Тема 5. Особливості міжнародних економічних відносин за часів феодалізму

Мета: розкрити особливості міжнародних економічних зв’язків феодальної епохи; надати оцінку процесу розвитку міст як центрів ремесла і торгівлі; охарактеризувати систему грошово-кредитних відносин та визначити характерні ознаки міжнародних відносин феодальної епохи.

 

План лекційного заняття

 

1. Особливості міжнародних зв’язків феодальної епохи:

а)період раннього феодалізму (5-10 століття н.е.)

б)період розвиненого феодалізму (10-15 століття)

в) період пізнього феодалізму (15-18 століття)

1. Розвиток міст як центрів ремесла і торгівлі
2. Головні торговельні шляхи середньовіччя. Великі географічні відкриття
3. Система грошово-кредитних відносин

1.Особливості міжнародних зв’язків феодальної епохи: а)період раннього феодалізму (5-10 століття н.е.) б)період розвиненого феодалізму (10-15 століття) в) період пізнього феодалізму (15-18 століття)

Історичні межі середніх віків у сучасній економічній науці прийнято обмежувати тисячоліттям між падінням Західної Римської імперії (кінець V ст. н. е.) та початком епохи Великих географічних відкриттів і так званого первісного нагромадження капіталу (друга половина XV ст.).

Міжнародні економічні відносини часів феодалізму слід розглядати з урахуванням регіональних особливостей, оскільки феодальна епоха в Європі відрізнялася від феодалізму в країнах Сходу, землях Київської Русі, Московського князівства (потім царства, потім – централізованої держави). Маючи цілий ряд загальних характеристик, вони мають і власні особливості.

 Для становлення феодальної епохи характерно те, що її виникнення пов'язано з певним занепадом продуктивних сил і виробничих відносин, порівняно з рабовласництвом. В перехідний період втрачають своє значення міста, господарювання переміщається в сільську місцевість. Основним інструментом взаємодії між феодалами і кріпаками були відносини земельної ренти. Господарювання характеризується переважанням натурального господарства.

Джерелом формування предметної структури зовнішньої торгівлі на перших етапах феодалізму була земельна рента. Феодали одержували ренту у вигляді натури, а надлишки, не потрібні феодалу, використовували для продажу.

У цьому регіоні, в межах сучасної Західної Європи, феодальні відносини пройшли три етапи:

а) Період раннього феодалізму (5-10 століття н.е.) – це, по суті, період формування феодального ладу. У цей період у Західній Європі створюються великі феодальні землеволодіння, відбувається поступове закріплення феодалами вільних селян, общинників і колонів, утверджуються відносини земельної ренти. Період раннього феодалізму характеризується натуральним характером господарювання.

У часи раннього середньовіччя занепадають міста та ремесла, наука й культура. Частка міського населення знижується до 3—4 % і лише до кінця періоду після так званих комунальних революцій вона досягає 12—15, а в окремих регіонах, наприклад у Північній Італії і Південній Німеччині, — 20 %. Багато господарських навичок античної епохи виявляються втраченими, відбувається деспеціалізація.

Господарство середньовічної Європи має яскраво виражений натуральний характер. І лише потреба в якісних товарах, насамперед у зброї та предметах розкоші, підтримує кволу торгівлю з економічно розвиненішим у цей період арабським світом. Ці самі причини (поряд із відносним перенаселенням) штовхають західних європейців на хрестові походи, невдалі з військово-політичного погляду, проте з дуже позитивними для Європи економічними наслідками.

б) Період розвиненого феодалізму (10-15 століття) – інша назва – період розквіту Середньовіччя, в культурі він знайшов визначення як період Ренесансу. Ознаками цього періоду були: розвиток феодального виробництва на селі, новий етап у розвитку середньовічних міст, відновлення і поширення цехового ремесла, активізація торгівлі. В цей період формуються великі централізовані феодальні держави.

До основних рис періоду також слід віднести:

Низький рівень розвитку техніки та знань, ручне виробництво та індивідуальні виробничі навички. Сформувалися аграрна, промислова та обігова сфери економіки. Переважання аграрного сектору над промисловим і торговельним (аграризм економіки). Домінуючий об’єкт власності та головне знаряддя виробництва ― земля. 

Соціально-політичний устрій будувався на ієрархічній структурі, що будувалася на основі різних форм особистої залежності та відповідною системою земельних володінь.

Панування феодальної власності на землю: а) монопольної (лише клас феодалів мав право власності на землю), б) умовно-спадкової, в) ієрархічної на основі сеньйорально-васальної системи за принципом «нема землі без сеньйора». Поєднання права феодальної власності на землю та права селянина на спадкове землекористування.  

Феодальна: особиста, економічна (поземельна), судово-адміністративна, військово-політична ― залежність селянина від землевласника (позаекономічний примус).

Рентні відносини в сільському господарстві. Основні види земельної ренти: натуральна, відробіткова та грошова, як економічна реалізація права власності на землю, привласнення частини доходу від землі та повинностей, які феодал отримував від залежного селянина.

Панування натурального господарства та простого відтворення, розвиток простого товарного виробництва, як економічного укладу; 

Корпоративний характер економіки. В організації та регулюванні економіки визначальне значення мали корпоративні станові об’єднання (рицарські, ремісничі, купецькі).

Організаційно-господарські форми: феодальний маєток і селянське господарство, реміснича майстерня і цех, торгова гільдія. Переважало дрібне виробництво в сільському господарстві та ремеслі.

Соціальні відносини характеризували вертикальні відносини панування і підкорення між землевласниками і залежними селянами; покровительства і служби, сюзеренно-васальні між представниками різних категорій панівного стану. Проте у містах соціальні відносини будувалися на горизонтальних зв’язках між рівними суб’єктами. 

Починаючи з XII ст. відбувалася активна господарська діяльність. Формувалася ефективна система сільського господарства та промислово-торговельного господарювання. Важливе значення мали монастирі, господарство яких ґрунтувалося на раціональних основах. Церква освятила своїм авторитетом поважне ставлення до фізичної праці та практичності. Поступово основними носіями цих ідей стало торгово-ремісниче населення міст. 

в) Період пізнього феодалізму (15-18 століття) – характеризується занепадом економіки Середньовіччя, поступовим виникненням передумов індустріальної цивілізації. В цілому, не дивлячись на занепад феодалізму, цей період пов'язаний з виникненням перших галузей промисловості, пожвавленням торгівлі, суспільного життя та темпів розвитку суспільств і держав на фоні занепаду однієї формації та виникнення іншої. В цей період відбуваються Великі географічні відкриття, виникають передумови формування світового ринку і світового господарства.

Криза феодальної економіки була пов’язана з розвитком товарно-ринкових відносин. Просте товарне виробництво сформувалося як економічний уклад. В аграрній економіці відбувся переворот, змістом якого було перетворення грошової ренти на основну форму присвоєння додаткового продукту землевласником-феодалом, формування вільного селянського стану. Поширювалися товарно-грошові відносини. Місто стало центром промисловості та торгівлі, руйнувало господарську обособленість феодальних маєтків. У містах формувався клас буржуазії. Економічне життя будувалося на раціоналізмі та прагматизмі, які пов’язані з грошима та розрахунком. Зміцнювалася центральна влада. Руйнувалися васальні відносини. Значення дворянства як політичної сили зменшувалося.

Уповільнюючими чинниками були події XIV ст., голод 1315−1318 рр., демографічна криза середини XIV ст. через чуму, Столітня війна (1337−14503 рр.), розкол католицької церкви (утвердження на папський престол двох пап: у Римі та Авіньоні), селянські повстання («Жакерія» у Франції, Уота Тайлера в Англії). Від чуми 1347−1355 рр. та епідемій 60−70-х рр. XIV ст. у країнах Європи загинули 24 млн осіб.

Необхідно виділити також умовний характер феодальної власності на землю і розподіл права на неї між кількома феодалами. Феод був спадковою земельною власністю представника пануючого класу, пов'язаною з обов'язками несення військової служби та інших повинностей на користь вищого сеньйора. Сеньйор також вважався власником цього феоду. Така специфіка породжувала особливу значимість феодальної ієрархії та особистих васально-ленних зв'язків.

У межах феодальної вотчини (французька сеньйорія, англійський манор) здійснювалась експлуатація селян, що стала основою для вилучення феодальної ренти. Феодальна земельна рента — це частина додаткового продукту залежних селян, яку безплатно, безеквівалентно привласнює землевласник. Вона є економічною формою реалізації власності феодала на землю, засобом позаекономічного примусу.

У період становлення феодалізму переважала відробіткова рента в поєднанні з продуктовою. У XI—XV ст. у зв'язку зі зростанням міст, поширенням товарно-грошових відносин поряд із попередніми двома формами набуває значення грошова рента. Поступово феодали скорочували своє господарство, передавали панську землю в утримання селянам і жили за рахунок натурального та грошового оброків.

 

2.Розвиток міст як центрів ремесла і торгівлі

Міста виникають в XI ст. і починають швидко розвиватися. В першу чергу оживають міста, збудовані римлянами: Лондон, Париж, Марсель, Кельн, Генуя, Венеція, Неаполь. Причиною виникнення і швидкого розвитку міст було відділення ремесла від землеробства. З одного боку, ремісникам вже не вистачало роботи у феоді. Їм був потрібен ринок. З іншого, зріс попит феодалів на предмети розкоші. Ремісники покидають село і селяться в такому місці, куди стікається багато народу, де можна вдосконалити свою майстерність, знайти багато покупців і замовників на свої вироби, — на перетині доріг, під стінами крупного монастиря, куди стікається багато паломників. Так з’являлось місто.

Міста добивалися незалежності від феодалів, ставали містами-комунами, містами-державами. Керував містом виборний магістрат. Міста укладали договори з іншими державами, вели війни, чеканили свою монету, тобто дійсно виступали самостійними державами.

Утворення середньовічного міста визначалося суспільним прогресом, насамперед прогресом аграрного виробництва. Особливе значення мав розвиток товарного виробництва (заінтересованість феодала в додаткових джерелах доходу) й обміну (розширення торгівлі зі Сходом). Найраніше феодальні міста сформувалися в Італії (XI ст.) — Венеція, Генуя, Піза, Флоренція, Неаполь, Брі, Амальфа і на півдні Франції (X ст.) — Марсель, Арль, Монпельє, Тулуза та ін. Виникнення їх у цих регіонах доповнилося впливом античної міської традиції і розвитком торговельних зв'язків із більш розвинутими на той час Візантією та країнами Сходу. У цей самий період стали з'являтися міста в Північній Франції, Нідерландах, Англії, по Рейну і Верхньому Дунаю в Німеччині. Тут більшість міст виникали заново. Особливим був район Зарейнської Німеччини, Скандинавських країн та інших територій, де розвиток феодальних відносин був уповільнений, а міста виникали в XII—XIII ст. із базарних містечок і колишніх племінних центрів. Отже, найбільш урбанізованими зонами Західної Європи стали місцевості, де спостерігався стійкий прогрес сільського господарства або завершувались чи перетиналися великі торгові шляхи.

Процес виникнення середньовічних міст не обмежується феодалізмом. Найбільше число нових міст припадає на рубіж XIII—XIV ст. — більш як 200. Це були малі (1—2 тис. осіб), але найбільш численні міста; середні (3—5 тис.) з розвинутими ремеслами й торгівлею, з муніципальною системою; великі (9—10 тис.) міста. Міст із населенням по 20—40 тис. в усій Західній Європі налічувалося близько 100 (Любек, Кельн, Мец, Лондон, Рим та ін.). Тільки деякі міста мали населення до 80 тис. Найбільше місто — Венеція — налічувало 100 тис. жителів (до цього наближалися Константинополь, Париж, Мілан, Кордова, Севілья, Флоренція). У містах жили ремісники, купці, люди вільних професій (художники, лікарі, аптекарі). Значна частина міського населення працювала в сільськогосподарському виробництві. Важливу роль у зростанні та розквіті міст відігравали так звані міністеріали — службовці феодалів, як правило, вихідці з рабів або закріпачених селян, які швидко просувались у феодальній ієрархії.

Власник землі, на якій стояло місто, був його сеньйором. У його руках були суд, гроші, він присвоював значну частину міських доходів. Сеньйор встановлював митні збори, дні торгу, шляхи проїзду купецьких караванів, організовував захист міста та його жителів від нападу грабіжників. Прагнення сеньйора отримати з міста якомога більше прибутків привело до комунального руху. Так називали боротьбу між містами і сеньйорами в XI— ХIII ст. Розпочавшись із боротьби за зменшення поборів і торгові привілеї, вона переросла в боротьбу за міське самоврядування й правову організацію. Здебільшого міським управителям удавалося купити у феодала окремі вільності та привілеї, іноді вони домагалися цього внаслідок тривалої боротьби. У Північній і Середній Італії, південній Франції в IX—XII ст. внаслідок комунальних рухів міста набули статусу комун (Південна Франція — Ам'єн, Сен-Кантен, Суассон, Марсель, Монпельє, Тулуза), трохи пізніше — у Північній Франції і Фландрії (Гент, Брюгге, Іпр, Дуе, Сент-Омер, Аррас та ін.).

Міста-комуни мали:

1) виборних радників, мерів (бургомістрів), інших посадових осіб, які становили малу раду міста (зазвичай 12—24 особи), що була законодавчим та виконавчим його органом;

2) своє міське право (наприклад, правові кодекси міст Німеччини — "Саксонське дзеркало", "Магдебурзьке право" та ін.), суд, до якого входили війт і обрані міщанством присяжні судді; фінанси, право самообкладання і розкладу податків, особливе міське тримання, військове ополчення. Міське право охоплювало регулювання торгівлі, мореплавства, діяльності ремісників та їх корпорацій, розділи про права бюргерів, про умови найму, кредиту, оренди, побутові розпорядження;

3) право на оголошення війни і на укладення миру, вступу в дипломатичні відносини. Місто-комуна виплачувало сеньйору невеликий щорічний внесок.

У значно гіршому становищі були міста в країнах з відносно сильною централізованою владою. Хоч у них і були привілеї, але виборні установи діяли під контролем королівських чиновників. Найбільші свободи таких міст — скасування необґрунтованих податків, обмеження в успадкуванні майна, економічні привілеї. Так було в багатьох містах Франції (Париж, Орлеан, Нант), Англії (Лондон, Лінкольн, Оксфорд, Кембридж, Глостер). Більшість європейських міст у XI—XV ст. отримали лише часткові привілеї, але й вони сприяли їхньому розвитку. Жителів міст, як правило, звільняли від особистої залежності. У міських грамотах зазначалося: "Якщо кріпосний проживе рік і один день у стінах міста і якщо за цей період господар не заявить на нього права, то він отримує назавжди повну свободу".

У XIV—XV ст. зростання великих міст уповільнилося, здебільшого виникали малі. Розвиток великих міст вів до посилення їхньої спеціалізації в торгівлі (Гамбург, Любек, Брюгге, Марсель, Бордо, Лувр, Портсмут, Брістоль) або в ремісничому виробництві (Ам'єн, Іпр, Гент, Нюрнберг, Аугсбург, Ульм, Йорк). Окремі міста поєднували обидві функції (Париж, Лондон).

Постійне ведення воєн потребувало нових видів озброєння та військової амуніції. Розвиток із XIV ст. артилерії, використання замість кольчуг цільних металевих амуніцій зумовили підвищений попит на метал, що спричинило піднесення металургії. Однак найбільшим досягненням в індустріальній сфері було винайдення пороху і вогнепальної зброї. Перші гармати з'явилися вже на початку XIV ст., пізніше — ручна вогнепальна зброя. Наприкінці XV ст. в італійському місті Пістойє було винайдено курок, тому склалася думка, що саме цьому місту зобов'язаний своєю назвою пістолет.

Отже, міста в епоху середньовіччя відігравали значну економічну роль, стали центрами розвитку товарно-грошових відносин, носіями ринкових елементів.

 

3.Головні торговельні шляхи середньовіччя. Великі географічні відкриття

 

Із поширенням міст розвивалася і торгівля. З часом починається географічний розподіл праці: по всій Європі розходилися шерстяні тканини Флоренції, металеві вироби ремісників Золінгена і Нюрнберга. Доставкою товарів до місць споживання займалися купці.

Але і для купця об'їжджати міста Європи було надскладною задачею. Тому головною формою середньовічної торгівлі були ярмарки, де збирався повний асортимент товарів з різних міст та країн. Найкрупнішими в Європі були Шампанські ярмарки. З поширенням ярмарок формується і так зване ярмаркове право, частиною якого була власна система судочинства, яка створювала для купців пільгові умови міжнародної торгівлі. На час ярмарку купці захищалися від переслідувань у суді.

Торгівля в середні століття була небезпечним заняттям. Пірати на морі, розбійники на суші були явищем звичайним. Існувало "берегове право": якщо судно розбивалося біля берегів, то врятовані товари вважалися законною здобиччю господарів берега.

Оскільки в середні століття сухопутній торгівлі перешкоджали мита на численних кордонах, товари перевозили морем. Було два морські торгові шляхи — північний і південний. Північний шлях проходив по морях, що омивають Європу з півночі. Цим шляхом везли з Англії шерсть і залізо, з Новгорода і Скандинавії — оселедця, хутровину, льон, прядиво, корабельний ліс. Частина цих північних товарів потім прямувала по Рейну на південь Європи. Рейн сполучав південний і північний морські шляхи. У зворотному напрямі по Рейну з півдня везли сукна, вина, пряності, і потім північним шляхом ці товари розвозилися по країнах півночі Європи.

Торгівля по північному шляху була монополією Ганзи — торгово-політичного союзу міст Північної Німеччини. Ганзейці не допускали до морської торгівлі купців, що не входили до їх союзу.

Південний торговий шлях проходив по Середземному морю і не тільки забезпечував зв'язки між країнами півдня Європи, але і пов'язував Європу з країнами Сходу. Тут правила диктували Венеціанські купці. З Індії, Китаю і інших країн по цьому шляху переправлялися предмети розкоші — шовкові тканини, екзотичні плоди, пряності. Торгівля здійснювалась значною мірою й через Великий шовковий шлях, по якому йшли каравани верблюдів.

Загибель феодалізму і перехід до капіталізму в Європі прискорили Великі географічні відкриття. До них відносять відкриття Америки і морського шляху до Індії навкруги Африки. Існували три головні передумови відкриттів.

1). В XV в. турки, завоювавши Візантію, перерізали торговий шлях з Європи на Схід. Потік східних товарів до Європи різко скоротився, а європейці без них обійтися вже не могли. Треба було шукати інший шлях.

2). Недолік золота як грошового металу, оскільки економічний розвиток Європи потребував все більше грошей. Добути золото сподівалися в тих же східних країнах, які, з чуток, були дуже багаті дорогоцінними металами. Особливо Індія. Марко Поло, який там побував, розказував, що там навіть дахи палаців зроблені із золота.

3). Розвиток науки і техніки, особливо суднобудування і навігаціяї. На колишніх європейських судах не можна було йти у відкритий океан: вони йшли або на веслах, як венеціанські галери, або під вітрилом. Але в XV в. з'явилося судно нової конструкції — каравела. Вона мала кіль і таке парусне оснащення, яке дозволяло рухатися і при боковому вітрі. До того ж, окрім компаса, з'явилася і астролябія — прилад для визначення широти.

Значні успіхи були зроблені і в географії. Відродилася антична теорія кулеподібності Землі, і флорентійський географ Тосканеллі стверджував, що до Індії можна добратися, рухаючись не тільки на схід, але і на захід.

Отже, основні відкриття були зроблені у пошуках шляхів до Індії, найбагатшої країни Азії. Всі шукали Індію, але у різних напрямах.

Першим наслідком Великих відкриттів була "революція цін": оскільки до Європи хлинув потік дешевого золота і срібла із заокеанських земель, вартість цих металів (отже, вартість грошей) різко впала, а ціни на товари відповідно зросли. В першу чергу революція цін торкнулася тих країн, які безпосередньо грабували нові землі, — Іспанії і Португалії. Здавалося б, відкриття повинні були викликати в цих країнах економічний розквіт. Насправді вийшло навпаки. Ціни в цих країнах підвищилися в 4,5 рази, тоді як в Англії і Франції — в 2,5 рази. Іспанські і португальські товари ставали настільки дорогими, що їх вже не купували; віддавали перевагу більш дешевим імпортним товарам. Потрібно враховувати, що при зростанні цін відповідно збільшувалися і виробничі витрати. І навпаки, революція цін зміцнила Англію і Нідерланди, країни з розвинутим товарним виробництвом, чиї товари йшли до Іспанії і Португалії.

Другим наслідком Великих географічних відкриттів став переворот у європейській торгівлі. Морська торгівля переростає в океанську, а у зв'язку з цим рушаться середньовічні монополії Ганзи і Венеції: контролювати океанські дороги було вже неможливе. Центром світової торгівлі став Антверпен, куди ввозились товари зі всієї Європи. Звідси купецькі судна прямували за океан, а звідти поверталася з вантажем тютюну, кави, какао, картоплі, цукру тощо.

Об'єми торгівлі збільшилися в десятки разів. Це вимагало нових форм її організації. З'явилися товарні біржі (перша — в Антверпені). На таких біржах купці укладали торгові угоди за відсутності товарів: купець міг продати каву майбутнього урожаю, тканину, яка ще не виткана, а потім купити і доставити своїм покупцям.

Третім наслідком Великих відкриттів було народження колоніальної системи. В економічному сенсі Європа обігнала інші континенти; однією з причин цього було пограбування і експлуатація колоній.

Населення не витримувало такої експлуатації і масами вимирало. Знищуючи робочу силу, іспанці підривали господарство колоній. Для поповнення робочої сили довелося ввозити до Америки африканських негрів. Таким чином, з появою колоній відродилося рабство.

Напрями відкриттів

Перший напрям — на південь і південний схід, навкруги Африки. По цьому напряму рушили португальці. У пошуках золота і скарбів португальські кораблі з середини XV в. почали рухатися на південь уздовж берегів Африки. На картах Африки з'явилися характерні назви: "Перцевий берег", "Берег", "Невільничий берег", "Золотий берег" слонова кості. Ці назви достатньо ясно показують, що шукали і знаходили в Африці португальці. В кінці XV в. португальська експедиція з трьох каравел на чолі з Васько та Гамору обігнула Африку і дісталася до берегів Індії.

Оскільки відкриті ними землі португальці оголошували своєю власністю, іспанцям довелося рухатися в іншому напрямі — на захід. Тоді ж, в кінці XV в., іспанці на трьох кораблях під командуванням Колумба перетнули Атлантичний океан і досягли берегів Америки. Колумб вважав, що це Азія. Проте золото в нових землях не опинилося, і іспанський король був незадоволений Колумбом. Людина, Нове Світло, що відкрило, кінчила свої дні в бідності.

По слідах Колумба до Америки хлинув потік убогих, хоробрих і жорстоких іспанських дворян — конкістадорів. Вони сподівалися знайти там золото і знайшли його. Загони Кортеса і Писарро розграбували держави ацтеків і інків, самостійний розвиток американської цивілізації припинився.

Англія почала пошук нових земель пізніше і, щоб узяти своє, спробувала знайти новий шлях до Індії — "північний прохід", через Північний Льодовитий океан. Звичайно, це була спроба з непридатними засобами. Експедиція Ченслера, відправлена в середині XVI в. на пошуки цього проходу, втратила два з трьох кораблів, і замість Індії Ченслер потрапив через Біле море до Москви. Втім, він не розгубився і виклопотав у Івана Грізного серйозні привілеї для торгівлі англійських купців в Росії: право безмитно торгувати в цій країні, розплачуватися своєю монетою, будувати торгові двори і промислові підприємства. Правда, Іван Грізний лаяв свою "любительную сестру", англійську королеву Єлизавету, "вульгарною дівчиною" за те, що її королівством, крім неї, управляють "торгові мужики", і іноді цих торгових мужиків гнобив, але все-таки надавав їм заступництво. Монопольного положення в російській торгівлі англійці позбавилися лише в XVII в., — російський цар позбавив їх привілеїв за те, що вони "всією землею учинили злу справу: государя свого Карлуса короля убили до смерті".

Але в цілому Великі географічні відкриття прискорили розпад феодалізму і перехід до капіталізму в Європейських країнах.

 

4.Система грошово-кредитних відносин

Розвиток грошових відносин за феодалізму характеризується тим, що, по-перше, він стає систематичним, тобто утверджується як фактор, що опосередковував торгівлю між державами. По-друге, значно підвищується роль торгового капіталу, власне він утверджується як економічна категорія і як економічне явище. Це важливо зазначити у зв'язку з тим, що пізніше, при переході до індустріальної цивілізації, торговий капітал стає джерелом первісного накопичення капіталу.

За феодалізму в Західній Європі розвиток товарно-грошових відносин приводить до утвердження банків та поширення кредитних банківських операцій. Хоча міняйли мають певний вплив, одна вони поступово зникають і їх функції поступово переходять до банків. В містах південної Італії, зокрема в Ломбардії, створюються спеціальні банківсько-кредитні компанії, які функціонують на умовах процентної ставки, і це явище в подальшому набуває поширення за межами Європи. Характерним було те, що процентна ставка була зависокою порівняно із сучасними державами з розвиненою економікою. Існують свідчення, що вона становила 15-20%

В кожній маленькій феодальній державі чеканилася своя монета, розібратися в цих грошових системах було важко. Крім того, навіть монети однієї держави не мали постійної цінності: відбувалося так зване псування монети. Гроші чеканилися примітивним способом — молотком, на якому було клеймо. Вони не мали форми правильного круга, і часто клеймо повністю на монеті не уміщалося. Вага монет зменшувалася: люди обпилювали монети, що проходили через їх руки, залишаючи частину срібла собі. І коли наступав час нової чеканки, нова монета прирівнювалася по вазі до тих обпилених грошей, які вже були в обігу, В результаті тисячі монет можна було здути з долоні одним диханням.

На допомогу приходили міняйла-банкіри, які мали відділення в різних містах. Купець міг здати банкіру гроші в одному місті, отримати розписку-вексель, поїхати в інше місто без грошей (щоб не пограбували в дорозі) і по векселю отримати там свої гроші. Купці не розплачувалися: по векселях в книгах банкірів суми переписувалися із сторінки платника на сторінку одержувача. В Італії, зокрема в Ломбардії, створюються спеціальні банківсько-кредитні компанії, і це явище набуває поширення за межами Європи.

Таким чином, у банкірів накопичувались крупні суми грошей, які вони надавали у борг під відсотки. Відсотки були величезними, тому що банкір часто ризикував: він міг не отримати гроші назад. Щоб гарантувати повернення боргу, позики давалися під заставу майна. А оскільки до лихварів зверталися і монархи, в заставі опинялися корони, тіари, і навіть трон.

Отже, за феодалізму значного поширення і розвитку набирає лихварський капітал. Він поступово переростає в таку категорію, як позичковий капітал, і на цій основі вже за індустріальної цивілізації, формуються кредитні відносини як складова валютно-кредитних відносин. Крупним лихварем була католицька церква (хоча християнське навчання і забороняло займатися лихварством). Лихварством займався і сам Папа Римський, і монастирі, і церковно-рицарські ордени.

Все це призвело до того, що гроші стали тим фактором, що опосередковував торгівлю між державами.

Перелік питань для самоконтролю

 

1. Порівняльна характеристика феодальних відносин з урахуванням регіональних особливостей

2. Передумови формування світового ринку і світового господарства періоду пізнього феодалізму

3. Ганзейський союз

4. Поширення і розвиток лихварського капіталу

Рекомендовані літературні джерела:

 

Базова : [2,6,7,8 ]

Допоміжна: [2,5]

Інформаційні ресурси в Інтернеті: [1.4]

Міжнародні видання: [2,5]

---

Дата добавления: 2018-04-15; просмотров: 781; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!