Породи м’ясного напряму продуктивності
Полтавська м’ясна порода. Створена у результаті багаторічної селекційної роботи (1966-1993 pp.) методом складного відтворювального схрещування і об’єднання кращих спадкових якостей порід: великої білої, миргородської, ландрас, п’єтрен, уессекс-седлбекської, гемпшир та дюрок. Це новий генотип свиней, що відповідає сучасним вимогам племінного й товарного свинарства. Порода створена колективом авторів під методичним керівництвом доктора сільськогосподарських наук Б.В. Баньковського.
Процес створення породи включав три етапи.
На першому (1966-1970 pp.) розроблено методику, схему і цільовий стандарт, здійснено підбір порід і визначені базові господарства для проведення досліджень. У результаті пошуку кращих поєднань створені окремі групи помісних тварин з широкою зміною генетичних ознак, які використані для формування нової моделі свиней згідно з вимогами цільового стандарту. На цьому етапі розпочато розведення помісей «у собі» та сформована генеалогічна структура – п’ять основних ліній і 10 родин. У селекційному пошуку застосовані помірний інбридинг, ретельне вибракування небажаних форм.
На другому етапі (1971-1978 pp.) збільшувалося поголів’я свиней, проводилася подальша консолідація бажаних ознак, створено племінні ферми і племгрупи в різних зонах України. На цьому етапі розпочато формування нових заводських ліній з породами дюрок і гемпшир. Вивчена ефективність схрещування кнурів м’ясного типу із свиноматками основних планових порід – великої білої, української степової білої і миргородської в умовах спецгоспів, промислових комплексів і завершено апробацію нового створюваного м’ясного типу (ПМ-1).
|
|
|
На третьому (1979-1993 pp.) проведена подальша цілеспрямована селекційна робота в племінних стадах по вдосконаленню генеалогічної структури, завершено формування двох нових заводських ліній. На цьому етапі значно збільшилося поголів’я свиней, створено три племзаводи та 30 племферм і племгруп в різних зонах України. Офіційно порода затверджена 8 вересня 1993 р. наказом № 254 Міністерства сільського господарства і продовольства України. Загальна кількість свиней полтавської м’ясної породи становила майже 95 тис. голів.
Свині цієї породи характеризуються добре розвинутими м’ясними формами, довгі, мають широкий і глибокий тулуб, з добре обмускуленими плечима, грудьми, мають пряму й широку спину, легку голову з невеликими, горизонтально поставленими вухами і добре розвинутими окостами. Масть свиней біла. Тварини відрізняються міцною конституцією, успадкованою частково від свиней уессекс-седлбекської і миргородської порід. До тварин полтавської породи ставляться такі мінімальні, щодо цільового стандарту, вимоги: жива маса повновікових кнурів – 300 кг, свиноматок – 240 кг; довжина тулуба кнурів – 180 см, свиноматок – 165 см; багатоплідність – 10…11 поросят за опорос, молочність – 54…56 кг, маса гнізда поросят при відлученні в 2-місячному віці – 180 кг; вік досягнення живої маси 100 кг – 180 діб; витрати кормів на 1 кг приросту – 3,8 к. од.; довжина туші – 94 см; товщина шпику – 26 мм; маса окосту – 10,5 кг; площа «м’язового вічка» – 32 см2; вихід м’яса з туші – 60%. Для свиней цієї породи характерна добра пристосованість до розведення в умовах промислової технології. Вони мають високі показники якості м’яса й сала.
|
|
|
В Україні свиней полтавської м’ясної породи розводять у племзаводах ТОВ «Племінний завод «Біловодський», ПП СВФ «Агро», СТОВ «Агровест» Луганської області, СВК «Лабунський» Хмельницької області, СВК «Новосільське» Одеської області, а також на більш як 30 інших племфермах різних областей.
За узагальненими даними дослідів і виробничої перевірки встановлено, що при схрещуванні підвищується багатоплідність свиноматок на 0,3…0,8 поросяти, збереженість приплоду – на 7…9%. При відгодівлі гібридних свиней полтавської і великої білої порід вік досягнення живої маси 100 кг скорочується на 8…10 діб, середньодобовий приріст збільшується в середньому на 50 г, знижуються витрати кормів на 1 кг приросту на 0,3…0,4 к. од.
|
|
|
У полтавській м’ясній породі створено і використовується у виробництві 8 заводських ліній і 12 родин. Основні лінії – Ефекта, Супутника, Прибою, Азбеста, Костра, Муската, Муфлона, Мустанга. Останні три лінії сформовано протягом 1976…1983 pp. з прилиттям крові порід дюрок і гемпшир. Родини – Росинки, Бистрої, Ворскли, Дорзи, Лонги, Голтви, Балясин, Пальми, Дубрави та ін.
Свиней полтавської м’ясної породи сьогодні широко застосовують у системах розведення практично в усіх областях України переважно для одержання породно-лінійних гібридів з підвищеною інтенсивністю росту й м’ясністю туш.
Кнурів і свиноматок породи постійно експонують на виставках, аукціонах, вони мають високу оцінку експертних комісій.
Надалі завдання полягає в підтримці високого генетичного потенціалу продуктивності цих свиней, здійсненні інтенсивної селекційної роботи, вирощуванні якісного племінного молодняку та створенні нових племзаводів і племферм з високим рівнем ведення галузі.
Українська м’ясна порода. Порода виведена в результаті цілеспрямованої спільної роботи вчених Інституту свинарства НААН України, Інституту тваринництва НААН України та Інституту тваринництва степових районів «Асканія-Нова» НААН України із спеціалістами базових господарств і племоб’єднань України.
|
|
|
Селекційна робота по створенню української м’ясної породи велася з 1981р. по розробленій програмі. Порода є складним конгломератом поєднань різних генотипів – великої білої, миргородської, ландрас, уельс, п’єтрен, уессекс-седлбекської, української степової білої порід. У породі створено три заводських типи (центральний полтавський, харківський, асканійський) з генеалогічною структурою 12 ліній та 25 родин. Методичну роботу по створенню породи очолювали Б.В. Баньковський, В.О. Медведєв, І.В. Соловйов та ін.
Офіційно порода, як селекційне досягнення українських вчених, була затверджена 31 грудня 1993р. наказом № 367 Міністерства сільського господарства і продовольства України. За даними породного обліку загальна чисельність свиней української м’ясної породи становила 67,8 тис. голів. Свиней цієї породи використовують у 22 господарствах України.
Тварини нової породи характеризуються чітко вираженим м’ясним типом, довгим, широким і глибоким тулубом, добре розвинутими окостами і міцною конституцією. За розвитком вони відповідають, а окремі перевищують вимоги класу еліта, мають високу резистентність, стресостійкі і добре пристосовані до умов промислової технології. Жива маса дорослих кнурів становить у середньому 321 кг, довжина тулуба 184 см; свиноматок відповідно – 242 кг і 169 см. Багатоплідність тварин старше двох опоросів становить 10,8 поросяти, молочність – 54,9 кг, маса гнізда у 2-місячному віці – 182,3 кг.
Свині мають високі відгодівельні якості: вік досягнення живої маси 100 кг становить 179 днів, середньодобовий приріст – 827 г, витрати кормів на 1 кг приросту – 3,46 к. од., товщина шпику – 25,6 мм, маса задньої третини напівтуші – 11,0 кг, вихід мяса з туші – 62...64%.
Дослідженнями Інституту свинарства НААН України встановлено, що м’ясо і сало підсвинків центрального типу породи при живій масі 100, 120 і 140 кг за хімічним складом, вмістом амінокислот, жирних кислот, фізичними та технологічними якостями м’язової та жирової тканин відповідають вимогам, що пред’являють до продукції високої якості. Свині створеного генотипу характеризуються високою консолідованістю. Порода включає три типи: центральний полтавський, харківський, асканійський. Генеалогічну структуру породи становлять провідні такі лінії: Центра, Цуката, Циклона, Цензура, Цитруса – центрального полтавського типу; Цінного, Циліндра, Цемента – харківського; Цикорія, Ціаніта, Цилуса, Цоколя – асканійського типу.
Заводські типи використовують у системах гібридизації як у батьківській, так і в материнській формах.
Провідними племгоспами по розведенню цих свиней є ТОВ «Агро-Овен» Дніпропетровської, ДП ДГ «Еліта» Миронівського інституту пшениці імені В.М. Ремесла НААН» Київської, СГК «Шаболат» Одеської, ТОВ «Таврійські свині» Херсонської областей.
Подальша селекційно-племінна робота з цією породою зосереджена на підвищенні продуктивних якостей і м’ясності туш, а також вивченні комбінаційної здатності між заводськими типами і в поєднанні з іншими генотипами свиней.
Попит на свиней нової породи високий, їх закуповують для створення племінних ферм, племрепродукторів та племзаводів у різних зонах України.
Порода ландрас. Порода виведена у Данії шляхом схрещування місцевих свиней з великою білою породою і цілеспрямованою селекцією на високу скороспілість, м’ясність і оплату корму продукцією. Ці свині типового м’ясного напряму продуктивності найпридатніші для беконної відгодівлі. Тривала селекція породи ландрас за зазначеними ознаками забезпечила високу ефективність використання тваринами протеїну корму для синтезу білка тіла. Порода ландрас одержала визнання і набула поширення в усьому світі.
Порода бере початок з 1895р. До цього в Данії розводили два типи свиней – ютландських і зеландських (острівних). Ютландські свині були великих розмірів, а острівні – малих. Місцевих тварин систематично поліпшували породами, які завозили з Німеччини, Англії, Іспанії, Індії, Китаю. Процес експортування свинини зумовив докорінну перебудову свинарства Данії, сприяв становленню планомірної роботи по виведенню нової породи, яка відповідає вимогам ринку.
На першому етапі створення породи були використані генотипи скороспілих англійських беркширів і середньої білої. Надалі визначну роль у породоутворенні відіграли свині англійської великої білої породи.
Важливе значення для удосконалення породи ландрас мав датський метод контрольної відгодівлі. Всі станції контрольної відгодівлі, що є в країні, координуються Державною експериментальною лабораторією у Копенгагені. Датський метод і зокрема генотип датського ландраса стали основою для створення популяції свиней в Німеччині (німецький ландрас), Франції (французький ландрас), Бельгії (бельгійський ландрас), США (американський ландрас), Канаді (канадський ландрас), Англії (англійський ландрас), Швеції (шведський ландрас), які мають конституціонально-екстер’єрну подібність і беконну спрямованість продуктивності.
В Україні породу ландрас розводять і використовують уже понад 35 років. Вона добре акліматизувалася, забезпечує високий рівень продуктивності. Ландраси – це висловухі свині. Тварини характеризуються витягнутим тулубом, добрим плоским окостом. Кінцівки короткі, міцні, прямі, з міцними бабками і сухими скакальними суглобами. Лопатка косо розміщена, без перехвату. Плечовий пояс розвинений слабко, грудна клітка з округлими ребрами, досить широка й глибока. Спина аркоподібна. Поперек прямий, широкий, крижі не звислі, окости добре розвинені. Шкіра тонка. Щетина рідка, блискуча, біла. Темперамент жвавий. Дорослі кнури досягають живої маси 290…310 кг, а свиноматки – 240…260 кг. Довжина тулуба кнурів становить 175…185 см, а свиноматок – 165…170 см. Багатоплідність свиноматок 11…12 поросят, молочність 50…55 кг. Молодняк на відгодівлі має середньодобовий приріст 700…720 г, а живої маси 100 кг досягає у 180…190-добовому віці при витратах корму на 1 кг приросту 3,9…4,0 к. од., вихід м’яса з туші – 63...64%.
Ландраси краще використовують азотисту частину раціону. Цю породу широко застосовують у міжпородному схрещуванні з метою одержання помісних тварин із добрими м’ясними і беконними якостями, а також при гібридизації і виведенні нових порід свиней. За останні роки в Україні вивчено велику кількість комбінацій промислового і відтворного схрещування ландрасів з великою білою, миргородською, українською степовою білою, брейтовською, дюрок, великою чорною та іншими породами і встановлено, що в абсолютній більшості вони забезпечують поліпшення відгодівельних, м’ясних і відтворювальних якостей у свиней комбінованих генотипів.
Провідними племінними заводами по збереженню і поліпшенню генотипу породи є ТОВ «АПК «Донецький» Донецької, ВАТ «Племзавод «Степной», ТОВ «Агропромислова компанія» Запорізької, ТОВ «Гранум» Луганської, СПОВ «Дністро-Гібрид» Одеської, ПАП «Агропродсервіс» Тернопільської, ВАТ «Агрокомбінат «Слобожанський» Харківської, ТОВ «Фрідом Фарм Бекон» Херсонської, ТОВ «Селекційний племзавод «Золотоніський» Черкаської, СГТОВ «Тарасовецька птахофабрика» Чернівецької областей.
Для породи характерний багатий генетичний потенціал, її широко використовують на всіх свинарських комплексах для одержання товарного молодняку з поліпшеними м’ясними якостями. Вона є невід’ємною складовою в різних комбінаціях генотипів при утворенні нових типів, ліній і породних груп свиней.
Уельська порода. Одна із давніх порід Англії. Виведена на основі довгих висловухих свиней в Уельсі. На першому етапі свиней удосконалювали за рахунок внутрішнього генетичного резерву. Починаючи з 30-х років XX ст., породу почали удосконалювати на поліпшення якості туші, а з 1953p., коли в Англію стали завозити ландрасів, уельських свиноматок схрещували з кнурами ландрас, і породоутворювальний процес якісно змінився й наблизив уельсів до ландрасів. Сучасні уельські свині відрізняються великими розмірами, довгим тулубом, добре розвиненими м’ясними формами.
У свиней цієї породи довгий, але достатньо компактний тулуб, злегка ввігнута й довга з великими вухами голова, міцні кінцівки, щетина блискуча, біла.
Жива маса дорослих кнурів сягає 295…320 кг, свиноматок – 220…240 кг. Свиноматки характеризуються добрими материнськими якостями, багатоплідні. Середня багатоплідність становить 10…12 поросят.
Уельські свині характеризуються найвищою швидкістю росту – 197,8 дня при середньодобовому прирості 718 г та витратах корму 3,84 к. од. на відгодівлі до 100 кг. У тушах підсвинків міститься до 61…63% м’яса.
У нашу країну уельські свині вперше завезені в 1964р. і розміщені в дослідному господарстві «Українка» Інституту тваринництва НААН України. При роботі з породою одержують високі результати в різних варіантах промислового схрещування.
Популяція уельських свиней в Україні включає 9 ліній: Рекса, Ямса, Велінгтона, Віктора, Уейтера, Імперіала, Теда, Леда, Уотчмана; та 7 родин: Лайк Гьорл, Лайк Мейд, Еммі, Куїні, Емпріс, Імпоузін, Дон-Міст. Основними є лінії Уейтера та Велінгтона, родини Лайк Гьорл та Лайк Мейд.
Поряд із ландрасами уельсів використовують на свинарських комплексах для схрещування із свиноматками великої білої породи і одержують помісних свиноматок, які призначені для відтворення товарного трипородного молодняку.
Вченими Інституту тваринництва та Інституту свинарства НААН України при створенні нової породи свиней – української м’ясної були використані кнури уельської породи.
Порода дюрок. Виведена в США на основі схрещування двох груп рудих свиней штатів Нью-Джерсі та Нью-Йорк. До Америки червоні свині були завезені з Африки (гвінейські), Іспанії, Португалії та руді беркшири. Рудих свиней, яких розводили в штаті Нью-Джерсі, називали джерсейськими. Вони відзначалися міцною конституцією, великими розмірами і високою багатоплідністю. Значний вклад у породоутворювальний процес рудих великих свиней вніс відомий селекціонер К. Петтіта, який з 1820р. завіз у своє господарство цей генотип.
Свині з штату Нью-Йорк були меншими, ніж джерсейські, й компактнішими, але характеризувалися високими м’ясними якостями та скороспілістю. Зазначений генотип свиней удосконалювали під керівництвом заводчика У.X. Холмса. Цю популяцію назвали дюрок по імені жеребця з кличкою Дюрок, якого продав один із власників, що розводив рудих свиней в окрузі Сара-Мога штату Нью-Йорк разом з групою свиней.
Зазначені два типи спочатку розводили самостійно, а з 1889p., коли була створена асоціація по розведенню дюрок-джерсейських свиней, були фактично об’єднані в одну породу. Спочатку порода мала сальний напрям продуктивності, але пізніше, за рахунок селекції і незначного прилиття крові свиней породи темворс, була створена сучасна м’ясна порода.
Внаслідок високої життєздатності і доброї продуктивності порода поширилася на всій території Сполучених Штатів. Зараз в США є більше 5 млн голів племінних свиней породи дюрок (слово «джерсейська» в назві породи було опущено, щоб не повторювати назву джерсейської породи великої рогатої худоби).
Порода дуже динамічна в своєму вдосконаленні. Спочатку її селекцію вели на придатність до умов фермерських господарств. Значну увагу приділяли довжині тулуба, висоті тварин, але мало – розвитку окосту. Потім породу удосконалювали на скороспілість, а в подальшому, починаючи з 1950p., працюють над поліпшенням м’ясності тварин.
Характерною особливістю породоутворювального процесу є те, що на ранніх етапах селекцію вели в межах замкнутих споріднених груп з використанням тісного інбридингу. На сучасному рівні поняття спорідненої групи значно розширено і до нього включають великі групи тварин, однакових за типом і із спільним предком (лінії та родини). Структура породи представлена довгими генетичними лініями, а в селекції прийнята орієнтація на видатних тварин.
В цілому свині породи дюрок характеризуються міцною конституцією, міцним кістяком, добре розвиненими кінцівками. Постава останніх пряма, копитця торцеподібні, тулуб довгий, спина аркоподібна, окости звислі, добре виповнені. Голова невелика, вуха короткі, спрямовані вперед. Масть руда. Свині характеризуються спокійним норовом.
Тварини досягають великих розмірів. Максимальна жива маса дорослих кнурів становить 390…420 кг, свиноматок – 330…350 кг.
Свиноматки малоплідні порівняно з іншими породами (9…10 поросят), але їм притаманні високі материнські якості. Вони добре вигодовують потомство. Потенціальні задатки молодняку після відлучення високі і при добрій годівлі молодняк характеризується високою скороспілістю. Живої маси 100 кг досягають у 150…160-добовому віці. Середньодобовий приріст становить 800…900 г.
М’ясні якості достатньо високі. Вихід мяса з туші – 64...65%. Тварини ефективно використовують корм.
В нашу країну породу завозили періодично із різних континентів таких країн: в 1975-1976 роках із США, 1983-1986 рр. із Чехословаччини та Румунії, а потім в 1996р., 2002р. із Англії та Данії.
На основі вивчення їх акліматизаційних особливостей та продуктивних якостей в умовах України також установлено, що основною перевагою є її відгодівельні та м’ясні якості. Проте за багатоплідністю матки породи дюрок зарубіжної селекції не конкурентоспроможні порівняно з матками вітчизняних порід. Саме це зумовило необхідність розробити методичні підходи удосконалення породи, і як наслідок, створення нового типу свиней породи дюрок української селекції з поліпшеними відтворювальними якостями. Основними матеріалом і методом створення нового селекційного досягнення було раціональне поєднання свиней породи дюрок американської, чеської, англійської та датської селекції.
Наказом Міністерства аграрної політики України №814/116 від 19 листопада 2007р. затверджений вітчизняний, високопродуктивний внутрішньопорідний тип свиней породи дюрок української селекції «Степовий» (заводська марка ДУСС) та його структурні одиниці: лінії, родини, авторами якого є В.С. Топіха, А.А. Волков, С.А. Гнатюк, Ю.Ф. Мельник, С.С. Іванов, В.Я. Лихач, Р.О. Трибрат та ін. з поліпшеними відтворювальними якостями та рівнем продуктивності: багатоплідність маток – 10,8…11,0 поросят, вік досягнення 100 кг живої маси – 170…180 днів, середньодобовий приріст – 750…850 г, товщина шпику – 22 мм, маса окосту – 11,8 кг.
Структурні одиниці нового внутрішньопорідного типу: генеалогічні лінії – Швидкого, Вітаміна, Далекого, Могутнього, Степового; генеалогічні родини – Венери, Рози, Лами, Лілії, Августи, Росинки, Музили, Гастели, Ромашки, Вишні.
Основні господарства з удосконалення та розведення свиней породи дюрок української селекції проводять ВАТ «Племзавод «Степной», ТОВ «Агропромислова компанія» Запорізької, СВК Агрофірма «Миг-Сервіс-Агро», СГПП «Техмет-Юг» Миколаївської областей.
Тварини цієї породи становлять інтерес для вчених-свиноводів. Генотип породи використовують при створенні нових порід, типів свиней, спеціалізованих ліній. Значну роботу ведуть по вивченню комбінативної здатності цих тварин з іншими породами для одержання високопродуктивного товарного молодняку.
Гемпширська порода. Одна із стародавніх порід Америки. Походить від англійських свиней, яких розводили в Шотландії і які поступово перемістилися на південь Англії – графство Гемпшир.
Ці свині потрапили до США в 1825р. Протягом тривалого періоду їх парували з іншими породами – так званими тонкошкірими (штат Кентуккі). В 1893р. група кентуккських фермерів організувала першу асоціацію по реєстрації тонкошкірих свиней, а в 1904р. породі дали назву гемпширська. Порода почала поширюватися по всіх штатах. Тепер гемпширів розводять на всій території США, за чисельністю вона посідає третє місце в країні серед інших порід.
Гемпширську породу створювали в умовах невеликих фермерських господарств без певної селекційної програми. Тому на першому етапі динаміка її удосконалення була незначною. В 20-х роках XX ст. гемпширські свині стали найпоширенішими в районах, де вирощували кукурудзу.
В цей час почали проводити порівняльні породовипробування. Порода стала швидко видозмінюватися в бік поліпшення м’ясних якостей, виповненості окостів, міцності конституції, підвищення стресочутливості. Чіткою селекційною програмою за порівняно короткий строк було значно підвищено комерційну значимість породи.
Характерна особливість гемпширських свиней – високі адаптаційні властивості, добра пристосованість до утримання на пасовищах.
Тварини мають довгий тулуб, міцну аркоподібну спину. Кінцівки поставлені правильно, міцний кістяк трохи грубуватий, пряма постава ратиць. Голова легка, з довгим прямим рилом, короткими прямостоячими вухами, міцними щелепами, підтягнутими ганашами. Масть чорна, з характерним білим поясом навколо тулуба на рівні передніх кінцівок. Конституція в цілому значно ніжніша. Тип нервової системи легкозбуджуваний. Свині середніх розмірів. Для свиноматок характерна невисока багатоплідність з добре розвиненими материнськими якостями. Поросята до відлучення досягають великих розмірів. За збалансованою повноцінною годівлею на відгодівлі середньодобові прирости становлять 850…960 г.
Важлива особливість гемпширів – це добре розвинена філейна частина і великі виповнені окости. Порода займає провідне місце за величиною «м’язового вічка».
До нашої країни гемпширів завезли близько 20 років тому, їх використовували при створенні нових порід, типів, для одержання товарних гібридів. Порода пластична і має можливість для значно ширшого використання її потенціалу. В Україні використовують в системах схрещування та гібридизації.
Порода п’єтрен. Виведена в Бельгії у провінції Брабант у результаті тривалого відбору найбільш м’ясних помісних свиней, одержаних від схрещування беркширської, великої білої та деяких інших порід, а також, мабуть, виявленням мутантів, що виникли внаслідок спорідненого парування. Офіційно порода визнана в 1920p., однак протягом тривалого періоду не набула господарського значення і практично зникла під час Другої світової війни. Повторно її почали розводити з 1950р. і з того часу вона стала поширеною в усіх країнах світу. Значного поширення й подальшого розвитку порода набула у Франції, куди завезена була в 1955р.
Свині породи п’єтрен характеризуються відмінними м’ясними формами, добрим розвитком мускулатури. Тулуб у них компактний, широкий, циліндричної форми. Кінцівки короткі, голова легка, з прямим профілем, рильце широке. Вуха короткі, спрямовані горизонтально. Груди широкі, середньої глибини. Спина широка, м’язи вздовж хребта утворюють жолобок, боки округлі, ребра круто вигнуті.
Добре виповнені окости, які опускаються до скакального суглоба. Кістяк тонкий, але міцний. Кінцівки укорочені. Копита добре, закриті, тварина пересувається на передніх краях копит. Шкіра занадто товста, без чорних плям. Щетина жорстка й коротка. Масть біло-сірувата з темними плямами неправильної форми.
Жива маса дорослих кнурів становить 270…290 кг, а свиноматок – 230…250 кг. Свиноматки мають невисокий показник багатоплідності – 8…10 поросят.
На відгодівлі молодняк живої маси 100 кг досягає у 210…230-добовому віці. Середньодобові прирости становлять 500…600 г. Витрати корму на 1 кг приросту 3,5…4,0 к. од. Вихід м’яса з туші 68...70%, це найвищій показник серед всіх порід свиней.
Тварин породи п’єтрен широко використовують для поліпшення м’ясних якостей помісей при схрещуванні з іншими породами у багатьох країнах світу – Франції, Англії, Німеччині, Польщі, Аргентині, Іспанії та ін.
У нашу країну вперше їх завезли у 1964р. За даними проведених досліджень (Харківський зооветінститут) при чистопородному розведенні тварини породи п’єтрен недостатньо акліматизовуються, показники їх продуктивності значно нижчі інших планових порід.
Не досягли значних результатів з використанням свиней породи п’єтрен в якості батьківської форми. Поряд з тим відмінною особливістю тварин цієї породи є добрі забійні якості. Помісні підсвинки з часткою крові п’єтренів краще використовують азотисту частину корму.
П’єтрени набули значного поширення і в Україні мають перспективу при створенні синтетичних ліній свиней та у системі гібридизації.
Червона білопояса порода. Селекційний процес по її створенню здійснювали методом складного відтворювального схрещування свиней полтавського м’ясного типу, а також порід великої білої, ландрас, гемпшир та дюрок.
Роботу по створенню червоних білопоясих свиней було розпочато в 1976р. у дослідному господарстві Інституту свинарства НААН України і продовжено в колгоспі ім. газети «Молодь України» Драбівського району, що на Черкащині, та в дочірніх господарствах різних областей України і Ставропольського краю під методичним керівництвом академіка НААН України В.П. Рибалка. Спочатку була створена спеціалізована лінія червоно-поясих м’ясних свиней, а вподальшому на основі багаторічної сумісної роботи вчених та виробничників була створена порода, яка затверджена спільним наказом Міністерства аграрної політики України та УААН за № 324/47 від 14 травня 2007р., як нове селекційне досягнення під назвою червона білопояса порода свиней за заводською маркою ЧБПП. Основними авторами породи є: В.П. Рибалко, Є.М. Агапова, Ю.Ф. Мельник, В.А. Лесной, В.М. Бугаєвський та інші.
Генеалогічна структура свиней нового генотипу представлена 10 генеалогічними лініями: Дивізіона, Драба, Дантиста, Дозора, Демона, Дифірамба, Девіза, Дебюта, Діаманта, Динаміта та 9 генеалогічними родинами: Дойни, Дельти, Драбовки, Декади, Дикції, Догми, Дилеми, Дивізії, Дорзи.
На кінець першого півріччя 2006 року чисельність свиней створеної породи в Україні складала 5176 голів, з яких 1912 голів основних і 738 перевірюваних свиноматок 282 основних і 108 перевірюваних кнурів 1779 ремонтних свинок та 357 ремонтних кнурців.
Свині червоної білопоясої породи порівняно великі, пропорційно побудовані, з добре розвинутими м’ясними формами, легкою головою, невеликими горизонтально поставленими вухами, довгим широким та глибоким тулубом на міцних кінцівках. Масть тварин червоного кольору з нешироким білим поясом у ділянці лопаток.
Середня жива маса дорослих кнурів (36-місячного віку і старше), залишених в базових господарствах для відтворення, становить 315 кг, довжина тулуба – 183 см, свиноматок – відповідно 245 кг і 168 см.
Продуктивність свиноматок за двома опоросами і більше: багатоплідність – 10,7 поросяти, молочність – 53,5 кг, жива маса гнізда поросят при відлученні – 166,3 кг.
На контрольній відгодівлі молодняк новоствореної популяції свиней характеризувався такими відгодівельними і м’ясо-сальними якостями. Підсвинки створеної породи живої маси 100 кг досягали за 189 днів при середньодобових приростах 728 г і затратах на 1 кг приросту 3,8 к. од., вихід м’яса з туші 60...62%, товщина шпику над 6...7 грудними хребцями 26 мм. Вони характеризувалися добрим розвитком і пропорційною будовою тіла, довгим, широким та глибоким тулубом.
В результаті обробки дослідних даних по вивченню ефективності схрещування свиноматок різних порід і породності з кнурами червоної білопоясої породи встановлено підвищення багатоплідності на 0,35 поросяти, скорочення строку досягнення підсвинками здавальних кондицій на 15 днів, зменшення витрат кормів на 0,22 к. од., підвищення виходу м’яса в тушах на 1,53%.
Провідні племінні господарства, які розводять свиней червоної білопоясої породи: ТОВ «Україна-Т» Вінницької, ДГ «Зоряне», СГПП «Техмет-Юг» Миколаївської, ТОВ «Агрофірма «Нива» Тернопільської, ВР «Гвардійський», ТОВ «Авангард» Одеської, ЗАТ «Фрідом Фарм Бекон» Херсонської областей.
Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 2263; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!