Право на свободу та особисту недоторканність (Харченко проти України)
Заявник стверджував, що тримання його під вартою було незаконним і що його загальна тривалість була необґрунтованою. Він посилався на пункт 1(c) і пункт 3 статті 5 Конвенції ( 995_004 ). Посилаючись на пункт 1 статті 6 і статтю 13 Конвенції, заявник також скаржився на відсутність ефективних засобів юридичного захисту стосовно його скарг на тримання під вартою. Останню скаргу Суд вирішив дослідити за пунктом 4 статті 5 Конвенції.
Обсяг та складові права на повагу до приватного і сімейного життя Стаття 8
1. Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
2. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Стаття 8 Забезпечується
Стаття 8 Конвенції, загалом, відображає структуру статей 9, 10 і 11. Відповідно, при розгляді питання про те, чи була порушена стаття 8 Конвенції, необхідно відповісти на низку питань:
· чи мало місце втручання у «приватне» життя згідно з §1 статті 8? Якщо так, то
· чи є це втручання обґрунтованим згідно з §2 статті 8, а саме:
· чи було втручання законним? Якщо так, то
|
|
|
· чи переслідувало втручання законну мету; і якщо так,
· чи було втручання необхідним у демократичному суспільстві (зокрема, чи було воно адекватною реакцією на суспільну необхідність, що не потребує зволікань)?
Якщо постає питання про позитивне зобов’язання, то дослідження не переходить у сферу параграфа 2. Розгляд мети і домірності переноситься у площину загального зважування доводів про те, чи існувало позитивне зобов’язання.
Право на повагу до приватного і сімейного життя (Класс проти Німеччини) Стаття 8
Заявниками є громадяни Німеччини - Ґерхард Класс, Петер Лубберґер (адвокат), Юрґен Нусбрух (суддя), Ганс-Юрґен Поль (адвокат) та Дітер Зельб (адвокат). Пан Нусбрух проживає в м. Гайдельберзі, інші - в м. Мангаймі. Усі п'ятеро заявників стверджують, що пункт 2 статті 10
Основного закону та законодавчий акт, введений у дію на виконання цього положення, а саме - Закон від 13 серпня 1968 року про обмеження стосовно таємниці поштової кореспонденції, поштового і
телекомунікаційного зв'язку (далі іменується як Закон "G 10") суперечить Конвенції ( 995_004 ). Вони не заперечують того, що держава має право вдаватися до заходів стеження, які передбачені цим законодавством; вони піддають критиці це законодавство за те, що воно дозволяє такі заходи, не зобов'язуючи органи влади в кожному випадку після їх застосування сповіщати відповідних осіб,
а також за те, що законодавство виключає можливість скористатися засобом правового захисту в суді у зв'язку з виданням та виконанням рішення про застосування таких заходів, їхня заява спрямована проти законодавства, зміни до якого вніс Федеральний конституційний суд, який також дав відповідне тлумачення.
|
|
|
Свобода думки, совісті і релігії Стаття 9
1. Кожен має право на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.
2. Свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
41 Право на свободу думки і слова, світогляду і віросповідання забезпечується:
|
|
|
можливістю вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб (п. 2 ст. 34 Конституції України):
правом на свободу віросповідання, безперешкодно відправляти релігійні культи та обряди (п. 1 ст. 35 Конституції України);
правом на відшкодування матеріальної та моральної шкоди (ст. 56 Конституції України).
Стаття 9 Європейської конвенції гарантує свободу думки, совісті і віросповідання. Кожен має право на свободу думки, совісті і віросповідання; це право включає свободу змінювати свою релігію або свої переконання, а також свобод) сповідувати свою релігію або переконання як одноособово, так і спільно з іншими, прилюдно чи приватно, в богослужінні, ученні, виконанні та дотриманні релігійних і ритуальних обрядів. Свобода сповідувати релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, які встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони громадського порядку, здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Терміни «думка», «переконання», «совість» і «релігія» можуть охоплювати широкий спектр інтелектуальної та духовної діяльності. Тому Суд особливо ретельно підходить до аналізу звернень про порушення ст. 9, вирішуючи, чи дійсно ці переконання, певні дії чи «вияв» потрапляють під сферу дії положень цієї статті. Як і під час розгляду справ про можливі порушення статей 8, 10, 11, при визнанні органами Конвенції факту порушень державою порядку здійснення одного з прав, що гарантується в п. 1, справа розглядається далі на предмет того, чи це обмеження права «встановлене законом» і є «необхідним у демократичном) суспільстві» згідно з п. 2. Варто
|
|
|
зазначити у зв'язку з цим, що серед усіх статей із подібною структурою ст. 9 є єдиною, яка не дає змогу державі посилатися на «державну безпеку» для того, щоб виправдати обмеження у здійсненні прав, що гарантуються.
Право на свободу думки, совісті та релігії здійснюється всередині кожної людини, переважно в її почуттях та думках. Лише коли людина виказує свої думки або переконання, держава дізнається про їх існування та характер. Але саме здійснення виявлення думок або переконань може бути пов'язане зі сферою питання про свободу вираження поглядів (ст. 10) або з іншими статтями Конвенції.
Коли у справах, що розглядалися конвенційними органами, йшлось про порушення положень ст. 9 і при цьому робилося посилання на порушення інших статей, то Комісія і Суд завжди обмежувалися у своєму виборі розглядом можливих порушень цих інших статей.
Дата добавления: 2020-04-25; просмотров: 531; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!