МЕНЕДЖМЕНТ та маркетинг У СВИНАРСТВІ



Менеджмент у свинарстві

Поняття «менеджмент» і необхідність управління організаціями.Для визначення діяльності з координації роботи людей на практиці використовують різні поняття: управління, менеджмент, адміністрування, керування тощо.

Управління – найбільш загальне поняття. Воно поширюється на велике коло різноманітних об'єктів, явищ і процесів, наприклад: технічні системи, господарські, суспільні, державні, тощо.

Менеджмент – це поняття, яке використовують переважно для характеристики процесів управління господарськими організаціями (підприємствами).

Адміністрування – поширюється на управління державними установами або для позначення процесів керування діяльністю апарата управління підприємства.

Керування – поширюється на вміння тієї або іншої особи (менеджера) впливати на поведінку і мотиви діяльності підлеглих, з метою досягнення цілей організації.

Отже, аби усвідомити сутність категорії «менеджмент», перш за все слід з’ясувати, що такс організація, яка мета її діяльності і, чому будь-якою організацією потрібно управляти.

За визначенням Ч. Бернарда: «Організація – це група людей, діяльність яких свідомо координується для досягнення загальної мети або спільних цілей».

Всі організації мають загальні для них характеристики.

Усі організації використовують чотири основних види ресурсів: людські; фінансові; фізичні (сировина, устаткування тощо); інформаційні.

Будь-яка організація с відкритою системою. Ресурси, які організація використовує для виробництва продукції (надання послуг), вона забирає із зовнішнього середовища. В свою чергу продукція, яка виробляється організацією, також реалізується у зовнішньому середовищі. Отже, організація може існувати лише у взаємодії з оточуючим середовищем. Це означає, що будь-яка реально існуюча організація є відкритою системою.

Розподіл праці в організації. Якщо навіть дві людини працюють спільно для досягнення єдиної мети, вони повинні розподілити роботу поміж собою.

Розподіл загальної роботи в організації на її складові частини називається горизонтальним розподіленням праці. Результатом горизонтального розподілення праці є формування окремих підрозділів організації (відділів, цехів, виробництв, дільниць тощо).

Оскільки робота в організації розподіляється між окремими підрозділами та виконавцями, хтось має координувати їх діяльність. Внаслідок цього, об’єктивно, виникає необхідність у так званому вертикальному розподілі праці, тобто в діяльності з координації роботи підрозділів та окремих виконавців у середині підрозділів.

Діяльність з координації роботи інших людей в широкому розумінні і становить сутність управління організацією.

Таким чином, необхідність управління виникає внаслідок горизонтального та вертикального розподілу праці в організації. Оскільки розподіл праці є загальною характеристикою діяльності будь-якої організації, то всі організації потребують управління.

Глобальною метою діяльності будь-якої організації є досягнення успіху. Що ж таке успіх?

Організація вважається успішною, коли вона досягає поставлених перед собою цілей. Складовими успіху при цьому виступають:

а) виживання, тобто можливість існування якомога довше;

б) результативність та ефективність.

Аби бути успішною, впродовж тривалого часу, вижити та досягти своїх цілей, організація має бути як ефективною, так і результативною.

За словами П. Дракера результативність є наслідком того, що робляться потрібні слушні речі; а ефективність є наслідком того, що вірно (правильно) створюються ці самі речі. Перше і друге є однаково важливим.

Якщо мета організації обрана правильно, це означає, що діяльність організації задовольняє певну важливу, реально існуючу потребу (створюються речі, на які є попит). Результативність у такому розумінні – це щось невідчутне (на дотик), непомітне. Ефективність, навпаки, можна вимірювати, передати кількісно. Відносна ефективність організації має назву продуктивності і вимірюється як співвідношення вартісної оцінки усіх виходів з організації та вартісної оцінки усіх входів в організацію.

Менеджмент – це надзвичайно широке та багатомірне поняття. Для того, аби краще усвідомити його сутність, на нього слід подивитись з різних боків.

Етимологічно менеджмент походить від латинського слова «manus» – рука. Початково це слово означало вміння дбайливо вести домашнє господарство, майстерно володіти засобами праці, вправно працювати. З появою багатьох видів роботи, з поглибленням спеціалізації виникла потреба в діяльності, яка пов’язувала в єдине ціле роботу багатьох окремих виконавців. Відповідно до цього трансформувався і зміст поняття «менеджмент». Це слово увібрало у себе всі численні вимоги до управління як до науки, мистецтва ведення справ і стилю роботи.

Сучасний оксфордський словник англійської мови тлумачить поняття «менеджмент» не однозначно, а саме:

- менеджмент – це спосіб, манера спілкування з людьми;

- менеджмент – це вміння та адміністративні навички організовувати ефективну роботу апарату організації;

- менеджмент – це влада та мистецтво керування;

- менеджмент – це органи управління, адміністративні одиниці, підрозділи.

У широкому розумінні менеджмент – це одночасно система наукових знань, мистецтва та досвіду, втілених у діяльності професійних управлінців для досягнення цілей організації шляхом використання праці, інтелекту та мотивів поведінки інших людей. В діяльності всіх менеджерів, незалежно від функції, яку вони виконують, посади, яку вони обіймають, галузі, у якій вони працюють, є дещо спільне. Саме це спільне, загальне для діяльності всіх менеджерів і становить фундамент науки менеджменту, складає її основи.

При цьому, слід зауважити, що знань теоретичних основ управління замало для забезпечення ефективного функціонування тієї або іншої організації. «Той, хто ставить діагноз за книгою або намагається управляти, вивчивши напам’ять принципи менеджменту, рідко коли досягає успіху».

Відомо, що за всіх інших рівних умов кінцевий результат діяльності різних керівників не однаковий. Спроби пояснити це науковими методами результатів недають і дати не можуть. В управлінській діяльності завжди присутнє дещо таке, яке не піддається кількісному аналізу і яке прийнято називати мистец­твом управління. Проте це не означає, що управління здійснюється спонтанно, стихійно, що менеджер покладається тільки па удачу, інтуїцію, власний досвід. Мистецтво управління, власне, і є вмінням менеджера-практика пристосувати досягнення науки управління до особливостей власного характеру; особливостей підлеглих, особливостей відповідної сфери бізнесу.

Таким чином, наука та мистецтво менеджменту не виключають, а доповнюють одне одного. Мистецтво менеджменту завжди опирається на наукові знання, які покладено в його основу.

У вузькому прагматичному плані сутність менеджменту краще за все сприймається з позицій системного підходу.

Робота менеджерів полягає у тому, аби поєднати та скоординувати використання зазначених ресурсів для досягнення цілей (елементів виходу) організації. Як менеджери досягають цього?

Вони це роблять у процесі виконання чотирьох основних функцій менеджменту:

1) планування;

2) організації;

3) керування;

4) контролю.

Отже, у вузькому розумінні менеджмент – це процес планування, організації, керування та контролю організаційних ресурсів для результативного та ефективного досягнення цілей організації.

Зазначені функції менеджменту виконуються у певній послідовності, яка й утворює поняття цикл менеджменту.

Слід зауважити, що такий підхід до розуміння циклу менеджменту зовсім не означає, що процес управління носить дискретний характер (в понеділок – планування, у вівторок – організація і т.д.). Реально у роботі менеджера постійно сполучаються усі перелічені функції менеджменту.

Менеджмент як вид професійної діяльності. Менеджмент часто розглядають і як вид професійної діяльності. З цієї точки зору для розуміння сутності менеджменту важливо знати, хто такі менеджери і чим їх діяльність відрізняється від діяльності інших категорій працівників.

Директор, керівник групи, начальник, завідувач тощо, – всі ці слова позначають посади. Люди, які обіймають ці посади, можуть бути об’єднані загальним поняттям «менеджер», оскільки можна визначити такі спільні для них ознаки діяльності:

· менеджер керує роботою одного або кількох співробітників організації;

· менеджер управляє частиною або всією організацією, в якій він працює;

· менеджер отримує певні повноваження та приймає в межах цих повноважень рішення, які будуть мати наслідки для інших працівників.

Отже, менеджер – це людина, яка займає постійну керуючу посаду, наділена повноваженнями і приймає в їх межах рішення за певними видами діяльності організації.

Будь-яку організацію можна розглядати як систему, тобто сукупність взаємопов’язаних у єдине ціле окремих елементів. Будь-яка організація одночасно є і відкритою системою. Це означає, що вона може існувати лише за умови обміну речовиною, енергією та інформацією з її зовнішнім середовищем.

До основних компонентів внутрішнього середовища організації відносять: виробництво, дослідження та розробки, технології, сировина, матеріали, фінанси, працівники тощо.

Зовнішнє середовище прямого впливу включає постачальників, споживачів, конкурентів та інших економічних партнерів (наприклад, банки).

Зовнішнє середовище опосередкованого впливу включає: економічні, соціальні, політико-правові, технологічні, екологічні, міжнародні та інші компоненти.

Усе це і є тими компонентами, з якими доводиться мати спра­ву менеджеру. Відповідно до цього розрізняють такі сфери менеджменту: виробничий менеджмент, фінансовий менеджмент, управління персоналом, управління дослідженнями та розробками, фінансовий облік, маркетинг, загальна адміністрація.

Менеджер може: 1) керувати будь-якою з них (або її частиною);        2) керувати кількома одразу; 3) керувати всією організацією в цілому. Залежно від того, скількома компонентами (сферами) організації управляє менеджер, розрізняють три рівні менеджменту: вищий, середній, нижчий.

До вищого рівня відноситься невелика група основних керівників організації. Це президент (директор), віце-президенти (заступники), головний виконавчий директор.

На вищому рівні менеджменту формулюється місія та встановлюються організаційні цілі, визначається загально-корпоративна стратегія та основні завдання щодо її реалізації, приймаються рішення щодо виходу на нові ринки, випуску нової продукції, залучення інвестицій, напрямків досліджень та розробок тощо.

Середній рівень менеджменту є відповідальним за розробку та реалізацію оперативних планів та процедур впровадження тих рішень, які були прийняті вищим керівництвом організації. Менеджери середнього рівня мають досить широку свободу дій щодо реалізації планів. Вони, наприклад, самостійно визначають: скільки необхідно найняти нових працівників; яке нове обладнання придбати; як використовувати засоби масової інформації для реклами тощо. До цього прошарку належать менеджери – керівники виробничих та функціональних підрозділів організації.

Менеджери нижчого рівня координують діяльність операційних виконавців. До цієї категорії, зокрема, відносять керівників секторів, груп, майстрів, бригадирів тощо.

Вищі керівники організації опрацьовують стратегію, середні розробляють плани її реалізації, а нижчі – відповідають за конкретну роботу, яка виконується відповідно до цих планів.

Формальні повноваження, які отримують менеджери в організації, визначають відповідний статус менеджера. Цей статус, у свою чергу, визначає характер міжособових відносин даного менеджера з його начальниками, з працівниками різного рангу. Такі міжособові відносини забезпечують менеджеру отримання інформації, яка йому необхідна для прийняття рішень.

Для успішного функціонування ринку продукції свинарства необхідно звернути увагу керівників і всіх працівників спеціалізованих підприємств у галузі свинарства до задоволення потреб споживачів, отримання прибутку, впровадження нових форм і методів організації праці в умовах конкуренції.

Саме цим вимогам і відповідає менеджмент у свинарстві, основними функціями якого є:

- Стратегічне управління й планування виробництва і реалізація продукції свинарства, підвищення її конкурентоспроможності, вивчення кон’юнктури ринку та повсякденне керівництво господарською діяльністю спеціалізованих тваринницьких підприємств.

- Управління маркетингом, спрямоване на досягнення бажаного обсягу продажу продукції свинарства на ринку та вплив на рівень і характер попиту на тваринницьку продукцію, втілення в життя заходів, розрахованих на встановлення, зміцнення й підтримання вигідних зв’язків із покупцями з метою одержання максимального прибутку, зростання обсягів збуту продукції свинарства.

- Інноваційна функція менеджменту в свинарстві полягає у впровадженні прогресивних методів відтворення стада, використання найбільш ефективних методів розведення (промислове схрещування та гібридизація), нових схем годівлі свиней. Разом з тим така функція менеджменту передбачає і розробку та впровадження виробництва нового асортименту продукції свинарства.

Застосування менеджменту в свинарстві забезпечує:

- зміцнення позицій підприємства на ринку;

- підвищення продуктивності праці і, на цій основі, ефективності виробництва продукції свинарства;

- уникнення фінансових ризиків в умовах ринку. Адже, при ринковій конкуренції не так важливо одержувати прибуток, важливо створити умови, необхідні для подальшого успішного функціонування підприємства;

- зменшення рівня соціальної напруги па підприємстві.

Отже, правильно налагоджений і дійовий менеджмент у свинарстві створює цілісну інтегровану систему управління, яка забезпечує стабільність розвитку і високу конкурентоспроможність спеціалізованих тваринницьких підприємств різних форм власності.

Маркетинг у свинарстві

 

Сутність, поняття і причини походження маркетингу.Перехід економіки України до ринкових відносин вимагає найбільш повного й активного застосування такого порівняно нового для нас методу, як маркетинг.

Ще недавно слово «маркетинг» можна було почути тільки у вузькому колі фахівців із закордонного ринку. Тепер воно все частіше звучить у дискусіях господарників, економістів, ділових людей, що займаються підприємницькою діяльністю і які шукають шлях одержання прибутку на підставі спостереження і прогнозування ринку, вивчення попиту, розробки стратегії і тактики роботи з ринку. На деяких підприємствах уже приступили до формування спеціальних служб маркетингу.

Розглянемо насамперед значення самого слова «маркетинг». Воно є похідним від англійського слова «market», що в перекладі на українську мову означає «ринок». Узагалі маркетинг охоплює все те, що пов’язано з роботою по ринку.

У світовій практиці маркетинг з’явився не відразу. Він є результатом багаторічної еволюції поглядів підприємців на свою діяльність і ринок, а також результатом науково-технічної революції, що забезпечила, з одного боку, найбільший асортимент товарів, а з іншого боку – винятково високі темпи їхнього відновлення.

Як породження ринкової економіки, маркетинг утворився ще на рубежі XIX-XX століть спочатку в США і тоді ж в Англії, Франції, Німеччині у відповідь на запити споживачів. У цей період часу розширилися можливості виробництва і різко ускладнилося положення виробників на ринку, загострилася конкуренція.

В результаті й виникло вчення з назвою маркетинг. Після свого виникнення він зазнав великої еволюції у своєму розвитку. Це зумовлюється постійним ускладненням роботи на ринку в результаті прискорення темпів науково-технічного прогресу, а також успішного розвитку засобів зв’язку, оскільки завдяки їм відкрилися можливості гнучко реагувати на зміну вимог споживачів і коливань ринкової кон’юнктури.

Завдяки цим, і багатьом іншим, причинам поняття маркетингу постійно змінювалося. В даний час у світі існує більше 2000 трактувань поняття «маркетинг», кожне з яких характеризує ту чи іншу його сторони, чи дає комплексну характеристику.

У традиційному, класичному понятті під маркетингом розуміється підприємницька діяльність, що керує рухом товарів і послуг від виробника до споживача, чи соціальний процес, за допомогою якого прогнозується, розширюється і задовольняється попит на товари і послуги за допомогою їхньої розробки, надходження і реалізації.

Як видно, основним у маркетингу є переміщення товарів і послуг. Це підкреслює роль товарного руху і каналів збуту, при цьому враховується важливість взаємовигоди покупців і продавців, а також роль державних органів і різних соціальних груп. Крім того, це значення уточнює поняття маркетингу, зводячи його роль до одержання тільки товарів і послуг, незважаючи на те, що його об’єктами можуть бути ідеї, люди, організації, окремі території й т.д.

Тому значенню, що сформульовано американською асоціацією маркетингу (АМА), відповідає більш широкий його діапазон. «Маркетинг являє собою процес планування і вирішення проблем, ціноутворення, одержання і реалізації ідей, товарів і послуг за допомогою обміну, що задовольняє цілі окремих людей і організацій».

Дж.Е. Еванс і Б. Берман дають близьке за значенням АМА поняття маркетингу, але більш коротке: «Маркетинг – це формування, керування і задоволення попиту на товари, послуги, організації, людей, території та ідеї за допомогою обміну». В наш час існують значні розходження у підходах до значення поняття маркетингу.

Головною в будь-якому значенні маркетингу повинна бути орієнтація на споживача, тому що в умовах ринку будь-яка організація тільки тоді може досягти свої мети, коли якнайкраще задовольняється попит споживачів. А, для цього необхідно передбачати, прогнозувати попит, постійно вивчаючи ринок, споживану продукцію, керувати цим попитом, включаючи стимулювання попиту і регулювання; задовольняти попит не тільки шляхом поліпшення споживчих властивостей товару, але й забезпечити його нормальне функціонування протягом усього періоду споживання. У зв’язку з цим маркетинг можна в повному розумінні цього слова вважати філософією виробництва, що цілком підпорядкована умовам і вимогам ринку, що перебувають у постійному динамічному розвитку з урахуванням широкого спектра економічних, політичних, науково-технічних і соціальних факторів. Недарма більшість закордонних підприємців під маркетингом розуміють філософію бізнесу.

Таким чином, головним у маркетингу є його цільова орієнтація на споживача. Тому підприємства, що працюють за концепцією маркетингу, повинні керуватися правилом: виробляти тільки те, що знайде збут у покупця, а не нав’язувати йому неходову продукцію, що не користується попитом.

Основні принципи і методи маркетингу. Маркетинг – це вид діяльності, в основі якої лежить виконання об’єктивних законів. Маркетингу притаманні свої основні закони і закономірності. Крім законів і закономірностей, маркетинг має й основні принципи, в основному загальні правила і положення, яких необхідно дотримуватися. Вони відображають сутність маркетингу і зводяться до такого:

· необхідність повної і достовірної інформації про зовнішні умови функціонування організації;

· пристосування виробництва до умов ринку, вимог потенційних покупців з одночасним цілеспрямованим впливом на них;

· виробництво продукції, що базується на точному знанні вимог покупців, ринкової ситуації і реальних можливостей підприємства;

· ефективна реалізація продукції і послуг на спільному ринку в запланованих умовах і в намічений термін;

· забезпечення майбутньої результативності (прибутку) виробничо-комерційної діяльності підприємства, тобто його спрямованість не на сьогоднішній, а на довгостроковий результат маркетингової діяльності підприємства, що припускає постійний синтез науково-технічних ідей і розробок для підготовки вироб­ництва товарів ринкової новизни;

· єдність стратегії і тактики активного пристосування до вимог потенційних покупців з короткочасним цілеспрямованим впливом на них, на попит і ринок для контролю над сферою реалізації продукції (послуг).

Відповідно до сформульованих вище принципів, маркетингова діяльність полягає в тому, що здійснюється:

- аналіз зовнішнього (стосовно підприємства) стану;

- аналіз споживачів;

- вивчення існуючих і планування майбутніх товарів;

- планування товарообігу і збуту продукції (послуг);

- забезпечення формування попиту і стимулювання збуту продукції (послуг);

- забезпечення цінової політики;

- облік технічних і соціальних норм країни, що імпортує товари;

- керування маркетинговою діяльністю як системою.

Процес маркетингу. Маркетинг – це не простий процес, а складна комплексна діяльність. Починається маркетинг із вивчення ринку, у результаті чого з’ясовується, на яку продукцію є попит, тобто яку продукцію хотів би мати споживач, у якій кількості і з якими споживчими якостями.

Надалі робота переноситься на підприємство, де досліджуються можливості виробництва такої продукції, а саме: можливості виготовлення цієї продукції, система матеріально-технічного забезпечення, необхідні фінансові ресурси, умови їхнього використання і т.д.

Після встановлення можливості виготовлення продукції на підприємстві починається процес планування її виробництва, що здійснюється в результаті комплексних цільових програм, які називаються програмами маркетингу. У цих програмах відображається не тільки вид і обсяг продукції, що випускається, але й плануються заходи, що пов’язані з інформуванням покупців про вироблену продукцію (реклама, поділ, збут, стимулювання збуту і т.д.).

Після того, як визначена програма маркетингу, починається її виконання, тобто здійснюються науково-дослідна і конструкторська роботи, розробляється технологія, процес виробництва забезпечується необхідними товарними і матеріальними ресурсами і, нарешті, здійснюється виробництво, реклама, стимулювання збуту продукції та її продаж.

Таким чином, процес маркетингу полягає в тому, що маркетингова діяльність починається з ринку і закінчується на ньому. Причому робота з ринком не закінчується після продажу продукції, а продовжується ще в період післяпродажного обслуговування.

Види маркетингу. Як видно, маркетинг орієнтує виробництво на максимальне задоволення попиту, а цей фактичний попит на ринку може бути в багатьох країнах. Завдання підприємства, що орієнтовано на маркетинг, керувати ринковим попитом, впливати на нього.

У залежності від характеру й особливостей існуючого чи бажаного попиту розрізняють такі види маркетингу:

1. Попит негативний, тобто з ряду причин (пропаганда, суспільна ідея і т.д.) ряд покупців відмовляється від споживання якихось видів продукції. Завдання маркетингу полягає у встановленні попиту. Такий вид маркетингу називається конверсійним.

2. Попит відсутній, тобто покупець байдужий до товару. Завдання маркетингу – стимулювати попит, розповсюдити інформацію про товар, актуалізувати попит. Такий маркетинг називається стимулюючим.

3. Потенційний попит, тобто коли в споживача є попит на товари, яких немає в продажу і в проекті. Завдання маркетингу – перетворити потенційний попит у реальний, тобто має місце маркетинг, що розвивається.

4. Попит на продукцію є, але він знижується і якщо не вжити заходів, то він пропаде. Завдання маркетингу – обновити попит. Такий вид маркетингу називається ремаркетингом.

5. Попит на товари і послуги достатній, але він коливається. Завдання маркетингу – стабілізувати, вирівняти попит, чого можна досягти за допомогою цін, реклами, запасів. Такий попит називається попитом, що коливається, а маркетинг – синхромаркетингом.

6. Найбільш вдалий випадок, коли попит відповідає пропозиції. Завдання маркетингу – у збереженні досягнутого рівня попиту, у його стабілізації. Такий попит називається повним, а маркетинг – допоміжним.

7. Попит непомірний, тобто коли якісь товари дуже популярні, а задоволення ними різко недостатнє. Завдання маркетингу полягає в розробці методів, що зменшують попит. Це може бути регулювання цін, припинення стимулювання збуту й інше. Такий попит називається надзвичайним, а маркетинг – демаркетингом.

8. Сформувався ірраціональний попит, тобто попит на товари нераціональні, лоскотливі з погляду господарства (горілка, тютюн й ін.). Завдання маркетингу – розробити заходи, що ліквідують чи хоч би зменшать попит. Такий вид попиту на ринку називається ірраціональним, а маркетинг – протимаркетингом.

Система маркетингу. В укрупненому вигляді система маркетингу включає:

1. Підприємство-виробник продукції, у функції якого входить випуск продукції.

2. Підприємство-постачальник, функцією якого є забезпечення необхідними ресурсами виробництва продукції. Для виробника краще, якщо існує можливість використовувати ресурси з різних галузей, тоді конкурує постачальник. Якщо ж ресурси дефіцитні, тоді доводиться конкурувати підприємствам-виробникам.

3. Ринок. Це те місце, де зустрічаються попит та пропозиція, покупець і продавець, де товари обмінюються на гроші, де відбувається кінцевий результат маркетингу.

4. Посередник. Це організації чи люди, що зайняті обміном товару, забезпеченням зв’язків, страхуванням, маркіруванням товару, виявленням ринків і т.д. Сюди відносяться транспорт, склади, оптові й індивідуальні торговці, а на закордонних ринках – торгові агенти, брокери, консигнатори, кредитні установи й інше.

5. Конкуренти. Це підприємства (об’єднання), що виробляють аналогічну продукцію (послуги). Розрізняють функціональну конкуренцію, коли різні товари можуть виконувати одну функцію; видову (наприклад, корморізка електрична чи механічна); міжфірменну, коли випускається продукція одного виду, але на різних підприємствах. Як правило, конкуренти пов’язані з усіма вище названими підсистемами.

Нарешті, система маркетингу містить у собі ще внутрішню сферу, під якою розуміється чітко визначена група людей, що виявляють реальний чи потенційний інтерес до підприємства і можуть впливати на нього певним чином.

Серед них розрізняють організації чи людей:

- інтереси яких у принципі збігаються з інтересами підприємства (банки, біржі, фінансові відділи і т.д.);

- які можуть не виявляти інтересу до підприємства, але підприємство в їхньому інтересі зацікавлено (засоби масової інформації, інформаційні комерційні видання й ін.);

- які виявляють цікавість до підприємства, але в якій підприємство не дуже зацікавлене (організації споживачів, масовий покупець, законодавчі органи і т.д.).

Усе це разом узяте, з усіма взаємовигодами і прийнято називати системою маркетингу.

Особливу увагу спеціалістам-маркетологам, які зайняті реалізацією продукції свинарства, слід звернути на те, щоб продукти свинарства відповідали стандартам якості, відповідно до яких вони поділяються на п’ять категорій вгодованості.

В основу поділу за категоріями покладено: живу масу, товщину сала, вік свиней та інше.

Найбільшим попитом користується м’ясна та беконна свинина.

Слід також звернути увагу на побічні продукти переробки свинини. Останнім часом широко застосовуються медико-біологічні препарати, виготовлені з різних органів та тканин свиней.

У племінних господарствах (племзаводи, племрепродуктори) доцільно створювати службу маркетингу, головною функцією якої є: аналіз альтернативних витрат на вирощування високоякісного племінного молодняку; кон’юнктура ринку.

Найбільш ефективна ціна реалізації племінного молодняку обумовлюється насамперед його якістю (еліта-рекорд, еліта), генотипом та вдало визначеним часом і періодом реалізації.

 

ПЕРЕЛІК


Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 969; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:






Мы поможем в написании ваших работ!