Методи стимулювання і мотивації навчання
Перша підгрупа – методи стимулювання інтересу до навчання. В процесі навчання важливо забезпечити виникнення позитивних емоцій щодо навчальної діяльності, змісту навчання, форм і методів реалізації.
Пізнавальні (дидактичні) ігри – це спеціально створені ситуації, які моделюють реальність, з якої учням пропонується знайти вихід. Пізнавальний інтерес формується завдяки грі, в якій учень виступає активним учасником.
Популярними є стимуляційні ігри. Пропонується, наприклад, відтворити засідання парламенту, порівнюючи свої дії і висновки з діями депутатів. Це допомагає виявити і зрозуміти мотиви прийняття тих чи інших законопроектів. Гра «бізнес-клуб» допомагає з’ясувати економічну, суспільну, етичну основу комерційної діяльності. Метод інсценізації може мати різні форми, наприклад, форму завчасно підготовленого діалогу, форму театралізованого відтворення подій, які мають життєве підґрунтя. Метод генерації ідей нагадує «мозкову атаку», коли учасники разом «накинулися» на важку проблему і висловлюють (генерують) власні ідеї її вирішення.
Навчальна дискусія поступово входить у навчальну практику. Суть методу полягає в обміні поглядами з конкретної проблеми, створенні ситуації пізнавальної суперечки. Для такої суперечки використовують факти боротьби різних наукових точок зору з тієї чи іншої проблеми. На цій основі виникає більший інтерес як до теми, так і до процесу навчання.
|
|
|
Друга підгрупа – методи стимулювання обов’язку і відповідальності: роз’яснення значимості учіння, пред’явлення навчальних вимог, заохочення і покарання в учінні.
Роз’яснення значення учіння – метод стимулювання навчально-пізнавальної діяльності учнів з метою роз’яснення цілей як особистих, так і суспільних. Особливо важко формувати значимість успішного навчання з усіх предметів.
Пред’явлення навчальних вимог – визначається критеріями оцінки знань з усіх предметів, правилами внутрішнього розпорядку, Статутом навчального закладу.
Заохочення і покарання в навчанні – застосовується з метою підтримки і розвитку позитивних начал у поведінці тих, хто навчається, їх навчальній діяльності. Головну роль відіграє оцінка учня за успіхи чи недоліки, але чималої ваги набуває й усне схвалення чи осуд педагога.
Види барєрів діалогічної взаємодії.
Ефективний –педагогічний діалог повязаний з необхідністю долання барєрів діалогічної взаємодії- перешкод, що заважають реалізації діалогу між партнерами. Серед них розрізняють :
1)ситуаційні барєри діалогічної взаємодії (відокремленість партнерів у просторі)
2)контрсугестивні барєри діалогічної взаємодії (недовіра, геоцентризм)
|
|
|
3) тезарусні барєри діалогічної взаємодії (безкультурність , низький рівень інтелектуального розвитку)
4) інтеракційні барєри діалогічної взаємодії (невміння планувати й організовувати колективну взаємодію)
Подолання їх потребує відповідної готовності , старань педагога , складніше піддаються подоланню барєри що залежать від якостей особистості. Досить складним у подоланні є тезарусні барєр в яких виражається низький рівень інтелектуального розвитку, відсутність навичок творчої дяльності.
Процес засвоєння знань.
Засвоєння – пізнавальна активність особистості, внаслідок якої формуються знання, уміння та навички. Засвоєння знань являє собою внутрішній, психологічний зміст процесу навчання. Внаслідок засвоєння суспільно вироблені знання, уміння, способи інтелектуальної та практичної діяльності трансформуються у внутрішній досвід особистості, включаються в її структуру.
Засвоєння знань відбувається поетапно:
1. Сприймання – первинне ознайомлення з новим матеріалом. Сприймання нових об’єктів та інформації опосередковується внутрішнім досвідом особистості: відбувається впізнання предметів та явищ, їх віднесення до певних груп, категорій.
|
|
|
2. Осмислення навчального матеріалу відбувається паралельно із сприйманням: це розуміння інформації, встановлення зв’язків між явищами і шляхом їх порівняння та аналізу, розкриття причинно-наслідкових залежностей.
3. Узагальнення, тобто виділення та об’єднання суттєвих рис, ознак предметів і явищ, здійснюється за допомогою операцій аналізу, абстрагування, порівняння і синтезу. Внаслідок узагальнення формулюються поняття, загальні закономірності, висновки, створюються класифікації, схеми. Узагальнені поняття та способи дій переносяться в нові ситуації.
4. Закріплення вимагає осмисленого, неодноразового відтворення матеріалу по частинах або в цілому. «Уточнюючи, формулюючи свою думку, людина формує її, разом з тим вона міцно її запам’ятовує», - писав С.Л.Рубінштейн. В організації навчального процесу слід обов’язково передбачати самостійне відтворення учнями засвоюваного навчального матеріалу.
5. Застосування знань залежить від специфіки навчального матеріалу і здійснюється в різноманітних видах діяльності: вправи, лабораторні роботи, розв’язування завдань, навчальне дослідження.
Між описаними етапами існує нерозривний взаємозв’язок і взаємопроникнення. Вивчення будь-якого навчального предмета передбачає засвоєння студентами певної системи наукових понять. В.І.Шахов, М.І.Сметанський відмічають, що залежно від активності студентів у навчанні, знання можуть засвоюватись на нижчому або на вищому рівнях. Вони виділяють 5 рівнів засвоєння знань: рівень впізнавання, репродуктивний рівень, рівень розуміння, реконструктивний рівень, творчий рівень (рівень перенесення).
Дата добавления: 2018-04-05; просмотров: 402; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!