Особливості виявлення фальсифікації рибних консервів та морепродуктів: особливості технології аиробниитва, види фальсифікації.  

 Рибні консерви — це готові для безпосереднього вживання харчові продукти, виготовлені з м'яса риби та інших видів сировини, укладених в банки, герметично закупорені і стерилізовані з метою знищення мікроорганізмів і збільшення термінів зберігання.

Ідентифікаційні ознаки рибних консервів

Ри6ні консерви натуральнівиготовляють з найбільш цінних видів риб (осетрових, лососевих, оселедцевих, скумбрієвих та ін.). У цих консервах добре зберігаються колір, смак і запах відповідної риби. Натуральні рибні консерви поділяють на декілька підгруп: у власному соку, з додаванням олій, у бульйоні, у желе.

Рибні консерви в оліївиробляють з більшості видів промислових риб. Залежно від термічної обробки напівфабрикату ці консерви поділяють на такі підгрупи: з риби бланшованої, обсмаженої, копченої, пропеченої, підсушеної.

Консерви типу «Шпроти в олії» виготовляють з кільки, салаки, хамси, дрібного атлантичного оселедця.

Консерви в оліїпропеченої та підсушеної риби це, наприклад, Сардини в олії». Виробляють декілька типів цих консервів: «Чорноморські» — виготовляють з султанки; «Каспійські» — з каспійської ~ кільки; «Балтійські» — з балтійської кільки і салаки; «Атлантичні» — з атлантичних сардин; «Далекосхідні» — з дрібної скумбрії.

Консерви в соусах. Найбільшу частку в цій групі консервів займають консерви в томатному соусі. Для виробництва цих консервів частіше за все використовують обсмажений напівфабрикат. Крім томатного соусу використовують такі соуси, як гострий, гірчичний, томатногірчичний, білий, пікантний, яблучний, яблучно-сливовий, ячний, майонезний та ін.

Асортиментна фальсифікаціярибних консервів відбувається тими ж способами, що і м'ясних консервів: заміна цінних у харчовому відношенні консервів на менш цінні. Наприклад, в банках з етикеткою «Горбуша натуральна» міститься рибне рагу, яке виробляють з потиличної частини голови, колтичків, прихвостних шматків лососевих риб.

Фальсифікація якості рибних консервів може проводитися такими способами: збільшення частки води, порушенням рецептури, використанням більшої частки нетрадиційної сировини, порушенням технології виготовлення .

 

 

1. О-ті в-ня фальсифікації зерна, крупи та борошна: технол переробки сировини, види фальс..

2. О-ті в-ня фальс. макаронних виробів: технол переробки сировини, види фальс..

3. Поняття "фальсифікація" та її місце в оцінці відповідності продовольчих товарів. Види фальс..

4. О-ті в-ня фальс. хлібо-булочних виробів: технол переробки сировини, види фальс..

5. О-ті в-ня фальс. свіжих плодів та овочів. Види фальс. свіжих плодів та овочів та умови їх виникнення.

6. О-ті в-ня фальс. переробленім плодів та овочів. Ви­ди фальс. перероблених плодів і овочів та умови їх виникнення.

7. Визначення фальс. продовольчих товарів. Види фальс.. Х-ка факторів, які сприяють виникненню фальс.. Ме­тоди в-ня фальс..

8. О-ті в-ня фальс. чаю: технол переробки сиро­вини, види фальс..

9. Вили фальс. продовольчих товарів: х-ка та засмозв'язок між ними.

10. О-ті в-ня фальс. кави: технол переробки си­ровини, види фальс..

11. Асортиментна фальс-я. Признаки та різновиди асортиментної фальс..

12. О-ті в-ня фальс. безалкогольних напоїв: О-ті технології в-ва, види фальс..

13. Якісна фальсифікація. Критерії та різновиди якісної фальс. продо­вольчих товарів.

14. О-ті в-ня фальс. слабко-алкогольних напоїв: О-ті технології в-ва, види фальс..

15. Кількісна фальсифікація. Признаки іа різновиди кількісної фальс. продовольчих товарів.

16. О-ті в-ня фальс. вніс: О-ті технології в-ва, види фальс..

17. Види фальс. продовольчих товарів. Дати характеристику фальс. продовольчих товарів.

18. О-ті в-ня фальс. коньяку: О-ті технології в-ва, види фальс..

19. Інфор. фальсифікація прод товарів та їх місце в оцінці відповідносп і продовольчих товарів.

20. О-ті в-ня фальс. лікеру та горілки: О-ті технології в-ва, види фальс..

21. Вартісна, технол та передреалізаційна фальсифікація прод

22. О-ті в-ня фальс. борошняних кондитерськи виробів: О-ті технології в-ва, види фальс..

23. Соціальні наслідки фальс. продовольчих товарів. Заходи з попе­редження та боротьби з фальсифікацією продовольчих товарів. Можливі рішення при виявленні фальсифікованих товарів.

24. О-ті в-ня фальс. цукристих кондитерські виробів та східних солодошів: О-ті технології вир-ва, види фальс..

25. Маркування, види маркування продовольчих юварів. Взаємозв'язок чар­кування і фальс. продо товарів.

26. О-ті в-ня фальс. цукру та меду: О-ті іехпо-логії в-ва, види фальс..

27. О-ті в-ня фальс. крохмалю та крохмале-продукіам: О-ті технології в-ва, види фальс..

28. О-ті в-ня фальс. харчових концентратів: О-ті технології в-ва, види фальс..

29. О-ті в-ня фальс. харчович жирів: О-ті технології в-ва, види фальс..

30. Взаємозв'язок видів фальс. товарів: з характ-ою, їх місце при ідентифікації. Можливі рішення при виявл. Фальс-х то­варів.

31. О-ті в-ня фальс. рослинної олії: О-ті техно­логії в-ва, види фальс..

32. Х-ка основних критеріїв та різновидів асортиментної фальс.- Можливі рішення при виявленні фальсифікованих товарів.

33. О-ті в-ня фальс. молока та молочних продуктів: О-ті технології в-ва, види фальс..

34. Х-ка основних критеріїв та різновидів якісної фальс.. Можливі рішення при виявленні фальсифікованих товарів.

35. О-ті в-ня фальс. м'яса тварин та м'ясних напівфаб­рикатів: О-ті технології в-ва, види фальс..

36. Х-ка основних критеріїв та різновидів кількісної фальс.. Засоби кількісної фальс.. Можливі рішення при вияв­ленні фальсифікованих товарів.

37. О-ті в-ня фальс. м'ясних консервів: О-ті технології виробниці ва, види фальс..

38. Заходи в боротьбі з фальсифікацією продовольчих товарів. Х-ка основних заходів в боротьбі з фальсифікацією продовольчих товарів.

39. О-ті в-ня фальс. ковбасних виробів: О-ті технології в-ва, види фальс..

40. 3аходи при виявлениі фальсифікованих товарів.

41. О-ті в-ня фальс. риби живої, свіжої та мороженої: О-ті технології, види фальс..

42. Харчові замінники та добавки: їх х-ка та критерії використан­ня.

43. О-ті в-ня методів фальс. рнби солоної; О-ті технології в-ва, види фальс. риби солоної.

44. О-ті в-ня фальс. риби копченої: О-ті техно­логії в-ва, види фальс.

45. Х-ка етапів асортиментної фальс. продовольчих то­варів.

46. О-ті в-ня фальс. рибних консервів та морепродуктів: О-ті технології аиробниитва, види фальс..  

 

 

Способи фальсифікації товарів побутової хімії

План лекції

 

1.              Способи фальсифікації синтетичних мийних засобів.

2.              Способи фальсифікації лакофарбових матеріалів.

3.              Способи фальсифікації бензинів та методи їх виявлення

 

1. Способи фальсифікації синтетичних мийних засобів.

Залежно від методу підробки споживачі синтетичних мийних засобів, зіштовхуються з асортиментною, кількісною, вартісною, інформаційною і якісною фальсифікацією.

При асортиментній фальсифікації здійснюється обман споживача шляхом заміни комплексної дії й способу застосування синтетичних мийних засобів.

При кількісній фальсифікації здійснюється обман споживача за кількістю виробів в упакуванні або накладній. Наприклад, при прийманні товарів фактична кількість продукції, що надійшла, не відповідає даним, зазначеним у супровідній документації. Зустрічається також обман споживачів щодо ваги СМЗ.

Вартісна фальсифікація являє собою обман споживача за допомогою завищених цін. Як правило, така фальсифікація супроводжується інформаційною і якісною фальсифікацією.

Інформаційна фальсифікація являє собою обман споживача за допомогою недостовірної або свідомо помилкової інформації про товар. Так, можуть спотворюватися дані про фірму-виготовлювача, призначення порошку, способи застосування.

На споживчу тару методом друку наносять маркування, що містить:

              найменування підприємства-виготовлювача і його товарний знак;

              найменування й призначення порошку;

              спосіб застосування;

              масу нетто в перерахунку на 10-% вологість (для порошків зі зниженим піноутворенням, що містять біодобавки в перерахунку на 5-% вологість);

              ціну;

              позначення дійсного стандарту;

              дату виготовлення (місяць, рік);

              зображення моделей для порошків, яким вони привласнені.

Друк повинен бути чітким і розбірливим, поєднаним за фарбами, не повинен стиратися від механічних впливів.

При якісній фальсифікації виробляється підробка товару за допомогою різних добавок, які знижують якісні показники й безпеку використання продукції.

Якісна ідентифікація синтетичних мийних засобів здійснюється органолептичним і фізико-хімічним методами.

Органолептичні показники якості (зовнішній вигляд, колір) повинні відповідати вимогам і нормам, зазначеним у табл. 1 (за ДСТУ 2972-94 (ГОСТ 25644-95)).

 

Таблиця 1

Органолептичні показники якості синтетичних мийних засобів

Найменування показника       Норма

1. Зовнішній вигляд              Гранульований порошок від білого до світло-жовтого кольору чи забарвлений. Допускається присутність забарвлених частин компонентів сировини

2. Колір: білястість (для нефарбованих порошків), %, не менше 60

Примітка. Для забарвлених порошків і порошків з біодобавками показник "колір" не визначається.

За показниками безпеки застосування порошки повинні відповідати нормам, які зазначені у табл. 2 (за ДСТУ 2972-94 (ГОСТ 25644-95)).

Таблиця 2

Фізико-хімічні показники порошків

Найменування показника       Норма

1. Масова частка пилу, %, не більше             5

2. Показник концентрації водневих іонів, одиниць рН                7,5-11,5

3. Масова частка фосфорнокислих солей (у перерахунку на Р2О5 и 10-% вологість порошку), %, не більше             22

4.              Здатність піноутворення (для порошків з пониженим піноутворенням), поділок шкали, не більше

або

стійкість піни, одиниць, не більше                 20

 

 

0,3

5. Мийна здатність по відношенню до еталона, %, не менше      85

6. Відбілююча здатність по відношенню до еталона (для порошків, які містять хімічні відбілювачі), %, не менше    80

Примітка. Показники 4, 5 і 6 є показниками, які забезпечують збережність майна споживача.

 

Фізико-хімічним методом визначаються: масова частка ПАР в петролейному ефірі або н-гексані та в етиловому спирті; мийна здатність; масова частка пилу; вміст оптичного відбілювача; піноутворююча здатність.

Визначення масової частки поверхнево-активних речовин (ПАР) у петролейному ефірі або н-гексані.

Навіску порошку, розчиняють в етиловому спирті. Додають петролейний ефір або н-гексан та проводять екстракцію. Зібрані ефірні або гексанові витяжки фільтрують до постійної маси. Осад висушують у сушильній шафі при (60 ± 2) °С.

Масову частку речовин (X), розчинних у петролейному ефірі або н-гексані, у відсотках, розраховують за формулою:

X =m1•100/m,

де m1 - маса залишку після висушування, г;

m - маса навіски порошку, г.

 

Принцип гравіметричного методу визначення неорганічних сульфатів за ДСТУ ISO 8214:2006: видалення всіх речовин, щ розчиняються в етанолі з випробуванням зразка шляхом екстракції етанолом. За наявності силікатів, фільтрація після зневоднення, потім осадження сульфатів які містить фільтрат хлоридом барію. Фільтрація осаду, промивання, нагрівання за температури 900 0С і зважування.

 

Сутність методу визначення масової частки пилу полягає у висипанні навіски порошку з лійки через похилий жолоб і перехідник у розташовану під ним мішень. При цьому пил переходить у зважений стан, змінює траєкторію польоту та не падає в мішень.

Зібрані зі стінок і дна циліндра частки, що не потрапили в мішень, зважують. Діапазон виміру пилу від 0 до 10%.

 

Піноутворююча здатність і стійкість піни є характеристиками мийної активності засобів. Піна сприяє вилученню забруднень із розчину, перешкоджає вторинному осіданню їх на поверхню, що відмивається. Для визначення піноутворюючої здатності в мірні циліндри місткістю 200 мл поміщають по 50 мл 1-% розчину СМЗ, нагрітого до 50 °С. Рідину в циліндрах енергійно струшують протягом 15 с, потім замірюється обсяг піни в мл відразу після струшування й після закінчення 5 хв, 15 хв, 30 хв.

Піноутворююча здатність = обсяг піни відразу / обсяг вихідного розчину.

Стійкість піни = обсяг піни через n хв / обсяг піни відразу.

Густина піни = обсяг використаного розчину / обсяг піни відразу.

Обсяг використаного розчину є різниця між обсягом початкового розчину й обсягом, коли припиняється збільшення обсягу піни (припиняється струшування).

 

Дослідження мийної здатності. Випробування зразків тканини проводять паралельно у випробувальному і стандартному розчинах при концентрації 2,5-10 % і температурі 25-90 0С (залежно від призначення засобу).

Миючу здатність випробуваного розчину (Х1) і стандартного розчину (Х0) у відсотках розраховують за формулою:

Х1(Х0) = (К1 – К2) / (К3 – К2) х 100,

де К1 - коефіцієнт відбиття зразків тканини випраних випробуваним або стандартним розчином;

  К2 - коефіцієнт відбиття зразків тканини до прання;

  К3 - коефіцієнт відбиття зразків вихідної, білої тканини.

Миючу здатність випробуваного розчину щодо миючої здатності стандартного розчину (У) у відсотках розраховують за формулою:

У=Х1/Х0 х 100,

де Х1 - миюча здатність випробуваного розчину, %;

Х0 - миюча здатність стандартного розчину, %.

 

2. Способи фальсифікації лакофарбових матеріалів.

Сучасний покупець не застрахований від придбання неякісної лакофарбової продукції, яка найчастіше не відповідає регламентованим вимогам за морозостійкістю, адгезією до основи, стійкістю до вологи і атмосферних чинників.

Внаслідок фальсифікації збитки несуть споживач, виробник фірмового товару і держава: споживач, використовуючи неякісний, а часто й небезпечний товар; виробник – через зниження попиту на продукцію після виявлення фактів фальсифікації й у зв'язку з необхідністю зміни упаковки, застосування додаткових способів захисту товарного знаку; держава – не одержуючи податки.

Поряд з вітчизняною продукцією реалізуються фарби відомих закордонних виробників, які достатньо недешеві та давно зарекомендували себе на ринку будівельних матеріалів – Dufa, Sadolin, Ceresit та ін. Ці відомі марки потерпають від частих підробок їх продукції. З цим явищем досить часто зіштовхуються органи, які контролюють якість будівельних матеріалів. Є дані, що фальсифіковані лакофарбові матеріали займають до 11% від обсягу продукції, яка надходить у продаж.

Більшість вітчизняних виробників внаслідок цінової конкуренції зосередилися на вузькому асортименті дешевих і добре знаних фарб, наприклад, пентафталевих емалей. Деякі з фірм заради зниження цін вдалися до суттєвого відхилення від державних стандартів, застосовуючи зношене обладнання, що не забезпечує необхідний ступінь перетиру фарби. Як наслідок, на ринок надходила продукція під назвою "Емаль ПФ для невідповідальних робіт". Ще одним наслідком політики на зниження цін стало поширення підробок. Причому фальсифікують здебільшого найпопулярнішу продукцію, що відбиває бажання у провідних виробників вкладати кошти в розвиток брендів.

Найбільший інтерес фальсифікатори виявляють до олійних і алкідних фарб, а також до розчинників. Зафіксовано й випадки підробки імпортних лакофарбових матеріалів, переважно німецьких і скандинавських. Для цього підпільні підприємства використовують порожню оригінальну тару, в яку або заливають що завгодно, або, в кращому випадку, розбавлять вихідну фарбу водою і крейдою. За оцінками експертів, на ринках кожна третя упаковка фарби є підробкою.

Асоціація лакофарбових підприємств об'єднує зусилля виробників аби домогтися дотримання всіма виробниками державних стандартів, протидіяти контрабанді та фальсифікації товару. Учасники асоціації намагатимуться акумулювати кошти для наукових розробок нових фарб, які наразі дуже важко здійснити окремому підприємству, навіть якщо воно належить до найуспішніших. Для підприємства розроблення нової лакофарбової продукції фактично є можливістю вижити у перспективі – провідні виробники розуміють, що старі фарби на кшталт ПФ-115 – вчорашній день.

Отже, якщо асоціації вдасться домогтися своєї мети, то на ринку зменшиться кількість найдешевшої продукції – неякісної, фальсифікованої або контрабандної. Від цього середній рівень цін, безперечно, зросте, як очікується, на 10%. Водночас провідні виробники не сподіваються підвищити ціни на ту продукцію, яку вони випускають зараз, – надто велика конкуренція на ринку.

Масштабами фальсифікації товарів і розмірами збитку визначається важливість розробки порядку проведення ідентифікації, вибір критеріїв, показників і методів ідентифікації. 

Одним з індикаторів фальсифікації товарів є ціна товару. Аналіз прайс-листів виробників, оптових фірм і середніх роздрібних цін дозволяє виявити факт фальсифікації, але для його доведення необхідно встановити наявність або відсутність тотожності.

Імпортна продукція на кожній упаковці обов'язково повинна містити переклад маркування на українську мову.

Продукція, що реалізується, не повинна мати закінчений гарантійний строк реалізації.

Лакофарбова продукція, що реалізується, повинна мати висновок санітарно-гігієнічної експертизи.

Ознаки неякісної ґрунтовки:

Якщо ґрунтовка на водній основі зберігалась при низьких температурах і замерзала, це можна визначити за розшаруванням, неоднорідністю, утворенням згустків, осаду. Застосовувати таку ґрунтовку за призначенням не можна.

Якщо ґрунтовка неякісна (підроблена або розбавлена), це можна визначити за осипанням верхнього шару заґрунтованої поверхні при проведенні по ній рукою.

Фахівці можуть визначити якість ґрунтовки за запахом (дуже специфічний).

 

Ознаки неякісної шпаклівки (у вигляді сухої будівельної суміші):

1.              Під час замішування шпаклівки суміш поглинає багато води і швидко сохне.

2.              Склад при розмішуванні нерівномірний, у ньому наявні тверді часточки, або взагалі замішується з грудками.

3.              При нанесенні шпаклівки на поверхню відбувається швидке висихання (особливо по краях).

4.              При нанесенні шпаклівка скачується, не прилипає до заґрунтованої поверхні.

5.              Під час зачищання шпаклівка частково осипається.

6.              Під час ґрунтування зашпакльованої і зачищеної поверхні шпаклівка „намотується” на валик.

7.              Після покриття ґрунтовкою шпаклівка ніби розчиняється, утворюється безліч порожнистих плям.

8.              Якщо при фарбуванні висохлої зашпакльованої поверхні шпаклівка намотується на валик або здувається разом з фарбою.

9.              Якщо суміш не біла, а жовтувата.

 

Ознаки неякісної воднодисперсійної фарби, які можна визначити візуально:

Візуальний огляд упаковки з фарбою: слід звернути увагу на термін виготовлення: якщо термін придатності фарби закінчився, то при її нанесенні на поверхню й висиханні вона може розтріскуватися, обсипатися, покриватися плямами, утворювати неоднорідне за кольором покриття; фарба повинна бути однорідною, без грудочок або згустків, не повинно бути осаду, стінки всередині упаковки – чисті, без засохлої на них фарби. При відкритті упаковки з кришки нічого не обсипається.

Якщо під час зберігання не були дотримані необхідні умови і фарба замерзала, то після розмерзання вона містити крупинки. Під час нанесення фарби будуть помітні згустки, крупинки, покриття не буде гладеньким. Якщо температура зберігання була вище за нормовану і фарба "пересихала", то вона буде занадто густою і міститиме по краях верхнього шару в упаковці висохлі її фрагменти.

При безпосередньому проведенні малярських робіт за умови дотримання технології (поверхня якісно заґрунтована і матеріал повністю висох) фарба лягає рівним шаром, не помітно крупинок і згустків, фарба не скочується.

 

3. Способи фальсифікації бензинів та методи їх виявлення.

Надійність роботи будь-якого двигуна, його потужність, довговічність, токсичність відпрацьованих газів значною мірою залежать від якості палива, що застосовується.

Експерти стверджують, що в Україні частка фальсифікованого бензину не перевищує 25-30%. Під час перевірок понад 80% зауважень припадають на «небрендові» АЗС, де виявляється неякісне пальне або його недолив.

Схеми фальсифікації нафтопродуктів.

Переробка й виробництво.

Бензин автомобільний повинен бути виготовлений за ДСТУ 4063-2001, а дизельне паливо за ДСТУ 3868-99.

Якщо двигун автомобіля відповідає нормам Євро-2 і вище, а його заправляти сірчистим паливом, це швидко приведе до виходу з ладу свічки запалювання, каталітичного нейтралізатора, паливних апаратур й інших вузлів автомобіля. Те ж саме стосується і більш сучасних моторів: якщо в паспорті двигуна записано, що він відповідає нормам Євро-3 і вище, заливати в бак необхідно тільки паливо, що піддає дуже високому ступеню очищення.

Крім шести найбільших НПЗ (Одеський, Кременчуцький, Лисичанський, Херсонський, Нефтехимик Прикарпаття, Галичина), в Україні працює безліч дрібних виробників, які орієнтують свою продукцію споконвічно на сільгосптехніку й автомобілі старих конструкцій. Такі міні-заводи пишуть у документації, що випускають "компонент" відповідно до власних технічних умов, а не "паливо автомобільне" за ДСТУ. Кількість сірки, смол і парафінів у такому бензині й дизпаливі значно відрізняється від норм ДСТУ, відповідно, використовувати його у сучасному автомобілі не рекомендується.

Найвигідніший спосіб фальсифікації – виробництво "лівих" бензинів з сировини для нафтопереробки, стабільного бензину, газового конденсату з додаванням продуктів коксохімічних виробництв для підвищення октанового числа.

Низькооктановий бензин зазвичай розбавляють у великих пропорціях стабільним газоконденсатним бензином, який «добувають» у Полтавській, Харківській, Сумській областях і в Криму. Після заправлення газоконденсатним бензином у чистому вигляді або навіть як добавкою, з'являються парові пробки в паливній системі, двигун просто «не тягне» через розчинений у бензині газ.

Більшою проблемою є фальсифікація високооктанового бензину, який отримують «схрещуванням» низько- і високооктанових добавок. Високе октанове число не завжди свідчить про те, що бензин не фальсифікований, оскільки з доданням певних добавок октанове число підвищується настільки, що автомобіль перетворюється на ракету.

При цьому найчастіше застосовують алкілати, метилтетрабутиловий ефір (МТБЕ), повторний бутиловий спирт, ацетон, толуол, бензол та інші добавки, октанове число яких від 100 до 117. 

1.              Тетраетилсвинець (ТЕС): дозволяє збільшити октанове число на 5-10 одиниць. Наприклад, етильований бензин АИ-98 довгий час отримували додаванням ТЕС до бензину АИ-93. Дотепер, за оцінками експертів, Україна залишається найбільшим у Європі споживачем ТЕС, що міститься у 1/5 бензину, що продається. ТЕС підвищує токсичність, змінює температуру згорання палива, що призводить до закоксовування поршневих кілець, клапанів і відкладень на стінках циліндрів.

2.              Нафталін: підвищує октанове число на 5-6 одиниць, утворює значну кількість нагару в паливній системі й кристалізується, забиваючи шланги, бензонасос і форсунки інжектора.

3.              Залізовмісні присадки: здатні збільшити октанове число на 3-6 одиниць. Перевищення концентрації призводить до утворення "іржавого" нагару в циліндрах, виходу з ладу свічок запалювання і зменшення терміну служби двигуна.

4.              Сполуки бензолу (бензол, толуол та інші ароматичні вуглеводні) з октановим числом вище 100 набагато дешевше ТЕС та й придбати їх простіше, ніж, наприклад, нафталін. На Донбасі, де багато коксохімзаводів, додають у бензин компоненти коксохімічного виробництва, так звану толуольну фракцію, унаслідок чого у вихлопних газах занадто багато кіптяви. Бензоловмісні речовини є сильними розчинниками, які знищують практично всі еластичні деталі мотора й призводять до активної корозії.

5.              Метилтретбутиловий ефір (МТБЕ): додавання 7-11% МТБЕ перетворює А92 на А95. Атоми кисню в МТБЕ та його суміші із третбутиловим спиртом (фетерол) поліпшують процес згорання палива, підвищуючи економічність двигуна. Без дорогих присадок-утримувачів за кілька годин МТБЕ випаровується, а октанове число бензину знижується – виникає детонація. Саме додавання в кустарних умовах МТБЕ, що застосовується на заводах, призводить до перевищення нормативного октанового числа, а отже, у кращому випадку збільшує зношування двигуна, у гіршому – виводить його з ладу через 500-800 км.

6.              Етиловий спирт: при додаванні 5-20% в бензин підвищує октанове число на 3-8 одиниць (з А76 можна одержати А92, а з А92 – А95 рівня "суперпреміум"), при цьому поліпшується процес згорання, зростають потужність і ККД двигуна. У бензин можна додавати тільки зневоднений спирт, який коштує дорого. Інакше суміш швидко розпадається й октанове число знижується – виникає детонація, стукіт клапанів.

7.              Ацетон у суміші з бензином викликає корозію металу, роз’їдає сальники й прокладки. Змішування бензину з ацетоном фактично означає те саме, що змішування бензину з водою, але розшарування води (в ацетоні є вода) та бензину відбувається повільніше, як і корозія двигуна.

 

Транспортування. По-перше, під час перевезення у випадку температурних коливань відбувається зміна обсягів палива (при охолодженні воно зменшується в об’ємі до 10%), по-друге, не виключені випадки крадіжки палива водіями (при цьому, щоб приховати недостачу у дизельне паливо можуть доливати відпрацьовані масла, у бензин – дешеві присадки. Якщо на АЗС немає додаткового контролю, співробітники АЗС навіть і не довідаються про те, що продають уже зіпсований товар.

 

Зберігання на АЗС: ємності, у яких зберігається паливо на АЗС вимагають регулярного очищення за спеціальною технологією, інакше усередині резервуара розмножуються біологічні організми, можуть залишатися сторонні речовини (піщинки, листя, вода), відкладення. Забруднене паливо використовувати в сучасних автомобілях категорично заборонено. Оскільки очищення резервуарів вимагає від власника додаткових витрат, на цьому часто заощаджують. Також можливі випадки, коли співробітники АЗС за відсутності належного контролю крадуть якісне паливо з резервуарів, а натомість заливають більш дешеві присадки.

При тривалому зберіганні бензин під впливом повітря, сонячного світла й перепадів температур окислюється, змінюється його склад і властивості. Каталізаторами окислення служать мідні сітки фільтрів, латунні втулки, перегородки, олов'яний припій і т.д. При окисленні змінюється колір бензину, з'являється різкий запах; на дні ємності і її горловині утворюються темні масляні відкладення. (Щоб цього уникнути, зберігати бензин у каністрах й у баці автомобіля бажано не більше 2 місяців. Старе пальне краще використати, попередньо розбавивши його наполовину свіжим бензином, бажано з більш високим ОЧ).

Особливо складна ситуація щодо якості бензину на приватних автозаправних станціях. Приватні підприємці не лише розбавляють паливо водою, але й перетворюють солярку в бензин А-98. Часто використовується такий спосіб фальсифікація: замість оплаченого 95-го бензину в бак заливається 92-й. Така фальсифікація є можливою тому, що якість бензину, як правило, не можливо визначити за зовнішнім виглядом.

 

Реалізація. Поширені схеми недоливу:

1. Власник АЗС самочинно зриває пломбу на колонці і встановлює недолив 50-100 мл на кожні 10 літрів відпущеного бензину, заявляючи про пошкодження пломби до органів сертифікації і стандартизації. Інспектор перевіряє правильність дозування палива, але «дрібний недолив» виявити мірною тарою практично неможливо, і на колонку ставиться пломба, яка дозволяє господареві «узаконити» недолив.

2. Друга схема складніша, але дозволяє недоливати понад літр бензину на кожні 10 л залежно від кількості, що заливається в бак. На АЗС, де точність відпущення ПММ контролює комп'ютер, власники купують «удосконалене» програмне забезпечення, яке дозволяє швидко маніпулювати недоливом. У разі контрольної закупівлі власник АЗС наполягає на додатковій перевірці, і під час другого, третього контрольного вимірювання та сама колонка зі зміненими даними програми навіть переливає бензин у контрольну тару інспектора. Конфлікт залагоджено, АЗС працює далі.

 

У випадку імпорту бензину його октанове число, як правило, занижують з метою мінімізувати митні платежі.

 

Ознаки, за якими можна встановити справжній бензин:

1.              Колір і прозорість: якщо дивитися на світло крізь бензин у прозорій тарі, то не повинні спостерігатися домішки, колір повинен бути блідо-жовтим за винятком тих випадків, коли для захисту від підробок на мережевих АЗС бензин підфарбовують спеціальними барвниками-суданами.

2.              Запах: підозру повинен викликати будь-який запах, що не характерний для нафтопродуктів: наприклад, нафталіну, сірководню, меркоптанової сірки (різкий запах зрідженого газу).

Експрес-методи:

1.              Крапля чистого бензину, нанесена на шкіру руки, швидко і безслідно випаровується, а не розтікається жирною плямою, що є ознакою наявності дизельного палива як домішки.

2.              Додати в бензин перманганат калію: якщо він забарвився у рожевий колір, це означає, що у ньому є домішки води.

3.              Нанести краплю бензину на фільтрувальний папір: поява темних розводів на папері означає, що бензин неякісний.

4.              Визначення густини бензину за допомогою нафтоденсиметра. Густина бензину залежить від фракційного і хімічного складу його компонентів і температури. Тенденція збільшення густини бензинів при переході від парафінових (низькооктанових) до нафтенових й ароматичних вуглеводнів (висооктанових) дозволяють орієнтовно визначити марку бензину, використовуючи нафтоденсиметр (ареометр) - прилад у вигляді поплавця. Чим більше густина досліджуваного палива, тим менше в ньому занурюється ареометр, і навпаки.

Густина бензинів може коливатися від 720 кг/м3 до 780 кг/м3 (А80 – від 730 до 750 кг/м3, АИ93-А-98 – від 748 до 770 кг/м3), гасу від 770 до 810 кг/м3, дизпалива – від 810 до 850 кг/м3. Бензин навіть однієї марки і сорту не має постійної величини густини – різниця результатів вимірювання може становити 30 кг/м3 і більше. Тому за густиною точно визначити марку й октанове число бензину неможливо. За допомогою нафтоденсиметра реально лише визначення відповідності густини бензину величині, заявленій у документах для даної його партії.

Стандартом передбачене визначення густини палива при +20 0С. Якщо вимірювання проводяться при іншій температурі, необхідно врахувати температурні похибки. Точне її значення визначається за формулою:

Р20=Рt + j(t - 20),

де Р20 – густина при 20 0С;

Рt – визначена густина при реальній температурі;

j – коефіцієнт, визначений за спеціальними таблицями.

На практиці, при використанні нафтоденсиметра НДБ-1, поправка становить 10 кг/м3 при зміні температури на кожні 13 0С.

Багато методів фальсифікації бензину призводять до значної зміни його густини, тому при істотному відхиленні показань НДБ-1 від табличних даних розпізнати підробку стає можливим. А такі продукти як гас і дизпаливо розрізняються чітко. Слід мати на увазі, що НДБ-1 дозволяє вимірювати густину лише неетильованих бензинів.

 

Якісне пальне не може бути дешевим – це аксіома і закон сьогоднішнього ринку нафтопродуктів. Не варто заправляти автомобіль на АЗС, де пальне якнайдешевше, адже це свідчить про його невисоку якість. Практичний досвід свідчить також, що не слід користуватися випадковими автозаправними станціями. Краще за все заправлятися лише на перевірених автозаправних станціях однієї і тієї ж нафтової компанії, що значною мірою зменшує ризик купівлі неякісного бензину.

Оператор зобов'язаний завжди видавати касовий чек. Невидача чека або питання про його необхідність повинні насторожити споживача. Краще відмовитися від придбання пального на таких АЗС, а якщо автозаправна станція належить солідній фірмі, то звернутися зі скаргою на «гарячу лінію» надавача послуг.

У розвинутих країнах механізм дій споживача чітко відпрацьовано: запідозрив недобре – зв'яжися з відповідною службою, й роботу автозаправної станції обов'язково перевірять. Якщо сигнал небезпеки від клієнтів підтвердиться, на господарів станції чекають неприємності. В Україні поки що не працює принцип пріоритету інтересів споживачів над інтересами бізнесових кіл.

 

Збільшилась кількість випадків виявлення фальсифікованого клею. Зокрема це стосується популярного нині клею TІTAN WІLD.

Упаковка фальсифікованої продукції на перший погляд може здатися дуже схожою, у назві товару міститься слово TІTAN, яке, як правило, доповнюється якимись додатковими літерами. Справжній універсальний клей називається TІTAN WІLD.

Підробки виготовляються з отруйних відходів, розведених більшою кількістю розчинника й води. Це можна відразу визначити за мутним розчином клею замість необхідного прозорого, різким запахом й надмірно рідкою консистенцією.

Універсальний клей TІTAN Wіld характеризується високими водо- і термостійкістю. Фальсифікований клей погано висихає, має низькі адгезію, водо- і термостійкість.

 

11 квітня 2008 р. Кременчуцька міська санітарно-епідеміологічна станція (СЕС) заборонила продаж на території міста сухого шпалерного клею Metylan, зробленого компанією Henkel KGa, постачальник в Україну – компанія "Хенкель Баутехнік Україна". Причина заборони – підвищена концентрація в складі клею формальдегіду, що шкідливо впливає на людський організм.

Перевірку клею Metylan СЕС Кременчука провела після того, як жителі міста почали скаржитися на погіршення самопочуття після обклеювання приміщень шпалерами. Дослідження клеїв для шпалер "Універсал-преміум" #78-80 й "Вініл-преміум" #75-77 від 31 березня, зроблені Полтавською токсикологічною лабораторією, на наявність токсичних інгредієнтів свідчать про перевищення рівня формальдегіду у 10-25 разів.

Формальдегід – газ з гострим специфічним запахом. При вдиханні навіть невеликої кількості подразнює верхні дихальні шляхи, слизові оболонки, шкіру. У більших концентраціях – пригнічує центральну нервову систему, може призводити до дегенеративного ураження внутрішніх органів і навіть до смерті. Формальдегід міститься у будівельних оздоблювальних матеріалах, виготовлених на поліетиленовій основі.

Представники компанії, що реалізує клей, наполягають на високій якості продукту і не виключають імовірності фальсифікації продукції під відомою маркою.

Клей виготовляється в Голландії й розфасовується в Україні. Основа клею – модифікований крохмаль. Результати дослідження, проведені виробником у Голландії, не засвідчили відхилення рівня формальдегіду від норми, висновок санітарно-гігієнічної експертизи Міністерства охорони здоров'я – клей Metylan відповідає всім санітарним нормам.

Проблема перейшла у площину арбітражних рішень: якщо клей якісний, у його повторній перевірці з у першу чергу виробник. Тим часом клей заборонений для реалізації у Кременчуці продовжував вільно продаватися у торговельній мережі.

 

 

Тема 2. Способи фальсифікації металогосподарських та меблевих товарів

 

План

1.              Способи фальсифікації металогосподарських товарів.

2.              Способи фальсифікації меблевих товарів.

 

 Література: основна: 1, додаткова: 8.

 

1. Способи фальсифікації металогосподарських товарів.

Сковороди

Останнім часом ринок перенасичений посудом з алюмінієвих сплавів. На думку професіоналів, цей метал найбільше підходить для сковорід, тому що він відмінно проводить тепло: в 4 рази краще чавуну й в 13 разів краще нержавіючої стали. Це заощаджує час й електроенергію, особливо при наявності електричної плити. Такі сковороди дуже легкі й зручні в експлуатації, та й коштують вони недорого, але служать недовго.

Деякі компанії, що випускають продукцію з алюмінію, прагнучи зробити її якнайдешевшою, заощаджують на металі. За євростандартами у посуді допускається вміст алюмінію не менше 96 %. Дешева підробка іноді містить лише 82 % алюмінію та 18 % домішок (залізо, кремній, нікель, мідь), що негативно впливає на здоров'я людини.

Стінки сковороди повинні бути досить товсті. Хороша сковорода для м'яса буде мати товщину стінок не менш 4 мм, а висоту 3 см. Оптимальна товщина стінок алюмінієвої сковороди для млинців – 2 мм, а висота – 1 см. Поверхня стінок усередині сковороди повинна бути гладенькою.

Вага сковороди повинен бути не менше 500 грамів. Більше легкі зроблені зі сплавів легких металів, а, отже, можуть деформуватися при перегріві. Такий посуд зроблений з тонкого металу, тому й коштує дешево. Тонке дно з алюмінію погано переносить перегрів і швидко деформується. Для запобігання деформації дно якісного посуду або роблять більш масивним, чим стінки, або посилюють так званими антидеформаційними дисками з нержавіючої сталі.

Термін служби штампованих сковорід багато в чому залежить від товщини металевого листа, з якого вони виготовлені. Дно якісних штампованих виробів повинне мати товщину не менше 2,7-3 мм. Сковороди із дном тонше 2,5 мм хоча і є найдешевшими, але й служать зовсім недовго - 1,5-2 року. Вони швидко виходять із ладу внаслідок деформації дна й перегріву покриття.

Алюмінієві сковороди, отримані литтям, мають потовщене дно і бортик по краю для підвищення їх міцності. Такі вироби відрізняються підвищеною масою. Литі сковороди із дном товщиною не менше 6 мм, зі стінками змінного перетину мінімальною товщиною 3,5 мм, з багатошаровим антиадгезійним покриттям на внутрішній поверхні можуть прослужити 5-7 років і довше залежно від використання й догляду.

Дно усередині сковороди повинне бути рівне. Підвищення та заглиблення – це виробничі дефекти. Зовні дно сковороди може бути ребристе або з особливим орнаментом (проточка дна). Завдяки ребристості сковорода рівномірно прогрівається й утримує досягнуту температуру набагато довше.

В 1986 в ЄС було заборонено використання алюмінієвого посуду без покриття. На сьогоднішній день найпоширенішим покриттям алюмінієвого посуду є антиадгезійне типу тефлон.

Перегрів погано впливає на внутрішнє покриття, що у принципі, досить легко зашкодити. Перегрів сковорід сприяє випару покриття, а його пари шкідливі, також через ушкоджене покриття їжа контактує зі шкідливими виділеннями. Тому дно такої сковороди повинне бути товсте, не менше 5 мм для м'яса й не менш 2 мм для млинців.

Якщо ручка сковороди кріпиться зсередини гвинтом, навколо місця кріплення обов'язково обколеться покриття й нижній металевий шар буде оголений. Найкраще, кріплення ручки для сковороди Добре, коли сковорода лита або ручка знімна.

 

Сковороди з антиадгезійними покриттями

Сковороди з антиадгезійним покриттям бувають алюмінієві, сталеві й чавунні. Відповідно до статистики сковороди з антиадгезійним покриттям сьогодні роблять найчастіше з алюмінію й харчових алюмінієвих сплавів. Чавунні сковороди покривають антиадгезійними покриттями рідко.

Різновиди антиадгезійних покриттів. Всі вони створені на основі політетрафторетилену (ПТФЕ). Він не розчинний у лугах і кислотах, термостійкий, має високу твердість й низький коефіцієнт тертя. В 60-х роках фірма Дюпонт запатентувала це покриття під маркою "Тефлон". Тефлон – це торговельна марка покриття із ПТФЕ.

У виробництві традиційного антиадгезійного покриття важливим компонентом є перфтороктановая кислота (PFOA). PFOA небезпечна для людини й навколишнього середовища. Випробування на пацюках довели канцерогенний характер цієї кислоти, у тварин помітні зміни обсягів мозку, печінки й селезінки, одночасно пошкоджується ендокринна система, підвищується ризик раку, бездітності й відставання в розвитку.

Недавно ПТФЕ стали зв'язувати з підвищенням рівня холестерину й тригліцерину в людей. На думку американських і канадських учених, при нагріванні до температур понад 260 0С політетрафторетилен виділяє до ста різних хімічних речовин, багато з яких канцерогенні. Вони можуть викликати проблеми з імунітетом, підвищують ризик ракових захворювань і діабету. Потрапляючи в організм людини, ці токсичні речовини не виводяться багато років.

DuPont затверджує, що покриття тефлону не тріскається навіть при температурі в 315 0С, що, за твердженням компанії, значно перевищує температуру, яка використовується при готуванні їжі, проте потрапляння ПТФЕ в повітря зафіксовано вже при температурі 230 0С.

Американське федеральне агентство з захисту навколишнього середовища заборонило виробництво сковорід з тефлоновим покриттям. Виробникам було заявлено про необхідність скоротити на 95% виробництво перфтороктанової кислоти до 2010 року й потім до 2015 року планомірно завершити її виробництво.

Посуд, який покривається тефлоном, часто виготовляють з матеріалів, не придатних для виробництва кухонного посуду. Тому не рекомендують після утворення подряпин, тріщин і відшарування антиадгезійного покриття використовувати посуд надалі. Точка 160 0С вважається початком процесу, далі інтенсивність розкладання відносно плавно зростає при підвищенні температури до точки 260-270 0С, ця точка вважається критичною.

Назва Teflon використовують лише компанії-виробники посуду, що одержали ліцензію у фірми DuPont. Інші випускають посуд з захисними покриттями під іншими назвами: Dіamond Best (Woll, Німеччина), Hostaflon (Akzo Nobel, Нідерланди), Keravіs (Ballarіnі, Італія), Protectal Plus (Fіssler, Німеччина), Tіtan (TVS, Італія), "Адгеласт", "Сталафлон" (обидві - Росія), Tefal (Tefal).

Чим товще антиадгезійне покриття (за російськими стандартами воно повинне бути мінімум 20 мкм), тим довше прослужить сковорода.

Виробники постійно вдосконалюють якість ПТФЕ, щоб зробити його більше стійким до механічних ушкоджень. Відомі виробники наносять склад у кілька шарів. Tefal розробило покриття Expert – "пиріг" з п'яти шарів, кожний з яких виконує свою функцію. Fіssler застосовує якірне кріплення антиадгезійного покриття Protectal Plus, що дає можливість користуватися металевими лопатками.

Деякі виробники включають до складу ПТФЕ зміцнювальні матеріали – частки твердих металів або мінералів (наприклад, в Teflon Іnfіnіty (DuPont) додані спеціальні тверді мінерали, які чітко видно на поверхні).

 Особливою міцністю відрізняється антиадгезійне титаново-керамічне покриття ("Титан +" (Woll), "Титаник" ("Нев-Метал Посуд", Росія), "Титан AL" ("Биол", Україна) та ін.). Спочатку напилюється шар оксиду титану, поверх нього – ПТФЕ.

Антиадгезійне покриття Термолон™ (GreenPan, Бельгія) – це керамічний нанокомпозит, у виробництві якого не використовується перфтороктановая кислота і який не містить ПТФЕ. Посуд GreenPan завжди можна розпізнати за типовим антиадгезійним покриттям сірого кольору в комбінації з логотипом GreenPan на дні посуду. Різні серії посуду GreenPan виробляються з алюмінію (у цьому випадку посуд покритий Термолоном й усередині, і зовні) або з анодованого алюмінію з антиадгезійним шаром Термолон.

В підробках посуд найчастіше зроблений з нехарчового металу й шкідливого для здоров'я покривають шаром чорної фарби, який видають за антиадгезійне покриття. Справжнє антиадгезійне покриття злегка шорстке, а підроблене – надто гладеньке.

 

Почастішали випадки продажу на території України низькоякісної підробленої продукції, яку видають за посуд відомої торговельної марки Zepter. Підробки маркуються логотипом Нaus Muller Zepter, що вводить споживача в оману за рахунок її неправомірного ототожнення із продукцією, що випускається під торговельною маркою Zepter. Тому використання слова Zepter у назві товарного знаку Haus Muller Zepter є незаконним. Розповсюджувачі підробок HAUS MULLER у своїх рекламних матеріалах не повідомляють про себе ніякої контактної інформації. Під назвою Нaus Muller Zepter продаються набори побутового кухонного металевого посуду, виробництво й поширення якої не має ніякого відношення до відповідної діяльності як ТОВ "ЦЕПТЕР Интернациональ", так й у цілому до міжнародного холдингу ZEPTER Іnternatіonal. При цьому ні слова Нaus Muller, ні словесне позначення Нaus Muller Zepter як товарний знак або асортиментне найменування яких-небудь видів оригінальної продукції ZEPTER не застосовуються.

Проведені дослідження підтвердили неналежну якість посуду, маркованого товарним знаком Haus Muller Zepter, та його небезпеку для здоров'я населення.

 

     

 

Основними відмінними ознаками оригінального посуду ZEPTER від підробленої продукції під назвою Нaus Muller Zepter є:

- відсутність у найменуванні оригінального посуду ZEPTER словосполучення "Нaus Muller";

- наявність у маркуванні оригінального посуду ZEPTER товарних знаків "ZEPTER", "ZEPTER Іnternatіonal" та (або) знака у вигляді стилізованої букви "Z" (при цьому дані товарні знаки можуть наноситися на продукцію як окремо, так і в різних комбінаціях).

Оригінальне дно посуду Zepter має печатку "qualіty guarantee", номера патентів і логотип Zepter:

 

а так виглядає дно підробленого посуду Zepter:

 

 

- низькі ціни на підроблену продукцію, багатообіцяючі акції, розпродажі, розиграші й призи.

Компанія ZEPTER Іnternatіonal уживає всі необхідні заходи щодо виявлення виробників і постачальників підробок та запобігання обману споживачів. Одночасно ZEPTER Іnternatіonal уживає всі зусилля для поширення інформації про підробки через ЗМІ, підрозділи й фахівців своєї торговельної мережі.

 

Було попереджено надходження контрафактного товару під товарною маркою BERGHOME, який подібний до ступеня змішання з іншим товарним знаком BERGHOFF, зареєстрованим відомою фірмою BERGHOFF WORLDWІDE. У поданій електронній декларації країною походження товару була заявлена Федеративна Республіка Німеччина.

 

Професійний кухонний посуд має значний термін експлуатації, його властивості істотно не змінюються при дотриманні умов експлуатації. Дизайн такого посуду передбачає інтенсивне щоденне використання, можливість легкого й швидкого очищення навіть у найбільш важкодоступних місцях, миття в посудомийних машинах.

Як основний матеріал для виробництва професійного кухонного посуду використовують холоднокатану нержавіючу сталь 18/10, поліровану до дзеркального блиску.

Основна відмінність підробки від справжнього професійного посуду – товщина металу: чим товще дно, тим швидшим й дбайливішим буде процес готування, і тем довше зберігатиметься тепло. Як правило наявне теплорозподільне дно.

Стінки професійного кухонного посуду, як правило, багатошарові (хорошими є 3-хшарові, але найкраще використовувати 5-тишарові, як у серіях Акваріус й Арієс німецької фірми Errіngen).

Підробні вироби мають занадто малу товщину дна і стінок, що дозволяє значно здешевити продукцію, проте знижується і термін її служби.

Для належної надійності кріплення ручок у каструль, площа кріплення чим більша, тим краще.

 

На ринку присутня значна кількість підроблених ножів відомих фірм і просто неякісних.

Дизайн ножів повинен передбачати зручність користування і мати високі естетичні властивості. У ножі повинні бути відсутні різні виступи, зазори, а також сколи і тріщини у місцях кріплення леза до рукояті.

У високоякісних ножів відомих виробників логотип і клейма на ніж наноситься не штампуванням, а електрохімічним способом або травленням. Клеймо повинне мати сірий або чорний колір, ніби намальоване. Написи – чіткі, рівномірно пофарбовані, без перекосів. На штампованому ножі написи втиснені в поверхню леза.

Варто уникати ножів без зазначення фірми й країни-виробника.

Нині модно наносити на ніж слова, зокрема географічні зазначення походження товару. Наприклад Solіngen (Золинген) – місто в Німеччині, де традиційно виготовляють високоякісні ножів географічна назва. Але це слово саме по собі ні про що не говорить, адже виробник може зареєструватися в цьому місті, а продукт виробляти зовсім в іншому місці.

Підроблені ножі можуть бути зроблені з матеріалу, який не призначений для такої продукції, наприклад, з матеріалу для пилок або з „м’якої” сталі (такі ножі будуть нормально різати, але до тих самих пор, поки не затупиться лезо. А от заточити такі ножі не можна через м'яку сталь).

Якщо ніж має зубчасте лезо, що не передбачено його призначенням, це може бути пов’язано з тим, що її нанесли методом штампування з метою приховати низьку якість сталі.

Ніж повинен бути заточений.

Ножова продукція, що перебуває у вільному продажі, повинна мати сертифікат, що відповідає сертифікату саме для ножів господарсько-побутового призначення. Без такого сертифіката його можуть класифікувати як холодну зброю.

 

Дослідження показників металогосподарських товарів на прикладі посуду сталевого емальованого за ДСТУ 3276 „Посуд сталевий емальований. Загальні технічні умови”.

Показники функціонального призначення

Можливі розміри, місткість, товщина металу корпусу і кришки посуду сталевого емальованого залежно від виду виробу зазначені у ДСТУ 3276. Допускається за узгодженням зі споживачем випускати посуд інших розмірів і місткостей.

Товщина стінок каструль і сковорід для електроплит не повинна перевищувати 1,2 мм.

Розміри посуду перевіряють лінійками металевими, штангенциркулями або шаблонами.

Місткість посуду перевіряють, наливаючи воду з мірного посуду до переливання через зливний пристрій або через борт та до змочування кришок каструль і бідонів залежно від типу корпусу виробу.

Посуд сталевий емальований має бути стійким на площині. Опуклість дна недопустима. Дозволяється рельєфне формування дна посуду за винятком виробів, призначених для електроплит.

Відхилення опорної поверхні кришок від площини не повинно перевищувати: 2 мм – для кришок з номінальним діаметром або діагоналлю до 200 мм включно; 3 мм – для кришок з номінальним діаметром або діагоналлю понад 200 мм до 280 мм включно; 4 мм — для кришок з номінальним діаметром понад 280 мм.

Відхилення опорної поверхні кришок від площини визначають індикаторними приладами годинникового типу, штангенциркулями та іншими.

Термостійкість емалевого покриття – здатність чинити опір, не руйнуючись, термічним напруженням, які виникають при різких змінах температури.

Покриття повинно витримувати випробування на термічну стійкість. Після двох циклів випробувань (20-100-20-232-20) °С емалеве покриття не повинно мати тріщин та відколів.

Термічну стійкість емалевого покриття посуду сталевого емальованого визначають за ДСТУ 3276.

Показники надійності

Загальна товщина емалевого покриття (грунтового та покривного) не повинна перевищувати 0,5 мм. Товщина емалевого покриття у місцях нанесення декору не нормується.

Товщину емалевого покриття вимірюють магнітним або електромагнітним товщиноміром типу МТ-30Н, або іншим, який має похибку вимірювання не більше ±10 %.

Показник корозійної стійкості емалевого покриття характеризує стійкість поверхні виробу до впливу кислот, лугів, води, мийних засобів і т.п.

За ДСТУ 3276 показник корозійної стійкості емалевого покриття сталевого посуду визначається стійкістю до впливу оцтової кислоти.

Втрата маси емалевого покриття внутрішньої поверхні під впливом 4 %-вої оцтової кислоти не повинна перевищувати 0,25 мг/см2год.

Випробування корозійної стійкості зовнішнього емалевого покриття проводять нанесенням на поверхню посуду декількох крапель 4 %-вої оцтової кислоти. Після впливу розчину протягом 1 хв на зовнішній поверхні покриття не повинно залишатися матової плями.

Корозійна стійкість емалевого покриття залежить від його пористості. Пористість емалевого покриття перевіряють, наповнюючи посуд дистильованою водою та видержуючи її протягом 72 год за температури (20±5) 0С. Після випробування на емалевому покритті не повинні бути сліди корозії.

Емалеве покриття повинно витримувати випробування на ударну міцність – стійкість емалевого покриття до впливу ударного руйнівного навантаження. Величина роботи удару залежить від товщини вихідного металу. Визначається роботою удару у Дж.

Випробування на ударну міцність емалевого покриття проводять на плоских ділянках внутрішньої або зовнішньої поверхні посуду дією вільно падаючого з певної висоти ударника масою 0,2 кг із сферичною робочою поверхнею діаметром 25,4 мм на установках за ДСТУ 3276.

На випробовуваній поверхні не повинно бути відколів емалі. Дозволяється утворення вм'ятини на випробувальній ділянці та тріщин на емалевому покритті протилежного боку виробу.

Арматура (ручки) повинна витримувати статичне навантаження, що дорівнює подвоєній, а для баків – полуторній масі води, яка міститься у виробі, без залишкової деформації, ослаблення кріплення комбінованих ручок до арматури та пошкоджень емалевого покриття у місці з’єднання арматури (ручок) та корпусу.

Міцність кріплення арматури (ручок) перевіряють таким чином: виріб закріплюють чи підвішують за дужку чи за ручки і до виробу прикладають протягом 5 хв статичне навантаження, яке перевищує масу води відповідно до номінальної місткості у два (півтора) рази.

Теплостійкість пластмасових деталей ручок посуду для теплового оброблення харчових продуктів повинна бути не менше ніж 125 0С. Випробування проводять, встановлюючи виріб у попередньо нагріту до температури (125 ± 10) °С сушильну шафу та витримують його в ній протягом 1 год. На поверхні ручок після випробувань не повинно бути тріщин, здутин, відколів, деформації та інших змін.

Сталевий емальований посуд повинен бути повністю покритим силікатною емаллю або іншими склоемалями за винятком кришок або ручок, виготовлених з інших матеріалів (нержавіючої сталі, скла, пластмас тощо). Рухомі ручки (дужки), виготовлені із сталі, схильної до корозії, за винятком торців дужок бідонів, відер, каструль, повинні бути покриті силікатною емаллю або мати захисне покриття згідно з ГОСТ 9.303 з відповідною якістю згідно з ГОСТ 9.501.

Дозволяється на зовнішню поверхню дна посуду для електроплит наносити лише ґрунтове покриття. Товщина ґрунтового покриття повинна бути не менше ніж 0,1 мм.

Якість захисного покриття ручок перевіряють згідно з ГОСТ 9.302.

Обідки, які захищають борти корпуса і кришок посуду, повинні бути вироблені з холоднокатаної блискучої стрічки з корозійностійкої сталі марок Ст 12Х18Н9, 08Х18Н10Т, 12Х18Н10, що мають дозвіл Міністерства охорони здоров'я України для контакту з харчовими продуктами.

Обідок повинен щільно прилягати до борту без відколів емалі. Щільність встановлення обідків на бортах корпусів та кришок перевіряють опробуванням за всім периметром. У цьому випадку обідок не повинен зміщуватись з місця встановлення.

Ергономічні показники

Кришки бідонів повинні утримуватись на посуді, коли його нахиляють до 45°, чайників і кавників – 75°. Утримання кришки на корпусі перевіряють, нахиляючи виріб на потрібний кут.

Зливне обладнання посуду повинно виключати підтікання рідини на корпус виробів, коли її виливають. Злив без підмочених місць перевіряють виливанням води з посуду, що наповнений не менше ніж на половину місткості. Виріб нахиляють таким чином, щоб вода виливалась неперервним струменем.

Зовнішня поверхня кришок із корозійностійкої сталі та алюмінію повинна бути полірованою. Поверхня обідків повинна бути без задирок, не дозволяються пологе зачищення та сліди абразивного зачищення. На пластмасових деталях ручок задирки повинні бути зачищені. Поверхня дерев’яних ручок повинна бути покрита меблевим лаком. Зовнішній вигляд лакофарбового покриття повинен відповідати сьомому класу згідно з ГОСТ 9.032. Дозволяється парафінування ручок.

Показник легкості обертання рухливих ручок характеризує здатність обертатися без затримки у напрямах, передбачених конструкцією виробу. Рухомі ручки (дужки) повинні вільно повертатися у місцях кріплення.

Показники безпеки (безпечності)

Емалеве покриття, яке контактує з харчовими продуктами, повинно мати дозвіл Міністерства охорони здоров'я України. Допустимий вміст токсичних речовин не повинен перевищувати у модельних середовищах: бору – 4 мг/дм3, хрому, нікелю, кобальту – 0,1 мг/дм3, фтору – 0,5 мг/дм3, цинк, свинець, мідь, миш’як – виявлятися не повинні. Їх вміст контролюють за методичними вказівками, затвердженими у встановленому порядку.

Допустима температура нагрівання поверхні ручок посуду – максимальна температура нагрівання поверхні ручок, при якій неможливий опік.

 

Естетичні показники

Досконалість виробничого виконання металевої поверхні, захисно-декоративного покриття, ручок, борта корпуса й кришки посуду характеризує чистоту виконання контурів, заокруглень і з’єднань окремих елементів виробу, ретельність нанесення декоративних і захисних покриттів, інформаційних знаків, раціональність і рекламну виразність, упаковку тощо. Недосконалість виробничого виконання проявляється через наявність дефектів зовнішнього вигляду, вимоги до яких встановлюється у нормативних документах, наприклад, ДСТУ 3276.

Увігнутість дна посуду не повинна перевищувати 1,5 %, посуду для теплового оброблення продуктів – 1,3 % від номінального діаметра корпусу, за винятком посуду з рельєфним формуванням дна. Увігнутість дна посуду для електроплит не повинна перевищувати 0,6 % від номінального діаметра корпусу.

Овальність корпусу посуду не повинна перевищувати 1,5 % величини діаметра.

Увігнутість дна посуду, овальність корпусу визначають індикаторними приладами годинникового типу, штангенциркулями та іншими приладами. Овальність корпусів посуду вимірюють по борту.

Зміщення арматури (ручок) від номінального розташування не повинно перевищувати: 3 мм – для посуду з діаметром до 200 мм включно; 4 мм – для посуду з діаметром більшим ніж 200 мм.

Зовнішній вигляд, якість збирання посуду, дефекти емалевого покриття і малюнка перевіряють візуально на відстані 300-400 мм за умови комбінованого освітлення світильниками, що мають скло розсіювання.

Показники естетичних властивостей, які оцінюються у балах, визначаються експертним методом.

 

2. Способи фальсифікації меблевих товарів.

Приблизно 40% імпортних меблів, що реалізуються в Росії, – це або підробки під вироби відомих закордонних виробників східноєвропейського або прибалтійського виробництва з відходів місцевих або російських лісоматеріалів, або низькосортна продукція із країн Євросоюзу. Підробки м'яких меблів, як запевняють фахівці, не тільки швидко розвалюються, але й можуть бути небезпечні для здоров'я. Відсоток вмісту хімічних компонентів, що негативно впливають на здоров'я, у такій продукції перевищує всі припустимі норми.

Попит на фальсифікат величезний. Основна причина – низька ціна. Виробники фальсифікату не несуть витрати на розробку дизайну, оренду торговельних приміщень, їхні витрати на рекламу мінімальний ("людина-бутерброд" з афішею в метро), вони не платять податків і закуповують нелегально найдешевшу сировину. Собівартість м'яких меблів виявляється вдвічі менше, ніж у легальних виробників.

М'які меблі, представлені на ринку, можна умовно поділити на класи за такими критеріями: якість, вартість, інформація про виробника.

1.              Справжні елітні та якісні меблі європейського виробництва. Такі меблі коштують дуже дорого, оскільки їх ціна включає вартість якісних сировинних матеріалів, витрати на європейську робочу силу, вартість транспортування і розмитнення в Україні. В Україні ціни на такі меблі можуть бути в кілька разів вище європейських. Її габарити найчастіше несумісні з розмірами стандартних вітчизняних квартир. Оскільки не кожен покупець може визначити виробника, у нечесних продавців виникає спокуса продавати китайські, турецькі або українські підробки європейських меблів

2.              М'які меблі китайського виробництва коштують небагато дешевше європейських меблів. З Китаю ввозять, в основному, шкіряні м'які меблі. Вони функціональні, мають високі естетичні властивості, але якість матеріалів, у тому числі фурнітури, низька, в результаті – низька довговічність меблів у цілому.

3.              М'які меблі від відомих українських виробників коштують дорого, хоч і на порядок дешевше елітних європейських меблів. За якістю вони можуть суттєво поступатися аналогічній продукції відомих закордонних виробників. Проте вартість меблів даного класу не має прямо пропорційної залежності від її якості і залежить від інвестицій виробника меблів у маркетинг і рекламу, від орендних ставок на торговельну площу.

4.              М'які меблі від невідомих українських виробників за невисокою ціною, розрахованою на середній клас покупців. Зниження вартості здійснюється не за рахунок поліпшення технологій, удосконалення виробничих процесів, зменшення числа посередників, а винятково за рахунок використання дешевих неякісних сировинних матеріалів і зниження якості готової продукції у цілому. Такі меблі продаються, в основному, на базарах. Часто єдиною інформацією про виробника є усна інформація типу "Боярка", "Хмельницький", "Бровари".

5.              М'які меблі від маловідомих українських виробників за відносно невисокою ціною і належної якості. Це продукція виробників з багаторічним досвідом роботи, напрацьованими традиціями, недорогою робочою силою.

Основна проблема м’яких меблів середнього та вище середнього цінового рівня – це невідповідність вартості меблів їх якості. 

Підроблені неякісні меблі з великою ймовірністю можуть бути небезпечні для здоров'я. Крім того, меблі низької якості з дешевих матеріалів характеризуються недостатньою довговічністю.

Способи фальсифікації м’яких меблів:

1.              Низька якість всіх матеріалів, збирання, пошиття. Деякі виробники заощаджують на всьому: несучі деталі повністю виконують з ДСП, ненесучі деталі – з ДВП, дерев'яні деталі – з невисушеної, необробленої, тонкої деревини, м’які елементи – з пінополіуретану мінімальної щільності. Економлять на з’єднувальних деталях (гвинтах, скобах).

2.              Низька якість всіх комплектуючих матеріалів, каркасу, збирання, пошиття, що приховані за оббивкою – дешевою підкладковою матерією. Якщо в дивана абсолютно всі деталі приховані за оббивкою, це або неякісний, або дуже якісний дорогий диван. Найслабша ланка як вітчизняних, так і китайських м'яких меблів – це фурнітура. Вона прихована, зовні мало чим відрізняється від якісної, а коштує у 2-5 разів дешевше якісної. Їхнє застосування дозволяє виробникам заощадити від 200 до 1000 гривень на кожній одиниці м’яких меблів.

3.              Низька якість оббивки м'яких меблів. Красива якісна оббивка служить, напевно, найпомітнішою відмінністю якісних м'яких меблів. Її, як правило, можна відрізнити за якістю самої тканини, так і за швами, які повинні бути прострочені дуже рівно. Для оббивки використовують як натуральні, так і штучні матеріали. Останнім часом є популярною оббивка з натуральної шкіри, але й вимоги до неї пред'являють дуже високі, приміром , шви, що з'єднують шкіряні шматочки повинні бути практично непомітні.

4.              Якісна дорога оббивка поєднанні з дешевими комплектуючими (дорогий диван з натуральної шкіри, у якого вже в магазині по швах протерлися нитки).

5.              Низька якість якогось одного з сировинних матеріалів (міцний дерев'яний каркас, але неякісний м’який заповнювач, красивий дизайн, але каркас виконаний із ДСП і т.д.).

6.              Непродумана конструкція м'яких меблів. Еталоном стилю у світі м'яких меблів вважається Італія. Новинки меблевого дизайну, що демонструються на міжнародних виставках, з деяким запізненням знаходять своє відображення у виробах українських виробників. Проблема полягає в тому, що українські виробники копіюють лише зовнішній вигляд, а конструкторські рішення внутрішньої будови залишаються без уваги. Для зменшення вартості меблів каркас роблять тоншим менш міцним; несучі конструкції виконують із ДСП замість масивного дерева або багатошарової фанери; система кріплення подушок для сидіння непродумана; розкладний механізм спального місця на 20-30 см менше ширини дивану тощо.

7.              Невисока якість збирання: непроклеєні з'єднання дерев'яного каркаса; цвяхи або скоби замість саморізів або гвинтів для з'єднання несучих дерев'яних конструкцій тощо.

8.              Відсутність інформації про використані матеріали та комплектуючі вироби. Маркування виробів не відповідає встановленим вимогам. На етикетці виробу обов'язково повинні бути вказані найменування виробника, дата виготовлення, нормативний документ, за вимогами якого виготовлено даний виріб, а також гарантійний термін експлуатації.

9.              Незаконне використання дизайнерських розробок відомих фірм. Дизайнерські моделі в змозі купувати тільки великі фабрики, які відраховують відсоток з кожного проданого виробу. Дизайнерські моделі зберігають авторську назву й ім'я дизайнера, що їх розробив. Вартість моделі пропорційна популярності дизайнера-розробника. Імена найбільших італійських дизайнерів меблів, таких як Маріо Мадзер, Клаудіо Салокки, Марко Занноні, Марчелло Кунео відомі в усім світі. Це люди, що формують тенденції й напрямки меблевої моди. Як правило, дизайнер не працює з однією якою-небудь фабрикою, а продає свої моделі найбільшим з них. Однак тут, як й в інших областях, пов'язаних з авторськими правами, досить часто зустрічається "піратство". Модель копіюється, вносяться невеликі конструктивні зміни, змінюється назва й тиражується, як власна розробка.

10.             Реалізація продукції під чужими брендами, тим самим наносячи непоправну шкоду репутації цих компаній.

11.             Випадок отруєння британських споживачів меблів: у ряді британських торговельних мереж реалізувалися фальсифіковані дивани китайського виробництва. Їх небезпека була пов’язана з тим, що вони містили пакетики диметилового фумарату – хімічного препарату для захисту меблів від цвілі і комах – головних ворогів шкіряних виробів у країнах Східної Азії з високою вологістю. Проте у значно більш сухих і теплих умовах Великобританії диметиловий фумарат починає випаровуватися, викликаючи опіки на шкірі людей. Власники торговельної мережі повідомили про готовність виплатити компенсацію від 1,2 до 9 тис. фунтів стерлінгів майже 2 тис. покупців, які купили у них небезпечні для здоров’я шкіряні дивани.

Контрабанда меблевих виробів. Митна вартість високоякісних меблів занижується комерсантами в 10 разів, а її розмитнення здійснюється за мінімальними розцінками. Так, згідно з документами митного оформлення були задекларовані недорогі меблі виробництва Туреччини, Польщі, Чехії та Словенії. Під час митного контролю було встановлено невідповідність задекларованого і реального товару. Фактично меблі виявилися ексклюзивною дорогою продукцією італійського виробництва.

 

Як відрізнити якісні меблі від підробки

Для виготовлення каркасу меблів повинні використовуватися тільки добре просушені пиломатеріали. Деякі виробники це ігнорують настільки, що промокає навіть тканина і наповнювач, що покривають каркас. Непросушений каркас буде сохнути у вас у квартирі, а диван, завдяки цьому, - скрипіти. Для виготовлення корпусу фальсифікованих меблів може використовуватися ДСП з підвищеним рівнем виділення формальдегіду. Допускається виготовлення окремих елементів з ДСП, але вони повинні бути покриті захисною фарбою, щоб не виділялися шкідливі для здоров'я людини формальдегідні смоли.

Підробка простого дерева під більш цінні породи (імітація): перський горіх з чорними або темно-бурими прожилками під палісандр за допомогою спиртового розчину аніліну; жовтувате кленове або платанове дерево під рожеве дерево за допомогою спиртового розчину кораліну, розеїну і анілінової бури; дуб зостарюють шляхом покриття розчином марганцевокислого калію; породи дерева білого кольору (здебільшого тополю або вербу) під кедр шляхом проварювання у водному розчині катеху та їдкого натру.

Як відрізнити справжні меблі з ротанга від підроблених: звернути увагу на оплітку, фактуру й структуру меблів. Довговічні меблі з ротангу отримують за умови дотримання технології обробки ротанга. Ротанг вигинають поступово при неухильному підвищенні температури обробки. Якщо був перевищений температурний поріг теплової обробки, то ротанг вкривається плямами і втрачає свою міцність. Занадто велика кількість фарби, якою покривають меблі ротангу, псує матеріал, забивається в нього й викликає появу тріщин. Найбільш якісним матеріалом для оплітки є шкіра-сириця, більш дешевим варіантом є кора ротанга, яка є досить недовговічною.

У підроблених меблів може бути недостатньо міцне кріплення деталей, що не витримуватиме встановлене навантаження, і під час експлуатації може травмувати споживача.

У масовому виробництві м’яких меблів широко використовуються синтетичні матеріали (поліуретан, синтепон, холлофайбер і т.п.). Крім того, можуть використовуватися натуральні матеріали: ватин (швидко звалюється), повсть, пух і перо, кокосова стружка – койра – дорогий матеріал, який використовується для виготовлення престижних меблів, часто підробляється, кінський волос (часто викликає алергію). Хорошим варіантом є поєднання різних видів наповнювачів, які розміщуються у меблях шарами. Якісні м'які меблі наповнені формованим пінополіуретаном, синтепухом й оббивним синтепоном. Диванні подушки, набиті синтепоновою або поролоновою крихтою, дуже швидко втрачають форму. Кращим варіантом вважається використання цільного пінополіуретанового блоку. Виробники підроблених м'яких меблів як наповнювач використовують пінополіуретан недостатньої щільності, який, до того ж, іноді використовується "повторно", після того як він був промочений і неповністю просушений. У такому випадку м’які елементи меблів матимуть недостатню пружність і високу залишкову деформацію.

Популярний сьогодні наповнювач для м'яких меблів і спальних речей холлофайбер (в перекладі означає "пустотіле волокно") дешевше, ніж пінополіуретан і разом з тим не поступається йому за еластичністю. Волокна, з яких складається холлофайбер, пружні, тому м’які елементи меблів з цим наповнювачем є формостійкими (легко відновлюють свою форму). Наповнювач має високі теплозахисні властивості, не поглинає вологу і сторонні запахи, є гіпоалергенним, нетоксичним. Холлофайбер знаходиться усередині виробу, тому споживач не має можливості його бачити. Даний матеріал активно підробляється. Підробки значно поступаються за якістю оригіналу. Вони втрачають такі основні властивості матеріалу холлофайбер, як формостійкість, гіпоалергенність, нетоксичність, суттєво знижується теплостійкість. Підробки відрізняються також за зовнішнім виглядом волокон, кольором і запахом (під час їх виробництва використаються масла, які надають запах).

Дивани на пружинах є найбільш надійним варіантом. Пружини в якісних м'яких меблях виготовлені з відповідного сплаву, двоконусні, мають різний діаметр, не дотикаються один до одного і рухаються безшумно. У фальсифікованих меблях пружинні блоки видають характерне поскрипування вже при покупці.

Оббивка повинна бути акуратно простроченою, без "напусків", шов не повинен бути "битим" (більші, неакуратні отвори від голки) Шви повинні бути міцними, оброблені якісними нитками. Низьку якість оббивки легко визначити за нерівними швами і неміцними нитками. Побоюючись підробок, багато виробників свідомо роблять складні, фігурні шви, які не можуть бути відтворені "піратами". Складний, акуратний шов – ознака високої якості. Меблі, що прошиті подвійним швом, коштують дорожче.

Провідні виробники оббивають закриті частини меблів тією же оббивною тканиною, що й незакриті частини.

Шкіра для оббивки меблів потрібна високоякісна, це гарантія їх довговічності. На погано вичиненій шкірі через декілька років експлуатації з'являються тріщини й потертості. Для пошиття меблів використовується шкіра великої рогатої худоби. Шкіра розрізається уздовж на чотири частини. Верхній шар шкіри – це 1 категорія (у різних італійських виробників є своя класифікація категорій шкіри), яка є найякіснішою і, відповідно, найдорожчою. Її можна умовно охарактеризувати, як "товста" і м'яка, вона має природний малюнок. Завдяки порам у верхньому шарі шкіра краще "дихає", вона більш міцна й еластична. 2 категорія – шкіра тонка й м'яка, має штучний малюнок. 3 категорія – тонка й тверда. 4 категорія (кроста) – це внутрішня частина шкіри, що прилягає до жирового шару, тверда, товста, ламка. В якісних меблях кроста не використовується. Кросту можна відрізнити на дотик: вона дуже тверда, після деформації залишаються характерні згини. Згодом вона тріскається й ламається на згинах. Верхній шар шкіри гірше усмоктує барвники, відповідно, згодом, фарба витирається. Меблі з такої шкіри дуже недовговічні. Різниця вартості шкіри 1-ї і 2-ї категорії становить 7-20%. Між 2-ю і 3-ю – 30-40%.

Важливо також, з якої категорії шкіри зроблені бічні й задні частини меблів. Для дорогих меблів, як правило, використовують одну категорію шкіри як для закритих, так і відкритих частин меблів.

Вибираючи меблі, зверніть увагу на кількість, зразків шкіри які пропонують. У гарної фабрики їх більше 30-ти.

Штучна шкіра у виробництві побутових меблів використовується рідко.

Розкладний механізм – один з найважливіших елементів у меблях, що трансформуються, наприклад, диван-ліжко. Він буває трьох видів: книжка, розкладачка і висувний. „Книжка” нині практично не застосовується, тому що якісні механізми для неї вже майже не випускаються.

Найкращим матеріалом для розкладачки є пружні пластини зі шпону, які бажано розташовувати поперек спального місця. На другому місці – ремінні опори, на третьому - металева сітка.

Якщо у меблях використовується висувний механізм, слід звернути увагу на матеріал, з яких виготовлені ящики для білизни: краще якщо використано фанеру, а не оргаліт або ДСП. Слабкою ланкою висувних ящиків є роликовий механізм.

Перед покупкою дивана необхідно переконатися, що розкладний механізм працює добре, при цьому будь-які звуки, які свідчать про тертя окремих елементів розкладного механізму, недопустимі (єдиний допустимий звук для механізму трансформації - це щелчок у тому випадку, якщо це обумовлено характеристикою даного механізму).

Імпортні дивани не розраховані для використання їх як ліжка.

 

На ринку досить велика пропозиція шаф-купе різних виробників. Однією з основних їх відмінностей є розсувна система, яка застосовується для виготовлення розсувних дверей шафи-купе.

Сталеві профілі виготовляють з високоякісної сталі, що пройшла кілька етапів попередньої обробки. Якість такого профілю для сталевих систем залежить від товщини сталевого прокату, кількості шарів попереднього покриття й остаточної обробки. На профілі наносять три шари попереднього покриття, а потім ще здійснюють двосторонню гальванізацію, що повністю виключає можливість появи іржі й робить їх більш еластичними. Далі профілі покривають лаком для надання їм особливого естетичного вигляду, воно може бути також основою для подальшого покриття фарбою або плівкою.

Для алюмінієвих систем параметрами якості є конструкційна твердість профілю, що визначається як його геометрією, товщиною стінки, так і маркою сплаву алюмінію. Дуже часто виробники профілів економлять алюміній в профілях шляхом потоншання стінок профілю і мінімізації так званих твердих контурів, які підвищують характеристики на крутіння й вигин (тобто якщо в профілі повинна бути внутрішня перемичка, то її не роблять. Якщо товщина стінки повинна бути мінімум 1,2 мм її роблять 0,8-1 мм – довговічність дверей, зроблених з такого профілю, різко знижується: через нетривалий час різьблення перестають належним чином утримувати сполучні гвинти, вони розхитуються і випадають, що спричиняє інші дефекти шафи-купе.

Найбільш відомими виробниками розсувних систем є Raumplus й Komandor. Довговічність шаф-купе, виготовлених з використанням комплектуючих Komandor і Raumplus – мінімум 20 років. Інші – менш відомі, тому їх продукцію підробляють рідше.

Існують аналоги і підробки.

Аналоги – розсувні системи менш відомих виробників, "дуже схожі" на продукцію відомих брендів. На ринку присутня велика кількість аналогів популярної системи Raumplus 751 китайського, турецького і вітчизняного виробництва. Всі вони мають незначні відмінності за конфігурацією профілів і кольором. Багато з них не поступаються "оригіналам" за якістю, але мають нижчу ціну. Фірми, що виготовляють аналоги, постійно вдосконалюють якість покриття, ролики, пропонують альтернативні, які постійно вдосконаляться. Довговічність шафи-купе, виготовленої з використанням аналогів – мінімум 10 років. Якісними аналогами вважаються розсувні системи Arіsto (Китай), Classіk і Classіk Wood (Росія).

Підробки – шафи-купе, виготовлені з розсувних систем китайського, турецького або вітчизняного виробництва, схожих на оригінальні, які намагаються видати за продукцію відомих брендів. Підробка імітує тільки зовнішній вигляд оригінального виробу, причому покриття підробки низької якості й розраховано на 1-2 роки експлуатації, а застосовувані ролики, як правило, низької якості.

Як відрізнити оригінальний Raumplus і Komandor:

1. На роликах повинне бути маркування: клеймо з назвою виробника, нанесене штампуванням. Доцільно перевіряти це маркування двічі: під час замовлення шафи в магазині і під час монтажу на квартирі.

2. Також варто звертати увагу на колірну гаму, і характерні риси елементів. Даний спосіб підходить для людини, що добре розбирається в розсувних системах і практично марний для звичайного покупця, тому що відмінність профілів може бути дуже незначню.

Основною особливістю Komandor є безшумність і плавність ходу дверей. Крім того, нижній ролик має засувки, які не дозволять дверям зійти з нижньої напрямної. А верхній стопор забезпечує плавне безшумне відкривання дверей.

Raumplus незначно поступається за плавністю і безшумністю ходу дверей, але виграє за показником максимального розміру дверей, завдяки міцній конструкції. Raumplus має класичний нижній стопор.

В обох системах використається анодоване покриття, а всі здоблення „під дерево” отримують за допомогою ПВХ-плівки.

3. Упакування: до споживача двері у зібраному вигляді обов'язково повинні надходити запакованими, оскільки під час транспортування без упакування на них можуть з'явитися подряпини й потертості які відразу не помітні, а потім заполірувати їх практично неможливо. Кожен профіль покривається спеціальною захисною плівкою, що наноситься на виріб у момент його виробництва й знімається тільки під час монтажу шафи-купе. Якщо ж така плівка відсутня, то це підробка.

 

На українському ринку меблів почастішали випадки підробки офісних меблів відомих виробників. Найбільш часто підробляють крісла для керівників і корпусні меблі у цінових сегментах "низький" і "середній плюс".

Основними відмінностями продукції компанії АМФ від підробленої є:

1.              Логотип і координати фірми AMF на упаковці.

2.              Наявність фірмового пакувального листа, що також відображає координати компанії AMF і контакти дистрибуції.

3.              Вшивка з тканини (шильд) розміром 15х30 мм з логотипом AMF й адреса сайту компанії, що розміщується на кріслах у районі підлокітника.

4.              Наявність у продавця сертифіката відповідності на продукцію або технічних умов.

 

Основними відмінностями матраців ТМ "АКАНТ" від підробок є наявність чотирьох ступенів захисту:

1.              На всіх без винятку стьобаних полотнах матраців (на жакардовій тканині) нанесений логотип "АКАНТ";

2.              На кожному матраці й всіх його складових прикріплена наклейка, на якій вказані штрих-код, найменування товару або матеріалу, дата виготовлення, розміри.

3.              Кожен матрац має технічний паспорт і гарантійний талон із круглою мокрою печаткою підприємства.

4.              У кожен матрац на куті вшита шовкова стрічка з логотипом "АКАНТ – Ідеальна формула сну", що є зареєстрованим товарним знаком.

Продукція, що не має зазначених ступенів захисту, не належить ТМ "АКАНТ" і не була зроблена на заводі ТОВ "Фірма АКАНТ+ДО" у м. Черкаси.

 

Останнім часом в Українську асоціацію мебельників (УАМ) стали звертатися великі компанії-виробники меблів зі скаргами на появу в продажу підроблених меблів. Мається на увазі не тільки продукція, виготовлена нелегальними підприємствами, а також і ті вироби, які легальні меблеві підприємства копіюють один у одного, деякі з конкурентів просто копіюють прайси, змінюючи в них тільки назву фірми.

УАМ оголосила війну підробкам. Для цього розробляється проект знака аналогічного колишньому "Знаку якості". Таким знаком у майбутньому може маркіруватися меблі, що відповідають прийнятим у галузі стандартам. Магазини, що не торгують контрафактною продукцією й підробками, будуть оголошені "територією якості". Це, безсумнівно, допоможе покупцеві більш легко орієнтуватися у величезному асортименті меблів, представлених сьогодні на українському ринку.

Фахівці запевняють, що ризик купити підробку мінімальний у фірмових магазинах і меблевих салонах, але й там варто попросити продавця надати висновок санітарно-гігієнічної експертизи, інформацію про виробника. Виробник зобов'язаний надати продавцю санітарно-гігієнічний висновок на кожен вид виробу. Без цього документа ніхто не має права приймати меблі на реалізацію. Не рекомендується купувати меблі в невеликих магазинах, і на вулиці, вибираючи меблі за фотографіями.

Є необхідність розробити правила прийому меблів на продаж у роздрібну мережу. На сьогоднішній день в Україні функціонують загальні правила торгівлі, затверджені Кабінетом Міністрів, але мебельники хочуть доповнити їх пунктами стосовно своєї продукції й контролювати їхнє дотримання.

Існують різні способи захисту прав інтелектуальної власності, зокрема на результати художнього конструювання – патентування розроблених виробів як промислових зразків. Проте для цього виріб повинен відповідати критерію новизни.

Для мебельників більш прийнятний інший варіант – сертифікація продукції при впровадженні її в серійне виробництво. На сьогодні в Україні меблі не підлягають обов’язковій сертифікації. Тому підприємства, які сертифікують свою меблеву продукцію мають на меті підвищення її конкурентоспроможності, підвищення іміджу підприємства. (Для довідки: в Росії меблі підлягають обов’язковій сертифікації і від 10 до 25% продукції, яка надходить на сертифікацію, не отримує сертифікат відповідності)

Для одержання сертифіката відповідності проходить перевірку не тільки готова продукція, також перевіряється і стан виробництва. Сертифікат відповідності видається на конкретний виріб, як правило, строком на два роки, однак потім його можна продовжувати за спрощеною схемою.

Незважаючи на те, що практика одержання виробниками сертифікатів відповідності відома (їх видають обласні управління Держстандарту, а також єдиний спеціалізований орган сертифікації меблів – державний інститут "Укргипромебель"), не так багато виробників меблів сертифікують свою продукцію, серед київських підприємств – це такі компанії, як "Экми-Мебель", Р.К.С., "Венето", "Берест", "Мойдодир" і "Промінь".

 

Особливості фальсифікації антикварних меблів. Попит на старовинні меблі постійно зростає і тому підробки мають попит. При розрізненні „оригінал-підробка” (це предмет мистецтвознавчої експертизи) приймається до уваги встановлення стилю, місця і часу виробництва, а також належність його тому чи іншому автору. Крім того, необхідно враховувати матеріали, з яких виготовлені меблі, особливості конструкції, форму, характер декору, техніку виконання, основні способи виробництва та художньої обробки деревини. Перераховані чинники пов’язані між собою і це слід враховувати. Не правильно робити висновок базуючись лише на одному чиннику, одній ознаці. Як правило, визначення підробки починається з виявлення стилістичних ознак пам’ятника. Необхідно враховувати, з одного боку, що вмілий фальсифікатор у своїй роботі базується на найбільш характерних особливостях стилю, а з іншого – все, що не вкладається у звичну схему, обов’язково свідчить про фальсифікацію. При візуальному огляді може бути виявлена штучність, бажання імітувати манеру першотвору. Імітацію різьбленого декоративного малюнка можна помітити при порівнянні двох різних елементів. При стилістичному аналізі ознакою фальсифікації може бути і випадок „групових підробок”, що полягає у тому, що виявляється ціла група речей, здавалося б, різного походження, проте проглядається рука одного майстра.

 

 

                 ЯКІСНІ МЕБЛІ ПІДРОБКА

Наповнювач Еластичний і формований пінополіуретан, що не губить форму, синтепух й оббивний синтепон         Поролон і дешеві наповнювачі, легко просідають

Пружинні блоки                   Двоконусні пружини, витки різного діаметра вільно рухаються, не стикаючись       Всі пружини із дроту низької якості, що може поскрипувати вже при покупці

Пошиття оббивки                 Міцні нитки, рівні шви           Прості дешеві нитки, шов нерівний і неміцний

 

ТЕМА 3. СПОСОБИ ФАЛЬСИФІКАЦІЇ БУДІВЕЛЬНИХ ТОВАРІВ

 

План

1.              Способи фальсифікації в’яжучих матеріалів.

2.              Способи фальсифікації будівельних матеріалів для стін і перегородок.

3.              Способи фальсифікації будівельних оздоблюваних матеріалів.

 

 Література:

Основна: 1.

Додаткова: 9.

 

1. Способи фальсифікації в’яжучих матеріалів.

Вітчизняний ринок будівельних матеріалів заповнений неякісною продукцією. Найчастіше підробляють такі матеріали як цемент, пісок, щебінь. Подібні матеріали можуть бути зовсім ідентичними за своїм зовнішнім виглядом і при цьому мати різну якість. Внаслідок цього практично неможливо без спеціальних лабораторних досліджень оцінити їх якість. А речовини, які реалізуються на вагу або об’єм, становлять переважну більшість будматеріалів.

В останні роки зростає ціна на якісний цемент. І багато хто хоче придбати цемент якнайдешевше. Даною ситуацією користуються ті, хто виготовляє фальсифікований цемент.

Низькоякісні цемент, шпаклівки, штукатурки, суміші для затирання швів та інші матеріали продаються як в стаціонарній роздрібній торговельній мережі, так і на будівельних ринках. За підсумками різних перевірок, проведених у 2008 році, близько 70% цементу і сухих сумішей не відповідають вимогам чинних нормативних документів.

Досить часто, за даними управління боротьби з правопорушеннями, фіксуються підробки розфасованого цементу. Підробляють лише найвідоміші, «розкручені» торгові марки і товари. Контрафактний цемент, який видають за продукцію відомих марок, зустрічається у продажу по всій Україні. Багато підробок фіксується у Криму, Одеській та Херсонській областях, а також на Західній України. Є інформація, що від 10 до 50% українського цементу – підробка. Найчастіше підробляють портландцемент.

Під виглядом цементу певної марки чи дорогої суміші для опоряджувальних робіт продається товар меншої ваги, з неякісними інгредієнтами або з простроченим терміном реалізації. У гонитві за скороченням витрат і більш низькими відпускними цінами окремі виробники використовують більш дешеві добавки, порушуючи технологію виробництва. Є випадки, коли в упакування, крім цементу, насипають борошно, яке непридатне для використання за призначенням, порошки, виробничий пил і т.д.

Технологія у фальсифікаторів дуже проста: якісний цемент розбавляється пилом, золою, піском і упаковується в пачки, схожі на стандартні. Відмітною ознакою підробки є її порівняно невисока ціна, а при уважному огляді можна виявити, що упаковка має відмінності від оригінальної. Але буває, що за фальсифікат продавці продають за ціною оригінальної продукції. Всі спроби великих виробників цементу перемогти нечесних конкурентів поки бажаного результату не дають.

Деякі продавці цементу вказують на мішках одночасно 2 марки цементу – низьку марку ШПЦ-300 (де шлаку 80%) і більш високу для відповідальних цементів ПЦ-ІІ/Б-Ш-400 (шлак – 28%). Цінова різниця між двома цими марками становить у виробника 3-6%. З'явилися упаковки з цементом, на яких використані офіційні кольори і логотип відомого виробника, в яких під виглядом цементу ПЦ П/Б-400 продавався ШПЦ ІІІ/А-400, мішки важили 42-45 кг, тоді як на них була зазначена вага 50 кг. Виявлені факти, що справжнього цементу в упаковці з фальсифікатом може бути 20%, а решта – пил, зола, пісок.

Виробники звинувачують приватних фасувальників: що вони купують у них неупакований цемент, а потім і недосипають по 2-3 кілограми в кожний мішок (іноді різниця складала 15% від маси, зазначеної на упаковці), і домішують туди золу або відходи ТЕЦ. А іноді хитрують і з маркуванням: цемент низької якості продають як більш якісний, причому часто без документів. Найбільше фальсифікату виявляють на ринках або в дрібних магазинах. Втім, як свідчать результати експертиз, виробники, які самі продають упакований цемент, теж не завжди дотримуються якості, вказаної на упаковці. Є й незначні невідповідності: маркування на упаковці не завжди відповідає вимогам, встановленим нормативними документами.

Найбільше фальсифікату виявляють на ринках або в дрібних магазинах. У гонитві за дешевим товаром українські споживачі часто купують цемент з рук, нехтуючи організованою торгівлею. Якість же такого товару виявляється дуже низькою, а недоважування на 25 кілограмовому мішку досягають 5 кг. Держоргани, у свою чергу, через недостатнє фінансування та специфіку законодавства, не можуть у достатній мірі стежити за дотриманням якості товару на даному ринку.

Втім, як свідчать результати експертиз, виробники, які самі продають цемент, теж не завжди підтримують якість, вказану на упаковці. Інформація, яка повинна бути на упаковці:

1.              Марка цементу (повна назва).

2.              Склад.

3.              Назва та адреса виробника.

4.              ДСТУ.

5.              Дата виготовлення та умови зберігання

6.              Вага.

Обов'язкові документи або їх копії на цемент:

1.              Сертифікат відповідності.

2.              Документ, що засвідчує якість.

3.              Сертифікат радіологічного контролю.

Результати перевірок показали: велика частина відібраного товару не відповідала нормативним документам за маркуванням, вагою, якістю і наявністю необхідних супровідних документів, що підтверджують якість цементу. При цьому практично весь фальсифікований цемент продавався саме на стихійних ринках, у точках неорганізованої торгівлі.

Так, при перевірці мішка 25 кг цементу, купленого на столичному ринку "Юність", було виявлене недоважування 3 кг, а реалізатор відмовився пред'явити будь-які супровідні документи на товар. Крім того, на даному ринку продавався цемент без зазначення його повної марки, без назви виробника, а також не були вказані такі обов'язкові при маркуванні речі, як ДСТУ, дата, термін виробництва та умови зберігання (цемент в крафтмішках втрачає за кожен місяць зберігання близько 5% міцності (в гідрофобного портландцементу - 1-2%. При покупці насипного цементу треба поглянути, чи не грудкуватий цемент. Хороший (свіжий) цемент не має грудочок, і якщо взяти його в жменю і стиснути, то він потече з кулака).

Навіть якщо придбаний цемент утворить хороший (на перший погляд) розчин і прекрасно зчіплюється з іншими будівельними матеріалами (цегла, арматура) він обов'язково виявить свою "неповноцінність" через певний час або при значних змінах умов навколишнього середовища (різкі температурні перепади, підвищена вологість). Підробка значно більш нестійка до процесів выщелачивания, при несприятливих умовах навколишнього середовища починаються інтенсивні процеси руйнування, і бетон згодом може перетворитися у звичайний пісок. Якщо вода (гірше – водні розчини кислот і солей) будуть фільтруватися (просочуватися) через бетон з підробленого портландцементу, то починається його послідовне й необоротне руйнування –корозія цементного каменю. Бували навіть ситуації, коли після використання певних сортів фальшивого портландцементу розчин практично не твердів.

Все частіше зустрічаються підробки сухих будівельних сумішей, клейові суміш для укладання керамічної плитки і ґрунтовки.

Способи фальсифікації:

1.              Суміш відомої торгової марки фабричної фасування розкладають у менші пакети, які виглядають як фірмові. Підроблена упаковка може виглядати як фірмова, для цього, наприклад, на мішок приклеюють роздруковану на принтері копію етикетки. Але, крім того, що споживач переплачує, інших порушень якості суміші в такій підробці немає.

2.              Другий варіант: дешеві будівельні суміші маловідомих виробників пересипають у "фірмову" упаковку. Або акуратно знімають верхній шар паперу багатошарового мішка й наклеюють зверху роздруковану на лазерному принтері копію упаковки. Природно, у цьому випадку якість опоряджувальних робіт може постраждати досить серйозно.

3.              Найгірший варіант – у «фірмових» мішках продають суміші загадкового походження невідомої рецептури.

Фальсифіковані СБС мають низькі споживні властивості, зокрема в’язкість розчину, тому під час використання або моментально висихає, кам'яніє, або висихає занадто довго. Під час експлуатації – тріскається, обсипається, береться "лускою". Споживні властивості СБС також суттєво знижуються за умови неправильного зберігання: під відкритим небом, при високій вологості.

При нинішньому розвитку технології й техніки визначити підробку неспеціалістові стає усе складніше. До недавнього часу основними ознаками для визначення автентичності товару служили якість упаковки та ціна. Але фальсифікатори успішно ліквідували обидва індикатори. В останні роки якість упаковки фальсифікованої продукції була досить високою. У результаті пересічний споживач не в змозі відрізнити її від оригінальної за зовнішнім виглядом. Сьогодні ціновий розрив між оригінальною та контрафактною продукцією значно скоротився або повністю ліквідований.

Збитки від фальсифікації продукції – це не тільки упущена вигода. Це ще й удар по репутації компанії. Якщо інформація про велику кількість підробок пошириться серед покупців, це може привести до зниження продажів і втрати довіри до бренду. Саме тому компанії-виробники не зацікавлені у розголошенні відомостей про фальсифікації їхньої продукції.

Боротися з контрафактною продукцією виробники поки змушені винятково власними силами. Компанії вводять захисні елементи на упакуванні. Якщо виробник "Евроцемента" радить дивитися на фасування та якість упакування, то фірми "Кнауф" й "Юнис" впровадили голограми й спеціальне маркування, щоб упаковку підробленого товару складніше було замінити на фірмову. Упакування – це потужний козир у боротьбі з підробками. Безумовно, яскрава упаковка і голограма – це хороший захист, адже досить уважно розглянути упаковку, щоб відрізнити справжній товар від грубої підробки. Однак самі виробники вважають, що голограму теж можна підробити, адже не всі розбираються в її тонкощах. Багато виробників будівельних матеріалів приділяють особливу увагу каналам поширення продукції, деякі видають торговим представникам фірмові свідоцтва (сертифікати) заводу, якими гарантують відповідність продукції стандартам та вимогам виробника.

Фірмові пакети для сухих будівельних сумішей виготовляються з багатошарового паперу, написи на них чіткі й яскраві, використовуються фірмові кольори виробника. У деяких виробників пакети виконані з тисненого паперу (з малюнком). Така упаковка коштує дорожче, підробляти її складніше, а зберігати зручніше (пакети не ковзають). Також можливий варіант нанесення на впакування спеціальних захисних елементів – теплограм (змінюють колір при дотику: фірма „Кнауф” на мішки з СБС наносить термоголограми, на яких фіолетовий напис, якщо добре потерти пальцем, стане блакитного кольору), голограм (не найкращий спосіб захисту, тому що їх уже навчилися підробляти), етикеток. Одне з нововведень – захисна зіп-стрічка (червона відривна стрічка на упаковці, яка забезпечує зручність її відкривання, а також дає високий ступінь захисту від підробок, тому що встаткування для виготовлення такої стрічки коштує дуже дорого, і підробка стає невигідною). Іноді на мішках ставлять час виготовлення й розфасовки продукції аж до секунди (фірма „Кнауф”), таким чином, на кожній упаковці надрукована різниця у дві-три секунди, тому дата й час виробництва не можуть бути однаковими навіть у межах однієї партії товару. У цьому випадку на різних пакетах не може бути однакове маркування.

Рекомендації щодо вибору цементу:

1. Справжня продукція завжди супроводжується відповідними документами, що підтверджують її надійність і марку - це, насамперед, паспорт якості й спеціальний висновок про фізико-хімічні властивості цементу. Підпільній організації дуже складно "дістати" подібні документи.

2. Великі забудовники, співробітничають, як правило, з відомими й перевіреними виробниками, тому підробки звичайно випускаються в незначних кількостях.

3. Цемент завжди можна віддати на експертизу в спеціальну лабораторію (це має сенс, якщо ви вирішили придбати досить великий обсяг цементу за невисоку ціну, але при цьому виникли сумніви із приводу якості продукції й відповідності марки цементу).

4. Уважно читайте реквізити на упаковці. На підробці, найчастіше, навіть немає інформації про виробника. Якщо зазначено дату й час виробництва, то вони не можуть бути однаковими на усіх упаковках навіть у межах однієї партії товару.

5. Зверніть увагу на вагу мішка, на заводі цемент фасується рівними партіями, і вага мішків не може розрізнятися більш ніж на 1 кг. У той час як підроблена продукція буває набагато легше ніж передбачено, оскільки фасується, звичайно вручну.

6. Підробка, найчастіше, зустрічається на будівельних ринках, тому доцільніше закуповувати цемент безпосередньо у виробників або в перевірених і надійних постачальників, що практично гарантує справжність товару і його якість.

 

3. Способи фальсифікації будівельних матеріалів для стін і перегородок.

Підробляють в основному товари масового попиту, які не вимагають складного виробництва, дорогого й високотехнологічного обладнання. Вважається, наприклад, що підробляти цеглу або бетонні блоки нерентабельно. Але зустрічаються підробки і цих матеріалів.

Способи підробки цегли:

-                неякісна (забракована) продукція вітчизняних підприємств (цегла з тріщинами, відколами й слідами перевитрати), що намагаються продати під іншою товарною маркою;

-                обман покупця щодо країни походження імпортного товару, наприклад, під виглядом фінської цегли продають цеглу із Прибалтики.

Якісну цеглу від фальсифікату можуть відрізнити тільки фахівці. Про якість цегли свідчить спосіб його впакування. Якщо він поставляється в гарної палете, жорстко обтягнуть поли

"Народні методи" перевірки: цеглу кидають на землю з невеликої висоти, якщо вона розбивається, то товар неякісний.

На сьогоднішній день, в умовах сильної конкуренції, на ринку будівельних матеріалів пропонуються фальсифіковані піно- та газобетонні блоки. Недосвідчений покупець не може відрізнити якісний товар від підробки. У підсумку, зривається будівництво, матеріал кришиться й не піддається обробці.

Фальсифікації комірчастих бетонних блоків:

-                пропозиція продукції, яка не відповідає вимогам нормативних документів (порушення геометричних розмірів, неоднорідний розподіл пор, перевищення ваги, брудно-сірий колір – можна помітити неозброєним поглядом. Але є й відхилення, які можна розпізнати тільки при проведенні лабораторних випробувань, що більш надійно, але менш доступний для пересічних покупців);

-                пропозиція продукції з підробленими документами, у тому числі, які підтверджують якість (при видачі газобетону зі складу необхідно перевіряти паспорт якості: номер партії на масиві блоків й у самому паспорті якості повинні збігатися. Якщо вони не співпадають, це означає, за одним паспортом якості реалізують продукцію з різних партій, що не допускається. У цьому випадку ймовірність придбати недоброякісний товар за підробленими документами близька до 100%);

-                обман покупців шляхом пропозиції використати для зведення зовнішніх стін газобетонні блоки, придатні лише для кладки внутрішніх перегородок (якщо в документах на газобетонні блоки в графі "призначення виробів" зазначено "для несучих і самонесучих елементів у зовнішніх і внутрішніх стінах будинків і споруд", а в графі "морозостійкість" - "F15", то продукція є фальсифікованою, оскільки відповідно до ГОСТ 31360-2007 для виробів, призначених для використання в зовнішніх стінах, значення морозостійкості повинне бути не менш F25. Використання блоків з морозостійкістю F15 для кладки зовнішніх стін значно скорочу термін служби зовнішньої стіни в цілому);

-                пропозиція продукції під чужим брендом (запобігти цьому може метод пакетування готової продукції. Так, „Стоунлайт” (Бровари), „Аэрок” (Обухів і Березань), і ЮДК (Дніпропетровськ) здійснює випуск і поставки своєї продукції акуратно покладеної на піддони заводським автоматичним укладанням і з обов'язковим закриттям з усіх боків спеціальною, термоусадочною плівкою, з логотипами виробника, що повністю виключає підробку. Такі виробники газобетонних блоків як „Купянск”, ХСМ та ін. здійснюють відвантаження своєї продукції навалом, що безсумнівно приводить до обманів покупців різними несумлінними посередниками).

Рекомендації щодо вибору комірчастих бетонних блоків:

1.              Ознайомитися з вимогами нормативних документи на ці вироби (ГОСТ, ДСТУ, СНиП, ТУ й т.д.).

2.              Ознайомитися з асортиментом та особливостями упаковки продукції основних виробників (наприклад, газобетон „паз-гребінь” сьогодні виробляють тільки „Стоунлайт” (Бровари), „Аэрок” (Обухів і Березань), і ЮДК (Дніпропетровськ). Блоки з системою „паз-гребінь” були створені для того, щоб виключити містки холоду між блоками: якщо здійснювати кладку газобетонних блоків не на цемент, а на спеціальну клеючу суміш, то містки холоду будуть відсутні).

3.              Перевіряти документи, що засвідчують якість продукції.

4.              Не варто купувати матеріали сумнівної якості або за підозріло низькою ціною.

Фальсифікації гіпсоволокнистих листів:

-                пропозиція продукції під чужим брендом (часто підробляють продукцію торгової марки „Кнауф”);

-                пропозиція під виглядом продукції, призначеної для перегородок житлових приміщень, технічних ГВЛ, які використовують для нежитлових приміщень (технічні ГВЛ набагато дешевші, тому що гіпс із домішками, відрізняються тільки маркуванням).

-                пропозиція продукції, яка не відповідає вимогам нормативних документів (знижена міцність, твердість, водостійкість, порушення геометричних розмірів);

При покупці гіпсокартону бажано запитувати документи, у яких повинне вказуватися, що даний товар призначений для монтажу в житлових приміщеннях і не є технічним.

 

4. Способи фальсифікації будівельних оздоблюваних матеріалів.

Фальсифікації керамічної плитки:

1.              Якісна фальсифікація шляхом підміни основних матеріалів дешевшими з більш низькими споживними властивостями, які знижують міцність, термічну та хімічну стійкість плиток. Невідповідність геометричних параметрів, наприклад, кривизна лінійних розмірів, викривлені зрізи ускладнюють процес укладання плитки, виникають деякі нерівності на поверхні підлоги або стіни, між плитками з'являються більші щілини. Часто можна зустріти плитку з неправильно нанесеним малюнком. Якість готової продукції може також знизитися у випадку зберігання в умовах, які не відповідають вимогам нормативних документів, особливо це стосується керамічної плитки для внутрішнього облицювання: керамічна плитки, яка реалізується на ринках складується в неопалювальних приміщеннях з підвищеною вогкістю і зберігається тривалий час – це призводить до її руйнування. Подібні умови здатні можуть витримати лише матеріали, які призначені для зовнішнього облицювання.

2.              Інформаційна фальсифікація являє собою обман споживача за допомогою недостовірної або свідомо помилкової інформації про товар, фірму-виробника: так плитка китайського виробництва може реалізуватися як продукція, вироблена в Іспанії. Висока ймовірність такої фальсифікації у випадку придбання плитки на ринках.

3.              Вартісна фальсифікація являє собою обман споживача за допомогою завищених цін. Така фальсифікація супроводжується інформаційною і якісною фальсифікацією.

4.              При кількісній фальсифікації здійснюється обман споживача шляхом вказівки неправильних даних щодо кількості керамічних плиток в упакуванні або накладній, а також недостовірних даних про фізичні величини (товщину, довжину й ширину), регламентованих технічним описом.

Останнім часом на ринку будівельних матеріалів спостерігається тенденція до появи великої кількості підробок матеріалів для стелі.

На ринку з’явилось досить багато підробок полімерних плиток для клейових стель, які виготовляють з дешевої сировини, часто в напівкустарних умовах. Невисока ціна зумовлює їх швидку реалізацію. Як правило, споживач, при купівлі не може розпізнати неякісну продукцію, і виявляє, що вона не відповідає його вимогам, уже в процесі експлуатації.

Фальсифіковані панелі для підвісних стель не відповідають вимогам за звукоізоляційними, гігієнічними та естетичними показниками, вони можуть бути неоднорідні за товщиною, більш гнучкі, можуть мати викривлення. Низькі гідроізоляційні характеристики стелі сприяють появі цвілі, розвитку мікробів і шкідливих бактерій.

Ознаки оригінальних матеріалів для підвісних стель відомого виробника Geіpel:

1.              Панель Geіpel має правильну "прямокутну" геометрію профілю. Таким чином, панелі й вставки ідеально підходять один до одного, створюючи рівне полотно стелі.

2.              Продукцію Geіpel почали покривати спеціальною захисною плівкою, на якій чітко читається назва бренда – Geіpel.

3.              Панелі Geіpel білого кольору мають внутрішнє антикорозійне покриття зеленого кольору. Випускаються також білі панелі з безбарвним антикорозійним покриттям, але вони тепер покриваються захисною плівкою з логотипом.

4.              "Золоті" й "срібні" панелі Geіpel виготовляють з анодованого алюмінію більшої товщини, вони більш міцні й практично не піддаються деформації, що дозволяє їм завжди залишатися ідеально рівними.

5.              Дзеркальні стелі Geіpel ідеально відполіровані. На лицьовій поверхні немає ніякого характерного малюнка. У дзеркальних стелях Geіpel предмети відбиваються, як у справжньому дзеркалі.

Справжня продукція Geіpel реалізується через офіційних дилерів.

Через високу популярність натяжних стель стали частіше зустрічатися їх підробки, які мають низькі експлуатаційні властивості.

Вибираючи натяжні стелі, потрібно пам'ятати про наступні параметри, які дозволять виявити підробку:

1.              Низька ціна. Для виготовлення будь-яких натяжних стель потрібні матеріали високої якості, що й визначає високу кінцеву вартість стель.

2.              У виробництві справжніх натяжних стель можуть використовуватися понад сотню різних кольорів плівки, для підробки – не більше десятка.

3.              Ширина полотна справжніх натяжних стель становить 220 см, у підробки – 130-150 см.

4.              Відсутність неприємного запаху.

5.              Оригінальна плівка для підвісних стель характеризується високими відбивними характеристиками.

6.              Оригінальна плівка для підвісних стель має гарпуни, розміщені на їхній поверхні, якими вона кріпиться з багетами. Якщо для монтажу використається підроблена стеля, то кріплення здійснюється клинковим способом (для установки стель у багети використовуються клинки, які вбиваються в них).

7.              Оригінальні натяжні стелі передбачають також можливість їхнього демонтажу. Для можливості швидкого демонтажу необхідно, щоб використовувалися багети, плівка і витратні матеріали високої якості. Якщо при установці натяжних стель використати дешеві багети, що мають пластикову або основу з пінопласту, то в цьому випадку натяжні стелі неможливо буде демонтувати. У неякісних стелях багети мають набагато меншу довговічність порівняно з самою плівкою.

 

З кожним роком на ринку з'являється усе більше небезпечних для здоров'я будматеріалів, зокрема з огляду на високий вміст фенолоформальдегідних смол, що викликають цілий спектр захворювань, аж до онкологічних. Найнебезпечнішими є покриття для підлоги – ламінат, лінолеум, ковролін. Сьогодні з Китаю та інших країн поставляється дуже багато товарів з високим вмістом фенолоформальдегідних смол. Так, в 2010 році за результатами проведеної експертизи 10 зразків ламінату було встановлено, що жоден з них не відповідав санітарним нормам через перевищення в них вмісту фенолоформальдегіду від 10 до 20 разів.

Ознаки оригінального ламінату:

1. На кожній упаковці ламінату обов'язково стояти найменування країни-виробника: напис "Маde іn ..." і штрих-код.

2. Зазначення класу стійкості до стиранності і коду виробника. Нижче наведена таблиця сертифікованих виробників і коди, де перші дві цифри – це номера виробника й наступні три цифри – коди виробництва. Наприклад, 21-204. Даний номер гарантує покупку високоякісного продукту.

 

 

На сьогоднішній день у Європі всього 22 сертифікованих виробника ламінату.

3. Необхідно перевірити наявність на упаковці відмітних знаків Асоціації європейських виробників ламінату:

       

4. Наявність сертифікатів відповідності, у тому числі на систему управління якістю на відповідність вимогам стандартів ІSO серії 9000.

 

Кожен рік в Україні зростає ринок віконної продукції. Намагаючись задовольнити потреби клієнтів, фірми-виробники та оператори віконного ринку стали пропонувати широкий асортимент віконної продукції, у виробництві якої використовуються сучасні матеріали і технології. Простота виробництва вікон приваблює нових виробників, які у гонитві за прибутками налагоджують її випуск на застарілому обладнанні, із залученням некваліфікованого персоналу, без технічної документації. Це призводить до виникнення проблем під час купівлі вікон, дискредитує в очах споживачів саму ідею встановлення сучасних вікон.

За останній час збільшилася кількість звернень громадян до суду з позовами про відшкодування шкоди (збитків), завданих неякісною чи фальсифікованою продукцією з металопластику.

Найбільш істотна частина вартості металопластикового вікна – це вартість самого пластика. Фальсифікатори використовують для виробництва вікна бракований, китайський профіль (підробки під відомі марки КВЕ, Veka та ін.) або профіль, вироблений із вторинної сировини. Вікно з такого профілю через 3-4 місяця руйнується, деформується через нещільне прилягання ущільнювача, через рік жовтіє.

Можливі способи фальсифікації профілю:

1. Виробництво профілю з пластику з вмістом вторинної сировини або використання у профілі вставки із вторинної сировини (рис. 1).

 

Рис. 1. Можливі місця, де можуть домішувати вторинну сировину

 

2. Зменшення площі поперечного перерізу профілю (рис. 2);

 

Рис. 2. Зменшення площі поперечного перерізу профілю

 

3. Зменшення товщини стінок профілю (рис. 3).

 

Рис. 3. Зменшення товщини стінок профілю

 

Наявність вставок із вторинної сировини у віконному профілі виявляється досить просто – ці вставки мають темніший, ніж пластик, колір на лицьових поверхнях. Значно важче виявити домішування вторинної сировини до всієї маси профілю. Найчастіше виробники профілю домішують вторинну сировину саме у штапики, якими закріплюється склопакет, тому він виглядатиме темнішим або жовтішим порівняно з основним профілем.

Для виявлення підміни одного (повнорозмірного) профілю іншим (економічним), рекомендується ознайомитися з технічною документацією фірми-виробника вікон та штангенциркулем з глибинометром зняти розміри А, В,С, як це зображено на рис. 4.

 

 

Рис. 4. Місця, де необхідно зробити заміри

 

Не зважаючи на зовнішню подібність, профілі економ-систем мають завжди іншу будову внутрішніх перегородок. Дістатися до цих перегородок можна через спеціальні водовідвідні отвори, які обов'язково роблять в профілі, щоб вода, яка просочується через перший шар ущільнювача, витікала назовні. Таким чином, знявши ці розміри, слід порівняти їх з розмірами, які вказані в технічній документації фірми-виробника вікон, і виявити підміну.

Щоб визначити, чи є вказаний профіль «повнорозмірним», необхідно тим же штангенциркулем заміряти товщину крайніх вертикальних стінок («х» на рис. 4) – вона не повинна бути меншою ніж 2,8 мм, і товщину горизонтальних стінок – вона не повинна бути меншою від 2,6 мм. Якщо хоча б одна із цих умов не дотримана – слід вважати такий профіль «економ- системою».

Металопластикові вікна містять металеву арматуру, яка встановлюється всередині пластикового профілю і прикручується до нього, як зображено на рис. 5, при цьому товщина металу розраховується за спеціальною методикою і не може бути меншою від 1,5 мм.

 

Рис. 5. Розташування фурнітури у профілі

 

Тут також існує п'ять способів фальсифікації:

-                установлення «чорного» металу замість оцинкованого;

-                зменшення товщини металу до 1,2-0,6 мм;

-                зменшення площі поперечного перетину металу;

-                не встановлення металевої арматури;

-                зменшення порівняно з необхідною кількості шурупів (прикручують метал тільки на кінцях профілю).

В результаті такої фальсифікації відбувається деформація профілю, за рахунок не щільного прилягання утворюються щілини – вікно втрачає теплоізоляційні властивості.

Оскільки металева арматура повністю прихована всередині профілю, виявити її фальсифікацію важко. Перш за все необхідно звернути увагу на кількість шурупів на торці рами. Відстань між ними в жодному випадку не може перевищувати 50 см (у кольорових профілях – 30 см). Далі – слід відкрутити один з крайніх шурупів. Якщо шурупи закручені «для краси» – це відразу виявиться. Метал повинен з усіх боків «упиратися» у пластик, на відміну від варіанта, наведеного на рис. 6.

 

Рис. 6. Фальсифікація за рахунок фурнітури

 

Значну частку вартості вікна займає склопакет. Способи фальсифікації склопакета:

-                використання неполірованого скла;

-                без первинної герметизації;

-                використання дешевого герметика;

-                відсутність вологопоглинача;

-                використання тоншого шару основного герметика.

Можлива також підміна заявлених матеріалів на інші – дешевші:

-                заміна енергозберігаючого скла звичайним;

-                заповнення склопакету не аргоном, а повітрям;

-                підміна двокамерного склопакету на однокамерний (відсутність внутрішнього скла).

Для перевірки необхідно звернути увагу на край склопакета. На рис. 7 показано розріз двокамерного склопакета.

 

Рис. 7. Розріз двокамерного склопакета

 

Крізь скло повинні виразно проглядатись перший і другий шари герметизації, позначені цифрами 1 і 2 відповідно. Якщо шар 1 білий або прозорий, а не чорний, це означає економію первинного герметика, що призводить до різкого скорочення терміну служби пакета, - років через 5 він «запітніє» всередині і втратить свої теплоізоляційні властивості.

Якщо шар 2 має товщину меншу 5 мм, то це за рахунок економії основного герметика, що також скорочує термін служби пакета, і призводить до того, що склопакет почне з часом руйнуватися. Жоден із цих шарів не повинен розриватися по периметру склопакета, інакше суттєво знижується довговічність вікон.

Відсутність вологопоглинача можливо виявити тільки взимку – усередині склопакета з'явиться роса – ознака браку.

Поліроване скло можна виявити, коли вікно вже поставлене – необхідно подивитися через скло на сусідню будівлю, але не прямо, а під великим кутом. Неполіроване скло спотворить форму цієї будівлі – картинка буде «хвилястою», і спотворення «плаватимуть» під час руху голови.

Наявність третього скла і енергозберігаючого скла (якщо вони передбачалися) можна перевірити, коли піднести свічку до скла на відстані приблизно 5 см і подивитися на відзеркалення полум'я свічки під кутом 45 градусів. Кількість цих відзеркалень в два рази більша, ніж кількість скла в пакеті, а якщо стоїть теплозберігаюче скло, то одне з відзеркалень (зазвичай друге, якщо рахувати від свічки) повинне мати не червоний, а фіолетовий відтінок.

Аналіз способів фальсифікації металопластикових виробів дозволив виокремити найбільш розповсюджені з них, а саме: використання у профілі вставок з вторинної сировини або просто домішування її у пластик, зменшення площі поперечного перерізу, зменшення товщини стінок профілю, використання чорного металу замість оцинкованого, зменшення товщини металу, зменшення площі поперечного перерізу металу, укручування шурупів тільки на кінцях профілю, установлення склопакетів з неполірованого скла, без первинної герметизації, без водопоглинача тощо.

Можуть використовувати неякісну фурнітуру китайського чи турецького виробництва, штамповану з м’якої сталі, – через 4-6 місяців фурнітура деформується і не виконує свої функції.

Заощаджують на зовнішніх водовідвідних деталях: замість оцинкованих сталевих або алюмінієвих використовують сталеві пофарбовані, які через 3-4 місяця починають кородувати.

Якщо вікна виготовляють одного стандартного розміру, а потім при монтажі на місці підганяють під розмір прорізу вікна, то можуть бути або занадто великі щілини між вікном і прорізом (важко забезпечити належну теплоізоляцію) або зазор занадто малий і недостатньо місця для герметизації.

 

Тема лекції:

Ідентифікація та методи визначення фальсифікацій дорогоцінних металів та коштовного каміння

План

1.              Ідентифікація та методи визначення фальсифікацій діамантів.

2.              Ідентифікація та методи визначення фальсифікацій дорогоцінних каменів органогенного походження.

3.              Методи визначення фальсифікацій дорогоцінних металів/

 

Література:

1.              Артюх Т.М. Діагностика та експертиза коштовностей. – К.: Альтерпрес, 2003.

2.              Определитель ювелирных и поделочных камней / Ю.П. Солодова, Э.П. Андреенко, Б.Г. Граданчикова. – М.: Недра, 1985. – 223 с.

 

1. Метою ідентифікації дорогоцінного каміння є з’ясування його тотожності або подібності до групи однорідних, яка визначає його мінеральний вид (наприклад, чи є він корундом або берилом) мінеральний різновид (чи є він рубіном або сапфіром); походження (чи є він природний або синтетичний).

 

Діагностичні ознаки алмазу

Алмаз (від грецьк. "адамас" - неперевершений) - природний мінерал, який складається з кристалічного вуглецю, має щільне пакування атомів і у зв'язку з цим володіє високою густиною (3,51 г/см3). Алмаз - найтвердіший з усіх мінералів. При звичайних температурах – хімічно інертний, навіть найсильніші кислоти на нього не діють, але з підвищенням температури алмаз набуває хімічної активності. Алмаз не змочується водою, але прилипає до жирових сумішей. Алмаз розчиняється (окиснюється) тільки в розплавлених натрієвій та калієвій селітрах і соді.

Справжній алмаз ніколи не приймає тепла руки людини, скільки б його не тримали в руці. Теплопровідність алмазу при кімнатній температурі більша за теплопровідність срібла, металокерамічних твердих сплавів, надтвердих сплавів. Вона в 2-5 разів вища за метали.

Цікаво, що інші дорогоцінні камені, наприклад, рубіни, сапфіри - піддаються "хворобам". Вони втрачають свій колір та прозорість, і їх необхідно поновлювати через кожні сто років. Алмази не втрачають свого кольору і вигляду ніколи - вони невмирущі.

Незважаючи на виняткову твердість, алмаз під дією сильного удару легко розколюється за площинами, які розташовані паралельно до граней октаедра, він має чотири напрямки спайності.

Діагностичні властивості алмазу:

1.              Колір – безбарвний, з відтінками зеленого, сірого, жовтого, фіолетового, чорного, синього, блакитного, рожевого кольорів або фантазійний. (Високо цінуються безкольорові алмази без відтінку, за винятком блакитного, і без дефектів - так звані "діаманти чистої води").

2.              Густина – 3,51 г/см3.

3.              Показник заломлення – 2,417.

4.              Блиск – алмазний. (Високий показник заломлення (2,417) пояснює його яскравий, алмазний блиск. Від поверхні алмазу відбивається більше світла, ніж від будь-якого іншого природного безкольорового каменя, а в поєднанні з твердістю, винятково рівною поверхнею та високою якістю полірування граней підсилює чарівний "алмазний блиск", який притаманний тільки цьому каменю).

5.              Висока гра світла. (Алмаз є лідером серед усіх відомих дорогоцінних каменів за силою "гри світла", яка виявляється незвичайним мерехтінням світла під дією освітлення. Така сила "гри світла" залежить від алмазного блиску (зовнішній блиск), ефекту повного внутрішнього відбиття (внутрішній блиск) та кількості рефлексів відбиття. Алмази огранюють таким чином, що практично все світло, яке входить до каменя через площинку, відбивається від граней денця, як від ряду дзеркал (промені повинні падати на них під кутом, який перевищує критичний, для алмазу він дорівнює 24,5 ), тому, якщо дивитися через гарно огранений діамант на світло, буде видно тільки крапку, яка світиться в калеті і нічого більше).

6.              Плеохроїзм відсутній.

7.              Дисперсія – 0,044.

8.              Люмінесценція – слабка, блакитна, рожева, жовта, зелена.

9.              Не змочується водою, прилипає до жирів.

10.             Прозорість у рентгенівських променях.

Діагностика алмазу здійснюється інструментальними й органолептичними методами.

Найбільш важливими, у значному ступені визначними, естетичними перевагами алмазу, які спостерігаються при візуальному огляді, є:

•                прозорість;

•                складний ефект "алмазного блиску";

•                дисперсія;

•                мерехтіння вогню - "гра світла".

1.              Візуальна оцінка даних властивостей здійснюється за допомогою таких характеристик:

>               Підсилений "алмазний блиск". Від поверхні алмазу відбивається більше світла, ніж від будь-якого іншого безкольорового каменя. У справжніх алмазів яскравим блиском спалахує верхня грань, а нижня світиться металевим блиском.

>               Спостереження відбиття без викривлення. Висока твердість алмазу надає можливість створити чіткі, рівні ребра та ідеально відполіровану поверхню, внаслідок цього при нахилі діаманта на його поверхні можна спостерігати відбиття форми предмета без викривлень.

>               Повна відсутність зображення предмета крізь діамант. Якщо дивитися через діамант, який знаходиться в лапчастій обіймі каблучки на пальці руки, то побачити їх неможливо, через повне внутрішнє відбиття.

>               Ілюзія значно меншої товщини каменя. При перегляді через площинку високий показник заломлення створює ілюзію значно меншої товщини каменя, ніж є насправді.

>               Спалахи чистих кольорів спектра. Під дією променя білого світла діамант внаслідок дисперсії займається спалахами чистих кольорів спектра на більш дрібних гранях верхівки. Ці кольорові іскри в алмазі в поєднанні з винятковою прозорістю каменя є однією з головних діагностичних ознак.

2.              Додаткові діагностичні ознаки, що встановлюються органолептично.

>               Наявність найфів. При експертизі якості за допомогою лупи можливо виявити невеликі поверхні необроблених природних граней алмазу - найфів на боковинці.

>               Включення графіту. Найбільш розповсюдженими включеннями є виблискуваті цятки графіту або інших форм вуглецю.

>               Масляна плівка на поверхні. Алмаз добре змочується жирами, тому після того, як діамант брали руками, на його поверхні залишається масляна плівка.

>               Алмаз завжди залишається холодним. Якщо камінь стає теплим у руці, то це - не алмаз.

>               Діамант не пітніє. Якщо дихнути на камінь, - він "спітнів" і необхідно декілька хвилин зачекати, щоб він повернув свій прозорий вигляд, то це не діамант.

> Викривлення прямої смуги. На білому папері накресліть пряму смугу, покладіть на неї діамант, якщо зображення смуги не викривиться - то у вас імітація діаманта. Справжній діамант обов'язково "зламає" смугу.

Інструментальна діагностика алмазу

>               Твердість – 10 за шкалою Мооса. Легко дряпає корунд. Для визначення справжнього алмазу ювеліри користуються гостро-заточеним алюмінієвими та магнієвими олівцями або голкою зі сталі. Якщо провести ними по блискучій грані алмазу, то на ній не залишиться ніякого сліду, тоді як на скляній стразі, або інших каменях, з'явиться срібляста смуга, яку добре видно в лупу. На звичайних каменях, якщо провести по них шкуркою-нульовкою залишаються смуги.

>               Показник заломлення - 2,42. Крім алмазу існують ще 3 камені (природні), які мають високий показник заломлення на рефрактометрі: циркон (1,926-1,985), демонтоїд (1,89), сфен (1,90-2,03). Усі три камені на рефрактометрі покажуть граничну величину -1,8. Але циркон - безкольоровий, а демантоїд - ізотропний. У зв'язку з великим подвійним заломленням циркону та сфену під лупою в них видно сильне роздвоєння граней денця, в демантоїді (зеленому гранаті, типові включення у вигляді "кінського хвоста".

>               Флуоресценція. Більшість справжніх алмазів люмінесціює при 366 Нм. Синтетичні алмази люмінесціюють при короткохвильовому випромінюванні (254 Нм). Зазвичай діаманти люмінесціюють блакитним кольором, інколи рожевим. За правилами ІДС, в експертному висновку вказують тільки інтенсивність люмінесценції, а не колір. Але на практиці вказують частіше й інтенсивність світіння (слабке, сильніше, чітке, сильне) і колір люмінесценції.

Колір люмінесценції та його інтенсивність є дуже важливою додатковою діагностичною ознакою, оскільки всі діаманти мають різні характеристики даних показників. Деякі діаманти зовсім не мають люмінесценції. Наприклад, якщо через 20 років необхідно відтворювати експертизу з метою встановлення факту підміни, то колір діаманта може дати зміни залежно від того, яким джерелом освітлювання користується експерт. У лампах денного світла і променях денного світла знаходиться різна частка ультрафіолетових променів, які і зумовлюють зміну групи кольору. З метою вияву істини, камені піддають люмінесценції, яка не змінюється і дає достовірну інформацію.

Наявність різної інтенсивності люмінесценції дрібних каменів одного ювелірного виробу або її відсутність у деяких свідчить, що ці камені можливо є діамантами.

Якщо ми спостерігаємо рівний за інтенсивністю колір люмінесценції, то радше це імітації діамантів. Явище фосфоресценції відмічено тільки для синтетичних алмазів.

В Америці діаманти, які мають флуоресценцію, продаються за ціною на 15% нижчою за інших, в країнах Азії вищою на 15-20%.

> Густина (питома вага) - 3,515 г/см3. Маса імітацій діаманта, яка відповідає 1 карату за геометричними параметрами справжнього діаманта складає відповідно: 1,45 Kt – титанат стронцію; 1,30 Kt - ітрий-алюмінієвий гранат; 1,60 Kt – кубічний оксид цирконію.

Маса діаманта розраховується за формулою Шарфенберга:

 

де Д - діаметр боковинки; Н - висота;К = 0,0061-0,0064 - коефіцієнт, що залежить від товщини боковинки діаманта.

Дана залежність маси від геометричних параметрів виявлена, виходячи з густини діаманта, яка дорівнює 3,515 г/см . Якщо ми маємо не діамант, а імітацію, то справжня маса (зважена на каратних вагах) та розрахункова будуть різними. Наприклад: маємо овальний прозорий камінь з брильянтовим огранюванням, високою боковинкою, параметри якого дорівнюють Д = 6,63; Н = 4,28; Д = 6,92. За формулою Шарфенберга отримуємо розрахункову масу: М = 6,63 х 6,92 х 4,28 х 0,0064 = 1,256 Kt. Справжня маса складає - 1,909, що засвідчує, що досліджуваний камінь не є діамантом.

Виходячи із залежності, що 1,256 - 3,52 —>• 1,909 - х

 

Тому визначувана густина каменя складає 5,35. Наш досліджуваний камінь знаходиться в діапазоні між 5,1 (фабуліт) та 5,5 (кубічний оксид цирконію).

> Колір - безкольоровий чистий та з відтінками, дуже рідко фантазійний - зелений, рожевий, синій, жовтий, чорний, сірий. Різниця між алмазами, які піддалися опроміненню, та природними "фантазійними" визначається в спектроскопі за смугами поглинання. Фотометричні вимірювання алмазу вперше було проведено в 1966 році проф. Ф. Шлосмахером та Б. Березонісом, які встановили, що головне поглинання алмазу відбувається при довжині хвилі 416 Нм ("кейпспектр"), який відповідає за жовтий відтінок [40]. Єдиний колір, який дуже рідко трапляється в природі та не отримано синтетичним шляхом, - це червоний. Тому найдорожчиий алмаз - це рожевий. Другий колір за рідкістю -зелений. Але колір природний зелений ближче до сіро-зеленого. Опромінені камені мають чистий зелений або блакитно-зелений колір. У природних зелених каменях трапляється зональність, а у синтетичних опромінених - однорідність за кольором. Зелені і рожеві алмази в природі опромінені, тому спектри поглинання як природних, так і опромінених алмазів однакові. Єдиними природними алмазами, колір яких змінюється залежно від вмісту елементів - домішок - це жовті і коричневі алмази (азот) та сині алмази (бор). В усіх інших алмазів колір змінюється шляхом викривлення атомної кристалічної ґратки (пояснюється її дефектністю).

>               Подвійне заломлення. Майже всі алмази володіють подвійним заломленням, яке обумовлено внутрішньою напругою і дає картину яскраво забарвлених плям, які змінюються темними смугами.

Особливо чітко цей ефект виявляється в діаманті в напрямку боковинки. Аномальне подвійне заломлення також мають синтетична шпінель та скло.

>               Прозорість у рентгенівських променях. Виняткова прозорість алмазу у рентгенівських променях, у порівнянні з іншими імітаціями, дає змогу легко визначити алмаз за допомогою рентгенівських установок.

>               Теплопровідність. Серед інших відомих матеріалів алмази володіють найвищою теплопровідністю, яка в 2-5 разів перевищує теплопровідність міді і срібла - кращих металевих провідників тепла - при температурі 300 К. Суттєвий вплив на теплопровідність при температурі 300 К чинять домішки азоту у вигляді точкових дефектів. У природних алмазів, що містять парамагнітний азот, теплопровідність значно змінюється в максимумі, але при температурах порядку 300 К та вище ця домішка невеликої концентрації суттєво не впливає на теплопровідність.

Більшість синтетичних алмазів містять азот у вигляді атомарної домішки заміщення. Концентрація парамагнітного азоту в них може змінюватися в широких межах: теплопровідність синтетичних кристалів у максимумі переважає значення, які отримані для найчистіших алмазів.

В алмазів, які піддались опромінюванню, спостерігається зниження теплопровідності; теплопровідність опромінених алмазів поновлюється після високотемпературного обпалювання. Теплопровідність алмазу визначається спеціальним прибором, за допомогою якого алмаз відрізняється від імітацій.

> Включення. Більша частина алмазів має включення, які за складом є мінералами. До більшості відомих включень алмазу можна віднести чорні включення магнетиту та графіту, темно-чорні зерна хромової шпінелі та піропу, зеленого діопсиду та енстатиту, а також безкольорові кристали алмазу. У синтетичних алмазах включення - це залишки металевого розплаву у вигляді пилинок, стрижнів, голок, включень нерегулярної форми та кубооктаедрів. Під дією світла, яке крізь них проходить, вони мають чорний колір, непрозорі. При світлі, що падає зверху, виявляються їх блиск, як від срібла та золота. Розпізнання природи їх появи можливо за допомогою експрес-методу: магніту, який притягує діаманти, до складу яких входять металеві включення, або використовуючи метод феромагнітного резонансу. Це є додатковою діагностичною ознакою і засвідчує, що ми маємо справу з виробом синтетичного походження.

Імітації алмазу

Першими штучними діамантами слід вважати "алмази дю Тампаль", які були отримані при обробці скла в паризькій майстерні Г. Дарса (XVIII в.). В історії відомі також "діаманти Страса", які були отримані Жоржем Фредериком Страсом. Вони виготовлялися з прозорої скляної маси, до складу якої входили оксиди свинцю. Пізніше на честь Страса їх назвали "стразами". Нині так називають імітації дорогоцінних каменів зі скла.

До імітацій, які отримані хімічним шляхом і використовуються в ювелірній промисловості як вставки та за своїми зовнішніми ознаками нагадують алмаз, відносять:

              ітрій-алюмінієвий гранат (ІАГ),

              лінобат, титанат стронцію (фабуліт),

              синтетичний рутил,

              стабілізовані кубічні оксиди цирконію - кубічний оксид цирконію (KSZ), (джеваліт), цирконій, фіаніт,

              синтетичний муассаніт (moissanitc).

Ітрій - алюмінієвий гранат (ІАГ) - Y3AI5O2. Назву дана речовина отримала тому, що кристалічне розташування атомів ІАГів нагадує природні гранати. За хімічним складом ІАГ -алюмінат ітрію, який за властивостями дуже схожий на алмаз, оскільки він ізотропний, має високу твердість та завдяки високому показнику заломлення сильну "гру світла". Проте ІАГ легко розпізнати завдяки тому, що крізь нього розглядаються предмети на відміну від алмазу (табл. 4.7). В промислових умовах кристалізація ІАГ здійснюється з розплавів методом Чохральського, спрямованою кристалізацією (методом зонного плавлення), та в меншому ступені з розчину в розплаві. ІАГи, що вирощені з розплаву, мають внутрішні дефекти у вигляді газових та твердих включень, відмічається шаруватість, блочність, наявність тріщин. Діагностика ІАГу не викликає великих труднощів. Масу розраховують за формулою Шарфенберга, а потім зважуванням на каратних вагах, отримують фактичну масу.

При порівнянні отриманих даних, визначаємо густину, яканадає можливість точно встановити імітацію. За даними Р. Вебстера, ІАГи, леговані рідкоземельними елементами, мають яскраву люмінесценцію при довгохвильовому ультрафіолетовому випромінюванні. ІАГи без домішок безкольорові. Введення домішок дозволяє отримати різноманітні кольори каменя, наприклад, домішка хрому надає зеленого кольору, кобальту - синього, марганцю - червоного, титану -жовтого. Безкольорові ІАГи використовуються як імітації алмазу, зелений схожий на демантоїд, його візуально відрізнити дуже важко.

>               Лінобат - LiNb03, виробляється винятково в США. Це, надто м'який матеріал, який на поверхні залишає глибокі подряпини. Внаслідок "шовковистого" вигляду, що обумовлено досить високим подвійним заломленням і низькою твердістю, він є однією з найменш цінних імітацій діаманта. Кольорових відтінків йому надають домішки хрому, нікелю, кобальту, заліза. Внаслідок високого подвійного заломлення нінобат літію може бути прийнятим за циркон, але за цією ж ознакою його легко відрізнити від алмазу та демантоїду.

>               Титанат стронцію (фабуліт) - SrNiOv Кристали фабуліту вперше отримані в США в 1953 р. Відмічаються високі оптичні характеристики: повний збіг показника заломлення з алмазом, висока дисперсія, в 4 рази вища за діамантову, яскрава "гра світла". При перегляді крізь площинку ограненого фабуліту предмета не видно.

Внаслідок низької твердості (6), ребра ограненого фабуліту трохи закруглені.

На відміну від алмазу фабуліт у рентгенівських променях майже непрозорий. Отримують методом Вернейля.

>               Синтетичний рутил - це стабілізований оксид титану, характеризується винятково високим показником подвійного заломлення (+0,287) та екстремальною дисперсією (- 0,330), яка в 6 разів перевищує дисперсію діаманта і обумовлює сильний перелив кольорів. Крізь площинку рутилу предмета не видно, але його поверхня відрізняється жирним блиском внаслідок великого подвійного заломлення, тоді як в діаманті грані тверді та чисті. Яскрава "гра кольорів" каменя та невелика твердість (6) нагадують дешеву скляну біжутерію. Для його вирощування використовують метод Вернейля. Одним з самих великих недоліків, внаслідок чого він має обмежене використовування, -жовтий відтінок.

>               Стабілізовані кубічні оксиди цирконію: KSZ, джеваліт, цирконій, фіаніт. Наразі найбільш популярний із всіх синтетичних матеріалів, що імітує алмаз, є фіаніт. Вперше кристали фіаніту були вирощені в середині 60-х р. у Фізичному інституті ім. Лебедева АН СРСР (ФІАН). При введенні хромофорних домішок фіаніт забарвлюється в різноманітні кольори. Наприклад, домішка європію надає фіаніту рожевого кольору, заліза - жовтуватого, кобальту - темно-лілового, ванадію - зеленого, міді - жовтого, ітрію -яскраво-червоного. Сьогодні в Росії розроблена технологія отримання непрозорих білих, рожевих, чорних різновидів фіаніту, які використовуються як імітації перлів, чорного халцедону, чорного алмазу. Стабілізовані кубічні оксиди цирконію мають показник заломлення близький до алмазу (1,17-2,18), тому візуально важко розрізнити ці мінерали. Найбільш надійний метод розпізнання за тією властивістю, що алмаз надзвичайно прозорий у рентгенівських променях порівняно з імітаціями цирконію. Якщо є можливість дослідити дорогоцінний камінь окремо, то, використовуючи формулу Шарфенберга та враховуючи видимість смуги крізь площинку, отримаємо потрібні докази для встановлення істини.

Різні назви оксиду цирконію пов'язані із незначними змінами в хімічному складі та країнами, які їх виробляють. Високий показник заломлення, більш висока, ніж в алмазу, дисперсія - 0,06, твердість - 8,5 у поєднанні з прозорістю та відсутністю кольору забезпечують йому 1 місце в ряду імітацій алмазу.

>               Синтетичний муассаніт - прозора, безкольорова штучна імітація алмазу, має майже однакову з алмазом густину, подібну твердість та більшу дисперсію.

Спочатку муассаніт було синтезовано, а потім відкрито в природі та детально вивчено. Монокристалічний напівпровідниковий і ювелірний карбід кремнію вирощується за методом сублімації. Найбільш розповсюдженим типом включень, що дозволяє відрізнити ограновані вставки муассаніту від алмазу, є наявність ниткоподібних порожніх світлих каналів росту, що вкриті всередині борошняним нальотом. Трапляються комбіновані включення типу мінерал плюс канал росту. Муассаніт має характерний спектр поглинання в фіолетовій частині спектра (420-430 нм) і смугами з максимумами близько 480 і 840-870 нм. У пофарбованих різновидах муассаніту є додаткові піки поглинання. Муассаніт внаслідок його анізотропності та високої дисперсії характеризується роздвоєнням ребер огранованої вставки, чим і відрізняється від діаманта.

Як імітації природних каменів здавна використовувалося різне штучне скло - "стрази". Найбільш важливими ідентифікаційними ознаками скла є включення газових пухирців, аномальне подвійне заломлення, раковинноподібний злам, показник заломлення та густина, включення у вигляді "свілі".

Як імітації діамантів використовуються різні за своїми властивостями штучні та синтетичні камені, що передбачає різні способи їх ідентифікації. Але найбільш точними методами діагностики є визначення густини, яку отримуємо за формулою Шарфенберга, порівнюючи фактичну та розрахункову масу, і перевірка видимості смуги через площинку каменя.

Ці камені ідентифікуються й за теплопровідністю, а в разі необхідності і відбивною здатністю. Для визначення цих показників використовуються різноманітні моделі діамантових індикаторів.

До імітацій діаманта можливо віднести безкольорові природні дорогоцінні камені, такі як лейкосапфір, фенакіт, данбурит, топаз, циркон, кольорові камені - сфен, демантоїд, а також штучне скло.

Камені з показниками заломлення нижчими ніж 1,8, ідентифікуються шляхом визначення їх оптичного характеру та величини показника заломлення на рефрактометрі. Вивчення особливостей їх структури та будови здійснюється за допомогою мікроскопа.

 

2. Діагностика дорогоцінних каменів органогенного походження

Класифікація перлів:

1.              Природні:

1.1.            Дорогоцінні („Орієнталь”, прісноводні (0,25 карат і більше), австралійські (0,25 карат і більше)).

1.2.            Недорогоцінні (прісноводні (до 0,25 карат), австралійські (до 0,25 карат), кафімські (до 0,25 карат), барочні, половинчасті).

2.              Культивовані:

2.1.            Прісноводні ( Бива, східні, китайські, японські).

2.2.            Морські („Мабе” складні, „Кеші”).

Діагностичні властивості перлів:

1.              Хімічний склад: 91,6% - СаСО3, 4,0% - конхіолін, 4% - вода, 0,4% фарбувальні домішки.

2.              Колір – білі, рожеві, сріблясто-білі, кремові, золотисті, блакитно-білі. (Колір перлів обумовлений ступенем прозорості перламутрової оболонки завдяки чому вони набувають м’якого сріблястого блиску, який ледь вилискує кольорами веселки та забарвленням органічного шару (конхіоліну). Перли бувають білі, рожеві, блакитні, синюваті, фіолетові, золотисті, жовті, сірі, червонуваті, коричневі, бурі, чорні, зрідка зеленуваті, але частіше жовтуваті або сіруваті з блакитним відтінком та перламутровим блиском. Усі кольори, крім чорного, слабкі. На колір перлів значно впливають домішки хімічних елементів у воді, де мешкають перлоносні молюски. Тому перли різних водойомів значно відрізняються за кольором. Перли Перської затоки мають кремовий відтінок, перли зі Шрі-Ланки – блідо-рожеві; білими та сріблясто-білими бувають австралійські перли, червонувато-коричневими та чорними – мексиканські, із зеленуватим відтінком – японські. Надзвичайно гарним є золотисте забарвлення австралійських перлів. Колір перлів залежить в основному від кольору органічної речовини, що в них знаходиться, та від домішок різноманітних хімічних елементів у морській воді. Досить дорогі рожеві перли зростають у морській воді, яка містить підвищену кількість марганцю. Збагачуючи різними хімічними елементами морську воду на перлинних плантаціях, отримують блакитні, оранжеві і навіть лілові перли. Що зумовлює чорне забарвлення перлів, остаточно ще не з’ясовано. Впливають на забарвлення пористість та густина перлів, будова морського дна, швидкість підводних течій, температура води, вид перлинниці та колір її мушлі, місце, де знаходиться перлина в тілі молюска. Проте найголовніші фактори забарвлення – це вид молюска та домішки хімічних елементів у воді. Колір перлини встановлюють візуально, користуючись визначеннями основний тон та відтінок).

3.              Густина – 2,66-2,78 г/см3.

4.              Показник заломлення – 1,53-1,69.

5.              Твердість – 3,5.

6.              Блиск – перламутровий, матовий.

7.              Розмір – 3-10 мм.

8.              Товщина оболонки – 0,35-5 мм.

9.              Структура поверхні – терасна. Структура перлини відбиває багаточисельні послідовні стадії її зростання в перлинному мішку. У кожному найтоншому шарі утворюється спочатку тонка мембранна гратка клітин органічного матеріалу – конхіоліну, яка заповнюється найдрібнішими кристаликами арагоніту. Для утворення перлини необхідним є формування багатьох тисяч таких плівок, що перекривають одна одну. Поверхня перлини прокреслена дуже тонкими, хвилястими, але порівняно паралельними смужками, які є межею відкладення тонких шарів. Жодна імітація, не має такої дуже характерної для природних перлів структури. Чим сильніше примикають один до одного шари, тим сильніше блистить перлина. Структура поверхні перлів називається терасною.

Рис. Терасна структура поверхні перлів

10.             Форма – сферична (овальна, яйцеподібна, бочкоподібна), напівсферична (блістер, складні „Мабе”, „Кеші”), барочні.

Цінності природні перли набувають тоді, коли їх маса перевищує 0,25 карата. Дорогоцінні перли – великі, масою 0,25 кар. і більше, правильної (досконалої), шароподібної, грушоподібної та овальної форм, чисто білого, коралового та ніжно-рожевого кольору з рівним поверхневим шаром, перламутровим оксамитовим блиском.

Властивості натуральних перлів

•                Густина морських перлів коливається від 2,66 до 2,87г/см3 Відрізняється різноманітністю форм, кольору, з рівним поверхневим шаром та оксамитовим блиском. Перли "Акоя" є найвідомішими та найбільш цінними морськими перлами, які вирощуються в японських водах (орієнталь).

•                Перли прісноводні відрізняються меншими розмірами, більш загадковими формами.

•                Рожеві перли (конх) мають густину – 2,85 г/см3, овальну або краплеподібну форму, рідко бувають великими і належать до перламутрового виду. Зовнішньо нагадують рожевий корал. Мають радіальну структуру.

•                Перли "Маона" мають одну з торговельних назв "китайське котяче око", але правильна назва "Operkulum Celebes", тобто "перли кокосового горіха".

•                Перли "чорні"- основним постачальником цих перлів є Таїті. Мають чудовий блиск, часом набувають зеленуватого відтінку на чорному фоні або синювато-чорного, загалом колір досить важко точно описати.

Таблиця 1.8

Характеристика основних видів імітацій перлів

Перли         Характеристика

Індійські перли                    Подрібнена перлинна маса, яка спресована за допомогою субстанції

Перли композиційні (змішані) Кульки, виготовлені з перлинної маси

Перлина антильська             Кульки, виготовлені з перлинної маси морських грабликів

Перли з гагату Кульки, виготовлені з бурого вугілля, друга назва "Чорний бурштин"

Алебастрові перли               Зроблені з гіпсу волокнистого з переливчастою райдужною оболонкою

Перли цементні                   Виготовлені з цементу (пластмаси – ацетилцелюлози)

Перли гирасові Кульки з опалів або штучних речовин

Срібні "перлинні риби"

Перли "Майорика"                Зроблені з кришталиків гуанідини (guanidyny, iminomocanil, usiskomany a rubica tusek),- що знаходиться у лусці риби, яку нанесено на скляні кульки і вкрито світлим пластиком, що запобігає пошкодженню

Перли bourguigor                  Маленькі, пусті скляні кульки ззовні обприскані так званим риб'ячим сріблом, змішаним з клеєм, і вкриті твердим воском

Венеціанське скло               Пустотілі скляні буси з ефектом іризації, що заповнені воском

"Римські перли "                  Пустотілі скляні буси, внутрішня поверхня яких вкрита перлинною есенцією і заповнені воском

Римські імітації перлів         Посріблені скляні буси, ззовні вкриті ще одним шаром скла

Імітації культивованих перлів Перламутрові бусини, що покриті яким-небудь видом "есенції для блиску" або синтетичною перлинною есенцією

Імітації рожевих перлів        Рожеві скляні кульки

Імітації чорних перлів          Кульки з гематиту, полірованого антрациту, скловидних тектитів позаземного походження – "негритянські ґудзики"

Перли Мейснера                  Кульки з високоякісного матового скла, основа якого виготовлена з перламутру штучно вирощених напівсферичних перлів "Мабе"

Перли "Анжело"                   Для ядра цих перлів, як і для отримання культивова

ного, використовується перламутрова бусинка – зародок. Така перлина має тришарове покриття з матеріалу, що нагадує пластик, причому другий шар забезпечує гру світла

 

Діагностичні ознаки підробок перлів

              На поверхні підробки часто можна побачити краплинні (пунктирні) потовщення. Для багатьох підробок нормальним явищем є наявність здуття, особливо добре помітні під час просверлення отворів.

              На фотокартках, виконаних в тіньовому рентгені підробка виглядає однорідно (порівняти: способи відмінностей перлу натурального від штучного).

              Визначення питомої ваги не є достатньою і впевненою відмінною рисою; більшість підробок мають таку ж питому вагу, як і перл натуральний або культивований. Якщо намагатись розкусити підробку, то виявляється, що імітація м’яка та гладенька, а перл натуральний або культивований трохи міцніший і шершавий.

Діагностика перлин при візуальному огляді

1.Основною відмінністю натуральних (справжніх) перлів є їх внутрішня радіально-концетрична будова доцентру (рис.1.11).

Рис. 1.11. Зріз морського справжнього перлу

                 Така будова утворюється внаслідок того, що до складу перлини входять кристалики арагоніту та кальциту, які мають призматичну або пластинчасту форму. Призматична форма арагоніту будує радіальне розміщення кристаликів від центру по радіусу до поверні. Пластинчаста форма надає концетрічну будову внутрішній формі.

2. Основною відмінністю культивованої перлини є їх плоско - паралельна будова центру та концентрична - по поверхні (рис.1.12).

Рис. 1.12. Зріз культивованої перлини

1.              Оскільки культивовані перли вирощуються на основі затравки і товщина поверхневого шару коливається у визначених межах, на розрізі під час огляду поверхневого отвору перлини видно межу поверхневого шару і ядра.

2.              Краї отворів перлин, що просверлені, гострі та чітко виражені.

3.              Покриття перламутру у культивованого перлу більше по товщині ніж у імітацій.

4.              Покриття перламутру у імітацій біля отвору має нерівний або рваний вигляд внаслідок сколу.

5.              У природній перлині видно концентричну будову шарів до її середини.

6.              У культивованій перлині на межі з ядром видно чорну смугу. Нижче цього шару лінії зростання не спостерігаються.

7.              На поверхні культивованої перлини видно восковий блиск, який обумовлюється більш сильним пропусканням світла крізь зовнішнє покриття.

8.              Натуральні, природні перли мають шовковистий, перламутровий блиск.

9.              Отвір в культивованих перлах робиться значно більшим, ніж в природних.

10.             Культивовані перли мають темні поверхневі здуття.

11.             Імітації мають крупнозернисту та рівномірнозернисту поверхню.

12.             Поверхня культивованих та природних перлів має малі зігнуті лінії, які надають їй лускоподібного вигляду.

13.             Якщо стан поверхні перлів вважається ідеально рівним та гладеньким, то це можливо імітації.

14.             Відтінок перлів - це перевага натуральних або культивованих перлів. Імітації не мають відтінків.

15.             Форма культивованих перлів найчастіше - кругла.

16.             Форма натуральних перлів частіше несиметричної форми.

Ознака        Характеристика

                 натуральні    культивовані імітації

Внутрішня будова (вигляд у тіньовому рентгені) радіально-концентрична будова до центру          плоско-паралельна будова центру та концентрична - по поверхні   однорідний

Межа між поверхневим шаром і ядром          межа між  поверхневим шаром і ядром непомітна межа між поверхневим шаром і ядром у вигляді чорної смуги     помітна межа між поверхневим шаром і ядром

Покриття перламутру                                   товщина шару більша, ніж у імітацій               товщина шару менша, ніж у культивованих перлів

Поверхня    лускоподібний вигляд              лускоподібний вигляд              крупнозерниста та рівномірно зерниста або ідеально гладенька

Форма        частіше несиметричної форми найчастіше - кругла               правильна

Відтінок     мають          мають          Не мають

Отвір         значно менший, ніж в культивованих                значно більший, ніж в природних  

Краї отворів гострі та чітко виражені         гострі та чітко виражені         наявність здуття, сколів

Блиск         шовковистий, перламутровий   восковий           

Дефекти                             темні поверхневі здуття              

Діагностика з використанням найпростіших досліджень

Випробування роздавлюванням:

1. Природні перлини під час намагання роздавити об деревину залишаються непошкодженими.

2. Імітації ламаються та кришаться.

Випробування на стиск

1. Природні перлини набагато триваліше та ритмічніше підстрибують на твердій поверхні.

2. Відскакування культивованої перлини швидко затухають зі слабким глухим дзвоном. Затухаючий відскок культивованої перлини пов'язаний з плоскошаровою структурою будови, на відміну від правильно-концентричної будови натуральної перлини.

Випробування роздавлюванням на зуб

1. Імітаційні перлини створюють уяву гладенької.

2. Природна та культивована перлина виявляється трохи шершавою, ніби трохи скрипить між зубами. Це відчуття обумовлене багаточисельною кількістю тонких країв, які перекриваються арагонітовими шарами перламутру, які викликають відчуття тертя об зубну емаль.

Випробування в електричному полі

1. Культивована перлина при пропусканні електричного струму починає обертатись.

2. Природна перлина не виявляє ознак стурбованості.

Випробування в магнітному полі

•                Культивована перлина, яку підвішено двома смужками магніту, при пропусканні струму повертається або зміщується. Виникаюче при цьому магнітне поле намагається орієнтувати шари ядра культивованої перлини вздовж напрямку магнітного поля. При виключенні магніта перлина стає вільною від впливу поля, що проявиться в її повороті або зміщенні.

•                Натуральна перлина такого зміщення не дає, оскільки на натуральну перлину з радіально-концентричною будовою магнитні сили впливають однаково і для неї не існує яких–небудь просторових відмінностей, або переважаючих орієнтирів.

                 Діагностика з використанням спеціальних пристроїв

                 Спостереження в ендоскопі

•                На поверхні культивованої перлини з'являється світла пляма.

Поверхня природної перлини залишається без змін (рис. 1.13..).

       

                                                                                       а)                                                                                                                                                          б)

Рис. 1.13. Принцип ендоскопа

а – шлях променя в природному перлі; б – шлях променя в культивованому перлі

                 Дифракція в рентгенівському випромінюванні

•                Культивована перлина при спостереженні в одному напрямку відкриває чотирикутник (рис. 1.14, а ).

•                Природна перлина при спостереженні у будь-якому напрямку відкриває шестикутник (рис. 1.14, б).

 

                               а)                              б)

Рис. 1.14. Лауеграми природного перлу і культивованого перлу

                 Спостереження в тіньовому рентгені – рентгенівська радіографія

•                У культивованій перлині виразно видно межі між ядром та прикриттям.

•                У природній перлині меж між ядром та прикриттям не видно, лише на краях силует затемнений.

•                Імітації з скляних бусинок непрозорі і мають вигляд білих або чорних плям.

 

Основні діагностичні ознаки коралів

Корал - це дорогоцінний камінь органогенного походження, який уявляє собою скелетні утворення поліпів, що утворюють колонії. У вапняних морських відкладеннях, живуть так звані поліпи, створюючи общини - однорідні організми.

Велика кількість вапняних відкладень створює роговий, а частіше вапняний, зазвичай червоний, чагарниковий і розгалужений кістяк, який оточує тонка і м'ясиста, найчастіше червона кора або шкірка (шкірочка) - на латині "Conenchym". Через щільний кістяк вапняних відкладень проходять каналики (отвори для прийняття їжі), що з'єднують поліпи і сприяють обміну живності.

Община вапняних відкладень постійно зростає, а на частинах, що відмирають, виростають нові поліпи, що розмножуються. Вони мають біле забарвлення, що є основною відмінністю від червоного кущика.

Вапняні елементи нинішніх вапняних відкладень названі "склеритами". Вони звичайно утворюються у формі окремих восьмипроменевих цеглинок або створюють щільний твердий кістяк - так званий корал дорогоцінний.

У поздовжньому розрізі коралу чітко виділена хвилясто-смугаста текстура.

Діагностичні ознаки коралів:

1. Основна ознака, за якою розрізняють корали - це колір. Відомо майже 2500 видів коралів різного кольору:

•                білий,

•                рожевий,

•                червоний, лавандовий, жовтогарячий,

•                блакитний,

•                чорний.

                 У побуті найчастіше використовуються так звані дорогоцінні корали. Інші види і типи коралів, що нижче відмічені, також вапняних відкладень можна вважати цікавими (колекційними) коралами.

У торгівлі часто використовують італійські назви коралів, що обумовлені їх кольором:

•                "б’янко" - білий

•                "пеллед" ангела - шкіра ангела - бідо темно-рожевий

•                "троянді паллидо" - блідо-рожевий

•                "троянда виво" - яскраво-рожевий

•                "секондо-колоро" - рожевий

•                "россо" - червоний

•                "россо-скуро" - темно-червоний

•                "аркискуро карбоненнто" - колір бичачої крові (насичений темно-червоний).

Таблиця 1.10

                 Основні діагностичні властивості коралів

                 Найменування, властивості                             Вид коралів

                                        Дорогоцінні корали                                    Чорні корали, рогові

                 Коефіцієнт заломлення                                   середнє - 1,65 (1,486-1,658)                            Середнє - 1,56

                 Густина                                2,65-2,70 г/см3                     1,32-1,50 г/см3

                 Твердість                             3,5-4                                   3-4

                 Спаяність, злам                     розколюється на дрібні частини                      -

                  Блиск                                  матово-поблискуючи                                      -

                  При підігріванні виділяють запах смаленого волосся

                     

                                        3. Всі корали - непрозорі, просвічують у тонких шарах. Блиск матовий, на полірованих поверхнях - скляний. Властивості залежать від складу (від співвідношення мінеральної й органічної речовини).

                                        4. Для текстури коралів характерна наявність зонального або сітчастого малюнка.

                     

Таблиця 1.11

Характеристика коралів та їх імітацій

Назва

ювелірного

каменю           

Властивості імітації

                 Коефіцієнт заломлення           Густина        Твердість     Характерні діагностичні ознаки

1               2                 3                 4                 5

 Дорогоцінні корали              Середнє 165 (1,486-1,658)        2,65 + 0,05    3,5-4            Будова округла - трохи хвилі смужки. Піниться в сірчаній кислоті, закипає в соляній кислоті. В ультрафіолетових променях має блідо-фіолетовий або пурпурово-червоний

 Чорні рогові корали             середнє - 1,56 1,32-1,50       3,0-4,0          Такі ж структурні властивості, як у дорогоцінних коралів. При підігріванні запах смаленого волосся

 Палигорський корал (Mg, Al2 OH) SiO10 4H2O 1,55-1,45       2,18

2,08           майже 6        Немає структури корала (текстура каменю – хвилеподібна).

 Опал звичайний (місячний)                                                       

5-6,5          Немає структури корала

 Імітації:

Подрібнений порошок СаСо3, забарвлений і спресований з пластичною масою       Приблизно такий же як у коралів 2,70             Приблиз-но як у коралах          Немає структури корала.

Забарвлення від жовтогаряча до червоного, у залежності від кольору каменю

 Імітації коралів (м-д Жильсона) -                  2,60

2,70           -                  -

 Скло         1,44-1,90 Звичайно

1,50-1,65     2,3-4,5          5-6               Дефекти - "мошка", свиль, газові бульбашки

 Пластик     1,495-1,54     1,35-1,80 Звичайно 1,36-1,42    2,5-3,0          При підігріванні – гострий запах хімії, запах кислого молока або камфори

 

основні діагностичні ознаки янтарю.

Янтар справжній - це тверда копальнева речовина, утворена зі смоли хвойних дерев типу "Pinus" 35-60 млн. років тому.

Янтар пресований (справжній) - амброїд (Ambreid) - це бурштинова однорідна маса, отримана в результаті підігрівання і пресування невеликих або маленьких шматочків натурального янтарю. Пресований янтар виробляється з 1880 року.

У результаті пресування, під високим (до 1. 000 атм.) тиском, утворюється високої якості однорідна янтарна маса, що має такі ж властивості, як і натуральна.

Питома вага пресованого янтарю більша, ніж натурального. Колір пресованого янтарю в результаті підігрівання стає темним.

Янтар має різні відтінки жовтого і коричневого кольорів. Колір янтарю не є рисою постійного - згодом змінюється від яскраво-жовтого через жовтогарячий до червоного і бурувато-червоного. Додатково можна зустріти янтар із відтінками: червоним, зеленим, блакитним або фіолетовим. Такі відтінки, що зустрічаються в янтарі є унікальними і непостійними. В даний час до найбільш цінного відноситься янтар із зеленим відтінком, фіолетовим або червоним.

Таблиця 1.12

Основні діагностичні властивості бурштину

Властивість Характеристика властивостей

1               2

1. Хімічний склад                * 79% вугілля (С), * 10,5% водню (Н2), * 10,5% кисню (О2)

 

2. Коефіцієнт заломлення      1,54 (від 1,539 до 1,545)

3. Густина   1,05 – 1,096 г/см3 (плаває на поверхні води)

4. Твердість 2,0 –2,5

5. Ламкість (тендітність):     Черепашкова або дуже черепашкова

6. Оптична активність          Оптично ізотропний

7. Блиск на поверхні             Жирний

8. Флуоресценція                 UV – короткі – найчастіше слабко-зелена,

UV – довгі – найчастіше блакитно-біла.

Подібно до усіх смол бурштин аморфний, оптично одноосьовий; завжди дає високі кольори інтерференції в поляризованому світлі. Густина становить від 1,05 до 1,10, отже бурштин тонутиме у воді, але в досить густому розчині плаватиме. Маючи низьку теплопровідність, бурштин завжди здається теплим. При терті в ньому утворюється негативний електричний заряд, і він починає притягувати шматочки матеріалів; подібно до інших смол є добрим ізолятором. Часто бурштин може бути мутним через наявність у ньому бульбашок повітря. До недавнього часу вважали, що ступінь прозорості каменю зумовлюється розмірами бульбашок, але у нинішній час даний показник пов’язується з частотою їх розташування. Попередньо непрозорі бурштини облагороджують, отримуючи більш світлі та прозорі шляхом термообробки в автоклавах, кип’ятіння в рослинній олії.

Розрізняють декілька типів бурштинів, хоча їх властивості майже однакові. До діагностичних ознак, за якими можна відрізнити ці типи один від одного, відносять колір та структуру бурштину. Найбільш цінним є балтійський бурштин, або сукциніт, що має різні відтінки жовтого кольору – від білуватого до коричнево-жовтого. Він може бути прозорим, замутненим або майже непрозорим, коли містить багаточисельні дрібні бульбашки повітря. Сицилійський (симетит) та румунський (руминіт) бурштини є найчастіше бурими, червонуватими і навіть чорними. Руминіт нерідко має тріщини. Бірманський бурштин, як правило, має коричневий колір та містить багато комах, а іноді й прожилки кальциту. Сукциніт містить більше бурштинової кислоти, ніж інші типи бурштину, і при підігріванні має характерний запах.

Колір українського янтарю на поверхні свіжого зламу змінюється в широких межах: від білого фарфороподібного, блідо-жовтого (слонової кістки) до жовтого, червоно-бурого, вишневого, бурувато-чорного. Відзначаються поодинокі знахідки рідкісного сірувато-блакитного янтарю. За кольором та прозорістю український бурштин поділяють на:

•                прозорий червоний чистий, жовтогарячий, жовтий, блідий;

•                напівпрозорий яскраво-жовтий, жовто-коричневий, лимонний, жовтий з білим малюнком;

•                білий кістяний.

 

3. Методи дослідження дорогоцінних металів:

1.              Руйнівні:

1.1.            Опробовування на пробірному камені.

1.2.            Рентгено- флуоресцентний.

1.3.            Крапельний

2.              Руйнівні:

2.1.            Емісійної спектрометрії.

2.2.            Атомно-абсорбційне титрування.

2.3.            Мікропотенціометричне титрування.

2.4.            Купелювання.

2.5.            Мікрокупелювання.

Метод опробовування дорогоцінних сплавів на пробірному камені: при застосуванні цього методу використовують пробірний камінь, пробірні голки та пробірні реактиви.

Пробірний камінь – це кременистий сланець чорного кольору (без тріщин та сторонніх включень), дрібнозернистої будови, з добре відшліфованою поверхнею. Камінь має бути стійким до дії азотної, сірчаної і соляної кислот та їх сумішей.

Пробірні голки – це смужки дорогоцінних сплавів, що припаяні до латунних пластинок, на яких зазначена проба цієї голки. Для кожної проби існує комплект голок, що відрізняються за кольором внаслідок різного вмісту легуючих компонентів. До комплекту пробірних голок кожного виду мають входити голки кожного стандартного сплаву та голки проміжних проб.

Пробірні реактиви – це водні розчини кислот, сумішей кислот або розчини солей, за допомогою яких опробовують поверхню металу, що досліджується.

У табл. 1.7 наведено реактиви на сплави дорогоцінних металів.

Таблиця 1.7

Реактиви на сплави дорогоцінних металів

№ з/п         Реактив        Проба дорогоцінного сплаву

1.              Розчин хлорного золота (розчин золотохлористоводневої кислоти)   583 (585) проби золота

2.              Кислотні реактиви

(відповідні для кожної проби) 375, 500, 750, 900, 916, 958 проби золота

3.              Хромпік (двохромовокислий калій)                   500 та вищі проби срібла

4.              Розчин азотнокислого срібла     750, 800, 875, 916 проби срібла

5.              Розчин йодистого калію           Проби платини, проби паладію

6.              Розчин залізисто-ціанистого калію Проби платини

7.              Розчин царської горілки + 10% КІ Проби паладію

8.              Розчин царської горілки + хлорид амонію           Проби паладію

 

Таблиця 1.8

Реакції реактивів на сплави срібла та платини

Реактив      Сплав           Проба           Реакція сплаву на реактив (колір)

Двохромово-кислий калій (хромпік)                Сплав срібла 500-750

вище 750

916            Світло-коричневий

Червоний

Яскраво-червоний

Азотнокисле срібло             Сплав срібла 750-916

нижче 750

вище 916    Сірувато-білий

Сірувато-попелястий

Не діє

Йодистий калій Сплав платини

Сплав білого золота              950

 

750            Темний

 

Темно-коричневий

 

Рентгенофлуоресцентний аналіз – метод визначення якісного і кількісного вмісту хімічних елементів у зразку. Вимірюється інтенсивність вторинного характеристичного випромінювання атомів елементів, що збуджуються первинним випромінюванням рентгенівської трубки безпосередньо у досліджуваному зразку. Структура рентгенівських спектрів обумовлена енергетичним станом електронів в атомі, і тому спектр кожного елемента індивідуальний, тобто характеризується певним набором спектральних ліній. Залежність інтенсивності лінії характеристичного спектра від концентрації дозволяє зробити кількісний аналіз, тобто визначити процентний вміст даного елемента у пробі.

До переваг рентгенофлуоресцентного аналізу відносяться: недеструктивність, експресність, мультиелементність (отримання розгорнутої картини лігатурного сплаву і наявності домішок), широкий діапазон концентрацій, що реєструються, повністю автоматизований процес аналізу, проста підготовка проб або її відсутність.

До недоліків рентгенофлуоресцентного аналізу відносяться: менша чутливість визначення елементів порівняно з руйнівними фізико-хімічними методами, залежність результату від надійності випробування стандартних зразків. Межі можливої основної відносної похибки характеристики перетворення (інтегральна нелінійність) – не більше ±0,05%.

 

Для визначення кольору, блиску металів і сплавів використовується денне освітлення. Для більш виразного розпізнання зразки необхідно відполірувати.

Для визначення технологічних властивостей (тверді, пластичні) необхідно використовувати набір плоскогубців і олівців твердості.

Для визначення корозійної стійкості рекомендується використовувати стандартний набір кислот, лугів, що є в хімічних лабораторіях.

Метод визначення складу сплаву заснований на використанні пробірного каменя і пробірних реактивів.

Сутність методу полягає в тому, що сплав реагує під час штрихової проби як недорогоцінний кольоровий сплав. Дія базується на розчинності легуючих металів під впливом азотної кислоти.

Перед початком аналізу поверхню пробірного каменю злегка змазують рослинною олією. Після цього зразком, склад якого повинний бути встановлений, натирають стрічку, розмір якої близько 10 мм.

В табл. 1.11 наведено дію реактиву на деякі кольорові метали та сплави. Висновок про склад зразка роблять за кольором натирання та результатами дії кислотного реагенту.

Таблиця 1.11

Дія реактивів на деякі кольорові метали

Матеріал    Колір натирання Дія реактиву

(колір, осад, розчинення)

Латунь       Жовтий         Жовтий

Мельхіор    Сріблясто-сірий Сріблясто-сірий

Залізо, сталь Сірий           Темно-коричневий

Алюміній    Світло-сірий  Блакитний

Свинець      Сірий           Коричнево-зелений осад

Кадмій       Сріблясто-сірий Миттєве розчинення натирання

 

---

Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 124; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!