Зобов’язання держави щодо права на життя
Особливу увагу ЄСПЛ приділив саме обов’язку держави захищати право людини на життя, що відповідає положенням статті 2 Конвенції, і, відповідно, положенням Конституції України. Положення ЄСПЛ зобов’язує державу не лише утриматись від навмисного і незаконного позбавлення життя, а й вживати необхідних заходів щодо охорони життя.
Дві форми обов’язків: утримання від порушення права людини на життя, гарантування і забезпечення охорони та захисту права на життя.
Практика Європейського суду з прав людини щодо права на життя (справа Макканн та інші проти Сполученого Королівства 1995р.)
ЄСПЛ вперше розглянув справу щодо порушення ст. 2 Конвенції «Маккан та інші проти Сполученого Королівства» у 1995 р. У цій справі держава-відповідач була визнана відповідальною за порушення ст. 2 Конвенції через те, що служби спецпризначення вчинили убивство трьох терористів Ірландської Республіканської Армії.
У своєму Рішенні «МакКан та інші проти Сполученого Королівства» (McCann and Others v. UK) ЄСПЛ застосовує вказану правову позицію таким чином: «…Беручи до уваги невірне врахування можливості помилок у своєму розвідувальному аналізі військовослужбовцями, Суд не впевнений, що позбавлення життя трьох терористів являло собою застосування сили, яка була виключно необхідною для захисту людей від протиправного насильства у значенні пункту “a” частини 2 статті 2 Конвенції. Відповідно Суд вважає, що мало місце порушення статті 2 Конвенції».
|
|
|
Обсяг та складові заборони катувань, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження.
Ст. 3 ЄКПЛ:
“Ніхто не може бути підданий катуванню, нелюдському чи такому, що принижує людську гідність, поводженню чи покаранню”.
Положення ст. 3 Конвенції мають абсолютний характер щодо застосування і полягають у такому: 1) кожній особі, яка перебуває під юрисдикцією будь-якої держави-учасниці, гарантовано право на повагу до своєї гідності та захист від катувань і неналежного поводження з боку посадових осіб органів державної влади, закріплюючи таким чином одну з фундаментальних цінностей демократичного суспільства
згідно зі ст. 15 Конвенції, держава зобов’язана дотримуватися положень цієї статті навіть під час війни, іншої суспільної небезпеки, що загрожує життю нації; 3) ніщо не може бути виправданням для застосування катувань: навіть за умов боротьби з тероризмом чи організованою злочинністю держава-учасниця не має права відступати від положень цієї статті; 4) будь-яке застосування фізичної сили щодо позбавленої волі особи, яке вчинено без достатньої необхідності, хоч і викликаної її поведінкою, принижує людську гідність і є порушенням права, що визначено у ст. 3 Конвенції
|
|
|
Зобов’язання держави щодо заборони катувань, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження .
На основі Ст. 3 Конвенції розроблено і 26 листопада 1987 року прийнято Європейську конвенцію про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (ратифікована згідно із Законом України від 24 січня 1997 року).
Цією Конвенцією створено Європейський комітет з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню, який, шляхом здійснення інспекцій, перевіряє поводження з позбавленими волі особами з метою посилення, у разі необхідності, захисту таких осіб від катувань чи нелюдського або такого, що принижує їхню гідність, поводження чи покарання.
Статтею 28 Конституції України визначено: «Кожен має право на повагу до його гідності. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам».
У ст. 50 КК України вказано: «Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність».
|
|
|
Цивільним кодексом України (ст. 289) визначено: «Фізична особа має право на особисту недоторканність. Фізична особа не може бути піддана катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню.
Практика Європейського суду з прав людини щодо заборони катувань, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження чи покарання (справа Сьорінг проти Сполученого Королівств а, 1989 р.
Заявник — п. Йєнс Сорінґ, громадянин Німеччини. Нині він перебуває у в'язниці в Англії, очікуючи екстрадиції до Сполучених Штатів Америки, де йому має бути висунуто обвинувачення в умисному вбивстві у штаті Вірґінія.
Він стверджував, що рішення міністра внутрішніх справ видати його органам влади Сполучених Штатів Америки викликало б, у разі його виконання, порушення Сполученим Королівством статті 3 Конвенції, у якій сказано:
«Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню».
заявник стверджував, що допущено порушення статті 13, яка проголошує:
«Кожен, чиї права і свободи, викладені в цій Конвенції, порушуються, має право на ефективний засіб правового захисту у відповідному національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, що діяли як офіційні особи».
За його твердженням, він не мав ефективного засобу правового захисту у Сполученому Королівстві стосовно його скарги за статтею 3.
Дата добавления: 2020-04-25; просмотров: 964; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!