Нормативно-правові акти, які регулюють логістичну діяльність окремого підприємства, та логістичну діяльність як самостійний вид підприємницької діяльності
| Сфера діяльності | Нормативно правовий акт |
| Державно-приватне партнерство | – Закон України «Про державно-приватне партнерство» № 2404-IV від 01.07.2010 р. [69]; – Закон України «Про концесії» № 997-XIV від 16.07.1999 року [68]; – Постанова Кабінету Міністрів України № 643 від 12 квітня 2000 р. «Про затвердження Типового концесійного договору» [134]; – Постанова Кабінету Міністрів України «Деякі питання організації здійснення державно-приватного партнерства» № 384 від 11 квітня 2011 р.[135]. |
| Складська діяльність | – Господарський кодекс України (ГК) від 16.01.2003 № 436-IV[57]; – Цивільний кодекс України (ЦК) від 16.01.2003 № 435-IV [58]; – Закон України «Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва» № 2286-IV від 23.12.2004 року [70]. |
| Договори постачання, збуту та надання послуг | – Ч.1 ст. 264 ГК України [59]; – ст. 179-187, 193-201, 265-270 ГК України[61]; – гл. 63 ЦК України «Послуги. Загальні положення» [62]; |
| Врегулювання спорів | – Роз’яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/218 від 30.03.1995 року «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з відшкодуванням збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов’язань за договорами поставки» [148]. |
| Якість товарів | – ст. 268 ГК України; – Декрет Кабінету Міністрів України «Про стандартизацію і сертифікацію» № 46-93 від 10.05.1993 року[54]. |
| Ліцензування складської діяльності | – Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» № 1775-III від 01.06.2000 року[67]; – Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку органів ліцензування» № 1698 від 14.11.2000 року[130]; – Постанова Кабінету Міністрів України «Про строк дії ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності, розміри і порядок зарахування плати за її видачу» № 1755 від 29.11 2000 року[131]. |
| Спільна діяльність | – гл. 77 ЦК України «Спільна діяльність» [62]; – Податковий кодекс України від 02.12.2010 № 2755 – VI[60]; – Роз’яснення Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з укладанням та виконанням договорів про сумісну діяльність» № 02-5/302 від 28.04.1995 року [147]. |
Продовження табл.3.8
|
|
|
| Виробнича діяльність | – Закон України «Про сертифіковані товарні склади і подвійні складські свідоцтва» № 2886-IV від 23.12.2004 р. [70]; – Роз’яснення Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про підприємництво» № 02-5/276 від 06.08.1997 року (у редакції від 03.06.1998 року) [149]; – Постанова Кабінету Міністрів України від 18.04.2006 року № 516 «Про затвердження Державної програми розвитку машинобудування на 2006-2011 роки» [132]; – Постанова Кабінету Міністрів України № 1130 від 12 вересня 2011 року «Про затвердження Державної програми розвитку внутрішнього виробництва» [128]; – Програма економічних реформ президента України на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» від 02.06.2010 року [137]; – Указ Президента України “Про Стратегію економічного та соціального розвитку України «Шляхом європейської інтеграції» на 2004-2015 роки” № 493/2004 від 28.04.2004 [177]; – Розпорядження Кабінету Міністрів України від 29 вересня 2010 року № 1900-р «Про схвалення Концепції Державної цільової економічної програми розвитку інвестиційної діяльності на 2011-2015 роки» [146]. |
| Інноваційна діяльність | – Розпорядження Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2012 року № 691-р «Про схвалення Концепції реформування державної політики в інноваційній сфері» [145]; – Розпорядження Кабінету Міністрів України від 06.06.2007р. № 381-р «Про схвалення Концепції Державної цільової економічної програми «Створення в Україні інноваційної інфраструктури на 2008-2012 роки» [144]; – Постанова Кабінету Міністрів України № 447 від 14.05.2008 року «Про затвердження Державної цільової економічної програми «Створення в Україні інноваційної інфраструктури на 2009-2013 роки» [133]; |
|
|
|
Як зазначає Дідківська С. [58, с. 19], в українській науковій літературі економічним проблемам партнерства державного й приватного секторів, концесіям зокрема, приділяється недостатньо уваги.
|
|
|
Застосування державою партнерства слугує інтересам суспільства, визначеним на адміністративному рівні. Заради цього державний сектор прагне в рамках структури партнерства покращити конкурентні позиції певної території, залучити інвестиції, створити нові робочі місця тощо, метою приватних партнерів у рамках структури партнерства є підвищення або отримання в довгостроковій перспективі прибутків.
Закон України «Про державно-приватне партнерство» № 2404-IV від 01.07.2010 р. законодавчо закріплює механізм здійснення державно-приватного партнерства в Україні та встановлює низку важливих принципів у залученні приватних інвесторів, які є спільними для Європейського Союзу, а саме: рівність перед законом державних та приватних партнерів; заборона будь-якої дискримінації прав державних чи приватних партнерів; узгодження інтересів державних та приватних партнерів з метою отримання взаємної вигоди; незмінність протягом усього строку дії договору; визнання державними та приватними партнерами прав і обов’язків, передбачених законодавством України та визначених умовами договору.
|
|
|
В основу реалізації ідеї даної роботи покладений факт, що згідно з Законам, державно-приватне партнерство застосовується, окрім інших сфер, у сфері машинобудування, а джерелами фінансування державно-приватного партнерства, окрім коштів приватного партнера та фінансових ресурсів, запозичених в установленому порядку, можуть бути кошти державного та місцевих бюджетів. За умовами Закону, об’єктами державно-приватного партнерства можуть бути створювані чи придбані об’єкти.
Для реалізації ідеї державно-приватного партнерства між машинобудівними підприємствами-партнерами та державою, можуть бути використані й умови Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» [63], який наголошує на компетенції сільських, селищних, міських рад у прийнятті рішень щодо надання пільг по місцевих податках і зборах, а також по земельному податку. Пільги за цим пунктом можуть бути зазначені в договорі про державно-приватне партнерство.
У рамках здійснення державно-приватного партнерства можуть укладатися договори про: концесію; спільну діяльність; інші договори.
Якою б не була форма партнерства між державним і приватним сектором, державний сектор завжди несе відповідальність за встановлення правил і контроль за їх дотриманням.
До сфери дії державного партнера належать основні важелі регулювання та контролю, завдяки цим важелям держава, не беручи безпосередню участь у господарській діяльності, залишає за собою контрольні функції за діяльністю свого приватного партнера із бізнесу.
Важливим обов’язком державного партнера є розробка й забезпечення дотримання законодавства, що регулює режим партнерства. Державні структури повинні відповідати за вироблення політики, законодавчого забезпечення та контролю за їх впровадженням. Оперативна робота не повинна входити до компетенції органів державної влади.
Для господарського партнерства [58, с. 30-31] як з боку держави, так і з боку приватного сектору, існує достатньо економічних і соціальних підстав. Для приватного сектора необхідність партнерства пояснюється певною обмеженістю приватного фінансування. Органи державної та місцевої влади повинні вирішувати, як найкраще використати ті обмежені ресурси, які є в їхньому розпорядженні.
Дослідження норм Закону «Про державно-приватне партнерство» приводить до висновку, що з усіх форм державно-приватного партнерства на договірній основі, для реалізації ідеї автора найбільш прийнятною є концесійна угода. Під концесією Закон розуміє надання, з метою задоволення суспільних потреб, уповноваженим органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування на підставі концесійного договору на строковій основі суб’єкту підприємницької діяльності права на створення чи управління об’єкта концесії, за умови взяття концесіонером на себе зобов’язань із створення або управління об’єктом концесії, майнової відповідальності та можливого підприємницького ризику.
Закон України «Про концесії» визначає поняття та правові засади регулювання відносин концесії державного та комунального майна, умови та порядок здійснення концесійної діяльності за участю держави, вирішує питання про те, хто може вступати у відносини, встановлює перелік об’єктів концесії та порядок надання їх у користування суб’єктам господарювання.
Закон «Про концесії» запроваджує зрозумілий механізм регулювання відносин з надання концесії. Разом з тим Закон містить норми, що певним чином стримують розвиток концесійної діяльності.
Таблиця 3.9
Дата добавления: 2015-12-17; просмотров: 23; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!