VI. Народження двох блоків (1947 р.)
1946 рік характеризувався зростанням напруженості у взаємовідносинах між СРСР та Сполученими Штатами. Становище в Греції, в Азербайджані, суперечки між членами Ради Безпеки, початок війни в Індокитаї (грудень 1946 р.), той факт, що швидка
демобілізація, яку проводили Сполучені Штати, не супроводилася відповідною демобілізацією радянських збройних сил, — усе це створило атмосферу непевності та зрослої взаємної недовіри. Безперечно, пощастило досягти підписання договорів із сателітами Німеччини, але ніщо не виглядало більш непевним, ніж укладання договору з самою Німеччиною: занадто багато проблем, пов'язаних із цим договором, лишалися невирішеними.
1947 рік не приніс послаблення напруженості, і починаючи з цього року ніхто вже не намагався замаскувати справжнього становища оптимістичними заявами; навпаки, обидві сторони ставились одна до одної як до супротивника і передбачали можливість конфлікту.
Доктрина Трумена
Перша фаза такого розвитку була пов'язана з ініціативою американців (березень 1947 р.) У січні 1947 р. державний секретар Бірнс був заміщений на цій посаді генералом Маршаллом. Це призначення явно відповідало намірам президента Трумена проводити енергійну політику. Натхненниками такого повороту, були, мабуть, дипломат Джордж Ф. Кеннан, фахівець з питань Радянського Союзу, майбутній посол у Москві, і заступник державного секретаря Ачесон. 12 березня 1947 р. президент виступив перед обома палатами Конгресу, які зібралися на спільне засідання. Він підкреслив серйозність становища і небезпеку, яка визрівала в багатьох країнах. Греція, охоплена громадянською війною, звернулася до американців по допомогу. Туреччина також була під загрозою. Президент зажадав, щоб Конгрес проголосував за допомогу Греції й Туреччині в розмірі 400 млн. доларів. Нова політика, додав він, продиктована обережністю. Друга світова війна обійшлася США в 341 млрд. доларів. Допомога Греції та Туреччині становитиме лиш тисячну частку від цієї суми. Крім цього, слід збільшити фінансову допомогу іншим країнам. «Це реальний факт, — говорив він, що за останні кілька місяців тоталітарні режими утвердилися в деяких державах». Треба було не допустити, Щоб те, що сталося в Польщі, Болгарії, Румунії, відбулося і в інших регіонах. Економічна допомога дозволить забезпечити національну незалежність і побудувати справді вільний світ. Отже, йдеться не про доброчинну і не про суто економічну акцію, а про військову Допомогу, яка надаватиметься у вигляді військового спорядження та участі фахівців. Ця військова допомога мала глибоке політичне значення. Щодо Греції, то лише кілька тижнів відокремлювали виступ Трумена від заяви Великобританії, зробленої трохи раніше, про те, що вона не може більше надавати підтримку урядові Греції (лютий 1947 р.). у квітні Конгрес США проголосував за надання Допомоги Греції та Туреччині.
|
|
|
|
|
|
Виступ президента Трумена відбувся саме в той момент, коли мала відкритися конференція чотирьох міністрів закордонних справ у Москві, і, як зазначив генерал Катру, що був тоді послом Франції у Москві, цей виступ сприяв ще більшому зростанню взаємної недовіри.
Московська конференція
На Московській конференції, яка відкрилася 10 березня 1947 року, зібралися міністри закордонних справ Франції (Бідо), Великобританії (Бевін), Сполучених Штатів (генерал Маршалл) та СРСР (Молотов). Вона була однією із звичайних зустрічей, запланованих Радою міністрів закордонних справ. Конференція мала тривати до 25 квітня і провести 44 засідання. З самого початку на її роботі відчутно позначився виступ Трумена, в якому пропонувалось надання військової допомоги Греції та Туреччині.
Дуже швидко стало зрозумілим, що буде надзвичайно важко досягти згоди, як з основних тез мирного договору з Німеччиною, так і щодо договору з Австрією. Викласти всі деталі цих переговорів неможливо. Нижче ми побачимо, що одержить Франція від своїх західних союзників у Саарі. Відчутного результату не було досягнуто ні щодо ліквідації нацистського режиму, ні щодо східних кордонів Німеччини, ні щодо скорочення чисельності окупаційних військ. 25 березня досягнуто домовленості щодо ідеї скликання мирної конференції для опрацювання договору про мир з Німеччиною, проте домовитись про склад цієї конференції не пощастило, бо СРСР заперечував проти участі домініонів, держав Південної Америки та Туреччини. Росіяни виступали проти об'єднання англійської та американської зон («Бізонії»), яке почало здійснюватися з 1 січня 1947 р. Молотов ще раз виступив з вимогою Росії про одержання 10-мільярдних репарацій, які мали вираховуватися частково з поточних обсягів виробництва всієї Німеччини. Проте Англія та США, які виділяли великі дотації для підтримки своїх зон, відмовилися задовольнити цю вимогу і наполягали на підвищенні рівня виробництва у Німеччині. У питанні про майбутній німецький уряд Франція висловлювала сильне бажання, щоб Німеччина стала децентралізованою державою зі слабким федеральним урядом і мала приблизно дванадцять земель. Росія ж, навпаки, бажала бачити Німеччину дуже централізованою державою і вимагала для себе участі в здійсненні контролю над Руром. Англосакси воліли, аби Німеччина мала сильний федеральний уряд, під контролем якого були б закордонні справи, митниця, банки, емісія грошей, транспорт. 2 квітня була досягнута домовленість лише з процедури створення уряду; питання про форму цього уряду лишилося відкритим.
|
|
|
|
|
|
Щодо Австрії: Радянський Союз вимагав передати Карінтію Югославії, на що західні держави не погодилися. Було визначено чисельність майбутньої австрійської армії — 53 000 чол. Вирішено, що евакуація з Австрії окупаційних сил повинна бути, здійснена за 30 днів після введення в дію майбутнього договору. Найбільші складності виникли з питанням про німецькі капітали у Австрії, які за Потсдамськими угодами мали бути передані Росії у вигляді репарацій. Радянський Союз тлумачив ці угоди в такий спосіб, що до німецьких капіталів належало не тільки майно, яким володіли німці в Австрії до березня 1938 р., але й уся власність, конфіскована силою або шляхом махінацій, усі товариства, де німці мали більшість уже після березня 1938 р. А це означало передачу росіянам контролю над великою частиною австрійської економіки.
Крім того, Сполученим Штатам не пощастило домогтись укладення договору про союз з іншими державами, спрямований проти Німеччини. Вони запропонували такий договір за рік до цієї конференції, маючи на меті заборону ремілітаризації Німеччини. СРСР фактично відмовився приєднатись до цього договору.
«План Маршалла» (політичні аспекти)
Невдовзі після провалу Московської конференції, 4 травня 1947 р., французький уряд, очолюваний Полем Рамадьє, вирішив вивести зі свого складу комуністів. Так само вчинив 31 травня і уряд Італії. Отож, Франція та Італія все чіткіше займали позиції в західному таборі. Але тільки в червні вже можна було говорити, що два табори справді існують. 5 червня 1947 р. генерал Маршалл, державний секретар США, виступив з важливою промовою у Гарвардському університеті. «Становище у світі, — сказав він,— дуже серйозне». Війна залишила по собі такі величезні руїни, що «потреби Європи... набагато перевищують її фінансові можливості... Слід подумати про додаткову допомогу, безкоштовну й дуже значну, якщо ми не хочемо опинитися в стані економічного, політичного та соціального хаосу». Ця допомога, що стала вкрай необхідною через доларовий дефіцит у Франції, Англії та взагалі в Європі, має надаватись не так, як це було раніше, в 1945 р., малими порціями і нерегулярно, але здійснюватися широкомасштабне. Крім того, необхідно, щоб ця допомога виділялася сукупно Для всіх європейських країн, які своєю чергою мусили заздалегідь скласти баланс своїх наявних ресурсів і можливостей та співпрацювати між собою. Відтак, схваливши доктрину Трумена та «план Маршалла», Сполучені Штати зробили ставку на Європу, якій відводилась вирішальна роль у збереженні рівноваги в світі. Однак ці пропозиції адресувалися також і Східній Європі.
Після деяких вагань французький та британський уряди, провівши наради 17 та 18 червня, вирішили утриматися від будь-яких дій, поки не переговорять із радянським урядом. Відгуки радянської преси спочатку давали надію на те, що СРСР братиме участь в економічній співпраці, яка, на думку генерала Маршалла, була передумовою для надання американської допомоги. У Східній Європі, незважаючи на побоювання, пов'язані з тим, що допомога за «планом Маршалла» надається Німеччині, а це сприятиме прискоренню економічного піднесення цієї країни, загалом досить прихильно поставилися до проекту. Проте дехто боявся ще й того, що генерал Маршалл виступає лише від свого власного імені (це підкреслив 22 червня міністр фінансів Снайдсрс) і Конгрес його не підтримає.
СРСР погодився взяти участь у нараді з Францією та Англією, і ця нарада відбулася в Парижі з 27 червня до 2 липня. На самому початку наради Жорж Бідо запропонував, щоб допомога, яку передбачав «план Маршалла», була надана всім країнам Європи за винятком Іспанії, навіть нейтральним державам, а також і тим країнам, котрі були переможені у війні. Він висловив думку про негайне створення спеціальних комітетів для кожної великої галузі економіки. Головний комітет зіставлятиме балансові звіти, підготовлені спеціальними комітетами. Бевін погодився на цю пропозицію. Молотов виступив проти неї і піддав різкій критиці весь «план Маршалла». На його думку, створення головного комітету було б замахом на національну незалежність держав. Деякі з цих країн — зокрема Росія та країни Східної Європи — вже почали здійснювати свої плани економічного розвитку і не погодяться їх міняти. Крім того, допомога Німеччині означатиме припинення репарацій. А державам, які стали жертвами Німеччини, ці репарації вкрай потрібні. Єдине, з чим Молотов погодився, — це розділити американську допомогу лише між країнами — жертвами німецької агресії, без будь-якого узгодження чи координації планів розвитку національної економіки. Відтак, конференція трійки не досягла жодних результатів.
Проте 3 липня Франція та Англія вирішили запросити всі європейські країни взяти участь у конференції, яка мала початися 12 липня, і розглянути американську пропозицію. Італія, Португалія, Ірландія, Греція, Нідерланди, Ісландія, Бельгія, Люксембург, Швейцарія, Туреччина, Австрія, Данія, Швеція та Норвегія відразу дали свою згоду. Всі держави з комуністичними урядами або відмовились, або поставили умови, рівнозначні відмові. Фінляндія «з політичних та географічних причин» мусила, на жаль, відмовитися. Чехословаччина дала згоду і призначила свого делегата. Та голова Ради міністрів Чехословаччини комуніст Готвальд був викликаний до Москви, де йому, мабуть, запропонували більшу допомогу. А радянський міністр зовнішньої торгівлі прибув до Праги, і 11 липня, напередодні відкриття європейської конференції, Чехословаччина відхилила запрошення.
Конференція шістнадцяти країн відкрилась у Парижі 12 липня і провела технічну роботу, в деталі якої ми не заглиблюватимемось. Досить сказати, що ця робота була завершена 22 вересня: 16 держав підписали протокол, що його передано американському урядові. Набагато більше значення в політичному плані мала негайна і дуже гостра реакція СРСР та всіх комуністичних партій на «план Маршалла», від якого вони добровільно самоусунулися. «План Маршалла» в їхньому тлумаченні являв собою вияв американського імперіалізму, націленого на встановлення економічного та політичного диктату в Європі. Уряди, які його підписали, названо прислужниками американського імперіалізму. Справжня мета США — взяти СРСР в кільце і почати проти нього завойовницьку війну.
Комінформ
Головною відповіддю Радянського Союзу на «план Маршалла» було створення у жовтні 1947 р. Комінформу (Комуністичне бюро інформації). Відомо, що Комінтерн, головний орган Комуністичного Інтернаціоналу, номінальне незалежний від радянського уряду, розпущено 22 травня 1943 р. Після виступу генерала Маршалла СРСР заходився організувати уже не на світовому, а на європейському рівні орган, який мав здійснювати зв'язок. Він значно безпосередніше залежав від впливу росіян, ніж Комінтерн. Його перше засідання відбулось у вересні 1947 р., і для нього обрали назву Комінформ. Він мав стати не органом управління, а органом зв'язку і видавати в Белграді газету французькою та російською мовами. На цьому засіданні були присутні представники 9 комуністичних партій Європи: СРСР, Польщі, Югославії, Болгарії, Румунії, Угорщини, Чехословаччини, Італії та Франції. У своїй доповіді російський представник Жданов пояснив, що світ розділився на два табори: імперіалістичний і капіталістичний, очолюваний США, та антиімперіалістичний і антикапіталістичний, керований СРСР.
Зазначимо, що у Франції та Італії, єдиних державах — не сателітах, які були присутні на першому засіданні Комінформу, комуністичні партії організували масові виступи та страйки на знак протесту проти «плану Маршалла»; у Франції ті страйки тривали до 9 грудня і закінчилися відчутною поразкою комуністів та розпуском профспілок. Випробування силою провалилося.
Лондонська конференція
На Лондонській конференції (25 листопада — грудень 1947 р.) так само, як і на Московській, зібралися члени Ради міністрів закордонних справ; чотири країни були представлені тими самими особами, що й у квітні минулого року. Ця конференція, яка дістала назву «конференції останнього шансу», зазнала ще більш повного провалу, ніж Московська. Вона практично поклала край (якщо не враховувати інтермедії в 1949 році, про яку ми говоритимемо нижче) діяльності Ради міністрів закордонних справ. Обставини були ще менш сприятливі, ніж у березні минулого року: опозиція росіян до «плану Маршалла», створення Комінформу, загальні страйки у Франції, інспіровані комуністами, — все це створило надзвичайно напружену ситуацію. 14 листопада французька поліція зробила обшук у таборі радянських репатріантів у Борегарі і знайшла там зброю. 25 листопада, в день відкриття конференції, 19 радянських громадян, звинувачених у підтримці дій страйкарів, спрямованих проти французького уряду, були вислані з Франції. 8 грудня СРСР у відповідь відкликав із Франції свою місію з репатріації та вислав з Росії відповідну французьку місію. Проте в російських таборах для полонених ще лишалося багато вихідців з Ельзас-Лотарингії, які колись служили у вермахті.
У Лондоні лише повторено те, про що вже говорилось у Москві. Але виступ Молотова був витриманий ще в різкіших тонах і містив численні натяки на «нечесну гру» Заходу. Десять днів точилися дискусії з процедурних питань, а коли дійшли до суттєвих проблем, Молотов не погодився на те, щоб Саар був віднятий у Німеччини, і виступив проти призначення комісії з проблеми німецьких кордонів. Він наполягав на негайному формуванні центрального уряду Німеччини без будь-яких попередніх заходів, спрямованих на політичне та економічне об'єднання чотирьох зон. 4 грудня обговорювався мирний договір з Австрією, і знову проблема власності німців в Австрії призвела до провалу переговорів, хоча Молотов трохи пом'якшив свої вимоги.
Як заявив 19 грудня генерал Маршалл, закриваючи конференцію, «зараз ми не можемо сподіватись на об'єднання Німеччини. Ми повинні зробити все, що в нашій спромозі, в тому регіоні, де наш вплив відчутний».
Світ виразно розділився на два ворожі блоки.
Дата добавления: 2018-04-05; просмотров: 652; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!