Специфічні властивості різних кормів за впливом на стан здоров'я тварин
Якість корму визначають за: результатами органолептичної оцінки (колір, запах, структура, забрудненість тощо); концентрацією енергії (кормові одиниці або мегаджоулі обмінної енергії в 1 кг сухої речовини корму); вмістом поживних і біологічно активних речовин; поїданістю, яка є одним із зоотехнічних показників контролю годівлі тварин.
Останній з наведених показників дуже важливий для характеристики повноцінності й доброякісності корму та зумовлюється його запахом, смаком, фізичною формою, вмістом сухої речовини, забрудненістю, наявністю шкідливих домішок, отруйник рослин тощо. Смак і запах - найважливіші властивості корму, завдяки яким він розпізнається і з'їдається твариною. Тварини розрізняють кислий, солоний, солодкий і гіркий смак.
Споживання кормів передусім залежить від їх якості та поживності. Наприклад, погане споживання силосу спостерігають при високому вмісті у ньому оцтової і масляної кислот. Якщо ці кислоти містяться у силосі в кількості, що становить понад 25% суми усіх кислот, коровам вдається згодовувати таку його кількість, яка еквівалентна масі з розрахунку 1 г кислот на 1 кг живої маси тварини за добу. Наприклад, корові живою масою 500 кг при вмісті кислот у силосі 2,5% (25 г у 1 кг) можна згодовувати 20 кг силосу (500 : 25).
Споживання силосу високої якості, який містить переважно молочну кислоту, значно вище. При вмісті оцтової і масляної кислот у силосі менше 25% його можна згодовувати з розрахунку 2 г кислот на 1 кг живої маси тварин за добу. Тобто корова живою масою 500 кг без порушень травлення у рубці може щодобово з'дати більше 30 кг силосу, в якому міститься 3,0% кислот (2 х 500 : 30).
|
|
|
Споживання корму перебуває у прямій залежності від його енергетичної цінності. У деяких країнах споживання корму визначається добовим споживанням його сухої речовини у грамах із розрахунку на 1 кг обмінної маси тварини (живої маси в ступені 0,75). У нас споживання сухої речовини тваринами розраховують у кілограмах на 100 кг живої маси тварини.
За показниками споживання можна визначати і якість пасовищного корму. Вважається, що з високоякісною травою корова з'їдає близько 3 кг сухої речовини на 1 кг живої маси, що забезпечує її потребу в поживних речовинах при добовому надої 20 кг (Кремптон, 1957). Це так званий індекс якості трави. Споживання також залежить від фази вегетації рослин, у яку трави стравлюють або скошують на сіно, силос, сінаж.
Слід зазначити, що не кожний доброякісний за органолептичними показниками та споживанням корм повноцінний. Наприклад, силос чи сінаж, виготовлені з порушенням технології (бурий колір), можуть мати високі смакові якості і добре поїдатися тваринами, але не мати достатньої кормової цінності за вмістом перетравного протеїну та каротину.
|
|
|
У кормовиробництві діють державні стандарти на корми. Стандартизація передбачає певні вимоги до кожного корму (вміст поживних речовин і каротину, фаза розвитку рослин, вміст органічних кислот у силосі або сінажі, наявність металомагнітних домішок у борошнистих кормах тощо).
Розглянемо специфічні властивості окремих кормів, які повинні враховуватися при контролі годівлі тварин.
Деякі рослини (зелена маса і виготовлені з неї корми) специфічно впливають на фізіологічні функції гормональної системи організму тварин. Наприклад, такі речовини містить зелена маса маралового кореня. Подрібнена трава, борошно, настої чи гранули з неї у раціонах корів підвищують результативність штучного осіменіння тварин.
У травостої природних і штучних пасовищ поряд з цінними кормовими травами знаходяться шкідливі та отруйні рослини.
Шкідливі рослини не містять отруйних речовин, але поїдання їх може викликати зниження якості тваринницької продукції (м'яса, вовни, молока), зашкодити здоров'ю, навіть призвести до загибелі тварини. Так, при поїданні будяка пониклого, мишію сизого у тварин спостерігають розлади травлення, що призводять інколи до загибелі через утворення в шлунку кулькоподібних грудок із волосків, які перешкоджають просуванню корму. Зустрічаються шкідливі рослини, покриті колючками, або з твердим голчастим насінням (ковила волосоподібна, дика пшениця та ін.), при поїданні яких відбувається механічне пошкодження слизової оболонки ротової порожнини, шлунка і кишечнику та її запалення. Особливо великої шкода вівцям завдають ковила волосоподібна та інші її види, гострі зернівки якої потрапляють у вовну, проникають у м'язові тканини, викликаючи їх гнійні запалення. Такі рослини, як різні види гірчиці, полину, дикі види капусти, цибулі та інші надають молоку неприємних запаху і смаку. Певні види мар'яннику, незабудки, проліску, молочаю, дикі види цибулі зумовлюють не властиве для молока забарвлення (блакитне, червоне, жовте). Деякі рослини надають неприємний запах м'ясу.
|
|
|
До отруйних відносять рослини, поїдання яких викликає отруєння тварин. Воно виникає за наявності в рослинах певної кількості глюкозидів, алкалоїдів; глікоалкалоїдів, лактонів, сапонінів тощо.
Наприклад, сапоніни містяться більше ніж у 700 рослинах різних видів. Вони добре розчиняються у воді й спирті, їхні водні розчини при збовтуванні утворюють стійку піну, Сапоніни характеризуються широким спектром дії — активізують виділення жовчі, шлункового і кишкового соків. Деякі з них є тонізуючими речовинами, позитивно впливають на функцію серцево-судинної системи. Багато сапонінів у цукрових буряках, лободі,. горицвіті, гледитії звичайній. Токсична дія сапонінів проявляється при їх надлишковому надходженні до організму тварин. Форми прояву отруєння різні: блювота, пронос, подразнення слизових оболонок травного каналу, гіперемія, зменшення кількості лейкоцитів і еритроцитів у крові, У жуйних сапоніни перешкоджають вивільненню газів із рубцевої рідини, внаслідок чого може розвиватися тимпанія. Утворюючи комплексні сполуки з холестерином і стероїдними речовинами сапоніни викликають гемоліз еритроцитів та гемолітичну анемію.
|
|
|
Слід звернути увагу на те, що рослини мають властивість нагромаджувати нітрати, особливо за надлишкового азотного удобрення грунту та нестачі у ньому води і кисню. Як уже зазначалося, у передшлунках жуйних нітрати переходять у нітрити, а при концентрації (з розрахунку на суху речовину раціону) нітратів вище 0,5%, а нітритів 0,2% у тварин можуть виникати важкі отруєння, Вміст сечовини у сечі в такому випадку може досягати 40 мг%, Надлишок нітратів починає проявлятися, якщо доза азоту добрив становить 300 кг/га.
Із обережністю згодовують і зелені корми з високою протеїновою поживністю — бобові. Наприклад, при згодовуванні тваринам нормованої кількості зеленої маси за рахунок люцерни чи конюшини допускається невиправдана перевитрата протеїну. Удобрення посівів азотом одночасно підвищує вміст протеїну у траві за рахунок небілкового азоту при зменшенні кількості вуглеводів і магнію. За цих умов у вмісті рубця підвищується вміст нітратів і виникає кормове отруєння тварин.
При поїданні худобою трави конюшини червоної у великих кількостях, а також натще виникає гостра тимпанія. Небезпеку виникнення останньої усувають згодовуванням кормів, які містять значнукількість сухої речовини, цукру та мінімум протеїну.
Отже, причиною кормових отруєнь є отрути, що виробляються самими рослинами або з'являються в кормах під впливом зовнішніх чинників, наприклад, при грибних або бактеріальних ураженнях.
Дія отрути залежить від кількості та фізико-хімічного стану. На токсичність отруйних рослин впливають фази розвитку, умови росту тощо.
Відомо, що цикута найтоксичніша навесні, гірчиця польова та деякі інші рослини із родини капустяних — після зав'язування плодів. Вміст алкалоїдів у деяких рослинах (блекота, дурман та ін.) вранці значно вищий, ніж увечері.
Також щодо цього певне значення мають стать, вік, жива маса і стан тварини (фізіологічний, ослаблений від втоми, хвороби тощо). 3дорові й добре вгодовані тварини стійкіші проти дії отрут, ніж хворі.
Голодні тварини через пожадливе і нерозбірливе поїдання пасовищної трави або сіна з отруйними рослинами значно частіше піддаються отруєнням, ніж ситі. Крім того, голодні тварини швидше отруюються, оскільки при поїданні отруйного корму на "пустий" шлунок у них інтенсивно всмоктуються отрути, що зумовлює швидкий прояв ознак отруєння і його важчий перебіг.
Особливо різко на характері дії отрути відбивається хворобливий стан організму тварини.
При розладі функцій органів виділення чутливість тварин до отруйних речовин зростає.
Підвищується вона і при захворюваннях травного каналу та печінки. Відомо, що за будь-якого хворобливого стану травного каналу у свиней отруєння картоплею можуть розвиватися швидше і перебігати важче, ніж у здорових тварин.
Значно чутливіші до отрути самки (особливо вагітні), ніж самці. У останніх прояви отруєння обмежуються блюванням та розладами травлення, а в перших через викликані скорочення матки отруєння призводять до абортів (за такої дії деякі отрути називають "матковими").
За ступенем чутливості до більшості отрут різні види домашніх тварин розташовують у такий ряд (від найбільш до найменш чутливих): віслюк, мул, кінь, кішка, собака, свиня, птиця, велика рогата худоба, вівця і коза, кріль.
Дата добавления: 2022-01-22; просмотров: 51; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!