Навчально-методичні матеріали (НММ) для лекцій. 1. Лекції в електронній формі



1. Лекції в електронній формі.

2. Тести.

3. Список основної та додаткової літератури.

4. Глосарій.

Тема 1.3.Методи патопсихологічного дослідження

Лекція 7-9. Методи патопсихологічного дослідження

Мета вивчення: Ознайомитися з методами патопсихологічного дослідження.

Навчальний час: 6 годин

Обладнання: DVD-програвач та спец. диски.

План лекції (навчальні питання):

1. Завдання патопсихологічного дослідження.

2. Організація роботи патопсихологічної лабораторії.

3. Патопсихологічний експеримент.

4. Бесіда патопсихолога з хворим.

5. Методики експериментальної патопсихології.

Література:

1. Блейхер В.М., Крук И.В., Боков С.Н. Практическая патопсихология: Руководство для врачей и медицинских психологов. - К.: Здоров’я, 1991.- 320 с.

2. Зейгарник Б.В. Патопсихология. - М.: ЭКСМО-Пресс, 2000. — 576 с.

3. Кабанов К.К., Личко А.Е., Смирнов В.М. Методы психологической диагностики и корекции в клинике - Л.: Медицина, 1983. – 312с.

4. Магазаник Н.А. Искусство общения с больным. – М.: Медицина, 1991. – 112 с.

5. Практикум по патопсихологии / Под ред. Б.В. Зейгарник, В.В. Николаевой,  В.В. Лебединского. – М.: Изд –во МГУ, 1981. – 160 с.

6. Психологічний тлумачний словник найсучасніших термінів / за ред. В.Б Шапаря. – Х.: Прапор, 2009. - 672 с.

7. Психологічні процеси діагностування // Шостакович В.В., Блохіна В.П. Медична психологія. – К.: Вища школа, 1980. – С. 177-196.

8. Рубинштейн С.Я. Экспериментальные методики патопсихологии. – М.: ЭКСМО-Пресс, 1999. – 504 с.

9. Худик В.А. Патопсихологические исследования в клинике детской психиатрии // Детская патопсихология. – К.: Здоров'я, 1997. – С. 31-77.

10. Худик В.А. Патопсихологические исследования нарушений психической деятельности // Детская патопсихология. – К.: Здоров'я, 1997. – С. 31-77.

Література додаткова:

1. Перрюшо А. Життя Ван Гога; Вінсент Ван Гог. Листи. – К.: Мистецтво, 1994. – 446 с.

    Ключові поняття: експериментальні завдання, діагностика, терапія, експертиза, суб'єктивні особистісні установки, якісний аналіз експерименту, реєстрація отриманих даних, бесіда патопсихолога з хворим, методики експериментальної патопсихології.

Основний зміст:

Питання 1.

    У патопсихології виділяються область експериментальної патопсихології, що має експериментально-психологічні методи дослідження.

    У психіатричній клініці патопсихологічні дослідження мають такі задачі:

Ÿ одержання даних, необхідних для діагностики: дослідження мови, гнозіса, праксіса: при зіставленні психічних даних з даними інших лабораторій; при диференціюванні судинної, пухлинної або атрофічної природи органічної поразки головного мозку;

Ÿ дослідження впливу терапії на перебіг хвороби;

Ÿ участь у військовій, судовій, трудовій експертизі (залежить від результатів патопсихологічного дослідження);

Ÿ наукова позначка при недоліку знання;

Ÿ динамічний принцип (дослідження проводився на 5 стадіях хвороби).

Питання 2.

    За Блейхером В.М., одне дослідження за допомогою комплексу методик продовжується 3-3,5 години. Воно включає етапи:

1. вивчення історії хвороби;

2. підготовка до експерименту;

3. власне експеримент;

4. аналіз отриманих даннях.

  У рік один психолог може провести 500 досліджень. З урахуванням необхідності повторних досліджень протягом року психолог досліджує приблизно 200 осіб.

    Через трудомісткість експериментально-психологічного дослідження хворих у лабораторії через пропускну здатність вона не може конкурувати, наприклад з біохімічню й ін. лабораторіями, де широко використовується лабораторна техніка.

    Лікар повинен подумати про доцільність спрямування туди хворого.

    Приклад1. У хворого субдепресія в рамках циклотимії - потреба в патопсихологічному дослідженні мінімальна.

    Приклад2. Якщо клініка хворого атипічна і психіатр сумнівається, чи не ховається за фасадом депресії шизофренічний процес - патопсихологічне дослідження доцільне.

    Патопсихологічну лабораторію краще розташувати в окремому приміщенні (краще з 2-х кімнат):

              у 1-й кімнаті – обробка методик, записуючий пристрій;

              у 2-й кімнаті – неяскрава шпалера, стіни; нічого не відволікає, освітлення добре, неяскраве, ізоляція від зовнішніх шумів, меблі й устаткування повинні сприяти задушевній бесіді. Повторні дослідження повинні проходити в тій же лабораторії.

    Патопсихолог повинен мати глибокі знання питань психології (загальної, соціальної, медичної), а також бути освіченим у психіатрії, без обмежень теоретичними аспектами.

    Успішності контакту патопсихолога з клієнтом сприяють сумісні наукові дослідження, участь у наукових конференціях.

Питання 3.

Худик Володимир Олександрович (1997) виділяє етапи патопсихологічного експерименту:

1. підготовка до дослідження, визначення цілей і задач дослідження;

2. аналіз даних анамнезу за матеріалами історії хвороби й іншої об'єктивної інформації, клінічної бесіди;

3. бесіда з хворим, установлення позитивних емоційних контактів, формування мотивації на виконання задачі;

4. вибір психодіагностичних методик і планування ходу проведення експериментальної частини;

5. хід експерименту;

6. пред'явлення інструкції, спостереження за виконанням експериментальної задачі, ведення протоколів дослідження, аналіз продуктів психічної діяльності, підготовка висновку, висновки.

    У починаючого психолога можуть виникати суб'єктивні особистісні установки – бажання знайти дефектні сторони особистості обстежуваного хворого, які потрібно подолати.

    Психолог може також залежати від медичного діагнозу в медичній карті хворого. Отже, патопсихологічне дослідження повинне відбити об'єктивну картину випробуваного, незалежно від поставленого клінічного діагнозу і бажаних результатів, що чекає від психолога лікар.

    Особистість патопсихолога, його відношення до обстежуваного впливають на результат патопсихологічного експерименту, тобто виділення патопсихологічного синдрому, який би відповідав психіатричному діагнозові.

    Патопсихологічний експеримент є взаємодією та взаємним спілкуванням експерта і хворого, отже, він не може бути твердим, незмінним.

    Якщо інструкція чітка, тверда, то часто погляд експериментатора, його жест, міміка можуть змінити відношення хворого до експерименту, тобто його дії можуть змінитися. Отже, якісний аналіз експерименту потрібний, тому що експеримент – це відрізок реального життя.

    Патопсихологічний експеримент повинний знайти структуру дефекту і структуру збережених функцій у хворого, якщо вирішується питання про працездатність хворого, можливості продовжити навчання у ВНЗ.

    Приклад 3: студент потрапив у психіатричну лікарню.

    Досліджуються також можливості хворого при рішенні задач (чи може він скористатися «допомогою» психолога, як він до цього відноситься). Якщо хворий загальмований або в стані порушення, то психолог може перебудовувати експеримент на ходу; якщо хворий не розуміє інструкції або навмисне її спотворює, то також побудова експерименту повинна бути змінена.

    Патопсихологічний експеримент у клініці має ще одну особливість: велика кількість застосовуваних методик.

1. змінюються різні шари особистості, а не різні методи, прийом дозволяє очевидно судити про ступінь порушення;

2. зміна інструкції може викликати зміну ходу експерименту;

3. виконання визначеного завдання;

4. порушення психічної діяльності хворого бувають часто нестійкими; при поліпшенні стану хворого деякі особливості його мислення зникають, інші – ні. Отже, зіставлення результатів різних варіантів якого-небудь методу надає право судити про характер, якість, динаміку порушень мислення хворого (особливо це важливо при дослідженні аномальних дітей);

5. патопсихологічні завдання для різних хворих мають неоднаковий сенс:

¡ пізнавальний мотив (хворий може відмовитися),

¡ люб'язність до експериментатора,

¡ інтерес до процесу рішення й інше.

Відношення до експериментузалежить від відношення до факту напряму хворого до стаціонару, від відношення до самого психолога:

1. інтерпретація отриманих даних залежить від визначеної теоретичної концепції.

Приклад 4: у хворого погана пам'ять – 1) через судинні хвороби; 2) через мотивацію (при шизофренії);

2. скільки разів помилявся хворий;

3. як він ставиться до зауважень експериментатора, до заохочення, осудження;

4. багато методик дослідження не стандартизовані (суб'єктивні), отже повинні бути міркування й аналіз самого психолога;

5. дослідження того, як хворий виконував завдання, з яким мотивом, з яким ступенем зусилля і саморегуляції – повинно допомогти, як конкретній людині, так і науці в цілому;

6. патопсихологічне обстеження відкриває реальний шар життя хворого;

7. програма дослідження залежить від характеру хвороб.

Приклад 5. При відокремленні шизофренії від шизофреноподібних хвороб ЦНС вивчаються особливості порушення мислення:

Ÿ метод класифікації предметів;

Ÿ метод піктограми;

Ÿ порівняння понять.

Приклад 6. При відокремленні судинної деменції від деменції Піка перевіряють:

Ÿ порушення письма;

Ÿ порушення рахунка;

Ÿ порушення праксіса.

    Хід патопсихологічного дослідження починається вже в процесі бесіди, коли експериментатор, установлюючи контакт із випробуваним, пояснює йому значення проведеного експерименту. Ця інформація повідомляється хворому з урахуванням його стану. Не треба своїми висловленнями загострювати переживання хворого, викликати в нього підозри, що проводиться нібито експертиза його інтелектуальних і особистісних особливостей, що можуть вплинути на встановлення медичного діагнозу або визначення методу лікування та ін.

    Велике значення має реєстрація отриманих даних.За А. Біне (A. Binet, 1976), для проведення экспериментально-психологічного дослідження треба лише перо, небагато папера і багато терпіння.

    Протокол експерименту може бути вільним, а можна використовувати зразок Худика В.О. До протоколу бажано заносити усі висловлення хворого, а також слова експериментатора. Іноді, переглядаючи після експерименту протокол, у ньому можна знайти вказівки на своєрідні зміни думки або особистісної позиції хворого, що пройшли непоміченими під час самого досвіду.

    Важливо точно реєструвати міркування хворого з приводу рішення запропонованих йому завдань; мотивація рішення часом дає більше матеріалу для висновків, ніж одна лише реєстрація рішення.

    Ведення протоколу важливо і для ілюстрації висновку психолога.

    Правильне ведення протоколу експерименту дозволяє у висновках проводити узагальнення, аналізувати результати досліджень цілих груп хворих. З досвідом патопсихолог поліпшує якість своїх записів, використовуючи спеціальні значки і позначки, скорочення і спеціальні дефініції. Протоколи дослідження краще вести на окремих аркушах, щоб потім скріплювати. На початку протоколу вказують його номер за реєстраційним журналом, позначають відділення і вказують прізвище, ініціали хворого, також вік хворого, діагноз, номер дослідження. Бажано вести алфавітну книгу по роках (щоб легко знайти потрібний протокол хворого). Протоколи зберігають у папках, у хронологічному порядку. Важливо, щоб у процесі ведення записів патопсихолог не загострював на цьому увагу хворого. Випробуваний не повинен бачити, що вся інформація записується. На думку С.Я. Рубінштейн (1999), уміле ведення протоколу дозволяє патопсихологу надалі проводити якісний аналіз, об’єктивно підійти до висновку. Патопсихолог зберігає протоколи і висновки. При наявності персонального комп'ютера така інформація зберігається на спеціальних дисках.

    Звичайно експериментально-психологічне дослідження психічних хворих проводять без якої-небудь складної апаратури, що істотно зменшує його штучність і наближає до «природного експерименту». За О.Ф. Лазурським (1925), природнийексперимент – це «спроба сполучити довільне втручання в психічне життя людини в порівняно простій і природній обстановці дослідження».

Питання 4.

    Успіх патопсихологічного дослідження залежить від контакту психолога з хворим, що встановлюється в ході бесіди перед патопсихологічним експериментом.

    Худик В.А. (1999) виділяє:

1. бесіду клінічну (опитування про психічний стан хворого, про його самопочуття, відносини в сфері сімейного побуту й інші);

2. бесіду психологічну – психолог вирішує задачі психодіагностики або психотерапії – у ході патопсихологічного дослідження патопсихолог вводить неодноразово елементи бесіди з хворим (для заохочення, підвищення його рівня домагання, самооцінки).

              Зейгарник Б.В. (2000) виділяє:

1. бесіду у вузькому сенсі слова (без експерименту, до або після експерименту);

2. бесіду в широкому значенні (під час експерименту).

    Бесіда під час експерименту може бути вербальною і невербальною(оцінювання хворого жестами: посміхнутися, насупитися, здивовано подивитися та ін. за ситуацією).

    Бесіда у вузькому плані не повинна бути проведена взагалі, залежить від задачі дослідження, яку визначає лікар. Якщо лікар не поставив задачу, то патопсихолог сам повинен її визначити, уважно прочитавши історію хвороби людини (отже, курс патопсихології, психотерапії й ін. потрібно знати).

    Досвідчений патопсихолог відразу визначає, хто перед ним, не потрібно в хворого запитувати: «Якщо у вас марення, галюцинації...?» Необхідно тонко підійти до опитування про його стан, тактовно одержувати інформацію.

    Важко буває викладачеві, що показує студентам (10-15 чоловік) хворого – треба хворого заспокоїти, переконати, що це треба для оволодіння студентами професією.

    Бесіда й експеримент повинні містити в собі елементи психокорекції.

Питання 5.

    Вимоги дометодик експериментальної патопсихології:

1. інструкція повинна бути «прокатаною» (П.Фресс, 1985);

2. методики повинні бути простими.

    Приклад 7. Див. книгу С.Я.Рубінштейн (1999).

Методи клінічного дослідження:

1. гіпотеза (припущення про те, що деякі перемінні певним чином зв'язані між собою);

2. дослідження окремого випадку (детальний звіт про життя людини і її психічних проблем, «3 особи «ВІ»» - історія однієї жінки , у якої було 3 особистості, які змінювали одна іншу);

3. кореляційний метод (передбачає, наскільки події або характеристики залежать одне від одного);

4. епідеміологічні дослідження (визначають число випадків захворювання і його поширеність серед даних шарів населення);

5. лонгітюдне дослідження (у якому ті ж самі випробувані спостерігаються протягом тривалого періоду часу).

Приклад 8. У чотирьох сестер-близнюків через 20 років з’явилась в усіх шизофренія;

6. експериментальні дослідження (процедура досліджень, при якій із групою випробуваних проводять спеціальну терапію, а потім перевіряють її ефективність) та інші методи.

Кожен метод має свої позитивні та негативні сторони.

Питання для самостійної роботи:

1. Провести спостереження за хворим підчас дослідження.


Дата добавления: 2018-02-28; просмотров: 202; Мы поможем в написании вашей работы!






Мы поможем в написании ваших работ!