ЗМІСТ МЕТОДИЧНИХ РЕКОМЕНДАЦІЙ



У відповідності з навчальними планами, контрольна робота виконується студентами двічі: з частини першої та частини другої даного курсу. Отже, перш ніж визначити варіант написання контрольної роботи, слід розібрати, яку саме роботу належить виконувати за навчальним планом.

До частини першої курсу «Цивільне та сімейне право України» відносяться номери варіантів контрольних робіт з 1 по 8, а до другої — з 9 по 16.

Студенти, прізвища яких починаються на букви:

«А», «Б», «В», «Г» — виконують контрольну роботу по першій частині курсу «Цивільне право» за варіантом № 1, а по другій — за варіантом № 9;

«Д», «Е», «Є», «Ж» — виконують контрольну роботу по першій частині курсу «Цивільне право» за варіантом № 2, а по другій — за варіантом № 10;

«З», «И», «І», «Ї»— виконують контрольну роботу по першій частині курсу «Цивільне право» за варіантом № 3, а по другій — за варіантом № 11;

«Й», «К», «Л», «М» — виконують контрольну роботу по першій частині курсу «Цивільне право» за варіантом № 4, а по другій — за варіантом № 12;

«Н», «О», П», «Р» — виконують контрольну роботу по першій частині курсу «Цивільне право» за варіантом № 5, а по другій — за варіантом № 13;

«С», «Т», «У», «Ф» — виконують контрольну роботу по першій частині курсу «Цивільне право» за варіантом № 6, а по другій — за варіантом №14;

«X», «Ц», «Ч», «Ш» — виконують контрольну роботу по першій частині курсу «Цивільне право» за варіантом № 7, а по другій — за варіантом № 15;

«Щ», «Ю», «Я» — виконують контрольну роботу по першій частині курсу «Цивільне право» за варіантом № 8, а по другій — за варіантом № 16.

Роботи, виконані з недотриманням зазначеного вище порядку, на рецензію прийматися не будуть.

Контрольна робота складається з одного теоретичного питання і двох практичних завдань, взятих із практики рішень судів та пристосованих до потреб навчального процесу.

Теоретичне питання дається у вільному викладі і підтверджується положеннями законодавства, думками юристів-вчених і практиків. Освітлення цього питання особливо виграє, якщо студент висловить і свою власну обґрунтовану думку по даному питанню. Освітлення теоретично­го питання повинно зайняти до п'яти сторінок і чітко випливати із змісту заданого питання. Орієнтований обсяг усієї роботи — приблизно 12 сторінок.

Переписувати умови завдань у зошит не треба, як не варто ускладнювати їх додатковими умовами. Достатньо зазначити номер варіанту і номер завдань. Також необхідно обов'язково пронумерувати самі сторінки і залишити поля для зауважень рецензента. Наприкінці роботи слід зазначити використані при виконанні роботи нормативні матеріали і літературу, із посиланням на конкретні джерела запозичення, а також вка­зати дату завершення роботи і підписати її.

Перед тим, як вирішувати завдання, необхідно уважно ознайомитися з його умовою, оцінити загальну орієнтацію, засвоїти теоретичний мате­ріал, виявити весь нормативний масив і вивчити його, і тільки після цьо­го приступити до виконання завдань. При цьому слід мати на увазі, що умови практичного завдання не можуть бути складені тільки за розділа­ми знань, які відносяться виключно до першої частини учбового курсу. Це принципово неможливо. А тому доведеться знайомитись наперед з інститутами, що входять вже до другої частини курсу цивільного пра­ва. У випадку виникнення труднощів або сумнівів слід звернутися за кон­сультацією, а також ознайомитися з практикою вирішення даної категорії справ судовими органами.

Роботу практичного завдання необхідно виконувати за такою логіч­ною схемою:

1. Визначити теми курсу та питання, що мають бути розглянуті. Рішення завдання можна почати такою фазою: «Дане завдання розраховане на знання тем курсу «...» і питань про «...».

2. Провести юридичний аналіз викладених у завданні юридичних фактів.

3. Вказати, якими нормами права урегульовані дані правовідносини з розкриттям їх змісту. При цьому варто звернути увагу на співвідношен­ня загального і спеціального законодавства.

4. Навести легальне доктринальне тлумачення цих норм.

5. На підставі викладеного зробити висновки за даними обстави­нами.

Оскільки Конституція України є актом прямої дії, то при виконанні завдання варто виходити з загальних положень її норм. Рішення повинно бути розгорнутим, містити достатньо аргументований і глибокий аналіз обставин, зазначених в умовах. Роботу необхідно оформляти достатньо чітким і розбірливим почерком, письмовою літературною мовою, уника­ти скорочень, неявних позначень. Приклад рішення практичного завдан­ня наводиться нижче.

Виконана і належним чином оформлена робота повинна бути подана на рецензію у встановлені навчальним планом терміни. При масовому наданні робіт напередодні, тим більше під час сесії, кафедра не гарантує своєчасного (до дати складання іспитів або заліків) їх рецензування.

В цілому контрольна робота не може бути зарахована за таких обставин:

1. Відсутність ознак самостійності її виконання (наприклад, теоретичний матеріал дослівно переписано з підручника або інших джерел).

2. Виявлення ідентичних за змістом робіт. При цьому не зараховують­ся всі тотожні контрольні роботи.

3. Виконання роботи не за своїм варіантом.

4. Неправильне рішення практичного завдання.

5. Застосування застарілих норм права або тільки загальних норм права без підтвердження їх спеціальними.

6. При відсутності посилань на норми права, а також рекомендованих вказівок вищих судових органів.

7. Суперечливості та логічні неузгодженості аргументації і висновків.

При наявності недоліків, викладених у п.п. 4, 5,6, 7, робота повертається на доробку, яку з урахуванням зроблених у рецензії зауважень, не­обхідно провести в тому ж зошиті і після її завершення разом із рецен­зією повернути на кафедру. На рецензування робота пред'являється тільки через деканат.

 

Приклад рішення практичного завдання:

Умова: Никитенко в березні 2004 року продав Кошелеву за нотаріально-посвідченим договором житловий будинок, власником якого він був. Ще в січні місяці Микитенко письмово повідомив про намір продати будинок свою дочку, яка була власницею 1/4 частини будинку. Дочка (Киктєєва) у червні 2004 року подала в суд позов про визнання догово­ру купівлі-продажу недійсним і визнання за нею права власності на 1/4 частину житлового будинку, успадкованого нею в 2000 р. після смерті матері шляхом фактичного вступу в володіння спадщиною. Крім того, позивачка також стверджувала, що при укладенні договору купівлі-про­дажу було порушено її переважне право купівлі частки в спільній влас­ності.

Районний суд визнав за Киктєєвою право власності на 1/4 частину житлового будинку, а договір купівлі-продажу визнав недійсним в ціло­му. Суд також зазначив, що позивачка має право переважної купівлі ча­стки у праві спільної часткової власності на житловий будинок, але може його здійснити тільки після реєстрації за нею 1/4 частини будинку. Чи правильне рішення виніс суд?

Рішення: Аналіз умов завдання дає підстави визнати, що для його вирішення необхідно вивчити теми «Правочини», «Право спільної власності», «Спадкове право» і, насамперед, розглянути питання про право привілейованої купівлі частки в спільній власності (ст. 362 ЦК України).

Як витікає з умов завдання, спірний житловий будинок був спільною власністю подружжя Никитенко. Після смерті матері в 2000 році Киктєє­ва набула права власності на 1/4 частину житлового будинку, тому її батько міг продати тільки 3/4 частини дому, що належала йому.

Оскільки батько продав весь будинок, то договір купівлі-продажу щодо 1/4 його частини, яка належить позивачці, є недійсним, тому що порушує її право власності. Висновок суду відносно того, що Киктєєва не вправі здійснити своє переважне право купівлі частки у праві спільної власності тому, що не зареєструвала право власності на 1/4 частину дому, безпідставний. Відповідно до ч. 5 ст. 1268 ЦК прийнята спадщина признається належною спадкоємцю з часу відкриття спадщини. Отже, Киктєєва, прийнявши спадщину, стала власницею 1/4 будинку 2000 році, тому на момент укладення договору купівлі-продажу перед відповідача­ми вона, як співвласниця, мала переважне право купівлі частки у праві спільної власності.

Проте, знаючи про продаж будинку ще в січні 2004 року, Киктєєва протягом більш як півроку, поки справа розглядалася судом, позову про перехід на неї прав і обов'язків покупця не пред'явила і не внесла на депозитний рахунок обумовлену суму. З огляду на вищевикладені обста­вини і керуючись ст. 215,216,217, 362,1268 ЦК України, варто визнати, що угода купівлі-продажу підлягає визнанню недійсної тільки на 1/4 час­тину житлового будинку, що належить на праві власності Киктєєвій, оскільки 3/4 частини будинку Никитенко міг продати Кошелеву, який і став власником цієї частини.

 


 


Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 259;