Через систему понять і категорій курсу МЕВ визначаються форми прояву МЕВ, суб'єкти системи світогосподарських зв'язків тощо.
Сучасна економічна наука виділяє наступні форми прояву МЕВ:
Міжнародний поділ праці, з якого розпочинається історія формування світового господарства МПП – це вищий ступінь розвитку суспільного територіального поділу праці між країнами, що передбачає стійку концентрацію в окремих країнах виробництва певної продукції, якою вони обмінюються.
Міжнародний поділ праці має внутрішню структуру і відповідні форми розвитку. Основними формами міжнародного поділу праці є міжнародна спеціалізація і міжнародне кооперування праці.
Під міжнародною спеціалізацією виробництва (спеціалізація - це концентрація виробництва на випуску певної однорідної продукції) розуміють таку форму поділу праці між країнами, при якій зростання концентрації однорідного виробництва і усуспільнення праці в світі відбувається на основі прогресуючої диференціації національних виробництв, виділення їх в самостійні (відокремлені) технологічні процеси, в окремі галузі і підгалузі, виготовлення все більш однорідних продуктів праці понад внутрішні потреби, що спричиняє дедалі більш взаємне доповнення диференційованих національних комплексів.
Зворотним аспектом міжнародної спеціалізації виробництва є міжнародна кооперація праці - заснований на міжнародному поділі праці процес усуспільнення виробництва через формування стабільних виробничих зв'язків між самостійними підприємствами (фірмами) різних країн з метою досягнення найбільшого економічного ефекту.
|
|
|
Міжнародна кооперація праці є конкретною формою інтеграції суспільно поділеної праці у світовому господарстві, яка поєднує діяльність працівників різних країн в однакових чи різних, але об'єднаних між собою процесах виробництва. Засновується вона на міжнародній спеціалізації виробництва. Саме тому міжнародна кооперація і міжнародна спеціалізація виробництва є не лише формами міжнародного поділу праці, а і його сутнісними ознаками.
Міжнародна торгівля - це торгівля, яка передбачає переміщення товарів та послуг за межі державних кордонів. Її ще трактують як відносини країн з метою вивезення (експорту) та ввезення (імпорту) товарів та послуг.
Міжнародні валютно-фінансові відносини — це сукупність грошових відносин, які опосередковують рух товарів і факторів виробництва між країнами та формують самостійну міжнародну фінансову сферу.
Міжнародний рух капіталу – це переміщення капіталу між країнами світу в пошуках більш вигідної сфери застосування.
Міжнародна трудова міграція - це переміщення працездатного населення з одних держав до інших строком більше, ніж на рік, викликане причинами економічного чи іншого характеру.
|
|
|
Міжнародні науково-технічні зв'язки - це комплекс процесів та відносин у міжнародній економіці з приводу вивозу/ввозу технологій.
Міжнародні економічні відносини пов'язані з діяльністю суб'єктів, що беруть в них участь:
1) Головним суб'єктом МЕВ являється держава.
2) На другий план виходять інтеграційні об'єднання держав.
3) На третьому місці – міжнародні економічні організації.
4) Транснаціональні корпорації і транснаціональні банки.
Світове господарство - це глобальна господарська система, що ґрунтується на міжнародному світогосподарському поділі праці, інтернаціоналізації та інтеграції виробництва і обігу, та функціонує на принципах ринкової економіки.
Інтернаціоналізація виробництва - це переростання виробництвом його національних кордонів, розвиток взаємозалежності між національними виробничими процесами.
Міжнародна економічна інтеграція – вищий рівень розвитку МЕВ, характеризується сплетінням економік різних країн.
Формація – суспільний лад, економічний устрій (соціалізм, капіталізм, комунізм).
Цивілізація – конкретний історичний стан суспільства, який характеризується відповідним технологічним способом виробництва і духовною культурою.
|
|
|
5.Міжнародна економічна політика
В основі сучасної зовнішньоекономічної політики країн — учасниць міжнародного поділу праці лежить перманентний процес складного пристосування структур національних економік (галузевої, технологічної, організаційної тощо) до більш динамічної за своєю природою структури світового господарства.
Механізм здійснення зовнішньоекономічної політики складається з двох основних компонентів:
- системи адміністративних державних органів, які розробляють зовнішньоекономічну політику та впливають на формування зовнішньоекономічних зв'язків,
- комплексу інструментів такого впливу.
Особливістю сучасної системи державних органів, що беруть участь у розвитку зовнішньоекономічних зв'язків, є те, що вони поділяються своєю чергою на дві взаємопов'язані, але різнофункціональні підсистеми — національні та міжурядові інституції.
Діяльність національних установ спрямована, як правило, на обмеження доступу іноземних товарів на внутрішній ринок та сприяння вітчизняному експорту товарів, а також на контроль за імпортом у країну товарів, іноземного капіталу, робочої сили та інших факторів виробництва.
|
|
|
Діяльність міжурядових організацій зосереджена на регулюванні та сприянні розвиткові міжнародного руху товарів, капіталу і робочої сили.
Чинники, що впливають на формування зовнішньоекономічної політики, знаходять свій прояв на різних рівнях:
• по-перше, економічні закономірності діють як глибинні, первинні чинники. Вони активізують діяльність урядів на пошук компромісів у процесі розробки зовнішньоекономічної стратегії в умовах глобалізації;
• по-друге, групові інтереси країн — це чинники вторинного порядку. Вони є відносно самостійними й об'єднують держави у більшому або меншому складі у спільній зовнішньоекономічній діяльності, залежно від кола інтересів. Ці чинники діють переважно як суб'єктивна воля урядів, що відбиває передусім прагнення найвпливовіших ділових кіл;
• по-третє, національні інтереси окремої країни виявляються насамперед у тактиці поведінки при розв'язанні зовнішньоекономічних проблемних питань, об'єднуючи і роз'єднуючи країни у процесі пошуків вирішення цих проблем. При єдності кінцевих цілей в окремих групах країн їхні національні інтереси передвизначають різний підхід у виборі пріоритетів і засобів досягнення зовнішньоекономічних цілей, не зважаючи іноді на інтереси країн-партнерів. Національні інтереси також спонукають окремі країни або групи країн до утворення тимчасових союзів під час багатосторонніх переговорів задля досягнення спільної мети.
Складність і багатофакторність механізму зовнішньоекономічної політики визначають різноманіття її цілей та завдань. Вони можуть бути класифіковані на стратегічні (довгострокові), що передбачають структурну перебудову секторів економіки, безпосередньо пов'язаних із зовнішніми ринками, і тактичні (короткострокові), зумовлені поточними потребами.
Стратегічні цілі мають забезпечувати нормальне функціонування національної економіки; формуються вони на державному рівні. Короткострокові, тактичні цілі постають під впливом різноманітних чинників, у тому числі на мікрорівні (фірмовому і т. п.). Вони розраховані на отримання короткострокових, кон'юнктурних вигід і можуть суперечити довгостроковим стратегічним цілям. Формування цілей і завдань зовнішньоекономічної політики визначається внутрішньополітичними міркуваннями: необхідністю вирішення соціально-економічних проблем, скорочення безробіття, підвищення зайнятості в певних регіонах і галузях тощо.
Пріоритет мають ті цілі й завдання, що безпосередньо пов'язані з першочерговими зовнішньоекономічними проблемами, у багатьох випадках важко відокремлюваними від внутрішніх економічних процесів. Наприклад, регулювання дефіциту торговельного або платіжного балансів, крім безпосереднього впливу на зовнішню заборгованість і непрямого впливу на курс національної валюти, тісно пов'язане зі зміною співвідношення попиту і пропозиції на деякі товари на внутрішньому ринку (зокрема, внаслідок обмеження їхнього імпорту), тобто може визначати темпи зростання інфляції. Серед цілей і завдань зовнішньоекономічної політики одними з найпоширеніших є ті, які передбачають забезпечення збуту національних товарів на ринках інших країн, створення кращих умов для національних фірм у боротьбі з конкурентами.
Важливою є і роль тих цілей та завдань зовнішньоекономічної політики, що сприяють вирішенню внутрішніх економічних проблем. Це забезпечення національної промисловості певними видами ресурсів, передусім енергосировинними, диверсифікація джерел їх отримання для досягнення безперебійного забезпечення ними своєї країни, проведення антициклічних заходів, сприяння стабілізації внутрішньогосподарської кон'юнктури, прискорення темпів економічного розвитку тощо.
Перелік питань для самоконтролю
1. Охарактеризуйте сутність міжнародних економічних відносин як категорії науки.
2. Порівняйте формаційний та цивілізаційний підходи до вивчення курсу.
3. Охарактеризуйте поняття «міжнародна політична система»
4. Назвіть основні ознаки світового господарства
5. Регуляторна політика у сфері зовнішньоекономічних відносин
Рекомендовані літературні джерела:
Базова : [1,3,9,10,14 ]
Допоміжна: [3,7,8]
Інформаційні ресурси в Інтернеті: [1,4,5]
Міжнародні видання: [2,3,6]
Дата добавления: 2018-04-15; просмотров: 557; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!