Тема 4. Міжобщинні господарські зв’язки доісторичної епохи та зовнішньоекономічні відносини держав стародавнього світу
Мета: розкрити перші ознаки прояву міжобщинних зв'язків в доісторичні часи; проаналізувати наслідки неолітичної революції та її впливу на розвиток міжплемінної господарської взаємодії; дослідити період розпаду доісторичного ладу і передумови виникнення цивілізацій стародавнього світу.
План лекційного заняття
1. Перші ознаки прояву міжобщинних зв'язків в доісторичні часи.
2. "Неолітична революція" та її вплив на розвиток міжплемінної господарської взаємодії.
3. Міжплемінний поділ праці за бронзової доби.
4. Формування стародавніх цивілізацій
5. Зовнішня торгівля як основна форма МЕВ в епоху стародавнього світу. Роль держави в організації МЕВ. Формування грошових відносин в стародавні часи
1.Перші ознаки прояву міжобщинних зв'язків в доісторичні часи
Період первісного суспільства був, швидше, не історією, а передісторією розвитку МЕВ.
Історія МЕВ починається з появою товару і ринкових відносин, з виділенням груп людей, що займають різне положення в процесі виробництва і обміну, зокрема, з появою людей, які самі вже не займаються матеріальним виробництвом, тобто, з появою економічних відносин. В первісні ж часи економічний механізм людства тільки починав складатися. Людина тільки вчилася трудитися, удосконалюючи свої примітивні знаряддя, опановуючи первинні трудові навички і проходячи через перші етапи розподілу праці.
Першим найтривалішим періодом існування людини був палеоліт (давньокам’яне століття). Він продовжувався з 700—600 по 40-е тисячоліття до н. е., тобто в 14—15 разів довше, ніж вся решта часу життя людського суспільства. В боротьбі за існування людина навчилася здобувати вогонь, що і з'явилося головним її досягненням за той період. В іншому прогресу майже не було. Будувати житла люди ще не навчилися, переважно використовували для цього печери.
|
|
|
Основи людського суспільства були закладені лише наприкінці палеоліту: відбувся перехід від первісного стада (а стадо — це ще не суспільство) до матріархальної родової общини і на цій основі виник перший розподіл праці. Засоби існування люди здобували полюванням і збиранням. Але полюванням тепер займалися тільки чоловіки, тоді як жінки збирали плоди, коріння, равликів, комах і черв'яків, а старі люди готували знаряддя, обробляли шкури. Це був "сімейний розподіл" праці, хоч сім'ї поки що не було.
Виникнення спочатку матріархального роду — великої сім'ї, на чолі якої стояла жінка - можна пояснити двома причинами. По-перше, тим, що ще не склався звичай існування обов'язкових сімейних пар, і система спорідненості простежувалася лише по материнській лінії, а по-друге, тим, що збирання забезпечувало більш надійне харчування. Убити мамонта вдавалося нечасто, це було святом, а жінки завжди могли здобути що-небудь їстівне.
|
|
|
Два інші періоди — мезоліт і неоліт (середньокам’яне і новокам’яне століття) — разом охоплюють 36 тисячоліть, з 40-го по 4-е тисячоліття до н. е., але за цей час людство пройшло значно довший шлях. Основним матеріалом для знарядь, як і раніше, служив камінь, але тепер ці знаряддя стали значно різноманітніше. Масивні рубала доповнювалися дрібними мікролітами, які можна було комбінувати з деревом, наприклад при виготовленні стріл. Був винайдений лук, який дозволяв полювати на птахів і дрібних тварин, що зробило полювання більш надійним джерелом існування. Люди навчилися шліфувати і свердлити камінь, в їх побуті з'явилися кам'яні сокири, товкачі, ступки, зернотерки. Новим матеріалом для обробки тепер стала глина. Люди навчилися готувати глиняний посуд, будувати глинобитні житла.
По берегах річок виникли селища з глиняних і дерев'яних жител. Це були селища родових общин. "Печерний період" йшов в минуле. Родовий лад отримав тепер подальший розвиток: матріархальний рід змінився патріархальним, а група общин, з'єднаних спорідненими зв'язками, стала складати плем'я.
|
|
|
До цього ж людина в певному розумінні ще не виділилася з тваринного світу: як і тварини, вона харчувалася рослинною їжею або, подібно хижакам, вбивала і їла інших тварин. Виробництва як такого не було, тому говорити про працю або про її продуктивність до неолітичної революції можна лише умовно.
2."Неолітична революція" та її вплив на розвиток міжплемінної господарської взаємодії.
Розвитку продуктивності праці сприяли перший (землеробство та скотарство) і другий (виділення ремесел із сільського господарства) суспільні поділи праці, що, у свою чергу, сприяло індивідуалізації праці, виникненню й розвитку приватної власності. Ці переходи в історико-економічній літературі називають неолітичною революцією.
Прогресом у розвитку продуктивних сил став перехід до обробітку землі. Прийоми і техніка землеробства були дуже примітивні: землю скопували дерев'яними палицями і мотиками; жали серпами з кремінним лезом; зерна розтирали на кам'яній плиті або в зернотерці. У період неоліту люди освоїли практично всі відомі в сучасний період сільськогосподарські культури.
В епоху неоліту (приблизно 7-6 тисячоліття до н.е.) відбувається повний перехід людини до відтворюючого господарства; від збирання, мисливства, рибальства людина, протягом цього часу, переходить до землеробства і тваринництва. За своїм значенням, перехід до відтворюючого типу господарювання докорінно змінив спосіб життя і носив певною мірою революційний характер. Дослідники назвали цей перехід "неолітичною революцією". В науковому розумінні значення "неолітичної революції" полягає ще й в тому, що з нею вчені пов'язують початок аграрної цивілізації.
|
|
|
З переходом людського суспільства до відтворюючого способу господарювання пов'язують вчені перехід людини до осілого способу життя; осілість стає головною ознакою життя людини (хоча кочовий спосіб життя подекуди зберігається і сьогодні). В цей же період людина переходить до побудови постійних і більш міцних жител. Зрештою неолітична революція в цілому означала перехід людини до сільського побуту.
Вважається, що центром неолітичної революції були райони Близького Сходу. Дослідники вважають, що на території українських земель явища, пов'язані з неолітичною революцією мали місце в 4-3 тисячолітті до н.е.
Головні наслідки неолітичної революції
Відбувається концентрація людських спільнот в досить великих поселеннях. У зв'язку з цим відбуваються зміни в соціальному устрої, соціальній структурі суспільства. Людські спільноти об'єднуються в нову соціальну спільність – племена.
Осілий спосіб життя призводить до значного природного приросту суспільств і в зв'язку з цим мають місце великі (для тих часів) переміщення землеробів і скотарів на нові місця з метою освоєння нових земель і пасовиськ. Набирають поширення міжплемінні господарські зв'язки. Обмін продуктами харчування доповнюється виробами домашнього вжитку, гончарними виробами. Внаслідок неолітичної революції новим явищем обмінів стає розгалужена мережа багатоступеневого обміну (обмін заради нового обміну: обмін одного продукту на продукт-посередник з метою подальшого його обміну на потрібний продукт).
Розглядаючи вищерозглянуті процеси на українських землях, вітчизняні вчені виходять з того, що розвиток господарства і господарських зв'язків на території України в доісторичні часи був складовою частиною еволюції людства в цілому. Такі висновки ґрунтуються на дослідженнях, пов'язаних з Трипільською культурою (Київщина, 4-2 тисячоліть до н.е.).
Після неолітичної революції на території України досить значного поширення і порівняно високого рівня досягають такі сфери господарювання як хліборобство, тваринництво, ремесло, прядіння і ткацтво, завершується формування техніки обробки каменю, виникають перші спроби обробки металів.
Трипільці підтримували зв'язки переважно з Остготськими спільнотами та племенами Балкано-Дунайських територій.
Залізна доба на території України пов'язана з цілим рядом культур, характерних для того часу (12-8 століття до н.е.), зокрема кіммерійська культура, скіфсько-сармато-антична культура а також ранньослов'янські культури.
Для всіх цих культур були характерними відносно висока продуктивність сільського господарства, орне землеробство (причому з використанням металевих знарядь праці), свійське тваринництво (особливістю було те, що воно характеризувалося стійловим утриманням тварин), високим рівнем ремесла, поглибленим суспільним поділом праці. За цих культур ремесло поступово перетворюється в самостійний вид господарської діяльності. Виникають цілі міста як центри ремесла та торгівлі. Такий рівень розвитку господарства на рівні зазначених культур сприяв поширенню економічних зв'язків. Спільноти зазначених культур підтримували тісні і постійні господарські контакти із стародавніми цивілізаціями Близького Сходу, Греції, Візантії.
Неолітична революція одержує подальший розвиток в часи бронзового віку.
3.Міжплемінний поділ праці за бронзової доби.
Наступний період, бронзове століття, яке почалося в 4 тисячолітті до н.е. і продовжувався всього 2—3 тисячоліття, ми не можемо повністю віднести до первісного часу. Це період народження держави, класів, цивілізації. Саме по собі використовування міді і бронзи не внесло істотних змін в способи добування їжі і засобів існування. З цих м'яких і дорогих металів майже не виготовлялися знаряддя праці. Бронзових мотик не було. Мідною і бронзовою були зброя і прикраси. Мідь було складно здобувати, і вона дуже високо цінувалася, щоб використовувати її для повсякденних речей.
Але коли людина опанувала основи металургії, залишався лише один крок до появи залізних знарядь і початку "залізної революції". До цієї революції продуктивність праці залишалася настільки низькою, що людина не могла виробляти додаткового продукту: всю їжу, що здобувається, вона сама і споживала. Звичайно, не кожна людина окремо, а рід, родова община. Надлишків не залишалося. В таких умовах не могло бути класів та експлуатації: не можна експлуатувати людину, яка з'їдає все, що виробляє. З появою ж залізних знарядь продуктивність праці збільшилася. Людина вже могла виготовляти більше їжі, ніж споживала, тобто з'явився додатковий продукт. Наприклад, коли кам'яну мотику змінив залізний плуг, землероб міг обробити і засівати більше землі і отримати більше зерна. За рахунок цього додаткового продукту тепер могли існувати люди, які самі їжі не здобували. Їх руки і голови були звільнені для інших занять: вони могли виготовляти ремісничі вироби, займатися наукою, мистецтвом. Таким чином з'являвся новий шар суспільства. З появою цього шару прогрес людства різко швидшав. Проте для того, щоб ця нова група людей могла існувати, необхідно було відібрати додатковий продукт у тих, хто його проводив. А це було можливо лише при розділенні суспільства на класи і виникненні держави.
Поглиблюється спеціалізація виробництва. Якщо в результаті неолітичної революції спеціалізація зазначається на рівні тваринництва, зернового господарства, гончарства тощо, причому найчастіше всередині одного племені (хоча були і виключення); то бронзова доба поглиблює спеціалізацію появленням таких галузей як видобування руди, виплавка бронзи, виготовлення різних предметів і знарядь і бронзи та інших металів, причому помітно визначається спеціалізація по регіонах. Розширюється предметна структура обміну, предметами обміну стають метали (бронза, мідь, золото), готові вироби з цих металів, гончарство доповнюється виготовленням фаянсових виробів.
За бронзової доби вчені зазначають перші ознаки суспільного поділу праці. Поглиблення спеціалізації приводить до того, що окремі племена займаються окремими видами діяльності, і обмін між ними відбувається за ознаками спеціалізації. Все зазначене призводить до формування передумов нового суспільного ладу. Ще в доісторичні часи при обміні з'являється такий елемент як загальний еквівалент (бушель зерна, вироби із металів, пізніше – золото, срібло – гроші). Поява загального еквіваленту на рубежі доісторичних і стародавніх часів означала зміну в характері обміну. За таких умов можна говорити про появу перших ознак торгівлі. Виникає прагнення накопичувати предмети, що є загальним еквівалентом. Володіння значною кількістю таких предметів свідчило про наявність багатства. Існування загального еквіваленту поступово приводить до виникнення такого явища як гроші. За стародавніх часів гроші набувають домінуючу роль і обмін набуває ознак власне торгівлі.
4.Формування стародавніх цивілізацій
Перехід від однієї формації до іншої пов'язаний з розвитком продуктивних сил. Завершення передісторичної епохи характеризувалось наступними ознаками: людство не тільки освоїло 2 галузі аграрної діяльності, але й здатність виплавляти метали, створювати транспортні засоби; виник обмін продуктами промислового виробництва на рівні застосування єдиного еквівалента; загострення конфлікту між общинами і племенами призвело до військових дій. Прийшло розуміння, що полоненого із іншого племені краще не вбивати, а залишити працювати (виникнення рабовласництва).
Рабовласницький лад функціонував на використанні праці рабів, на яких перетворювалися полонені, захоплені під час військових дій. По мірі розвитку суспільств Стародавнього світу полонених стали використовувати не лише всередині країни, а й за її межами. Тому набуває поширення работоргівля. Вона стає першою формою міграції робочої сили.
Розрізняють два типи цивілізацій стародавнього світу:
1)східні цивілізації (Протоіндійська, Древньокитайська, Шумерська, Єгипетська);
2)античні цивілізації (Стародавня Греція, Стародавній Рим).
Стародавня епоха триває від середини 4 тисячоліття до н.е. по 5 століття н.е. і завершується падінням Римської імперії. Зазначені типи цивілізацій мали спільні риси і розбіжності. Щодо спільних характеристик.
По-перше, обом цивілізаціям притаманні певні залишки суспільних відносин передісторичних епох. В цивілізаціях тих часів відносини влади і економічні відносини не були чітко розмежованими. Володар величезного маєтку, що проживав в полісі, був в той же час і правителем. В своєму розвитку стародавні цивілізації доходять до досить високого рівня культури.
По-друге, для цивілізацій обох типів була притаманна залежність людського суспільства від наслідків взаємин людини з природою. Вдосконалення господарювання означало пристосування господарської діяльності до природних умов існування.
По-третє, це аграрні цивілізації. Суть економіки складало сільське господарство, на його основі формувалася політика, соціальна сфера, виробництво.
Різниця між ними полягала перш за все в рівні рабовласництва. В Східних цивілізаціях рабство не піднялося до класичного рівня. Так, в Шумерській цивілізації раби користувалися правом мати сім'ю, господарство і скористатися можливістю викупу. В Єгипті між рабами і селянами не було великої різниці і спосіб життя їх був досить близький. В античних цивілізаціях раб був позбавлений прав, він не був громадянином і залишався засобом виробництва.
Інша особливість полягала в тому, що в економічному розвитку Східних цивілізацій зовнішня торгівля відігравала допоміжну роль, в той час як в античних цивілізаціях зовнішня торгівля відігравала вирішальну роль в розвитку суспільства.
Розвитку міждержавної торгівлі сприяла колонізація земель. Завойовуючи нові території імперія залишала за цими землями досить високий рівень автономії. Залишався представник імперії, але він не мав абсолютної влади. Його влада стосувалася податків, військової справи і т.д. Але щодо господарювання, до організації експортно-імпортних відносин, завойовані території залишали за собою автономію і продовжували займатися зовнішньою торгівлею. Крім того, підпорядкувавши нові території, імперія (напр. Римська) продовжувала підтримувати з ними активні торгівельні відносини.
Етапи колонізації земель в епоху стародавніх часів:
1) Фінікійська колонізація (2-1 тисячоліття до н.е.) – пов'язана з підкоренням Фінікією територій басейну Середземного моря. Фінікійці сприяли створенню на підкорених територіях торгівельних центрів. Так, Карфаген виник як один із великих центрів колоніальної торгівлі, який через певний час став самостійно і навіть незалежно від Римської Імперії здійснювати МЕВ. Головний наслідок – розширення МЕВ та територій зовнішньої торгівлі.
2) Велика грецька колонізація (7-4 ст. до н.е.) – йшла в кількох напрямках:
а) західний напрямок (найбільш потужний) – поширював володіння Стародавньої Греції на Італію і Сицилію, острови Сардинію і Корсику, південне узбережжя Іспанії. В результаті було створено великі центри світової торгівлі;
б) південно-східний напрямок – пов'язаний з підкоренням територій фракійського узбережжя Егейського моря, причорноморських територій. Супроводжувався створенням великий полісів – міст-держав як центрів міжнародної торгівлі: Візантія, Халкетон, Одесос, Аполонія Понтійська.
в) південно-західний напрямок – основна мета – створення поселень військового спрямування. З ним пов'язане розширення територій Греції за рахунок земель Середземномор'я.
З періодом Великої грецької колонізації пов'язуються і походи Олександра Македонського, який за 20 років розширив простори імперії до таких розмірів, яких не досягав ніхто ні до і після нього, створив близько 20 полісів, які отримали назви Олександрія.
Значення Великої грецької колонізації земель полягало в тому, що, по-перше в систему господарських і торгівельних зв'язків були залучені нові землі. По-друге, периферія, яку завойовувала Греція, отримувала доступ до нових товарів, а Греція, в свою чергу отримала доступ до сировини. По-третє, колонізація західних земель призвела до значного збільшення обсягів зовнішньої торгівлі за рахунок збільшення обміну між метрополіями і колоніями. В цілому, Велика грецька колонізація стала постійним і могутнім фактором економічного розвитку Стародавніх часів.
5.Зовнішня торгівля як основна форма МЕВ в епоху стародавнього світу. Роль держави в організації МЕВ. Формування грошових відносин в стародавні часи
Провідною формою міждержавних економічних зв'язків в стародавніх цивілізаціях була зовнішня торгівля. Сформувалося два типи міждержавної торгівлі:
1)експортно-імпортна – експорт заради ввезення товарів, які не виготовляються всередині держави (полісу). Цей тип набрав широкого розвитку в Вавілонії 3-1 тисячоліття до н.е. і зберігся і до наших днів. Вавілонія виступала як визнаний експортер тканин, і імпортувала метал, ліс та вироби з деревини.
2)транзитний тип – це торгівля, пов'язана з одержанням додаткових прибутків (торгівля заради подальшої торгівлі). Цей тип мав підтипи:
а) вимоги до купця, що транзитом везе свій товар до далекої країни, частково продати свій товар по дорозі;
б) купівля заради перепродажу з метою отримання прибутку (перші ознаки міжнародного бізнесу).
За стародавніх часів був поширений рух товарів і предметів послуг поза сферою торгівлі. До такого типу відноситься обмін дарунками. Особливо ця форма була поширена в Стародавньому Китаї і в інших Східних цивілізаціях, в менших мірах – в античних цивілізаціях. Справа в тому, що досить значна частина територій південних морів була залежною від Китаю, і щоб задобрити імператора, надсилалися дарунки. В якості дарунків подавалося найкраще, що може експортувати країна. Отримавши дарунок, китайські імператори надсилали дарунки у відповідь, інколи навіть більш дорогі.
В цілому, розвиток міжнародної торгівлі, як основної форми прояву МЕВ за стародавніх часів супроводжувався:
1) стабілізацією торговельних стосунків між державами і цивілізаціями;
2) стійкістю і систематичністю обміну продуктами, цінностями, сировиною;
3) розширенням товарної структури міждержавної торгівлі у т.ч. за рахунок такого товару, як робоча сила;
4) переважанням зовнішньої торгівлі над внутрішньою, особливо для античних цивілізацій (а десь в 3-2 століттях до н.е. більшого значення зовнішня торгівля набуває і для Східних цивілізацій)
За стародавніх часів посилюється державне втручання в міжнародну торгівлю. Набуває поширення торгівля, опосередкована міждержавними угодами (договірна торгівля). Внутрішня і зовнішня торгівля повністю контролювалася державою, причому і на зарубіжних територіях. У віддалених регіонах держава мала свої представництва у вигляді факторій – це перші торговельні представництва, що регулювали торговельні взаємовідносини між державами та забезпечували безперервність торговельних відносин.
Державницький вплив на зовнішню торгівлю здійснювався через інститут "тамкару". Тамкару – це службова особа або торговельний агент палацу чи храму. Тамкару контролювали зовнішню торгівлю, виконували функції митаря, а також обов'язки збирача натуральних податей і контролера за грошовими надходженнями на користь палацу чи храму. Тамкару був представником правителя. Інститут тамкару був поширений в Шумері, Вавілонії, Ассирії. Через цей інститут правителі тримали в своїх руках розподіл засобів екпорту-імпорту, захист торгових караванів і окремих купців, заступництво (в тому числі і правове, юридичне) по відношенню до власних купців на територіях і в країнах, з якими підтримувалися сталі зв'язки (нерідко правителями купцям надавався статус недоторканості, близький до дипломатичного).
Досить поширеним у Стародавні часи був інститут кару (переважно в Західній Азії). Кару – це об'єднання, яке виступало посередником у міждержавному обміні. Кару мали власний статут і регулювали свої відносини з торговельними сторонами, спираючись на цей юридичний статут. Кару біли менш залежними від правителя, а відтак і від держави. Часто їх діяльність не підлягала контролю з боку держави. Нерідко кару об'єднували купців даної країни чи даної території і характером їх взаємовідносин в межах кару була взаємодопомога. Високого значення набули кару, коли стали практикувати взаємне приватне кредитування (взаємне кредитування спрямовувалося переважно на погашення внутрішніх платежів, тому можна говорити про його схожість на торговельний кредит).
В більш пізні часи (2-1 тисячоліття до н.е.) досить помітною стає спеціалізація в міжнародній торгівлі, в тому числі і серед купецтва. Наприклад, існували групи купців, які спеціалізувалися на оптовій торгівлі, продавці в кредит, фрахтівники. Вирізнялася така спеціалізація, як агенти і контролери торгових домів, скарбники торговельних домів і т.і.
Наприкінці 1 тисячоліття до н.е. виникають нові форми організації торгових відносин. В різних регіонах купці об'єднуються в такі організації з метою захисту власних інтересів. У Стародавній Греції такі об'єднання мали назву "фіаси" – як об'єднання купців-оптовиків. Функціями фіасів були: взаємне страхування, надання торгових позик, обмін інформацією і захист інтересів перед державою.
У Стародавньому Римі купці об'єднувалися в колегії. Це об'єднання купців з метою спільного використання грошових коштів, забезпечення торгівлі морським транспортом, відстоювання власних інтересів в провінціях через механізм довірених агентів. Колегії також забезпечували інформацією купців і торговців (щодо кон'юнктури ринків, цін на товари та іншою інформацією, що пов'язана з торгівлею за межами метрополії).
В Стародавній Індії в цей період набувають поширення своєрідні купецькі корпорації, що називалися "шрені". Їхня функція зводилися до регулювання торгових відносин у відповідності з внутрішніми статутами (кожна така корпорація мала власний статут).
Головна особливість торговельного обміну в Стародавні часи полягає в тому, що виникають грошові відносини, а торгівля стає постійною формою МЕВ. Гроші за стародавніх часів виникають одночасно в кількох країнах світу. Одними із перших гроші появилися в грецьких полісах, а також в Малоазійській державі – Лідії. Першою великою державою, яка запровадила єдиний металевий грошовий знак як всередині країни так і за її межами, була Персія. Це був "золотий дарик" – грошова одиниця, названа на честь царя Дарія І, який її запровадив. Потім гроші поширюються в Греції, Італії, Сицилії. Взагалі, вперше монети були запроваджені в одному з храмів стародавнього Риму, який їх карбував. А оскільки цей храм носив назву Юнони-Монети, то й грошову одиницю назвали "монета". По мірі розвитку грошових відносин поступово формуються ознаки банківської справи (Рим). Активну діяльність вели банкіри-аргентарії (банк-особа), які розмінювали монети, визначали їх якість, зберігали гроші, передавали їх за дорученням від одного купця іншому, від позичальника кредитору, виконували посередницькі функції в торгових операціях. Поступово виникають банківські документи та з'являються біржові відносини.
Рабовласницький устрій втрачав можливості. Виникає новий етап аграрної цивілізації – етап феодалізму або Феодального середньовіччя.
Перелік питань для самоконтролю
1. Близький Схід як центр неолітичної революції
2. Прояви неолітичної революції на території українських земель
3. Залізна доба на території Трипілля. Соціально-економічні зв’язки трипільців з іншими культурами
4. Розпад доісторичного ладу і передумови виникнення цивілізацій стародавнього світу
Рекомендовані літературні джерела:
Базова : [4,9,10,12 ]
Допоміжна: [1,3,6]
Інформаційні ресурси в Інтернеті: [2,5,6]
Міжнародні видання: [1,2,6]
Дата добавления: 2018-04-15; просмотров: 1498; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!