Тема 2. Проблеми періодизації історії міжнародних відносин. Традиції і парадигми в теорії міжнародних економічних відносин.
Мета: розкрити загальні проблеми періодизації історії міжнародних економічних відносин та висвітлити основні теорії та концепції розвитку міжнародних економічних відносин
План
1. Проблеми періодизації історії та теорії МЕВ
2. Докласичні теорії МЕВ
3. Теорія абсолютних переваг А.Сміта
4. Теорія порівняльних переваг Д.Рікардо
5. Модель міжнародної вартості А.Маршалла
1.Проблеми періодизації історії та теорії МЕВ
Наукова періодизація ― це узагальнена характеристика об’єкта дослідження через поділ процесу розвитку на якісно відмінні періоди, усвідомлення його структурної еволюції в кожний конкретний період розвитку. Питання періодизації історичного розвитку господарських систем світу є дискусійним у вітчизняній і зарубіжній історико-економічній науці. На сьогоднішній день загальновизнаної обґрунтованої концепції періодизації, що охопила б всю історію МЕВ, не існує.
Виявлення критеріїв періодизації розвитку МЕВ як науки стало важливою науковою проблемою. Більшість сучасних дослідників наголошують на відмінності періодизації історико-економічної науки від періодизації загальної історії. Предметом останньої є певні часові та просторові межі, в яких відбувається розвиток людського суспільства, перебіг історичного процесу. Тому події визначаються історичною ретроспективою, відповідно до історичної послідовності їх виникнення та розвитку (роками, століттями, тисячоліттями). Історико-економічна наука досліджує якісні зміни в господарській системі та економічній думці, яка відображає ці зрушення, в історичній еволюції. Отже, визначальними критеріями періодизації є зміни в процесі розвитку економіки та економічної науки з урахуванням історико-хронологічного підходу.
|
|
|
Базовою основою сучасних концепцій періодизації є розгляд даної проблеми, по-перше, в контексті цілісного осмислення всесвітньо-історичного розвитку як соціокультурного процесу, що розглядається як система, підсистемами (складовими) якої є економічна, соціально-політична, культурно-інформаційна сфери людської життєдіяльності, їх взаємопов’язана якісна трансформація, по-друге, через визнання ідеї багатофакторності соціокультурного, у тому числі історико-економічного процесу (відносин економічної власності, технологічного способу виробництва, рівня розвитку товарно-грошових відносин, способу управління та координації економічної діяльності тощо), по-третє, на основі системно-синергетичної концепції.
Періодизацію, що узагальнює найновіші світові та вітчизняні дослідження соціокультурного розвитку людства, запропонував Ю.В. Павленко. Він ввів поняття «цивілізаційний процес», що охоплює історію людства від неолітичної революції та пізньопервісної доби до сучасності. Всесвітньо-історичний процес поділяє на три епохи: привласнюючу, відтворюючу та інформаційну. Згідно синергетичної парадигми визначив основний критерій ― точки біфуркації (вузлові моменти історичного розвитку), коли відбувалися взаємопов’язані трансформації економічної, політичної, соціальні, культурні сфер життєдіяльності людей. Основні положення запропонованої періодизації такі.
|
|
|
1. Привласнююче суспільство (рання первісність). Вузлова точка ― виникнення відтворюючого господарства.
II. Відтворююче господарство (пізня первісність і час цивілізації, разом цивілізаційний процес).
1. Ступінь становлення основ цивілізації (у традиційній термінології пізня первісність): а) стадія родового ладу, вузлова точка ― становлення племінних органів влади і управління (структур чифдома-вождівств); б) стадія племінного ладу (чифдомів-вождівств), вузлова точка ― виникнення раннєцивілізаційних систем.
2. Ступінь розвитку та інтеграція окремих цивілізацій, власне цивілізаційна історія: а) стадія ранніх (локальних) цивілізацій, ранньокласових суспільств (починаючи з Єгипетської та Шумеро-Аккадської). Вузлова точка ― «осьовий час», перехід від локальних до регіональних цивілізацій; б) стадія зрілих, традиційних (регіональних) цивілізацій та цивілізаційних ойкумен (станово-класові суспільства). Це регіональні цивілізації другої генерації (Антична, Індійська, Китайська тощо) та третьої генерації в умовах середньовіччя (Мусульманська, Західнохристиянська, Східнохристиянська тощо).
|
|
|
3. Ступінь розвитку індустріальних суспільств, формування постіндустріального (інформаційного) суспільства. Це історія Новоєвропейсько-Північноатлантичної цивілізації. Вузлова точка ― виникнення глобальної інформаційної цивілізації.
III. Інформаційне суспільство.
Отже, функціонально-пізнавальне значення періодизації історії МЕВ полягає у визначенні логіки історичного розвитку господарських систем суспільства, характеристиці їхніх ключових періодів та етапів розвитку, якісних змін в них, процес зростання цілісності системи, періодизації історії економічної думки ― у відтворенні особливості економічних ідей у кожний конкретний період їх розвитку, врахуванні спадкоємності економічних знань, виявленні основних віх її поступального розвитку.
|
|
|
2.Докласичні теорії міжнародної торгівлі
Перша теорія міжнародної торгівлі – меркантилізм – виникла та пояснювала зовнішню торгівлю у період розвитку та занепаду середньовічного феодалізму в Європі (1500-1800 рр.). Згідно з теорією меркантилізму багатство країни вимірюється кількістю золота та срібла, якою вони володіють.
Меркантилісти вважали, що економічна система складається з трьох секторів: виробничого, сільськогосподарського та іноземних колоній. Для ефективного функціонування економічної системи найважливішими, на їхню думку, були торговці, їхня праця розглядалась як основний фактор виробництва. Отже, джерелом багатства є сфера обігу, а не сфера виробництва; багатство ототожнювалося з грошовим капіталом. Чим більшими запасами золота та срібла володіє країна, тим багатшою й потужнішою вона вважається. Грошові кошти (у формі золота та срібла) дають змогу утримувати армію, зміцнювати становище правителя, сприяють проведенню колоніальних війн, виникненню фабрик (мануфактур), утворенню нових робочих місць.
Оскільки у світі, на думку меркантилістів, існує обмежена кількість багатства (золота та срібла), то країни можуть збільшувати своє багатство і за рахунок зубожіння інших, тобто внаслідок перерозподілу.
Тому для зміцнення економічних позицій держава повинна вживати таких протекціоністських заходів:
1. Більше експортувати товарів, ніж імпортувати, оскільки у цьому випадку вона одержить вартість активного сальдо їх торгового балансу у вигляді золота, яке буде надходити з країн, що мають дефіцит торгового балансу. Підтримка позитивного сальдо торгового балансу дасть змогу, крім того, збільшити внутрішні витрати, виробництво та зайнятість населення.
2. Ввести обмеження на більшу частку імпорту (за допомогою квот, тарифів та інших інструментів торгової політики) та надавати субсидії більшій частині експортних виробництв, що дасть змогу забезпечити позитивне сальдо торгового балансу.
3. Заборонити або обмежити експорт сировини та дозволити безмитний імпорт сировини, якої немає всередині країни, що дасть змогу акумулювати золото та підтримувати на низькому рівні експортні ціни на готову продукцію.
4. Заборонити будь-яку торгівлю колоній з іншими країнами, крім метрополій, які мають виняткове право перепродажу колоніальних товарів за кордон.
5. Гальмувати розвиток виробництва готових товарів у колоніях, перетворити їх на постачальників сировини до метрополій. Колонії повинні експортувати дешеву сировину, а імпортувати дорогі готові вироби.
Заслугою меркантилістів є те, що вони першими запропонували струнку теорію МТ, розробили модель її розвитку, вперше описали те, що сьогодні зветься платіжним балансом.
Обмеженість меркантилістів полягає в тому, що вони не змогли зрозуміти, збагачення країни можливе не лише внаслідок перерозподілу вже існуючого багатства, але й за рахунок його нарощування.
Меркантилізм втратив свої позиції, проіснувавши протягом 1,5 століть, поступившись теоріям, заснованим на принципах вільної торгівлі (free trade). На відміну від меркантилістів, фізіократи стверджували що багатство походить не від золота, а продукується аграрними верствами населення, на відміну від торговців та промисловців, які лише маніпулюють ним. З цієї причини вони пропонували застосовувати важелі державного впливу лише стосовно с/г, а промисловості й торгівлі вважали за потрібне надати свободу дій.
3.Теорія абсолютних переваг А.Сміта
А.Сміт перший, доводячи вигідність для країни вільної торгівлі, розробив теорію абсолютних переваг. Згідно з цією теорією, країни, що володіють природними (пов’язаними з кліматичними й природними ресурсами) та придбаними (пов’язаними з розвитком технології) перевагами у виробництві тих чи інших товарів, можуть виготовляти їх більш ефективно, ніж інші. Якщо торгівля не буде обмежена, за Смітом, то кожна країна спеціалізуватиметься на виробництві тих товарів, в яких вона має абсолютну перевагу.
Країни експортують ті товари, які вони виробляють з меншими витратами (у виробництві яких вони мають більшу перевагу (абсолютну перевагу)) та імпортують ті товари, що продукують іншими країнами з меншими витратами (у виробництві яких абсолютна перевага належить їхнім торговим партнерам).
Обмін між країнами надлишками спеціалізованої продукції є вигідним для кожної країни, оскільки дозволяє: 1) реалізувати надлишки виробництва і 2) придбати на отриманий доход більшу кількість імпортного товару, ніж вона сама могла б виготовити. Принципи теорії Сміта можна звести до наступного:
1. Джерело багатства – це поділ праці, тобто спеціалізація.
2. МПП та міжнародну торгівлю, як джерела багатства, треба всіляко стимулювати, а не стримувати.
3. Спеціалізація кожної країни на тій продукції, в якій вона має конкурентну (абсолютну) перевагу.
4. Абсолютні переваги визначаються різницею в абсолютних трудових затратах на виробництво.
Теорія абсолютних переваг базується на таких припущеннях:
· єдиним фактором виробництва є праця;
· зайнятість повна, тобто усі наявні трудові ресурси використовуються у виробництві товарів;
· всесвітнє господарство складається із 2-х країн, тому в міжнародній торгівлі беруть участь тільки 2 країни, які продукують та торгують одна з одною тільки двома товарами;
· витрати виробництва – постійні, а їх зниження збільшує попит на товар;
· ціна одного товару виражена у кількості праці, затраченої на виробництво іншого;
· транспортні витрати на перевезення товару з однієї країни до іншої дорівнюють нулю;
· зовнішня торгівля вільна від обмежень та регламентацій.
Згідно поглядів А.Сміта:
· урядам не треба втручатись у зовнішню торгівлю: вони мають підтримувати режим відкритих ринків та свободи торгівлі;
· нації, так само як і приватні особи, повинні спеціалізуватися на виробництві тих товарів, у виробництві яких у них є переваги, та торгувати ними в обмін на товари, переваги у виробництві яких мають інші нації;
· зовнішня торгівля стимулює розвиток продуктивності праці розширенням ринку за межі національних кордонів;
· експорт є позитивним чинником для економіки, тому що забезпечує збут надлишку продуктів, які не можуть бути продані на внутрішньому ринку;
· субсидії на експорт є податком на населення та призводять до підвищення внутрішніх цін і тому мають бути скасовані.* Приклад.
Отже, згідно з теорією абсолютних переваг міжнародна торгівля вигідна, якщо країни торгують такими товарами, які кожна з них продукує з меншими витратами, ніж країна-партнер. Країни експортують ті товари, у виробництві яких вони мають абсолютну перевагу, і імпортують ті, щодо яких абсолютна перевага – у їх торгових партнерів.
Перевагою теорії Сміта є те, що вона базується на трудовій теорії вартості та підтверджує переваги поділу праці як на національному, так і на міжнародному рівнях. Недоліком цієї теорії є те, що вона не відповідає на запитання, чому країни торгують між собою навіть за умов відсутності абсолютних переваг у виробництві тих чи інших товарів, тобто коли одна з країн має абсолютні переваги у виробництві всіх товарів.
4.Теорія порівняльних переваг Д.Рікардо
Теорію абсолютних переваг Сміта розвинув Д.Рікардо, довівши, що абсолютні переваги є лише частковим випадком загального правила. Він показав, що торгівля вигідна кожній з двох країн, навіть якщо одна з них має абсолютні переваги у виробництві обох товарів.
Теорія порівняльних переваг базується на тих самих припущеннях, що і теорія абсолютних переваг, використовуючи додатково поняття альтернативних витрат. Альтернативні витрати — це просте порівняння цін одиниць двох товарів на внутрішньому ринку, виражених через кількість робочого часу, витраченого на їх виробництво. Альтернативна ціна — це робочий час, потрібний для виробництва одиниці одного товару, виражений через робочий час, необхідний для виробництва одиниці іншого товару.
Суть теорії порівняльних переваг: якщо країни спеціалізуються на виробництві тих товарів, які вони можуть виробляти з відносно нижчими витратами порівняно з іншими країнами (або, інакше кажучи, з меншими альтернативними витратами), то торгівля буде взаємовигідною для обох країн, незалежно від того, чи є виробництво в одній з них абсолютно ефективнішим, ніж в іншій. Тобто, кожна країна повинна спеціалізуватись на такому виробництві, у якому вона має найбільшу перевагу або найменшу слабкість.
Д. Рікардо вивів закон порівняльних переваг виходячи з наступних передумов:
· трудова теорія вартості;
· вільна торгівля;
· постійні витрати виробництва;
· зроблена мобільність праці усередині країни і повна немобільність у відносинах між країнами;
· відсутність технічного прогресу;
· відсутність транспортних витрат.
Зміст закону порівняльних переваг можна звести до наступного твердженню: підставою для виникнення і розвитку міжнародної торгівлі може служити винятково різниця у відносних витратах виробництва товарів, незалежно від абсолютної величини цих витрат.
Переваги теорії:
1. Вперше описаний баланс сукупного попиту та пропозиції.
2. Доведено вигоду від спеціалізації та торгівлі усіх країн-учасниць, а не тільки для однієї країни за рахунок того, що інші зазнають втрат.
3. Дозволила вести науково обґрунтовану зовнішньоекономічну політику.
Недоліки:
1. Не враховує транспортних витрат.
2. Ігнорує вплив зовнішньої торгівлі на розподіл доходів всередині країни, коливання цін та з/п, інфляцію та міжнародний рух капіталу.
3. Ґрунтується тільки на одному факторі виробництва – праці.
4. Ігнорує відмінності у ступені забезпеченні країн факторами виробництва.
5. Припущення про постійні витрати, ігнорується закон зростаючих витрат.
6. Не пояснює торгівлю між приблизно однаковими за розвитком країнами, які не мають відносної переваги між собою.
5. Модель міжнародної вартості А.Маршалла
А. Маршалл вважав себе спадкоємцем класичної традиції, започаткованої Д. Рікардо та продовженої Дж. С. Міллем. Стверджуючи, що істини, відкриті класиками, будуть зберігати своє значення, доки існує світ, він систематизував та поєднав теоретичні розробки своїх попередників у плодотворний синтез, адаптувавши "готову рухнути доктрину Рікардо до інтелектуального клімату вікторіанської епохи. Своєю працею "Principles of Economics" він визначив для багатьох поколінь тенденції економічного мислення в Англії".
Маршалл вивчав економічну науку за Мілом і зберіг зв'язок із класичною думкою через теорію вартості на основі "реальних витрат". Більше того, він ніколи повністю не відмовлявся від глибокого закоріненого класичного переконання, що економічний добробут залежить від нагромадження капіталу та приросту населення так само, як і від розподілу ресурсів.
За умов існування міжнародної торгівлі ціни на товари вже не можуть залежати лише від внутрішніх факторів. Поки відносна ціна товару А в країні 1 залишатиметься відносно вищою, буде вигідно завозити їх з країни 2, а в країну 2 постачати відносно дешевший товар В. Коли потреби в імпортних товарах будуть задоволені, відбудеться вирівнювання відносних цін, що дозволить визначити світову відносну ціну товарів після того, як країни візьмуть участь у міжнародній торгівлі.
У середині XIX століття зародилась теорія міжнародної вартості, яка дала відповідь на поставлене вище питання. Її розробив Джон Стюарт Мілль, який стверджував, що ціна міжнародного обміну встановлюється за законом попиту та пропозиції на такому рівні, що сукупність експорту кожної країни дозволяє оплачувати сукупність її імпорту.
З цієї теорії випливає, що країні вигідніше, щоб її товар користувався більшим попитом за кордоном, ніж іноземні товари користуються попитом на її території, бо в такому разі ціни на товари даної країни зростуть і вона зможе заплатити за більшу кількість іноземних товарів.
Альфред Маршалл, підхопивши ідею Мілля і модель Рікардо, надав теорії міжнародної вартості графічного вираження.
Найбільшим досягненням теорії міжнародної вартості є відкриття ціни, що оптимізує обмін товарами та послугами між країнами і залежить від попиту та пропозиції.
Вищевикладені теорії не пояснюють причини порівняльної переваги, яку має країна стосовно того чи іншого продукту. Основи сучасних уявлень про визначення напрямів і структури міжнародних торгових потоків були закладені шведськими вченими, які показали, що пояснення походження порівняльної переваги знаходиться нарівні забезпеченості факторами виробництва.
Перелік питань для самоконтролю
1. Покажіть різницю між твердженням теорій абсолютних і порівняльних переваг.
2. Чому країна не може мати порівняльні переваги у виробництві всіх товарів, якщо в неї багатші природні ресурси, більший запас капіталу, більш кваліфікована робоча сила, ніж в інших країнах?
3. Чи є правильним таке твердження: «В результаті зовнішньої торгівлі країна може споживати більше, ніж в змозі виробляти»?
4. Чи може країна, яка має порівняльні переваги у виробництві певного продукту, з часом втратити цю перевагу? Якщо так, то якими будуть наслідки для неї та її торгових партнерів?
5. В чому полягає сутність теореми Гекшера - Оліна - Самюелсона і яке відношення до неї має «парадокс Леонтьєва»?
Рекомендовані літературні джерела:
Базова : [1,2,7,10,11 ]
Допоміжна: [1,2,5]
Інформаційні ресурси в Інтернеті: [2,6,7]
Міжнародні видання: [1,5,6]
Дата добавления: 2018-04-15; просмотров: 774; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!