Змістовий модуль 1. ПРЕДМЕТ ПАТОПСИХОЛОГІЇ

Тема 1. Предмет патопсихології

Поняття про патопсихологію. Задачі патопсихології. Історія розвитку патопсихології.

Тема 2. Функції психолога в психіатричній клініці

Деонтологічні вимоги до психолога в роботі з психічно хворим. Функції психолога в психіатричній клініці. Документація психолога в психіатричній клініці.

Тема 3. Методи патопсихологічного дослідження

Завдання патопсихологічного дослідження. Організація роботи патопсихологічної лабораторії. Патопсихологічний експеримент. Бесіда патопсихолога з хворим. Спостереження за хворим під час дослідження. Методики експериментальної патопсихології. Підготовка висновку патопсихолога.

Змістовий модуль 2. ПРИКЛАДНІ ПИТАННЯ ПАТОПСИХОЛОГІЇ

Тема 4. Психічні процеси в нормі і патології

Відчуття, сприймання. Увага, пам’ять. Мислення, мова, уява. Почуття, воля.

Тема 5. Дослідження сім’ї у клініці та корекція сімейних відносин

Методи дослідження сім’ї у клініці. Корекція сімейних відносин.

Структура навчальної дисципліни

Назви змістових

модулів і тем

Кількість годин

Денна форма

Заочна форма

усього

зокрема

усього

зокрема

лаб

с.р.

лаб

с.р.

Модуль 1

Змістовий модуль 1. Предмет патопсихології

Предмет патопсихології

Функції психолога в психіатричній клініці

Методи патопсихологічного дослідження

Разом за змістовим модулем 1

Змістовий модуль 2. Прикладні питання патопсихології

Психічні процеси в нормі і патології

Дослідження сім’ї у клініці та корекція сімейних відносин

Разом за змістовим модулем 2

Усього годин

Теми практичних занять

№ з/п	Назва теми	Кількість годин
1	Предмет патопсихології	4
2	Функції психолога в психіатричній клініці	2
3	Методи патопсихологічного дослідження	4
4	Психічні процеси в нормі і патології	2
5	Дослідження сім’ї у клініці та корекція сімейних відносин	4
	Разом	16

Самостійна робота

№ з/п	Назва теми	Кількість годин
1	Предмет патопсихології	9
2	Функції психолога в психіатричній клініці	9
3	Методи патопсихологічного дослідження	10
4	Психічні процеси в нормі і патології	9
5	Дослідження сім’ї у клініці та корекція сімейних відносин	9
	Разом	46

Методи навчання

1. Читання лекцій.

2. Проведення практичних занять, самостійної роботи.

3. Навчально-методична література.

Методи контролю

1. Контрольна робота.

2. Виконання тестових завдань.

3. Модульний контроль.

4. Консультації.

5. Екзамен.

Розподіл балів, які отримують студенти

Модуль 1 (аудиторна робота)					Модуль 2	Екзамен Підсумковий контроль
					Самостійна робота
Змістовий модуль 1			Змістовий модуль 2		37 балів	100 балів
29			8
Т1	Т2	Т3	Т4	Т5
6	3	20	5	3
37 балів
74 бала

Методичне забезпечення

1. Навчальні й навчально-методичні засоби навчання.

2. Контрольно-тестові програми.

3. Навчальний посібник.

4. Конспекти лекцій.

5. Інтерактивний комплекс навчально-методичного забезпечення дисципліни.

6. Тестові завдання.

7. Навчально-методична література.

Розділ II. Опорний конспект лекцій за темами

Змістовий модуль 1. Предмет патопсихології

Тема 1.1.Предмет патопсихології

Лекція 1-4. Предмет патопсихології

Мета вивчення: Ознайомитися з поняттям, задачами та історією розвитку патопсихології.

Навчальний час: 8 годин.

Обладнання: DVD-програвач та спец. диски.

План лекції (навчальні питання):

1. Поняття про патопсихологію.

2. Задачі патопсихології.

3. Історія розвитку патопсихології.

Література:

1. Балабанова Л.М. Судебная патопсихология (вопросы определения норм и отклонений). – Д.: 1998. – 432 с.

2. Блейхер В.М., Крук И.В., Боков С.Н. Практическая патопсихология: Руководство для врачей и медицинских психологов. - К.: Здоров’я, 1991. - 320 с.

3. Зейгарник Б.В. Патопсихология. - М.: Изд-во МГУ, 1986. — 287 с.

4. Комер Р. Патопсихология поведения. Нарушения и патологии психики. – СПб.: прайм-Еврознак, 2002. – 608 с.

5. Психологічний тлумачний словник найсучасніших термінів / за ред. В.Б Шапаря. – Х.: Прапор, 2009. - 672 с.

6. Хрестоматия по патопсихологии / Под ред. Б.В.Зейгарник, А.П. Корнилова, В.В. Николаевой. – М.: Изд –во МГУ, 1981. – 160 с.

Ключові поняття: патопсихологія, трепанація, екзорцизм, гумори, тарантізм, лікантропія, притулки для психічно хворих, моральне лікування, психологічні профілі.

Основний зміст:

Питання 1.

Щороку 30% дорослого населення і 20% дітей і підлітків у деяких країнах страждають серйозними психічними порушеннями і мають потребу в клінічному лікуванні. Крім того, більшість людей мають труднощі в різних аспектах життя і час від часу переживають сильний стрес, напругу, депресію й інші форми психологічного дискомфорту.

Є бажання зробити висновок, що в сучасному житті є щось таке, у чому лежить причина всіх цих численних емоційних проблем, — швидкі технологічні зміни, можливо, занепад релігії, родини або інших систем підтримки. Хоча особливий тиск сучасного життя, можливо, вносить свій внесок у психічну дисфункцію, навряд чи воно є її основною причиною. У кожнім суспільстві, як у

минулому, так і тепер, мали і мають місце прояву психічної патології. Тоді, можливо, найкраще, почати наше дослідження з причин патологічної поведінки і методів її лікування.

Патопсихологія є самостійною галуззю психологічної науки, яка сформувалася на зламі психології та психіатрії. Її дані мають теоретичне та практичне значення, а також важливі як для психології, так і для психіатрії. В цьому розумінні її можна зарахувати до прикладних галузей знання.

Прикладні галузі знання, які відмежувалися від своєї «материнської» науки, залишаються, однак, з нею тісно пов’язаними, вони підпорядковуються її загальним закономірностям. Так само як інженерна чи соціальна психологія, патопсихологія залишається наукою психологічною; її проблематику, її перспективи та досягнення неможливо вирішувати у відриві від розвитку і стану загальної психології.

Прикладні галузі знання, природно, відчувають на собі вплив іншої науки, точніше, вони асимілюють багато положень, фактів наукових досліджень цієї суміжної дисципліни.

Визнання твердження, що патопсихологія є психологічною дисципліною, визначає її предмет та відмежування його від предмету психіатрії.

Психіатрія, як і будь–яка галузь медицини, спрямована на виявлення причин психічної хвороби, на дослідження синдромів та симптомів, типових для того чи іншого захворювання, закономірностей їхньої появи та чергування, на лікування та профілактику хвороби.

Патопсихологія як психологічна дисципліна виходить із закономірностей розвитку та структури психіки в нормі. Вона вивчає закономірності розпаду психічної діяльності та властивостей особистості у співвідношенні з закономірностями формування та перебігу психічних процесів в нормі, вона вивчає закономірності викривлення відбивної діяльності мозку. Отже, при всієї близькості об’єктів дослідження психіатрія та патопсихологія розрізняються за своїм предметом. Проблеми та завдання, які патопсихологія має вирішувати власними методами і своїми поняттями, іноді підмінюють проблемами, які належать компетенції самих психіатрів, що призводить не лише до гальмування розвитку патопсихології, але й не приносить користі й самій психіатрії.

Питання 2.

Задачі патопсихології:

1. Отримання додаткових даних про психічний стан хворого з метою уточнення діагнозу та розмежування (наприклад: шизофренії від психопатії).

2. Проведення експериментально-психологічного дослідження з метою психіатричної експертизи:

а) трудової;

б) військової;

в) судової.

(Мета експертизи – виявити симуляцію, дисимуляцію, агравацію).

3. Дослідження психічної діяльності хворих під впливом терапії.

4. Допомога в соціальній реабілітації та можливій психотерапії та ін.

6. Питання 3.

7. В історії розвитку патопсихології виділяють кілька етапів:

Погляди древніх.Археологи, що вивчають останки древніх людей і їхню матеріальну культуру, зробили висновок, що, можливо, у цих суспільствах патологічна поведінка розглядалася як результат впливу злих духів. Як видно, люди доісторичних суспільств вірили, що усе, що відбувається навколо них і в їхній психіці, відбувається в результаті дій надприродних істот, керуючих світом. Зокрема, вони вірили, що тіло і розум людини являють собою бойовище між зовнішніми силами добра і зла. Звичайно патологічна поведінка розумілася як перемога злих духів, і для того щоб вилікувати людину, треба було змусити духів залишити її тіло.

Цей погляд на патологію, можливо, існував ще в кам'яному віці, півмільйона років тому. На деяких черепах, знайдених у Європі і Південній Африці, можна побачити сліди операції, що зветься трепанацією, при якій у черепі хворого кам'яним інструментом вирізали круглий отвір. Деякі історики прийшли до висновку, що ця операція робилася для лікування гострої патологічної поведінки — галюцинацій, коли люди бачили або чули те, чого не було насправді, або важкої меланхолії, для якої характерні крайній сум і нерухомість. Череп розкривався з метою випустити духів зла, що — як передбачалося — були причиною виникнення проблеми.

У цих ранніх суспільствах патологію часто лікували «вигнанням бісів» (екзорцизм).Ідея полягала в тому, щоб примусити злих духів залишити тіло людини. Шаман або жрець читали молитви, просили духів зла, лаяли їх, робили різні магічні дії, голосні звуки або давали людині, одержимій злими духами, пити гіркі рідини. Якщо ці прийоми не приносили потрібних результатів, то прибігали до більш крайньої форми «вигнання бісів» — людину бичували або не давали їй їсти.

Античність. У часи процвітання грецької і римської цивілізацій (з 500 р. до нашої ери до 500 р. нашої ери) філософи і лікарі стали пропонувати різні пояснення патологічного поводження. Гіппократ (460-377 до н.е.), якого часто називають батьком сучасної медицини, вважав, що усі хвороби мають природні причини. На його думку, хвороблива патологія поведінки викликається внутрішніми фізичними причинами. Зокрема, він вважав, що причиною патології буває якась форма захворювання мозку, а це захворювання має своєю причиною дисгармонію чотирьох тваринних рідин, що циркулюють у людському тілі: жовтої жовчі, чорної жовчі, крові і слизу (флегми). Наприклад, надлишок жовтої жовчі викликає божевільний гнів; надлишок чорної жовчі є джерелом постійного суму (меланхолія).

Упевненість Гіппократа в тому, що патологічна поведінка обумовлена причинами внутрішнього характеру, розділяли і великі грецькі філософи Платон (427-347 до н.е.) і Аристотель (384-322 до н.е.), а також інші досить авторитетні грецькі і римські медики.

Відповідно до цих поглядів античні лікарі лікували психічні відхилення, сполучаючи медичні і психологічні засоби. Перш ніж удатися до таких крайніх мір, як пустити хворому кров або обмежити волю його пересувань, багато грецьких лікарів спочатку прописували хворому теплу і дружню підтримку, музику, масаж, фізичні вправи і ванни. Римські лікарі висловлювалися навіть більш виразно, вважаючи, що пацієнта з психічними порушеннями необхідно всіляко заспокоювати і морально підтримувати.

Європа в середні століття. У Європі часів 500-1350 р. н.е. — період Середніх століть — дуже виросла влада духівництва. Церква заперечувала наукові форми досліджень і контролювала освіту. Релігійні вірування, самі по собі багаті як марновірствами, так і демонологією, сталі домінувати над всіма аспектами життя. Поведінка людини звичайно розглядалася як боротьба між добром і злом, Богом і дияволом. Поведінка, що відхилялась від загальноприйнятих норм, особливо психічна дизфункція, розглядалося як свідчення впливу Сатани. Хоча деякі вчені і лікарі усе ще доводили правильність медичних пояснень і засобів лікування, у цій атмосфері їхні погляди не користувалися популярністю.

Середні століття були напруженим і неспокійним часом, епохою воєн, повстань міського населення і епідемій таких хвороб, як чорна віспа і чума. Люди звинувачували диявола за лихоліття і боялися, як би він не опанував ними. У цей період стало дуже багато випадків патологічної поведінки. Крім того, траплялися сплески масового божевілля, коли у багатьох людей одночасно були ті самі бачення і галюцинації. При одному такому психічному порушенні, тарантизмі(відомому також як танець св. Вітта), групи людей раптово починали скакати, роблячи кола, танцювати і битися в конвульсіях. Усі були переконані, що цих людей укусив «вовчий павук» — тарантул. При іншій формі масового божевілля, лікантропії, люди вважали, що їх душами опанували вовки або інші звірі. Так звані перевертні поводилися як звірі й уявляли, що все їхнє тіло покрилося вовною.

Не дивно, що в часи Середніх століть повернулися деякі з ранніх демонологічних практик лікування психічних аномалій. Знову стали вважати, що ключ до зцілення хворого лежить у тому, щоб вигнати з тіла диявола, що опанував людиною. Екзорцизм відродився, і священики зверталися до Господа або духу зла з благаннями, співами і молитвами. Вони могли також давати хворим пити святу воду або гіркі рідини. Якщо ці прийоми не спрацьовували, екзорцисти намагалися впливати на диявола, ображаючи або принижуючи його (непомірна гордість — це саме слабке місце Сатани), або ж, у самих крайніх випадках, хворому не давали їсти, сікли, ошпарювали окропом або розтягували його.

Тільки коли Середньовіччя підійшло до кінця, стали втрачати популярність і прийняті в той час методи лікування психічних аномалій. Європейські міста ставали усе більше, урядові чиновники забирали владу у свої руки, а церковники втрачали вплив. Серед інших відповідальних кроків світська влада почала будувати лікарні і взяли на себе турботу про хворих, включаючи людей, що страждають психічними порушеннями. Погляди медиків на патологію вже знаходили деяке розуміння, і багато пацієнтів із психічними порушеннями стали лікуватися в лікарнях, таких як лікарня Трініті (Trinity) в Англії.

Дата добавления: 2018-02-28; просмотров: 498; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

⇐ Предыдущая 123 4 5 6 7 8 9 10 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!