Стан свинарства України у 2001-2008 рр.



Показники

Роки

2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008
Чисельністьпоголів’я в усіх категоріях господарств, тис. гол. 7652,3 8369,5 9203,7 7321,5 6466,1 7052,8 8055,0 7019,9
Вироблено свинини у забійній масі, тис. т 351,5 488,3 642,2 558,8 493,7 526,1 634,7 589,9
Вироблено свинини на 1 гол. свиней, кг 70 65 86 76 76 75 79 90
Вихід поросят на                100 основних                    свиноматок, гол. 1235 1189 810 1178 1348 1346 1138 1409
Середньодобовий приріст на вирощуванні і відгодівлі, г 173 198 189 246 281 294 307 361

 

Серед господарств, в яких зараз займаються свинарством, розрізняють три категорії: колективні, індивідуальні (підсобні) та сільські (фермерські).

У теперішній час, коли Україна почала працювати в ринкових умовах, господарства повинні бути конкурентоспроможними серед країн з розвинутим свинарством. Це завдання є нелегким. Слід нагадати, що за часів існування Радянського Союзу, коли на повну потужність працювали великі промислові комплекси, виробництво свинини на 1 голову складало 76 кг.

Існуюча племінна база свиней в Україні, а також різні категорії господарств зможуть забезпечити інтенсивне ведення галузі свинарства.

В Україні згідно з наказом Міністерства аграрної політики України та Української академії аграрних наук від 4 грудня 2009 року № 858/140 присвоєно атестат племінних заходів з розведення великої білої породи             58-ми племінним заводам, з розведення української м’ясної – 4; ландрас – 11; великої чорної – 1; дюрок – 3; української степової білої – 2; полтавської м’ясної – 5; червоної білопоясої – 4; миргородської – 2. В останні роки створені такі нові породи української селекції як полтавська м’ясна, українська м’ясна, червона білопояса породи свиней та новий тип свиней породи дюрок української селекції «Степовий».

На сучасному етапі в Україні є господарства, які вже працюють інтенсивно і високорентабельно, мають продуктивність тварин на рівні кращих зарубіжних господарств. В південному регіоні України це ВАТ «Племзавод «Степной», ТОВ «Агропромислова компанія» Запорізької області, СВК «Агрофірма «Миг-Сервіс-Агро» Миколаївської області, «Дністро-Гібрид» Одеської області, «Фрідом Фарм Бекон» Херсонської області та ін. В цих господарствах від 1 свиноматки реалізують 16…18 голів племінного молодняку або в перерахунку на свинину – 2,0…2,5 т м’яса.

Ефективне ведення галузі свинарства в цих господарствах забезпечено завдяки:

· чіткій організації племінної роботи з використанням комп’ютерних програм, що дає змогу виявити оптимальні варіанти відбору та підбору при формуванні генеалогічної структури стада та підвищення генетичного потенціалу продуктивності порід;

· повноцінній годівлі відповідно до фізіологічних вимог організму тварин усіх статево-вікових груп з використанням білково-вітамінно-мінеральних добавок (преміксів) вітчизняного та зарубіжного виробництва, розробці рецептури комбікормів на основі комп’ютерних програм;

· впровадженням сучасної технології з індивідуальним утриманням та нормованою годівлею холостих, поросних маток та ремонтних свинок;

· людського фактору, який полягає в тому, що технологічні і ветеринарні кадри володіють сучасними методами селекції та годівлі з використанням комп’ютерних програм, а ветеринарні спеціалісти розробляють заходи, що здатні запобігти інфекційним та іншим хворобам тварин.

Отже, свинарство у світі має стійку позитивну динаміку і посідає провідне місце у забезпеченні населення м’ясними продуктами і в перспективі збереже своє лідируюче становище.

Україна в минулому була великим виробником свинини і цілком забезпечувала свій внутрішній ринок цим видом м’яса.

З урахуванням раніше досягнутого рівня і досвіду передових господарств потенціал виробництва свинини в Україні може бути не менш ніж 2 млн тонн, що покриває потреби внутрішнього ринку і формує експортні можливості цієї продукції. Досягнення такої кількості свинини цілком можливе за інтенсивного використання наявного генофонду свиней та впровадження сучасних технологій годівлі та утримання.

 

Р о з д і л 2

ПОХОДЖЕННЯ СВИНЕЙ

Походження і класифікація свиней

 

Домашні свині згідно із зоологічною класифікацією належать до класу ссавців Mammalia, надряду копитних Ungulata, ряду парнокопитних Artiodactyla, підряду бугорчатозубих Neobunodontia, родини свиней Suidae.

Велика родина свиней Suidae поширена на всій Землі і об’єднує п’ять родів: карликові свині Porcula, бородавочник Phacochoerus, лісові Hylochoerus, річкові Potamochcerus, дикі форми, від яких походять домашні свині та власне домашні свині Sus. Ця родина представлена великою кількістю видів і, головним чином, підвидів. Але найбільше практичне значення для людини має рід Sus, окремі представники якого стали джерелом при формуванні всіх домашніх порід свиней.

Рід Sus має дуже давнє походження. Сліди його існування зафіксовані в міоцені 27 млн років тому. Перші місця мешкання свиней були в Південно-Східній Азії (Індія), а потім поширилися в Центральну Азію, Африку, Європу. В Центральній Європі свині мешкали майже 150 тис. років тому.

Теперішні наукові дослідження з високою ймовірністю дають підстави вважати, що всі сучасні домашні свині ведуть своє походження від трьох диких форм: Sus scrofa vittatus – дикого кабана Південно-Східної Азії, Sus scrofa medit ceraneus – середземноморського дикого кабана і Sus scrofa scrofa – дикого кабана Центральної Європи та Північної Азії.

Процес одомашнення свиней, як свідчать наукові дані, відбувався близько 5000-8000 тис. років тому. Вчені виділяють два центри одомашнення – східно-азіатський (Китай) і європейський (узбережжя Середземного моря, Балтія та Україна).

Всі дикі форми виду Sus scrofa мають багато загальних біологічних властивостей, окремі різновидності якого і тепер мешкають у різних районах Євроазіатського континенту. Ареал диких свиней сьогодні – це європейське та африканське узбережжя Середземного моря, райони Польщі, України, Балтії, Центральна Африка, весь Азіатський континент від півдня Іорданії, Сирії, Іраку, Ірану до 50 північної широти.

Згідно з найпоширенішою нині точкою зору свині всіх теперішніх порід за походженням діляться на дві основні групи – азіатського і європейського коренів.

Від європейського дикого кабана (Sus scrofa ferus) походять свині корінних довговухих і коротковухих порід Європи, а від азіатських диких форм (Sus orientalis, Sus cristatus, Sus vittatus) – свині корінних довговухих порід Азії.

Азіатських домашніх свиней класифікують на довговухих та коротковухих.

Європейських свиней теж класифікують на довговухих і коротковухих.

З розвитком людства, рівня цивілізації, встановлення відповідних відносин між окремими суспільствами починаються й активні міграції порід тварин. Коли породи Європи і Азії почали взаємопроникати на відповідні території, їх схрещували між собою. Формувалися нові генотипи свиней, які характеризувалися відповідними комбінативними ознаками. Так, азіатські свині у деяких випадках проникали в Європу, змішувалися з місцевими тваринами і це стало основою для виникнення нових змішаних порід, як, наприклад, середземноморських свиней Італії, Іспанії, Португалії та південно-західної Франції, які об’єднують в так звану романську групу. Під вплив східних свиней потрапили також місцеві свині Балкан і території Угорщини, в результаті чого виникла нова група – кучеряві свині. До складу кучерявих свиней входять баконські, сцалонтирські, мангалицькі, сербські і македонські (рис. 1).

 

 


Рис. 1.  Схема походження домашніх свиней

 

Економічно міцні країни Європи завозили свиней із середземноморських та східних країн, схрещували з місцевими корінними породами і таким чином вивели цілий ряд сучасних висококультурних порід. Особливо чисельність порід різко збільшилася у XIX-XX ст.

Дикі предки та родичі свиней

 

Бородавочник (Phacochcerus aethiopicus). Особливістю цих свиней є своєрідна будова черепа: голова їх за зовнішніми ознаками схожа на голову бегемота – довга, масивна, розширена в нижній частині. Біля щік і збоку очей розміщені 2…3 пари великих, твердих, спрямованих уверх бородавок. Бородавочники мають 28 зубів, дуже розвинуті ікла, особливо верхні. Вуха невеликі, спрямовані вверх і дещо вперед. Тулуб довгий, із дуже розвиненою передньою третиною. Кінцівки короткі, але міцні. Тіло покрите рідкою короткою щетиною чорного або болотяно-жовтого кольору. На спині, особливо на передній частині тіла, щетина довша і утворює щось подібне на гриву (рис. 2).

Рис. 2. Бородавочник

Мешкають бородавочники в Центральній і Південно-Східній Африці. Живуть в основному біля річок і в місцевостях з багатою рослинністю. На цих тварин полюють і одержують від них міцні шкури та смачне м’ясо. Жива маса дорослих бородавочників становить 120…160 кг і більше, довжина тулуба – 145…190 см, висота в холці – 65…85 см.

Бабіруса (Babyroussa babirussa). Це найбільші за розмірами свині від усіх диких форм. Жива маса їх досягає 250 кг і більше. Вони мають невелику, дуже загострену вниз, з широким лобом голову. Вуха маленькі, спрямовані вверх і трохи загнуті назад. Особливу будову мають ікла, які ростуть із спрямованих уверх зубних луночок. Вони не відточуються зубами нижньої щелепи, як в інших диких свиней, а в дорослих кабанів піднімаються догори носовими кістками й загинаються кінцями назад. Бабіруси мають 32 зуби.

Тулуб у цих тварин масивний, спина аркоподібна. Кінцівки високі, міцні. Шкіра зморшкувата, складками, товста, вкрита чорною короткою щетиною. На спині виділяється смуга щетини жовто-бурого                          кольору (рис. 3).

Рис. 3.  Бабіруса

Пекарі, або таясу (Tajassuidae). Це найменші за розмірами свині серед представників диких форм. Довжина тулуба становить 80…85 см, висота в холці – 30…40 см. Голова невелика, коротка, загострена. Вуха маленькі, спрямовані вверх і трохи назад. Хвіст дуже короткий. На задніх кінцівках є три пальці. Ікла розвинуті слабко. Пекарі мають 38 зубів.

У ділянці крижів знаходиться залоза-сумка, наповнена маслянистою рідиною з дуже неприємним запахом. Якщо свиням загрожує небезпека, тоді із залози розбризкується рідина, і хижак перестає їх переслідувати.

 

Свині чорно-бурої масті. На спині й між вухами щетина дещо довша і утворює подібність гриви. Самки мають по два соски. Ці свині мешкають великими стадами в Південній Америці.

Китицевуха свиня (Potamochoerus, porous). Дуже красива тварина. Вуха цієї свині довгі, загострені, обрамлені довгим волоссям, яке утворює на кінчиках вух китиці (рис. 4). Свині червоно-бурої масті, а лоб, тім’я, кінцівки та щоки – чорного кольору. Краї вух, смуга по лінії верху, брови й смуга біля ганаш – білого або трошки жовтуватого кольору. Така складна кольорова гама тварини надає їй прибраності й пишності. За розмірами китицевуха свиня не поступається європейському дикому кабану і має схожі з ним за формою голову, тулуб і кінцівки. Свині мають 40 зубів. У самок розвинуті лише чотири соски. Мешкає китицевуха свиня в східній і західній Африці.

Рис. 4. Китицевуха свиня

 

Зазначені дикі форми свиней ніякого відношення до сучасних домашніх тварин не мають. Свідченням цього є різниця між ними за рядом зоологічних ознак. Так, їх зубна система дуже відрізняється від зубної системи домашніх свиней. Окремі ознаки – бородавки у бородавочників, особливі ікла у бабірусів, китиці на вухах у китицевухих, трипалість у пекарів відсутні навіть у найдальших предків домашніх свиней.

За даними дослідників, загальні ознаки між домашніми породами свиней і дикими формами існують тільки у європейського та азіатського диких кабанів.

Європейські та азіатські дикі свині мають підвидові особливості, що і пояснює різноманітні їх форми, але за зоологічними і біологічними ознаками вони близькі один до одного, а за зубною системою повністю однакові. Багато спільного спостерігають у будові черепа.

Європейський дикий кабан (Sus scrofa ferus). Дуже велика й сильна тварина, жива маса якої в зрілому віці досягає 120…140 кг, а в деяких випадках – 200…250 кг (жива маса вбитого у 1940р. в Чернігівській області дикого кабана становила 340 кг). Європейський дикий кабан має арко-подібну спину, плоский тулуб з дуже розвинутою передньою частиною. Голова вузька, довга, пряма, з великою потилицею. Має дуже розвинуті ікла. Слізні кістки прямокутної форми. Дуже розвинуті груди, особливо у самців. Кінцівки довгі й міцні, мають чотири пальці з міцними ратицями. Висота в холці дорослих свиней досягає 90…100 см (рис. 5).

Рис. 5. Європейський дикий кабан

 

Шкіра груба, покрита довгою жорсткою щетиною темно-бурого або темно-сірого кольору. Кінці щетинок розсічені. Волосяний покрив включає також невелике ніжне підшерстя – пух, який оберігає кабанів від холоду в зимовий період, а літом – від укусів комах. Якість підшерстя змінюється залежно від пори року – взимку він щільніший, ніж улітку. На потилиці і по лінії верху спини щетина грубіша й довша і утворює подібність гриви. Хвіст довгий і на кінці має китицю волосся. У самок по 8…10 сосків. Багатоплідність становить 4…6 поросят, але є дані, що вона значно вища і досягає 6…10 голів. Самки поросяться один раз на рік з настанням тепла у березні – травні. Поросята народжуються з повздовжніми світлими плямами, які зберігаються до 4-місячного віку. Молоко матері молодняк споживає до пізньої осені. Ростуть поросята дуже повільно. Статевої зрілості свині досягають у 4…5-річному віці. Свині живуть 20-25 років. Типові ознаки європейського дикого кабана – це наявність 44 зубів, сильно розвинуті ікла у самців, які мають трикутну форму на зрізі, зігнуті й спрямовані уверх. При пережовуванні корму ікла труться одне об одне і таким чином загострюються.

Мешкає дикий кабан невеличкими стадами по 20…30 голів. Самці живуть поодинці і повертаються у стадо тільки в період парувального сезону. Кабани мешкають в густих чагарниках, заростях біля води. Люблять купатися, добре плавають. Основним кормом є жолуді, каштани, гриби, ягоди, коріння, личинки комах, плазуни, миші. Нападають вони і на посіви кукурудзи та інших зернових культур, картоплі, буряків, баштани тощо.

Азіатський дикий кабан (Sus orientalis, Sus cristatus, Sus vittatus). Поширений у Південній і Східній Азії (Китай, Японія, Монголія, острови Ява, Суматра та ін.). Різноманітні умови мешкання азіатського кабана сприяли динамізму його генетичних і фенотипових ознак. Виділяють кілька різновидностей дикого кабана: китайський, сіамський, острівний, карликовий, гімалайський тощо. Цей комплекс азіатських диких свиней є родоначальником великої і багатої за різноманітністю форм примітивної групи домашніх свиней сходу і півдня Азії.

Усі азіатські свині значно менші за розмірами від європейського дикого кабана. Череп їх трохи ширший, коротший і вищий, ніж у європейських свиней. Голова розвинута слабо, нижньощелепна частина коротша, ніж у європейського. Профіль голови ввігнутий, ікла розвинуті слабо. Слізні кістки мають квадратну форму. Довжина тулуба азіатських свиней досягає 120…140 см; жива маса – 100…150 кг. Шкіра дуже груба, покрита чорною щетиною. На щоках виділяється жовто-бура смуга довжиною 10…12 см, тому деякі автори називають їх смугастими.

Підшерстя паклеподібне, має жовто-бурий колір. Потилиця і верхня частина голови світлого кольору, ратиці – чорні.

 

 


Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 348; ЗАКАЗАТЬ РАБОТУ