Захист прав людини в діяльності Ліги Націй
Природа та сутність прав людини
Права людини - це певні можливості людини, які необхідні для її існування та розвитку в конкретно-історичних умовах, об'єктивно визначаються досягнутим рівнем розвитку всього людства і мають бути загальними та рівними для всіх людей. Основні права людини поділяються на:
фізичні (необхідні для фізичного існування, для задоволення біологічних, матеріальних потреб - право на життя, житло, безпечне природне середовище, належний рівень матеріального забезпечення);
особисті (щодо збереження, розвитку та захисту морально-психологічної індивідуальності людини, її світогляду та духовності - право на їм я, честь, гідність, свободу віросповідання, переконань, сумління тощо);
культурні (щодо збереження, розвитку національної самобутності, доступу до духовних здобутків людства, їхнє засвоєння, використання та участь у подальшому розвитку -право на освіту, виховання, користування надбаннями культури та мистецтва);
Міжнародно-правові стандарти в галузі прав людини :
1. Загальна декларація прав людини (10 грудня 1948 p.), що має основоположне значення для міжнародної регламентації прав і свобод людини;
2. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (16 грудня 1966 p.);
3. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (16 грудня 1966 р.) Ці два Пакти та Декларація стали складовими частинами Хартії прав людини. На відміну від Декларації, кожен Пакт має обов'язкову силу для держав, які його підписали. За обсягом - Пакти не відрізняються від Декларації, а лише розширюють та конкретизують її положення;
|
|
|
4. Європейську конвенцію про захист прав людини і основних свобод (прийнята Рада Європи у 1950 p.);
5. Європейську соціальну хартію (Турін, 1961 p.);
6. Заключний Акт наради з безпеки і співробітництва в Європі /НБСЄ/, підписаний у Хельсінкі у 1975 p.;
7. Конвенцію про права дитини (1989 р.) та ряд інших.
Універсальність прав людини
Права людини універсальні – це означає, що вони так само стосуються всіх людей в усьому світі, причому без обмежень за часом. Кожен має право користуватися правами людини без якої б то не було різниці, як-то щодо раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового, станового або іншого становища.
Слід зазначити, що універсальність прав людини жодним чином не загрожує багатому різноманіттю індивідуальностей чи культурних відмінностей. Різноманіття може існувати і в суспільстві, де всі рівні і в рівній мірі заслуговують поваги. Права людини служать мінімальним стандартом, який стосується всіх людей; кожна держава і суспільство може визначати і застосовувати вищі або конкретніші стандарти.
|
|
|
Покоління» прав людини та їх принципові відмінності
Покоління прав людини — це класифікація прав людини, відповідно до їх історичного розвитку. Традиційно, їх прийнято ділити на три, але все частіше з'являється думка про виокремлення четвертого покоління.
Першим поколінням прав і свобод людини і громадянина є засновані на традиційних ліберальних цінностях права і свободи, які визначали межі втручання державної влади у сфери громадянського суспільства і особистого життя людей, відображали пафос буржуазних революцій — право на свободу думки, совісті і релігії, на рівність перед законом, на участь в управлінні державою, на недоторканність особи.
Відлік першого покоління прав людини можна вести з періоду встановлення юридичної рівності, коли зруйнувалися станові рамки середньовічного суспільства. На цей період припадають розвиток буржуазних відношень і утвердження буржуазного суспільства з його законодавчими актами.
Друге покоління прав і свобод людини і громадянина пов'язане з боротьбою людей за поліпшення свого соціально-економічного становища та культурного рівня. Ці вимоги виникли після Першої світової війни, а вплинули на демократизацію і соціалізацію конституційного права країн світу та міжнародне право після Другої світової війни, коли завдяки бурхливому розвитку виробництва склалися реальні передумови для задоволення соціальних потреб громадян. Соціальні, економічні та культурні права знайшли нормативне вираження у Загальній декларації прав людини 1948 р. і особливо Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 р.
|
|
|
Становлення третього покоління прав людини (права людини — частина прав людства) пов'язано з національно-визвольним рухом країн, що розвиваються, а також із загостренням глобальних світових проблем після Другої світової війни. Останні призвели до інтернаціоналізації юридичних формулювань прав людини, створення міжнародних (або континентальних) пактів про права людини, законодавчого співробітництва країн у питаннях про права людини, надбання наднаціонального характеру законодавствами (особливо конституційними) тих держав, що підписали міжнародні пакти про права людини.
Права третього покоління:на політичне, економічне, соціальне і культурне самовизначення, на економічний та соціальний розвиток, на користування спільним спадком людства, на мир, на здоров'я та безпечне довкілля
|
|
|
на гуманітарну допомогу.
У XXI ст. можна говорити про становлення четвертого покоління прав людини, котре пов'язане з науковими відкриттями в галузі мікробіології, медицини, генетики. До переліку прав людини можна включити: Зміну статі, Трансплантацію органів, Клонування, Використання віртуальної реальності, Штучне запліднення, Евтаназію, Вільну від дитини сім'ю, Незалежне від державного втручання життя за релігійними, моральними поглядами,На доступ до Інтернету
Захист прав людини в діяльності Ліги Націй
Ліга Націй була створена у 1919 р.у відповідь на потребу відновлення міжнародно-правових відносин на підвалинах післявоєнної доби. Статут Ліги Націй був як установчим документом універсальної міжнародної міжурядової організації.
Статут Ліги Націй не містив норми повної заборони війни, а головним залишався лише акцент на обов’язковому мирному вирішенні міжнародних спорів.
В умовах Ліги Націй був розроблений та випробуваний колективний інституційний підхід до забезпечення міжнародної безпеки в аспекті захисту від зовнішньої агресії із застосуванням механізму міжнародних санкцій.
Питання міжнародно-правового захисту прав людини в умовах правопорядку доби Ліги Націй, за відсутності системного підходу та універсальної кодифікації, знайшло свій прояв у виробленні нових та вдосконаленні існуючих міжнародно-правових норм та інститутів, зокрема в розрізі заборони рабства і работоргівлі, торгівлі жінками та дітьми, прийнятті Декларації прав дитини 1924 р., трудових прав, визначенні правового статусу біженців, які без винятку набули подальшого розвитку в умовах сучасного міжнародного правопорядку.
Взірцем міжнародно-правового закріплення мінімальних стандартів прав людини часів Ліги Націй стало встановлення у деяких міжнародно-правових актах конкретних прав осіб з огляду на їхню належність до расової, релігійної та мовної меншини. Незважаючи на відсутність універсального визнання цих прав, гарантом їхнього існування та дотримання виступала універсальна міжнародна організація Ліга Націй, органи якої були залучені до міжнародних процедур із забезпечення кореспондуючих зобов’язань держав. Здійснений у добу Ліги Націй підхід з міжнародно-правової охорони прав меншин був врахований та вдосконалений в умовах міжнародного правопорядку сучасності.
Статут ООН, Загальна декларація прав людини 1948 р., Міжнародний пакт про громадянські та політичні права 1966 р., Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права 1966 р.
Статут ООН — міжнародна угода, що засновує міжнародну організацію ООН; підписаний 26 червня 1945 року в Сан-Франциско на заключному засіданні Конференції Об'єднаних Націй зі створення Міжнародної Організації п'ятдесятьма державами.
Одним з найбільш історично значущих документів в галузі прав людини є Загальна декларація прав людини: є засадничим міжнародним документом в області права людини. Прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року. Складається з преамбули і 30 статей.
Міжнародний пакт про громадянські і політичні права: прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН у грудні 1966 року, складається з преамбули та 53 статей, об'єднаних у 6 частинах, і проголошує широкий перелік основних прав і свобод, які повинні надаватися кожною державою всім особам, що перебувають у межах її території.
Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права: прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН у грудні 1966 року, складається з преамбули і 31 статті, які поділені на 5 частин.
6.Рада ООН з прав людини.
Була утворена у 2006 році на базі Комісії ООН з прав людини, яка діяла з 1946. Раду очолює Верховний Комісар ООН з прав людини. Рада з прав людини є допоміжним органом Генеральної Асамблеї ООН. Резолюція про створення Ради визначила її основне завдання — проведення всеосяжних періодичних оглядів та виконання кожною державою її зобов'язань у сфері прав людини, які забезпечують універсальність і однакове ставлення до всіх держав, тобто універсальні періодичні огляди.
7. Верховний Комісар (ООН) з прав людини
є головною посадовою особою ООН у галузі прав людини, покликаної забезпечити правозахисну діяльність в усьому світі.
Верховний комісар призначається Генеральним секретарем ООН та затверджується Генеральною Асамблеєю ООН на чотири роки згідно з принципом географічної представленості. З 1 вересня 2014 обов'язки Верховного комісара виконує йорданський дипломат, принц Зейд Раад аль Хусейн.
Обов’язки Верховного комісара — з урахуванням загальної компетенції і рішень Генеральної Асамблеї ООН, Економічної і Соціальної Ради і Комісії з прав людини — полягають в наступному:
1) заохочувати і захищати ефективне здійснення всіма людьми цивільних, культурних, економічних, політичних і соціальних прав;
2) виконувати завдання, доручені йому компетентними органами ООН у області прав людини, і надавати їм відповідні рекомендації;
3)заохочувати і захищати реалізацію такого права людини, як право на розвиток;
4)надавати через Центр з прав людини Секретаріату ООН (і інші відповідні установи) консультативні послуги, технічну і фінансову допомогу на прохання зацікавленої держави і, при необхідності, регіональних організацій з прав людини з метою підтримки заходів і програм у сфері прав людини;
5) координувати певні учбові і пропагандистські програми ООН у області прав людини;
6) проявляти активну роль а руслі Віденської декларації
і Програми дій, прийнятих в 1993 р. на Всесвітній конференції з прав людини, за рішенням нових завдань у зв'язку з необхідністю реалізації всіх прав людини і усунення їх порушень у всьому світі;
7) вести діалог з урядами всіх країн в цілях забезпечення пошани прав людини;
8) розширювати міжнародну співпрацю в справі заохочення і захисту прав людини;
9)координувати діяльність у сфері заохочення і захисту прав людини в рамках всієї системи ООН;
10) в цілях підвищення дієвості механізмів ООН у області прав людини здійснювати їх раціоналізацію і зміцнення;
11) здійснювати загальне керівництво діяльністю Центру з прав людини Секретаріату ООН.
Дата добавления: 2020-04-25; просмотров: 2134; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!