Проаналізуйте особливості розвитку українського руху під час другої фази Національного Відродження на українських землях в складі Російської імперії.

У 30-ті роки 19ст. відбулись суттєві зміни у внутрішній політиці Російської держави, царат вважав, що шлях до процвітання російської держави лежить через зміцнення трьох принципових важливих суспільних основ – самодержавства, православ’я, народності. Це означало не що інше, як посилення процесу русифікації та новий наступ на права національних меншин. У цьому контексті і слід сприймати і оцінювати появу 1846р. у Києві укр. політ. орг. – Кирило-Мефодіївського товариства (братства). Таємна організація винила під впливом загострення протистояння в Європі між силами абсолютизму і демократії; ідеологічно сформувалася на основі передових західноєвропейських філософських систем та ідей польського романтизму; організаційно згуртувалася, наслідуючи європейські таємні організації; стала своєрідною реакцією укр. народу на посилення наступу царату на його права. Засновники К.-М. тов. були Бєлозерський, Гулак, Костомаров, Куліш, Маркевич. Пізніше до його складу увійшли Андрузький, Навроцький, Пильчиков, Посяда, Савич, Тулуб. Пізніше до них приєднався і Шевченко. Характерною для цього обєднання була чітка, яскраво виражена спрямованість. Глибока релігійність пронизує і програмні документи кирило-мефодіївців, у яких домінують соц. ідеали первісного християнства, чітко простежується ідея обстоювання загально людських цінностей – справедливості, рівності, братерства і свободи. Основні статутні та програмні положення К.М. братства були сформульовані у двох документах – «Статуті слов’янського товариства Св. Кирила та Мефодія», підготовленими Білозерським, з урахуванням думок братчиків, та «Законі Божому, або Книзі буття укр.. народу», написаному Костомаровим. Головною метою своєї діяльності К.М. братство вважало утвердження на засадах християнства нац. Державної незалежності Укр.. з демократичним ладом на взірець США або Французької республіки в конфедеративному союзі таких самих незалежних держав. Провідна роль у майбутній конфедерації відводилася Укр. У програмних документах товариство різко засуджували гнобителі, царі, пани, поділ суспільства на стани, визиск бідних людей багатими, насильство та колоніальний гніт. Практична діяльність К.М. була багатогранною, вони поширювали свої програмні документи, твори Шевченка, пропагували свої ідеї в університеті, військових училищах та інших навальних закладах Києва. Проіснувало тов. недовго(близько 14місяців). Унаслідок доносу студента Петрова його керівники і провідні члени були заарештовані і заслані до різних міст Європейської Росії. Найтяжчим було покарання Шевченка: віддали на 10 років у солдати і заслали до Оренбурга. Створення братства було першою, хоч і невдалою, спробою інтелігенції перейти від культурницького до політ. етапу національного розвитку; воно привернуло до себе увагу царського уряду, який уважав потенційно небезпечним невпинне зростання свідомості українців; ліквідація товариства дала поштовх до рішучого наступу антиукр. сил і ознаменувала початок тривалої невпинної боротьби укр.. демократ. інтелігенції проти рос. царату. Розправа рос. царизму над членами К.М. тимчасово загальмувало дальший позвиток нац.-визвольн. Руху Укр. Після смерті Миколи 1 і деяких пол. послаблень з боку його наступника Олександра 2 поступово активізувалася діяльність укр.. нац-демокр. сил. Після царської амністії 1855р. повернулися із заслання керівники К.М. – Бєлозерський, Костомаров, Куліш, до яких згодом приєднався Шевченко. Український національний рух зразу ж скористався з лібералізації політичного життя. Центром політичного життя став Петербург, куди з’їхалася більшість братчиків. Тут 1859 р. було утворено першу Українську громаду. На відіну від братчиків, громадівці проводили свою діяльність не в політичному, конспіративному, а в культурно-просвітницькому, легальному напрямку. Вони відмовилися від широких, неосяжних політ. планів і мрій, зосередивши головну увагу на актуальних та першорядних завданнях. Одним з осн. Завдань було збереження і подальший розвиток молодої укр..нац. культури. Вони налагодили в Петербурзі видавництво укр. книжок,1861р. виходить укр.. щомісячник «Основа». Розвиваючи традиції своїх попередників-братчиків, громадівці 60-х років намагалися поєднати національну ідею з народними прагненнями. Проте їхнє ставлення до народних мас зазнало певних змін. Нова генерація укр.. патріотичної інтелігенції, на відміну від кирило-мефодіївців, чітко усвідомлювала надзвичайну важливість і значимість соц. питань, бачила перед собою реальне укр. село з його бідами і болями. Тому громадівці цілком свідомо, з конкретними цілями йшли в народ, щоб допомогти йому вийти з того тяжкого й принизливого становища, у якому він перебував. У 1861 р. у Києві виникла своя громада з числа студентів Київського університету та місцевої інтелігенції (на основі таємного гуртка «хлопоманів»). Провідним ідеологом «хлопоманства» став В.Антонович – випускник Київського універу, видатний укр.. історик. Головною метою своєї діяльності вони вважали: ліквідацію царизму та кріпацтва; встановлення демократично республіки на основі добровільного й рівноправного співжиття росіян, українців, поляків. Одним із основних напрямів діяльності Київської громади була організація недільних шкіл для дорослого населення. Наприкінці 1860 – на початку 1861р. гурток київських «хлопоманів» з ініціативи його учасників припинив своє існування і трансформувався в таємне товариство – «Українську громаду». Подібні громади були створені в Харкові, Чернігові, Полтаві, Одесі. З кожним роком громадівський рух поступово міцнів, ставав організованішим і цілеспрямованішим. Царат спочатку толерантно ставився до їх діяльності, але після польського повстання 1863 р. було організовано постійне цькування українського руху з боку офіційно преси , розгромлені Полтавська і Чернігівська громади, проведені арешти у Києві та Харкові, закрито усі недільні школи. Найбільшої шкоди українському рухові завдав Валуєвський указ 1863р., який заборонив друкування українською мовою шкільних і релігійних видань. Заборона не стосувалася художньої літератури. Російському урядові йшлося не про те, щоб заборонити інтелектуалам писати і видавати твори українською мовою. Він був спрямований на те, щоб перешкодити українському рухові перетворитися з заняття вузького кола інтелектуалів у масове явище. =›Український рух наприкінці 80-х років був слабким і малочисельним. Через постійні репресії та відхід значного числа національних сил у російські революційні товариства він не зміг розгорнути широкої організаційної мережі.

Мы поможем в написании ваших работ!