброєння представлені залізними наконечниками списів і стріл, а також кістяними обкладками від лука. Набір прикрас із бронзи і срібла містив пальчасті та литі дунайські фібули, браслети з потовщеними кінцями, поясні набори "геральдичного" стилю, зоо- і антропоморфні фібули тощо. З пеньківською культурою пов'язана південна зона поширення скарбів типу "старожитностей антів", серед яких найвідомішими є Мартинівський, Вільховчицький, Козієвський та ін. Найбільш архаїчні пеньківські пам'ятки датуються серединою V ст. за кількома знахідками залізних двочленних фібул (Куня, Звонецьке, Осокорівка) та пряжки з могильника Велика Андрусівка 3. Пеньківська культура відноситься до раннього Середньовіччя. Основна маса речей кола "старожитностей антів" може бути продатована VI, а головним чином VII ст. на підставі численних дунайських та кримських аналогій. За сучасними уявленнями, пеньківська культура склалася у Лісостепу внаслідок просування на південь носіїв київської культури та їхніх наступників. Територія поширення пеньківської культури доволі чітко збігається з визначеним Йорданом і Прокопієм ареалом антів, тому вважається, що носіями пеньківської культури були саме ці племена. Низка кочових елементів у пеньківській культурі, очевидно, свідчить про перебування серед її носіїв не лише слов'ян, а й певної частини степовиків.
|
|
|
|
|
|
Колочинська культура.
Колочинська культура розташовувалася на північ від пеньківського ареалу, переважно на Дніпровському Лівобережжі. Колочинська культура відноситься до раннього Середньовіччя, датується сер. V – сер. VII ст. Перші колочинські пам'ятки виявлено ще на початку XX ст. Е. О. Симоновичем після розкопок у 1955-1960 pp. городища Колочин на Дніпрі поблизу Гомеля. Поселення здебільшого мають невеликі розміри й розташовуються на краю першої тераси, інколи на дюнах у заплаві. Основний тип житла - квадратна напівземлянка з вогнищем і центральним стовпом, дуже схожа на будівлі київської культури; стіни зрубної чи каркасно-стовпової конструкції. Господарські споруди представлені головним чином ямами-льохами. Поховальний обряд: найхарактернішими є ґрунтові могильники, у невеликих округлих ямах зазвичай кількісно переважають кремації. У похованнях зрідка, окрім посуду, трапляються металеві прикраси кола "старожитностей антів" і наконечники списів. Відомо також кілька невеликих курганних могильників у різних частинах колочинського ареалу. Кераміка ліпна, неорнаментована. Керамічний комплекс представлений переважно горщиками та корчагами слабопрофільованих (тюльпано- і банкоподібних), опуклобоких і циліндрично-конічних форм, а також дисками і сковорідками. Знаряддя праці виготовлено переважно із заліза і сталі: це ножі, серпи, риболовецькі гачки та ін. Предмети убрання і прикраси переважно знайдені у похованнях. Серед бронзових і срібних прикрас поширені так звані "старожитності антів"(великі пальчасті фібули, пряжки та деталі поясного набору, шийні гривни тощо). Найбільш архаїчні колочинські пам'ятки датуються серединою V ст. за кількома знахідками залізних фібул типу Прага. Колочинська культура є прямим наступником київської. На півночі, у верхів'ях Дніпра, вона межує з пам'ятками типу верхніх шарів Банцеровщини й Тушемлі. Колочинська культура, найімовірніше, належала північно-східним угрупованням ранньоісторичних слов'ян - північній частині антів чи венедам. Можливо, на півночі ареалу до її складу входили окремі балтські племена.
Культура Луки-Райковецької.
Ареал культури охоплює Правобережну Україну і Закарпаття, а також суміжні області Білорусі на півночі, Молдови, Болгарії та Румунії на південному заході. Названа за поселенням в урочищі Лука поблизу с. Райки на Житомирщині, розкопки на якому були проведені В. К. Гончаровим у 1946-1947 pp. Загальний час існування райковецької культури (кінець VII - IX/X ст.) визначається на підставі стратиграфічних спостережень, археомагнітного датування ряду об'єктів, аналізу знахідок дирхемів, прикрас, зброї та знарядь. Переважну більшість становлять неукріплені поселення. Селища нерідко розташовані поблизу городищ, що займають берегові миси і підвищення. Вони поділяються на городища-сховища, що не мали постійної забудови, і ремісничо-адміністративні центри племінних князівств. Основним типом житла є традиційна для слов'ян прямокутна напівземлянка. Окрім жител, на поселеннях трапляються господарські будівлі, ремісничі майстерні, двоярусні гончарні горни, ями-льохи та ін. Поховальні пам'ятки представлені поодинокими трупоспаленнями. Протягом IX-X ст. у середовищі носіїв райковецької культури певного поширення набувало трупопокладення. Відомі культові споруди у вигляді різноманітних укріплених і неукріплених святилищ. Серед кераміки переважає ліпний посуд; керамічний комплекс цього часу складається з горщиків опуклобокої форми, часто орнаментованих вдавленнями по вінцях, конічних чи опуклобоких мисок і кухлів, сковорідок із високим бортиком. На поселеннях, розташованих на Дніпрі та Дністрі, трапляється невелика кількість імпортної кераміки: сіроглиняної салтівського типу та амфорної із Криму. Сільськогосподарські та ремісничі знаряддя праці, зброя і побутові речі виготовлені із заліза та сталі. Це наральники, серпи, коси-горбуші, мотики, сокири, тесла, різці-ложкарі, ножі, шила, риболовецькі гачки, різні типи наконечників стріл та списів, шпори, кресала, деталі дерев'яних відер тощо. Прикраси і деякі деталі одягу виготовлені з кольорових металів. Серед них, зокрема, дротяні скроневі кільця, підковоподібна фібула, сережки-лунниці, підвіски-бубонці, різні пряжки. На поселеннях трапляються знахідки арабських срібних дирхемів, що були на той час універсальною валютою. Райковецька культура, як доведено І. П. Русановою, виникає на основі празької. Вважається, що пам'ятки типу Луки Райковецької є головним компонентом формування давньоруської культури. Таким чином, витоки Київської Русі безпосередньо пов'язані з ланцюжком старожитностей типу Прага-Корчак і Лука Райковецька, тоді як інші слов'янські культури півдня Східної Європи до цих процесів мали побічне відношення.
Дата добавления: 2018-05-02; просмотров: 765; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!