Етапи формування орієнтовної основи дій у процесі викладання
Повноти орієнтовної основи дій. Формування будь-якої навички або уміння розпочинається з повідомлення студентам вказівок і орієнтирів, користуючись якими вони зможуть самостійно виконувати дію. Ця система вказівок називається оріентовною основою дій. Орієнтована основа дії може бути повідомлена студентам у різній формі: у вигляді зразка дії(викладач показує, як можна виконувати дію), словесного пояснення з одночасним показом виконання дії, у вигляді поетапного алгоритму. У будь-якому випадку важливо, щоб орієнтовна основа була повною, тобто містила всі необхідні вказівки й орієнтири.
1. Розгорнутість дії під час її початкового показу й опанування. Коли розумова дія студентами вже засвоєна і вони оволоділи навичкою або відповідним умінням, то процес виконання зазнає редукції, тобто дія відбувається згорнуто, скорочено, у ній уже відсутні багато ланок і складових компонентів. Окремі операції виконуються автоматично і не фіксуються.
2. Поелементне освоєння уміння. Уміння складається з низки елементарних дій. Коли студент опанував уміння, то він виконує всі елементні дії як одне ціле. Проте під час його формування кожну операцію слід опанувати окремо.
3. Усвідомлення навичок та умінь. Студенти повинні мати знання, на яких ґрунтується певна навичка або уміння, та знати, чому пропонована дія виконується саме так і чи можна її виконати інакше. До складу уміння належать навички планування дії, прогнозування її результату, контролю за її виконанням. Важливо, щоб студент міг завжди пояснити, чому і як він діє. й у яких випадках можна діяти саме так.
|
|
|
4. Розтягнутість формування навичок і умінь у часі. Формування навички є тривалим процесом. Його не можна проводити концентровано, прискорювати багаторазовими і частими вправами. Більш ефективно розтягнути формування навички або уміння у часі. Для цього погрібні вправи, які готують до оволодіння новою навичкою або умінням, дозволяють відпрацьовувати їхні елементи. Після того, як студенти вже якоюсь мірою оволоділи новою навичкою, її використання продовжується у складі нових, навичок та умінь.
5. Наявність зворотного зв'яжу щодо правильності виконуваної дії: чим швидше студенти дізнаються про успішність своїх дій, тим швидше відбувається їх правильне засвоєння.
Позиція, статус та авторитет в групі.
Суттєвою характеристикою особистості є її поведінка у групі, вміння контактувати і взаємодіяти з іншими людьми, дотримуватися групових норм і правил. Психологія послуговується поняттями, котрі визначають місце й особливості поведінки особистості в групі.
Позиція – це поняття, яке означає офіційне положення індивіда у системі відносин в суспільстві, що регламентує стиль поведінки. Позиція, як правило, визначається зв’язками даної людини з іншими членами групи. Позиція особистості показує реальне діяльне ставлення людини до подій. У ній виявляються цінності особистості. Близьким до поняття позиції є поняття статусу.
|
|
|
Статус – це положення суб’єкта в системі міжособистісних відносин, що визначає його права, обов’язки, привілеї тощо. Статус відображає визнання чи невизнання особи, повагу чи неповагу, симпатію чи антипатію до неї у групі, колективі, суспільстві. У різних групах одна людина може мати різний статус. Оскільки індивід перебуває у взаємозв’язках різного рівня, виокремлюють економічний, правовий, професійний, політичний та ін. статуси особистості. Більш узагальненими є психологічний і соціальний статуси. Загалом статус постає як єдність об’єктивного і суб’єктивного, особистісного, як показник визнання значущості особистості групою чи суспільством.
Поняття статусу тісно пов’язане з поняттям престижу та авторитету. Основою авторитету є властивості і риси людини, що за рівнем свого розвитку суттєво переважають такі самі якості інших. Якщо про людину говорять, що вона має високий статус в деякій групі, це означає, що вона користується визнанням і авторитетом серед оточуючих, а також здатна здійснювати істотний психологічний вплив на них.
|
|
|
Аспекти спілкування.
Спілкування є однією з найважливіших умов обєднання людей для спільної діяльності, для навчання і виховання як опосередкованої спілкуванням спільної діяльності викладача і учнів.
Педагогічне спілкування має бути особистісно- орієнтованим, діалогічним, здійснюватися на субєкт-субєктному ріні Запорукою продуктивного спілкування педагога є його професійне володіння комунікативною поведінкою ,.уміння долати комунікативні барєри й ускладнення.
поняття спілкування є широким і роззглядається в трьох основних аспектах:
1)спілкування складний багатоплановий процес обміну між людьми певними результатами психологічної та духовної діяльності
2)спілкування це процес обміну інформацією судженнями, думками та оцінками.
3)спілкування це ппоцес обміну почуттями, переживаннями ,установками. Спілкування забезпечує передавання людської культури, засвоєння знань, сприяє формуваню ціннісних орієнтацій.
Спілкування має носити субєкт-субєктний хаарактер, який полягає в рівності психологічних позицій взаємній спрямованості, активності.
Дата добавления: 2018-04-05; просмотров: 292; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!