Психологічна структура малої групи
Основним поняттям в соціальній психології є група, але не як сукупність індивідів, а як особливе утворення.
Група - це сукупність людей, виділена на основі якого-небудь одного або декількох загальних для них ознак. Наприклад, соціальне походження, наявність і характер спільної діяльності, особливої організації. Оскільки поняття групи охоплює різні аспекти людської діяльності, існує велика кількість способів класифікації груп. Наприклад, за характером контактів виділяють умовні і реальні групи, за тривалістю існування - постійні і тимчасові. Так, для умовних, груп характерним є об'єднання за визначеною ознакою, відсутність прямих міжособистісних контактів. Умовна група - це таке об'єднання, учасники якого не знають один одного. У групах, реальних, усі їх члени зв'язані об'єктивними взаєминами. Реальні групи людей розрізняються величиною, зовнішньою і внутрішньою організацією, призначенням і суспільним значенням. За величиною можуть бути великі і малі групи.
Мала група- це невелика за чисельністю сукупність людей, які зайняті загальною справою й мають прямі особисті контакти один
з одним.
Ознаки малої групи:
1. Просторова й тимчасова співприсутність людей (ця співприсутність дозволяє реалізувати інформаційний, інтерактивний і перцептивний аспекти спілкування й взаємодії).
2. Постійна мета спільної діяльності (ближні, далекі перспективи; ці цілі визначають зовнішню формально-цільову структуру групи).
|
|
|
3. Наявність організуючого початку (він або персоніфікований, або лідерство має ситуаційно-специфічний характер).
4. Поділ і диференціація персональних ролей.
5. Наявність емоційних відносин між членами групи.
6. Вироблення специфічної групової культури (норми, правила, стандарти поведінки і т.і.).
Тривалість існування малої групи може бути різною. Мала група може бути створена для виконання якого-небудь конкретного завдання й існувати лише протягом часу, необхідного для його виконання (ремонтна бригада), але може бути й відносно постійною (виробнича бригада, студентська група, родина). Ефективність роботи малої групи залежить і від її чисельності, і від того, як вона організована.
Малі групи виступають у свою чергу як мікрокосми більш великих соціальних об'єднань. Між великими і малими групами спостерігаються визначені ієрархічні і динамічні взаємини.
Чутки в процесі комунікації .
Значна роль відволиться чуткам – це офіційно не підтверджені повідомлення, які передаються в результаті безпосередніх звязків між людьми. Чутки заважають сприймають сприйманню, зворотному зв’язку, створюють несприятливий морально – психологічний клімат в колективі.
|
|
|
Дидактика. Дидактичні принципи. Дидактичні правила.
Дидактика – галузь педагогіки, в якій розглядається теорія освіти й навчання. Об’єктом дидактики вищої школи є навчальний процес у вищих навчальних закладах. Предметом дидактики вищої школи є визначення мети і завдання навчання, окреслення змісту освіти, розробка форм і методів навчання у ВНЗ.
Дидактичні принципи – це вихідні положення, які визначають зміст, організаційні форми і методи навчального процесу відповідно до загальних цілей і закономірностей. Принципи виражають нормативні основи навчання, взятого в конкретно-історичному вигляді. Вони характеризують способи використання законів і закономірностей відповідно до визначення мети.
Правило – це опис педагогічної діяльності, що базується на конкретному принципі. Правило розкриває окремі сторони застосування того чи іншого принципу навчання. Це конкретна вказівка викладачеві на те, як потрібно діяти в типовій ситуації навчання. Правила витікають із принципів навчання і є засобом їх реалізації. У правилах (писаних і неписаних) закріплюється практичний досвід навчання.
|
|
|
Сучасні принципи виступають в органічній єдності, утворюючи певну структуру основних положень організації навчального процесу. Дидактичні принципи:
1. Принцип зв’язку теорії з практикою. Принцип вимагає розуміння значення теорії в житті, умілого застосування теоретичних знань для виконання практичних завдань. Необхідно підтверджувати теоретичні знання життєвими ситуаціями, не вимагати переказування теоретичного матеріалу, а формувати застосування теорії на практиці.
2. П-п міцності запам’ятовування. Потрібно використовувати довільне і мимовільне запам’ятовування, не допускати зазубрювання, впроваджувати логічні структури, привчати студентів контролювати процес і результат власної праці. Реалізація принципу вимагає первинного сприймання і осмислення, запам’ятовування, застосування засвоєних знань на практиці, а також їх повторення і систематизації.
3. П-п науковості. Вимагає, щоб зміст освіти знайомив тих, хто навчається, з об’єктивними науковими фактами, поняттями, законами; наближався до розкриття сучасних досягнень. Реалізовуючи цей принцип, необхідно впроваджувати в навчання найновіші досягнення педагогіки, психології, та ін. наук.
4. П-п наочності. Вимагає залучення до сприймання всіх органів чуття того, хто навчається. Наочні засоби поділяються на натуральні, зображальні, схематичні; аудіовізуальні і словесно-образні. Переоцінка ролі наочності в навчанні може заважати зосередженню уваги, тому її слід використовувати розумно.
|
|
|
5. П-п доступності. Передбачає відповідність змісту, обсягу матеріалу, що вивчається, віковим особливостям і рівню підготовки тих, хто навчається. З цим принципом у дидактиці пов’язується поступове ускладнення змісту освіти й обсягу навчального матеріалу.
6. П-п свідомості і активності. В основу принципу – необхідність підготовки свідомих і активних громадян держави. Потрібно мотивувати студентів до навчання життєвими ситуаціями, активізувати спілкування в мікрогрупах, просити у студентів довести, пояснити, виправити, зробити висновки.
7. П- п систематичності і послідовності. Вимагає, щоб знання, уміння і навички формувалися системно, в певному порядку, щоб кожний елемент навчального матеріалу логічно пов’язувався з іншими, а нові знання спиралися на засвоєні раніше і створювали фундамент для засвоєння наступних знань.
Дата добавления: 2018-04-05; просмотров: 238; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!