Субрегіональні системи захисту прав людини в Африці
ПИТ 24
Арабська система захисту прав людини
Арабська хартія прав людини — міжнародний договір, прийнятий Лігою арабських держав в 2004 і набув чинності в 2008 році (перша версія хартії була прийнята в 1994 році, але була підписана лише Іраком[1], за іншими даними — ратифікована лише Йорданією[2], а в силу так і не вступила. За інформацією хартію ратифікували 9 країн, а також Катар.
Основою Хартії є ісламські норми.
Ряд статей Хартії захищає статус арабського громадянина по відношенню до неарабських громадян.
В Арабській хартії прав людини не згадується про свободу вибору віри та заборону полігамії, що є однією з форм дискримінації по відношенню до жінок. В документі заборонені фізичні та психічні тортури, а також жорстоке та нелюдське обходження, проте не міститься заборона жорсткого та нелюдського покарання. В Хартії не прописані право на участь в управлінні загальнодержавними справами та право на утворення політичних партій та організацій. Також, не згадується рівність всіх перед законом, не встановлюється заборона винесення смертного вироку по відношенню до неповнолітніх. Арабською хартією не встановлюється жодних зобов’язань країнам-учасницям з прийняття відповідних законодавчих чи інших мір, необхідних для втілення у життя визнаних в документі прав та свобод, що є одним з найбільших недоліків.
Захист прав людини в рамках АСЕАН (Асоціація держав Південно-Східної Азії)
|
|
|
Безпосередньо до організації належать Філіппіни, Малайзія, Індонезія, Сінгапур та Таïланд, Бруней-Даруссалам, В'єтнам, Лаос та М'янма, Камбоджа,Папуа Нова Гвінея, Східний Тимор.
Метою асоціації було оголошено прискорення економічного розвитку та соціального прогресу в краïнах-учасницях, захист миру та стабільності в регіоні, а також надання краïнам-учасницям змоги мирного розв'язання спірних питань.
АСЕАН складається з трьох опор: Товариства безпеки, Економічного співтовариства і Соціокультурної спільноти.
Хартія АСЕАН — конституція Асоціації держав Південно-Східної Азії (АСЕАН), яка була прийнята в листопаді 2007 року. В Хартіï декларовано такі принципи: Підкреслювання головноï ролі АСЕАН в регіональному співробітництві, Повага до принципів територіальноï цілісності, суверенітету, невтручання у внутрішні справи та національна самоідентифікація членів АСЕАН, Сприяння регіональному миру та мирному вирішенню спірних питань, Дотримання міжнародного права в питаннях прав людини, соціальноï справедливості та багатосторонньоï торгівлі, Сприяння регіональній інтеграціï торгівлі, Створення органу, який би відповідав за захист прав людини.
|
|
|
У 2009 р. була утворена Міжурядова комісія АСЕАН щодо заохочення і захисту прав людини. Вона координує діяльність усіх органів АСЕАН, що займаються правами людини; займається розвитком Декларації АСЕАН з прав людини; рекомендує державам-членам приєднуватися і ратифікувати міжнародні акти з прав людини.
Обсяг та складові права на життя
Ключовим у визнанні права людини на життя за Конституцією України є положення, згідно з яким це право є невід’ємним, невідчужуваним та непорушним. Право на життя належить людині від народження і захищається державою.
Стаття 2 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод має назву «Право на життя» і встановлює таке.
Право кожного на життя охороняється законом. Нікого не може бути умисно позбавлено життя інакше ніж на виконання смертного вироку суду, винесеного після визнання його винним у вчиненні злочину, за який закон передбачає таке покарання.
Позбавлення життя не розглядається як таке, що вчинене на порушення цієї статті, якщо воно є наслідком виключно необхідного застосування сили: для захисту будь-якої особи від незаконного насильства; для здійснення законного арешту або для запобігання втечі особи, яку законно тримають під вартою; при вчиненні правомірних дій для придушення заворушення або повстання .
|
|
|
Ознаки права на життя:
невід’ємність (право на життя є природним, а тому не може бути свавільно припинене та обмежене);
невідчужуваність (належить людині від народження та невідривно пов’язане із носієм);
непорушність (не може бути порушене, позбавлення життя людини карається законом);
пріоритетність (Конституція України проголосила життя та здоров’я людини найвищою соціальною цінністю);
загальність (право на життя належить кожній людині в рівній мірі);
гарантованість державою (право людини на життя охороняється законом).
До названих ознак можна додати природне право людини (людина набуває це право з моменту народження та сама вирішує, як ним розпоряджатися); немайнове (не містить майнового змісту); особисте (здійснюється власне людиною, без волі інших осіб та держави); імперативність (норми, які покликані забезпечувати та охороняти право людини на життя, є імперативними); публічно-правовий порядок захисту (норми, які визначають процедуру захисту права на життя, а також містять санкції за порушення такого права людини).
|
|
|
Показовим є рішення у справі «Патон проти Сполученого Королівства» (Paton v. UK), у якому ЄСПЛ констатував, що стаття 2 не гарантує абсолютного права ненародженої дитини на життя, а потреби матері мають пріоритет над потребами ще ненародженої дитини.
Зміст права на життя слід диференціювати на дві складові: право на збереження життя (захист може здійснюватись у двох формах (залежно від суб’єкта): а) державний захист; б) захист людиною-носієм права на життя (самозахист)) і право на розпорядження життям (можливість самостійно та на власний розсуд вирішувати питання щодо можливості піддання себе ризику, а також прискорення біологічної смерті)
Дата добавления: 2020-04-25; просмотров: 922; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!