Тема 7. Індустріальна цивілізація та система економічних відносин світового господарства
Мета: висвітлити сутність поняття «Міжнародний поділ праці» як основної передумови формування світового ринку; охарактеризувати розвиток міжнародної торгівлі в період становлення індустріальної цивілізації; надати оцінку процесу становлення першої міжнародної валютної системи в процесі розвитку індустріальної цивілізації
План лекційного заняття
1. Міжнародний поділ праці як основна передумова формування світового ринку
Розвиток міжнародної торгівлі в період становлення індустріальної цивілізації
3. Експорт капіталів як відносно нова форма розвитку МЕВ
Формування ринку робочої сили
5. Становлення першої міжнародної валютної системи в процесі розвитку індустріальної цивілізації
1.Міжнародний поділ праці як основна передумова формування світового ринку
У межах світового господарства як цілісної системи здійснюється, по-перше, обмін засобами виробництва й технологічними знаннями, а також міжнародна спеціалізація та кооперація, створюються виробничі й наукові комплекси; по-друге, міжнародна міграція виробничих ресурсів; по-третє, формується глобальна матеріальна, інформаційна, організаційно-економічна інфраструктура, що забезпечує здійснення міжнародного обміну. В основі об'єднання національних господарств у єдине всесвітнє господарство лежить міжнародний поділ праці.
Міжнародний поділ праці – це вищий рівень розвитку суспільного поділу праці між країнами, що передбачає стійку, економічно вигідну спеціалізацію та концентрацію виробництва певної продукції в окремих країнах та взаємний обмін результатами цієї діяльності між країнами в конкретних пропорціях і якісних співвідношеннях.
|
|
|
Світове господарство ґрунтується на міжнародному поділі праці, інтернаціоналізації та інтеграції виробництва і обігу, та функціонує на принципах ринкової економіки. Історія формування світового господарства розпочинається з міжнародного поділу праці, пов'язаного з обміном діяльності та її продуктами між державами. Сучасне світове господарство є цілісною системою, яка формувалась в міру еволюції міжнародного поділу праці, процесу інтернаціоналізації господарського життя країн світового співтовариства, інтеграції країн, транснаціоналізації виробництва. Еволюція відбувалась в чотири етапи:
1 етап. XVI-ХІX ст. Поява й розвиток мануфактурного виробництва; розширення ринків збуту; стабільне надходження сировини, у т.ч. імпортної, розвиток МПП і його вплив на спеціалізацію країн.
2 етап. Перша половина ХХ ст. Розвиток інтернаціоналізації; міжнародний рух капіталу; функціонування ТНК та поява у їх межах виробничо-коопераційних зв’язків; заміна золотомонетної системи більш гнучкими валютними відносинами. Але більшість країн залишається автономними суб’єктами МЕВ.
|
|
|
3 етап. Друга половина ХХ ст. Великі темпи росту обробної промисловості; прискорений розвиток виробництва готових продуктів, відкриття можливостей для поглиблення МПП; розвиток міжнародних перевезень; розвиток електроніки, кібернетики; поява транснаціональних банків; міжнародних інвестиційних фондів; якісні зміни на ринку позичкового капіталу. Це перетворило світову економіку на цілісний механізм.
4 етап. Кінець ХХ ст.-початок ХХІ ст. Формування нової системи СГ з ієрархією національних економік у МПП та на міжнародному ринку факторів виробництва. Тенденція не до протиріччя, а до співробітництва і взаєморозуміння.
Отже, в процесі формування МПП на першому етапі (з XV ст.) спостерігається в основному обмін готовими товарами, з середини XIX ст. – до нього долучаються міжнародні виробничі зв'язки, міграція капіталу, й на сучасному етапі трансформація міжнародного поділу праці відбувається під впливом НТР, що, в свою чергу, призводить до інтернаціоналізації виробництва.
Головними причинами розширення та поглиблення МПП в результаті еволюції стали: промисловий переворот й розвиток машинного виробництва, зростання потреби промислово розвинених країн у ресурсах, індустріалізація, стрімке зростання випуску промислової продукції, підвищення попиту на продовольство, НТП. В результаті, міжнародний поділ праці переростає межі національних господарств, сприяє спеціалізації окремих держав на виготовленні конкретної продукції, що створює базу для розвитку взаємного обміну між державами.
|
|
|
Міжнародний поділ праці розвивається на основі розвитку внутрішньодержавного, але на відміну від нього обмін результатами праці здійснюється не всередині окремої країни, а між незалежними державами. В той же час, МПП не є продовженням внутрішньо національного. Якщо для останньої розвиток супроводжується прямою перебудовою структури національної економіки відповідно наявним потребам і ресурсам, то при МПП опосередковано – шляхом пристосування національних економік до потреб інших країн-учасниць міжнародного поділу праці.
2.Розвиток міжнародної торгівлі в період становлення індустріальної цивілізації
Зовнішня торгівля в період зародження та зростання індустріальної цивілізації зумовила спеціалізацію окремих європейських країн. Зокрема, Німеччина постачала на світовий ринок сільськогосподарську техніку, залізничне устаткування, парові котли, картоплю, спирт, цукор, вироби хімічної промисловості; Франція - текстиль, шовкові та суконні тканини; Італія - взуття, шкіргалантерею, чорні метали; Бельгія - зброю та інструмент; Австро-Угорщина - метали, цукор, хміль. З усіх секторів європейської економіки найдинамічнішим у період XV-XVIII ст. була торгівля. Європейське домінування в міжнародній торгівлі засвідчило, що центр світової економіки закріпився за Старим Світом.
|
|
|
Найпотужніші науково-технологічні та економічні імпульси виходили з Європейського континенту й, насамперед, із його провідної держави - Великобританії. Чільні позиції займали Німеччина і Франція. По-перше, активно розвивалося велике машинне виробництво, що створювало необхідні ресурси для міжнародного обміну. По-друге, відбувалося поглиблення міжнародного поділу й кооперації праці, формувався профіль спеціалізації країн. У групі розвинутих держав переважали виробництво й експорт готової продукції, в менш розвинутих - утверджувалася сировинна спеціалізація. По-третє, на рубежі XIX-XX ст. дедалі виразніше проявлялася тенденція до інтернаціоналізації виробництва й обміну внаслідок зростання його масштабів. Структура торгівлі початку індустріальної епохи формувалася під впливом мануфактурного виробництва. Якщо в Середні віки це були переважно предмети розкоші для заможних верств населення, то пізніше, із зростанням міст, до цього списку додалися повсякденні предмети, такі як зерно, ліс, риба, вино, сіль, метал, сировина для текстильної промисловості і тканини. До кінця XVII ст. половина фізичного обсягу експорту припадала на вугілля, хоча експорт тканин набагато перевищував його за вартістю. У XIX ст. у структурі міжнародної торгівлі переважала великовагова сировина: вугілля, залізо, зерно. Зовнішня експансія Європи зумовлювалася потребою нових ринків збуту. Наслідком цього були численні завоювання і створення торгових постів, що сприяло зростанню торгівлі з метрополіями. Работоргівля була частиною системи трансатлантичної торгівлі, що поєднувала Європу, Африку та європейські колонії в Південній Америці, Карібському регіоні, Північній Америці. Наприкінці XVIII ст. раби стали основною статтею африканського експорту. Африканські втрати лише від атлантичної торгівлі протягом чотирьох століть її існування становили більше як 13 млн людей; ще 5 млн було втрачено через східну торгівлю. Работоргівля сягнула піку у XVIII ст., 6 130 000 рабів було перевезено з Африки до Північної та Південної Америки. Форми організації торгівлі були різноманітними і варіювалися залежно від характеру товарів. Розвивалося торговельне партнерство, засноване на письмовому контракті, створювалися торговельні компанії, які мали свої зарубіжні представництва. Засновувалися торговельні палати, було запроваджено інститут консульств, завдання яких полягало в підтримці вітчизняних ділових людей за кордоном.
У перерозподілі економічної і політичної влади на заході Європи визначальну роль відіграла революція цін, яка розпочалася в Іспанії у 30-ті роки XVI ст. Між головними суб'єктами міжнародної торгівлі (Англія, Франція, Голландія, Португалія, Іспанія) розгорнулася гостра конкуренція за ринки збуту. Протягом XVII-XIX ст. була створена розвинута система світової торгівлі, що спиралася на міжнародний поділ праці як базову структуру світового господарства.
В період становлення індустріальної цивілізації значною мірою зростають масштаби міжнародної торгівлі. За період 1720-1780 рр. обсяг міжнародної торгівлі зріс в 2,1 рази, за період 1800–1880 рр. більше ніж в 10 разів, за період 1896–1913 рр. ще в 2,5 рази. Зростання обсягів торгівлі відмічається переважно між розвиненими країнами того часу. Досить різноманітною була зовнішньоторговельна політика країн світу. Так, Великобританія проводила політику вільної торгівлі в поєднанні з поміркованим протекціонізмом. І саме через таке поєднання їй вдавалося утверджувати свої позиції лідера у світовій економіці.
Німеччина проводить політику переважно вільної торгівлі. Тут є прямий інтерес Німеччини, яка потребувала імпорту великих обсягів зерна. В той же час Франція постійно надавала перевагу протекціоністській політиці і активному використанню механізмів митного регулювання. США періодично переходили від принципів вільної торгівлі до принципів протекціонізму, виховуючи повагу до власних національних інтересів у відносинах із закордонними партнерами.
Питома вага Західної Європи в світовій торгівлі того часу перевищувала 60%, США + Південна Америка – 20%, Азійський регіон – понад 11%, країни Африки і Австралія – близько 6%.
Відбуваються значні зміни в структурі товарообміну в межах епохи становлення індустріальної цивілізації. Протягом 19 століття переважав обмін промислових виробів на сировину і продукти харчування. На початку 20-го століття зростає питома вага фабрикатів (кінцевої продукції промислового виробництва). В товарообміні між розвиненими країнами провідне місце належить готовій продукції. В експорті Великобританії доля фабрикатів становила близько 78%, Франції – понад 60%, Німеччини – близько 60%.
3.Експорт капіталів як відносно нова форма розвитку міжнародних економічних відносин
Міжнародний рух капіталу – це переміщення капіталу між країнами світу в пошуках більш вигідної сфери застосування. За джерелами походження міжнародні потоки капіталу поділяють на державні (офіційні) й недержавні (приватні).
Державний капітал – це засоби з державного бюджету, які спрямовуються за кордон або приймаються звідти за рішенням уряду чи міжурядових організацій. Це державні позики, гранти, різні види дарунків чи допомоги, які надаються однією країною іншій за міжурядовими угодами.
Недержавний капітал – це засоби приватних фірм чи організацій, які спрямовуються за кордон або отримуються звідти за рішенням їх керівних органів. Це – інвестиції, надання торгових кредитів, міжбанківське кредитування. В процесі становлення індустріальної цивілізації утверджується експорт капіталів як відносно нова форма розвитку МЕВ, в першу чергу позичкового капіталу. При цьому зростають обсяги вивезення позичкового капіталу. Вивіз капіталу в епоху індустріалізму зумовлювався такими основними чинниками, як динамічне зростання економіки, наявність сприятливого інвестиційного середовища за кордоном та механізму забезпечення узгодженості процесу перепливу капіталу з однієї країни до іншої.
У XIX ст. найбільшими експортерами капіталу були: Великобританія, Франція, Німеччина, США, а також Бельгія, Голландія і Швейцарія. Напередодні Першої світової війни іноземний капітал спрямовувався переважно до Росії, Балканських країн, Північної та Південної Америки, Індії, Цейлону, Китаю, Японії, Південної Африки. В даний період вивіз капіталу здійснювався головним чином у формі портфельних інвестицій. На початку XX ст. прямі іноземні інвестиції до слаборозвинутих країн сягали від половини до 2/3 експортованого приватного капіталу. Внаслідок цього створювалися перші транснаціональні компанії (ТНК), які сьогодні домінують у системі світового господарства і міжнародних економічних відносин.
Значною мірою статус імпортерів позичкового капіталу закріпився за залежними і колоніальними державами. Так, Великобританія надавала позики цілому ряду Латиноамериканських країн. У другій половині 19 – на початку 20 століть до колоній спрямовується від 2/3 до 3/4 експорту позичкового капіталу. Галузева структура експорту капіталів була такою: на першому місці - фінансування залізниць; потім - будівництво автомобільних доріг; торгівля, банки, страхова справа, сировинні галузі, розвиток плантаційного господарства. Вивіз капіталу засвідчив розгортання процесу диверсифікації форм міжнародного економічного спілкування, поглиблення інтернаціоналізації виробництва й обміну, всього господарського життя на зламі XIX-XX ст., становлення високоінтегрованої, цілісної світової економічної системи.
Дата добавления: 2018-04-15; просмотров: 828; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!