Корінні породи Європи та Азії
Корінні породи Європи. Аборигенні свині Європи розділяються на дві групи: довговухі і коротковухі. Сформувалися в умовах екстенсивного господарства при відносно незадовільній годівлі і несприятливих умовах утримання. Свині цих груп стали невибагливими, дуже витривалими, але пізньоспілими й низькопродуктивними.
Довговухі європейські свині. До групи європейських довговухих свиней відносять руських, польських, чухонських, довговухих старих англійських, німецьких, датських маршевих, довговухих шведських.
Свині цих порід різняться між собою за живою масою і розвитком кістяка. Екстер’єр у них подібний, характеризується значною довжиною тулуба, вузькою головою з плоским лобом і прямим профілем, довгими, нависаючими на очі вухами, рівною або трохи аркоподібною міцною спиною. Тулуб плоский, вузький, крижі трохи звислі. Кінцівки міцні, поставлені рівно, високі. Шия середньої довжини, вузька. Під нижньою вилицею, як і в дикого кабана, часто знаходиться пара так званих сережок. Свині можуть розривати навіть дуже задернілі ґрунти. Шкіра груба, щетина густа, а на холці і спині – довша й грубіша. Масть різна.
Тварини пізньоспілі, ріст закінчується на третьому році життя. Свиноматки паруються у 1,5…2-річному віці. У цьому віці кабанців і зверхремонтний молодняк ставлять на відгодівлю. При відгодівлі на доброякісних кормах одержують тверде, зернисте сало й високоякісне м’ясо. Свині непогано використовують грубі і соковиті корми, але витрати кормів на приріст живої маси значні – 8…10 к. од. Маса відгодованих свиней у 2…3-річному віці досягає 250 кг, а старих англійських свиней – до 350 кг і більше. Довговухі свині добре використовують пасовища, характеризуються високою резистентністю. Свиноматки багатоплідні – 10…14 поросят. Молочність свиноматок в основному залежить від умов годівлі. Жива маса дорослих свиней в звичайних умовах досягає 160…180 кг.
|
|
|
Коротковухі європейські свині. До коротковухих європейських свиней відносять південноруських, баварських, сибірських. Свині характеризуються плоским і коротшим, ніж у довговухих свиней, тулубом. Голова має середні розміри, профіль трохи ввігнутий, вуха невеликі, загострені, спрямовані уверх. Жива маса дорослих свиней досягає 110…130 кг і більше. Багатоплідність свиноматок становить 9…12 поросят. Молочність добра. Свиноматки характеризуються добрими материнськими якостями.
Скороспілість коротковухих європейських свиней трохи вища, ніж довговухих.
Довговухі і коротковухі свині були поширені на території царської Росії. Вони становили 70…80% поголів’я всіх свиней цієї країни.
|
|
|
Корінні породи свиней Азії. Народи сходу значно раніше європейців почали вдосконалювати свої аборигенні породи у результаті відбору кращих тварин, підбору пар, поліпшення годівлі і утримання. В Китаї, Японії та на прилеглих островах були створені цінні породи свиней, які характеризувалися високою скороспілістю. Ці свині надалі значною мірою вплинули на розвиток свинарства в Європі.
Довговухі азіатські свині. До цієї групи відносять маскову, північнокитайську, маньчжурську, монгольську породи. Довговуха маскова свиня свою назву одержала із-за великих звислих вух і складок шкіри на голові, які нагадують маску. Ця порода характеризується високою скороспілістю, доброю здатністю до відгодівлі, багатоплідністю (за один опорос народжує 15…20 поросят). Зазначена особливість маскової свині дуже цінувалася заводчиками Англії і Німеччини. Вони використовували кнурів маскової породи для схрещування із свиноматками європейських порід з метою збільшити багатоплідність, але успіхів не досягли. Довговуху маскову свиню розводять в Китаї.
Коротковухі азіатські свині. До коротковухих віднесені китайська (індокитайська), сіамська і китайська карликова породи свиней. Всі вони характеризуються короткою широкою головою з прямим лобом, увігнутим профілем, маленькими, прямостоячими загостреними вухами. Ганаші м’ясисті. Шия коротка, товста. Потилиця широка, м’ясиста. Груди глибокі й широкі. Тулуб округлений, майже циліндричний. Спина широка, часто провисла. Крижі широкі і рівні. Окости гарно виповнені, глибокі, округлі й спускаються до скакального суглоба. Кінцівки короткі, тонкі, широко поставлені. Черево об’ємисте, обвисле. Хвіст високо прикріплений. Шкіра ніжна, тонка. Щетина рідка, м’яка, шовковиста, інколи кучерява, чорного, сіро-чорного або темно-червоного кольору. Бувають рябі свині (на білому фоні чорні або рудо-червоні плями). Тварини мають ніжну конституцію.
|
|
|
Жива маса свиней у дорослому віці досягає 100…125 кг, висота в холці 45…60 см (китайські карликові – 35…40 см), довжина тулуба 90…120 см. Скороспілість дуже висока – у 5…6-місячному віці закінчується відгодівля. При забої в цьому віці одержують дуже ніжну, жирну свинину, але м’ясо несмачне, водянисте, рихле, а сало м’яке. Витрати кормів на приріст живої маси не високі. Сало і м’ясо китайських свиней не придатне для довгого зберігання.
Багатоплідність свиноматок коротковухих порід становить 5…7 поросят за один опорос. Свині погано пристосовані до пасовищ, чутливі до холоду і вологості, оскільки конституція їх дуже ніжна.
|
|
|
Китайські коротковухі свині, особливо сіамські, значною мірою вплинули на свинарство Європи, їх широко використовували для схрещування з європейськими довговухими і коротковухими свинями.
Стародавні середземноморські свині змішаного походження. Змішані породи стародавнього походження являють собою продукт схрещування європейських свиней із азіатськими. Найпоширеніше твердження, що таке схрещування відбувалося в стародавні часи завезенням азіатських свиней із східних країн. До цієї групи свиней відносять романських і кучерявих свиней.
Романські свині. Широко відомі в країнах Середземноморського узбережжя (Італія, Іспанія, Португалія). Більшість дослідників вважають, що походження романських свиней відноситься до глибокої давнини. Ця група є результатом схрещування місцевих аборигенних європейських тварин із стародавніми китайськими свинями. Підтвердженням цього служать знайдені кістки свиней при розкопках свайних будівель у Швейцарії. Дослідженнями Рутімейєра встановлено, що свині, яких розводили жителі свайних будівель, належали до азіатської групи. Жителі Середньої Азії, які будували свайні споруди в Швейцарії за кілька тисяч років до нашої ери, при переселенні брали з собою домашніх тварин, в тому числі свиней.
Стародавній Єгипет і Месопотамія вели активну торгівлю з Римом і Афінами. Греки і римляни дуже високо цінували свинину як продукт харчування. Таким чином свині могли бути предметом торгівлі. Результатом схрещування зазначених порід і наступного розведення їх «в собі» стали свині змішаного стародавнього походження.
До романської групи відносять італійських, іспанських і португальських свиней. Незважаючи на деяку різницю в розмірах тулуба і окремих ознак, всі вони можуть бути охарактеризовані як культурна група, до якої належать тварини невеликих розмірів, ніжного складу, темних мастей. Будучи добре пристосованими до місцевих екологічних умов, вони не здатні до адаптації у північних регіонах. З групи романських свиней найбільше відомі неаполітанські і португальські.
Неаполітанська порода. В основному поширена в Італії і частково в Іспанії та Португалії. Ці тварини ніжної конституції, дуже чутливі до холоду і спеки. Чудово використовують пасовища. Шкіра у них тонка, ніжна. Щетина рідка, ніжна. Масть попелясто-сіра або темно-червона. Голова продовгувата, широка. Вуха середньої довжини. Тулуб мускулистий, спина широка, рівна. Крижі добре розвинуті, окости – округлені. Кістяк дуже легкий, але міцний. Жива маса досягає 140…160 кг, а інколи і 200 кг. Свиноматки багатоплідні – 9…11 поросят за опорос. Неаполітанські свині добре відгодовуються і від них одержують якісну свинину, що ціниться при виробництві ковбас «салямі». Скороспілість і оплата корму добрі. Вихід м’яса вищий, ніж у свиней інших європейських порід.
Португальська порода.Зовнішня будова свиней цієї породи близька до неаполітанських, але вони трохи дрібніші і мають грубіший склад тулуба.
Для свинини характерна висока якість: соковитість, рівномірне розміщення жирової тканини серед мускульних волокон (мармуровість). Свині добре відгодовуються. На зазначені якості свиней звернули увагу англійці, які використовували їх як матеріал для одержання довговухих європейських свиней, а також для розведення «в собі».
Португальська і неаполітанська породи дуже вплинули на походження багатьох порід Англії. Разом з тим акліматизувати ніжних португальських і неаполітанських свиней до своєї місцевості англійським заводчикам не вдалося.
Кучеряві свині. До цієї групи віднесені мангалицька, баконська, сцалонтирська, сербська, македонська та інші породи, що сформувалися і яких розводили на південному сході Європи, основним чином у країнах Балканського півострова (Югославія, Румунія, Угорщина).
Спочатку розводили баконських і сцалонтирських свиней, які дуже повільно росли, але характеризувалися міцною конституцією і були невибагливими до умов годівлі і утримання.
Надалі вони витіснялися мангалицькими свинями як значно досконалішою породою. Кращих представників мангалицької породи одержали в Угорщині.
Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 899; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!