Тема 13. Форми (джерела) права

Зміст теми:

Трактування понять „форма права” і „джерело права” у правовій науці. Джерело права у матеріальному і у формальному, або юридичному значенні. Види джерел права. Правовий звичай. Шляхи його виникнення. Звичаєве право. Роль і місце звичаєвого права у формуванні українського права на різних етапах його розвитку. Правовий звичай як джерело права у сучасному світі.

Нормативно-правовий акт як джерело права. Поняття закону. Види законів. Конституційні й органічні закони. Конституція. Конституційні федеральні закони. Кодекси. Модельні закони. Закони про ратифікацію і денонсацію міжнародних договорів. Делеговане законодавство. Підзаконні акти. Акти органів виконавчої влади. Локальні нормативно-правові акти. Дія нормативно-правового акту у просторі. Набуття чинності нормативно-правового акту. Припинення дії нормативно-правового акту. Зворотна сила закону. Дія нормативно-правового акту за колом осіб. 

Правовий прецедент. Судові, адміністративні, конституційні прецеденти. Прецедентні системи права. Місце правового прецеденту в системі джерел сучасного українського права.

Правова доктрина. Правова доктрина в римському праві. Правова доктрина в англо-американській правовій системі. Марксистська доктрина як підґрунтя формування соціалістичного права.

Договори нормативного змісту як джерело права. конвенції, угоди, двосторонні і багатосторонні міждержавні договори. Колективний договір і угода у трудовому праві.

Релігійні норми як джерело права. Принципи права як джерело права. Міжгалузеві і галузеві принципи. Судова практика як джерело права. Рішення органів конституційного нагляду. Міжнародне право як джерело права.      

Джерела сучасного українського права.

Питання для обговорення на семінарському занятті:

1. Поняття і види джерел права.
2. Закон як джерело права.
3. Судовий і адміністративний прецедент як джерело права.
4. Правовий звичай. Звичаєве право.
5. Доктрина як джерело права.
6. Співвідношення джерел права в Україні.

 

Тематика рефератів:

1. Судовий прецедент як джерело права в Україні.
2. Вплив соціалістичної доктрини на розвиток радянського права.

 

Література:

1. Бобылев А.И. Источники (формы) права // Право и политика. – 2003. – № 8. – С. 18 – 25.

2. Богдановская И.Ю. Судебный прецедент – источник права? – Государство и право. – 2002. – № 12. – С. 5 – 10.

3. Вступ до теорії правових систем / За заг. ред. О.В. Зайчука, Н.М. Оніщенко: Монографія. – К.: Видавництво „Юридична думка”, 2006. – С. 57 – 77.

4. Зміївська С. Джерела та форми позитивного права // Вісник Академії правових наук України. – 2007. – № 1.

5. Марченко М.Н. Источники права. – М.: Наука, 2004.

6. Мідзянська В. Судовий прецедент: структура, види // Право України. – 2006. – № 6. – С. 119 – 123.

7. Порівняльне правознавство: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів / В.Д. Ткаченко, С.П. Погрібняк, Д.В. Лук’янов; за ред. В.Д. Ткаченка. – Х.: Право, 2003. – С. 84 – 108, 140 – 166, 188 – 191, 202 – 206, 214 – 218, 229 – 232.

8. Правовий звичай як джерело українського права ІХ – ХІХ ст. / За ред. І.Б. Усенка. – К.: Наукова думка, 2006. – С. 35 – 57.

9. Стрельцова О. Становлення та розвиток принципу основних прав людини як джерела права Європейського Союзу // Право України. – 2003. – № 11. – С. 158 – 161.

10. Усенко І.Б. Правовий звичай як джерело українського права і об’єкт дослідження вітчизняних правознавців // Право в системі соціальних норм: історико-юридичні аспекти. – Чернівці, 2005.

11. Харитонова О.І., Харитонов Є.О. Порівняльне право Європи: Основи порівняльного правознавства. Європейські традиції – Х.: „Одісей”. – 2002. – С. 517 – 569.

12. Шевчук С. Судовий прецедент як джерело міжнародного права // Вісник Академії правових наук України. – 2007. – № 1.

 

Тезаурус:

Джерело права – термін, який вживається для позначення: основи права; його вихідних засад; письмового документу, причини, чинника дії; сили права.

       Розрізняють Д. п. у матеріальному значенні (матеріальні умови життя суспільства або спосіб буття людей), формальному, або юридичному значенні (засоби зовнішнього вираження норм права), в ідеальному значенні (філософські ідеї, які складають основу даної правової системи).

 

Договір нормативного змісту – угода двох і більше суб’єктів, в результаті якого встановлюються, змінюються або скасовуються норми права.

 

Закон – нормативно-правовий акт органу законодавчої влади або самого народу, що регулює найбільш важливі суспільні відносини і має вищу юридичну силу щодо інших нормативно-правових актів.

 

Нормативно-правовий акт – це акт правотворчих органів держави, який містить норми права, приймається у встановленому законом порядку, у конкретній письмовій формі і знаходиться у відносинах підпорядкованості з іншими актами.

 

Підзаконні акти – це нормативні акти, які приймаються органами виконавчої влади (укази президента, постанови уряду, відомчі акти). Вони не можуть суперечити законам. Призначення П. а. – конкретизувати, уточнити положення закону.

 

Правова доктрина – компетентне судження по правових питаннях. У деяких правових системах (загального права, мусульманській) визнається джерелом права.

 

Правовий звичай – санкціоноване державою правило поведінки, яке склалося в результаті тривалого повторення людьми певних дій.

 

Правовий прецедент – судове чи адміністративне рішення з конкретної юридичної справи, якому надається обов’язкове значення під час вирішення всіх наступних аналогічних справ судами такого ж або нижчого рівня.

 

Принципи права – правові аксіоми („не можна пред’являти позов двічі по одній і тій самій справі”, „хай буде вислухана й інша сторона”, „Суд має бути справедливим” тощо). П. п. визнаються джерелом права в усіх правових системах.

 

Форма права – це термін, яким позначається специфіка вираження правових норм, надання їм властивості загальнообов’язковості. 

 

 

Тема 14. Правотворчість

Зміст теми:

Поняття правотворчості. Правотворчість як монопольна діяльність держави. Зміст правотворчості. Принципи правотворчості. Законність, демократизм, науковість, професіоналізм, гласність, системність як принципи правотворчості. Відмінність правотворчості від правоутворення.

Види правотворчості. Законотворчість. Закони як вихідна база правової системи. Підзаконна правотворчість. Поняття підзаконного акта, їхні види. Призначення підзаконного акта. Безпосередня правотворчість. Референдум. Особливості референдуму. Поняття плебісциту. Референдум і плебісцит в країнах світу. Делегована правотворчість. Особливості делегованої правотворчості. Законозамінююча правотворчість. Надзвичайна правотворчість. Умови прийняття надзвичайних нормативно-правових актів. Ситуації надзвичайного характеру. Риси актів надзвичайної правотворчості. Власна правотворчість органів місцевого самоврядування. Договірна правотворчість. Колективний договір як різновид договірної правотворчості. Локальна правотворчість. Особливості локальних нормативно-правових актів.

Процедурність, або стадійність як особливість правотворчості. Законодавчий процес. Правове регулювання законодавчого процесу. Стадії правотворчості. Допроектний етап. Законодавча ініціатива. Коло суб’єктів, що мають право законодавчої ініціативи. Вироблення законопроекту. Особливості вироблення законопроекту в державах з моно- і бікамеральним парламентом. Обговорення законопроекту. Роль парламентських палат, комісій, комітетів в обговоренні законопроекту. Читання як стадія законотворчості. Прийняття законів. Узгоджувальні комісії, їхня роль у законодавчому процесі в країнах світу. Промульгація. Порядок набуття чинності законами.

Межі дії нормативно-правових актів. Поняття предметної дії нормативно-правових актів. Дія нормативно-правових актів у часі. Набуття чинності і припинення чинності закону. Зворотна сила закону. Принципи встановлення зворотної сили закону. Дія нормативно-правових актів у просторі. Екстрадиція. Дія нормативно-правових актів за колом осіб. Поняття спеціальних суб’єктів. Правовий статус громадян держави, іноземців, апатридів, біпатридів, біженців.

Поняття, причини і зміст систематизації нормативно-правових актів. Облік як внутрішня форма систематизації. Інформаційний фонд. Роль обліку у полегшенні користування нормативно-правовими актами. Інкорпорація як зовнішня форма систематизації нормативно-правових актів. Офіційна, офіціозна (напівофіційна), неофіційна інкорпорація. Звід законів як офіційна інкорпорація. Поняття і сутність консолідації. Відмінність консолідації від інкорпорації. Кодифікація як вид систематизації нормативно-правових актів. Відмінність кодифікації від консолідації. Загальна кодифікація. Галузева кодифікація. Поняття кодексу. Основи законодавства як вид кодифікаційних актів. Статути, Положення, Правила. Спеціальна кодифікація. Переваги кодифікаційних актів.

Питання для обговорення на семінарському занятті:

1. Поняття, зміст і принципи правотворчості.
2. Види правотворчості.
3. Стадії правотворчості. Законодавчий процес.
4. Межі дії нормативно-правових актів.
5. Систематизація нормативно-правових актів.

 

Тематика рефератів:

1. Правотворчість і законотворчість.
2. Законодавчий процес в Україні.

 

Література:

1. Богачова О. Удосконалення законодавства – основна мета законодавчого процесу // Юридична Україна. – 2006. – № 5. – С. 10 – 15.
2. Бойко Ю. Законотворчість: поняття та структура // Право України. – 2002. – № 5. – С. 17 – 21.
3. Ганжуров Ю. Законотворча діяльність як комунікативний процес // Політичний менеджмент. – 2005. – № 2. – С. 89 – 102.
4. Дутка Г. Предмет закону // Право України. – 2001. – № 4. – С. 98 – 101.
5. Желєзняк Н.В. Нормотворча діяльність як форма реалізації державної правової політики: теоретичні та практичні проблеми // Наукові записки НаУКМА. Т. 26. Юридичні науки. – К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2004. – С. 29 – 37.
6. Керимов Д.А. Законодательная техника: Научно-методическое пособие. – М., 1998.
7. Ковальський В.С. Правотворчість: теоретичні та логічні засади. – К.: Хрінком Інтер, 2005. – 192 с.
8. Лата Н.Ф. Правові наслідки недотримання вимог нормотворення органами виконавчої влади // Адвокат. – 2003. – № 5. – С. 18 – 20.
9. Ониськів М. Глобалізація і правотворення // Право України. – 2002. – № 9. – С. 10 – 14.
10. Пронюк Н. Проблеми і перспективи законотворчості в Україні // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – № 10. – С. 3 – 10.
11. Рогач О. Кодекс у системі законодавчих актів України // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – № 5. – С. 56 – 58.
12. Селіванов В. Нетотожність права і закону // Право України. – 2005. – № 5. – С. 7 – 11.
13. Сердюк В. Законодавча ініціатива як невід’ємне право Верховного Суду України // Юридична Україна. – 2007. – № 1. – С. 17 – 24.
14. Фомкіна О. Підзаконність актів Кабінету Міністрів України як їх юридична власність // Юридична Україна. – 2006. – № 12. – С. 28 – 30.
15. Шамсутдінов О., Стрипко М. Концепція проекту нормативно-правового акту: поняття та сутність // Вісник Академії правових наук України. – 2007. – № 1.
16. Шпакович О. Особливості законотворчого процесу в Європейському Союзі // Юридична Україна. – 2006. – № 11. – С. 87 – 90.
17. Ющик О. Сутність законодавчого процесу: до методології визначення // Право України. – 2005. – № 5. – С. 12 – 17.
18. Ющик О. Теоретичні основи законодавчого процесу. – К.: Парламентське видавництво, 2004.

Тезаурус:

Безпосередня правотворчість – правотворчість, яка здійснюється безпосередньо народом у процесі проведення референдуму (див.).

 

Делегована правотворчість – нормотворчість органів виконавчої влади, насамперед уряду, яка здійснюється за дорученням парламенту з прийняття для оперативного рішення певних проблем нормативних актів, що входять до компетенції представницького органа.

 

Дія нормативно-правових актів за колом осіб згідно з законодавством України, поширюється на всіх її громадян, державні органи, громадські організації, а також на іноземців, осіб без громадянства, біпатридів, біженців, які знаходяться на її території. Поряд з цим є спеціальні нормативні акти, які поширюються лише на окремі категорії громадян і посадових осіб.

Дія нормативно-правових актів у просторі визначається територією, на яку поширюється владні повноваження органа, який видав цей нормативно-правовий акт. Під територією України розуміють її сухопутний і водний простір всередині державних кордонів, повітряний простір над ними, надра. До неї також належать території українських дипломатичних представництв за кордоном, військові та торгівельні судна у відкритому морі, повітряні і космічні кораблі, які знаходяться у польоті за межами України.

 

Дія нормативно-правових актів у часі зумовлена набуттям ними чинності і втратою чинності. В Україні нормативно-правові акти набувають чинності через 10 днів після їхньої офіційної публікації, якщо інше не вказане в самому законі. Нормативні акти втрачають силу (припиняють дію) на таких підставах: 1) по закінченню терміну дії акту; 2) у зв’язку з виданням нового акту, який скасовує попередній (непряме скасування); 3) на підставі прямої вказівки конкретного органу про скасування даного акту (пряме скасування).

 

Договірна правотворчість – створення договорів нормативного змісту: конституційних, внутрішньо федеральних, управлінських. Договори укладаються державними органами на добровільних засадах і є базою для прийняття інших актів. Самостійним різновидом Д. п. є трудові угоди, колективні договори.

 

Закон – нормативний правовий акт, прийнятий представницьким законодавчим органом влади в особливому порядку, який регулює найбільш важливі суспільні відносини і має вищу юридичну силу.

 

Законодавча ініціатива – офіційне внесення до парламенту (в Україні – до Верховної Ради України) уповноваженим суб’єктом законопроекту (див.) або законопропозиції (ідеї майбутнього закону), які парламент має розглянути по суті. За ст. 93 Конституції України, право З. і. у Верховній Раді України мають народні депутати України, Президент України, Кабінет Міністрів України.

 

Законопроект – текст майбутнього закону (див.) з усіма необхідними атрибутами: преамбулою, розділами, главами, формулюванням статей тощо.

 

Зворотна дія закону – принцип, згідно з яким дія закону поширюється на ті відносини, які вже існували до моменту набуття ним юридичної сили. З. д. з. можливе у двох випадках: 1) якщо це вказано в самому законі; 2) якщо закон пом’якшує або зовсім скасовує відповідальність. У всіх інших випадках закон не має зворотної сили.

 

Інкорпорація нормативно-правових актів – форма систематизації нормативних актів шляхом об’єднання їх без зміни їхнього змісту у збірник, де кожний з актів зберігає своє самостійне юридичне значення. І. може бути офіційною, офіціозною, неофіційною. 

 

Кодифікація нормативно-правових актів – форма систематизації нормативних актів шляхом об’єднання їх в єдиний, логічно цілісний акт зі зміною їхнього змісту. К. може бути загальною, галузевою, спеціальною. Ознаки К.: нею можуть займатися лише спеціальні органи; в результаті з’являється новий нормативно-правовий акт; кодифікований акт є основним серед всіх інших актів, які діють у даній сфері.

 

Консолідація нормативно-правових актів – форма систематизації нормативних актів шляхом їх об’єднання без зміни змісту в єдиний нормативний акт, де кожний з актів втрачає своє самостійне юридичне значення. 

 

Локальна правотворчість – реалізація правомочності на видання нормативних правових актів окремими установами, організаціями. Цими актами регулюються конкретні виробничі й інші управлінські задачі. Локальні акти видаються керівниками організацій і є обов’язковими лише для даної організації, її структурних підрозділів і працівників. 

 

Надзвичайна правотворчість – прийняття законів та інших нормативних правових актів для врегулювання суспільних відносин, пов’язаних з екстремальними, кризовими ситуаціями в країні, тобто в умовах надзвичайного стану.

Обговорення законопроекту – стадія правотворчості (див.), на якій проводиться робота над законопроектом (див.) як на пленарних засіданнях палат парламенту, так і у спеціальних комітетах або комісіях. О. з. найчастіше проходить у формі читань. Як правило, закон приймається у трьох читаннях.

 

Облік нормативно-правових актів – форма систематизації нормативних актів, полягає у збиранні, зберіганні, підтриманні у робочому стані нормативних правових актів, які потрібні для діяльності даної організації, фірми, підприємства тощо.

 

Підзаконна правотворчість – вид правотворчості, який реалізується органами виконавчої влади. П. п. призначена для деталізації законів, їх конкретизації, рішення питань, які потребують негайного реагування.

 

Підзаконні акти – нормативні акти, які приймаються органами виконавчої влади. П. а. не можуть протирічили законам. Це Укази Президента, Постанови уряду, відомчі акти.

 

Правотворчість – це діяльність насамперед державних органів по прийняттю, зміні і скасуванню юридичних норм.

 

Прийняття закону – головна стадія правотворчості (див.), на якій закон приймається шляхом голосування (простою більшістю або кваліфікованою) у парламенті.

 

Принципи правотворчості – загальні ідеї, вихідні засади, на яких базується правотворчість: науковість, професіоналізм, законність, демократизм, гласність, оперативність.

 

Промульгація – стадія правотворчості (див.), на якій відбувається офіційне проголошення закону, прийнятого парламентом. Вона включає підписання закону главою держави у встановлені терміни і опублікування його в офіційних джерелах, після чого закон набуває чинності.

 

Референдум – всенародне голосування по найбільш важливим питанням державного і суспільного життя. Рішення Р. мають вищу юридичну силу. Вони не потребують будь-якого затвердження і можуть бути скасовані лише іншим Р. Р. базується на принципі свободи і добровільності участі, недопустимості примусу. Організація і проведення Р. здійснюється державою. Вона ж забезпечує фінансування і гарантує права громадян на участь у Р. 

 

Систематизація нормативно-правових актів – це упорядкування нормативно-правових актів, приведення їх у певну систему. Виділяють такі види С. н.-п. а.: облік, інкорпорація, консолідація, кодифікація (див.).

Стадії правотворчості – етапи розробки і прийняття законів.

 

Тема 15. Система права

Зміст теми:

Поняття системи і структури права. Роль системи права у регулюванні суспільних відносин. Основні риси системи права. Системність, об’єктивність, соціальна обумовленість, динамічність системи права. Норма права як первинний елемент системи права. Поняття правового інституту. Субінститут права. Галузеві і міжгалузеві інститути права. Підгалузь права. Співвідношення інституту і підгалузі права. Галузь права. Критерії виділення галузей права. Предмет і метод правового регулювання як основні критерії для виділення галузі права. Імперативний і диспозитивний методи регулювання суспільних відносин. Додаткові методи. Питання критеріїв виділення галузей права у вітчизняній і зарубіжній теоретико-правовій науці. Поняття юридичного режиму як методу правового регулювання. Юридичний процес як критерій для виділення галузей права. Система галузей права. Концепція профілюючих, або базових галузей. Спеціальні галузі. Комплексні галузі. Первинні і вторинні галузі. Галузі права України.

       Система права і система законодавства. Відмінності між системою права і системою законодавства.

Матеріальне і процесуальне право як дві групи правових спільностей. Публічне і приватне право. Підходи до критеріїв розмежування приватного і публічного права у вітчизняній і зарубіжній теоретико-правовій науці. Міжнародне і національне право. Пріоритет міжнародних норм над національними і підпорядкованість норм міжнародного права по відношенню до конституційних норм держави. 

Питання для обговорення на семінарському занятті:

1. Поняття системи права.
2. Приватне та публічне право.
3. Галузі права.
4. Підгалузі й інститути права.
5. Система права і система законодавства.

 

Тематика рефератів:

1. Формування поняття галузі права у теоретико-правовій науці.
2. Система сучасного українського права.

 

Література:

1. Байтин М.И., Петров Д.Е. Система права: к продолжению дискуссии // Государство и право. – 2003. – № 1. – С. 25 – 34.

2. Гнатовська О.М. Теоретико-методологічні засади формування та розвитку правової системи України: Навчальний посібник. – Одеса, 2004.

3. Дудченко В. Трансцендентність західної традиції права // Юридичний вісник. – 2005. – № 4. – С. 69 – 73.

4. Рабінович П. Приватне і публічне у природному праві та законодавстві // вісник АПрН України. – 2004. – № 3. – С. 3 – 14.

 

Тезаурус:

Галузь права – це сукупність правових інститутів, регулюючих відносно самостійну сферу подібних між собою відносин (майнових, шлюбно-сімейних, трудових тощо).

 

Диспозитивний метод правового регулювання (автономний, метод координації) – це метод, який передбачає рівність суб’єктів, можливість вибору варіантів поведінки або дій у межах норми права. Д. м. п. р. притаманний цивільному, сімейному праву.

 

Імперативний метод правового регулювання (владний, авторитарний, метод субординації) – це метод, заснований на підпорядкованості суб’єктів суспільних відносин; містить точні передписання щодо поведінки, дії суб’єктів, тобто, як правило, не надає можливостей вибору варіанта поведінки; містить каральні санкції. І. м. п. р. є характерним для кримінального, адміністративного, податкового права.

 

Інститут права – це сукупність взаємопов’язаних норм, регулюючих якісно однорідні суспільні відносини (інститути власності і спадкування в цивільному праві, інститути покарання і звільнення від покарання в кримінальному праві). Розрізняють галузеві І. п. – ті, що утворюються нормами однієї галузі права (інститут спадкування), і міжгалузеві І. п. – ті, що об’єднують норми різних галузей права (інститут виборчого права складають норми конституційного і адміністративного права).

 

Критерії галузевого поділу системи права – підстави виділення тієї чи іншої галузі права. Такою підставою є наявність предмету і методу правового регулювання (див.).

 

Матеріальне право – це група правових спільностей, яка регулює предметні, матеріальні відносини. М. п. репрезентоване більшістю галузей – цивільне, кримінальне, трудове, сімейне, адміністративне тощо. Пор. із Процесуальне право (див.).

 

Метод правового регулювання – це сукупність засобів, способів і прийомів, за допомогою яких регламентуються дані суспільні відносини. М. п. р. дозволяє визначити правове становище суб’єктів, порядок виникнення суб’єктивних прав і юридичних обов’язків, засоби їхнього забезпечення, характер санкцій. Двома головними М. п. р. є імперативний і диспозитивний (див.). Додатковими М. п. р. є заохочувальний, рекомендаційний, альтернативний тощо.

       М. п. р. тісно взаємопов’язані і нерідко використовуються у сполученні одного з іншим.

 

Підгалузь права – сукупність декількох однорідних правових інститутів всередині галузі права (у цивільному праві – житлове право, авторське право, патентне право).

 

Предмет правового регулювання – критерій галузевого поділу системи права, що вказує, яку групу суспільних відносин регулює дана галузь права. П. п. р. складають однорідні суспільні відносини. Суспільні відносини можуть стати П. п. р., якщо вони є усталеними, якщо держава і суспільство зацікавлені у наданні цим відносинами правової форми, якщо вони підлягають зовнішньому контролю – судовому, адміністративному, з боку держави.

 

Приватне право – складова частина системи права (див.), регулює суспільні відносини, що стосуються сфери особистих інтересів громадян і приватних об’єднань (цивільне, сімейне). Пор. із Публічне право.

 

Процесуальне право – це група правових спільностей, яка регулює порядок реалізації норм матеріального права, прав і обов’язків суб’єктів правовідносин (кримінально-процесуальне, цивільно-процесуальне). Пор. із Матеріальне право (див.).

 

Публічне право – складова частина системи права (див.), регулює відносини держави з громадянами та іншими суб’єктами права (конституційне, адміністративне, фінансове, земельне, екологічне, кримінальне, кримінально-процесуальне, цивільно-процесуальне та ін.). Пор. із Приватне право.

 

Система галузей права – класифікація галузей права. С. Алексєєв виділив профілюючі, або базові, галузі (конституційне, цивільне, адміністративні, кримінальне, цивільне процесуальне, адміністративне процесуальне, кримінальне процесуальне), спеціальні галузі (трудове, земельне, фінансове, право соціального забезпечення, сімейне, кримінально-виконавче) і комплексні галузі, які поєднують різні інститути профілюючих і спеціальних галузей (екологічне, підприємницьке, космічне).

       Деякі автори виділяють первинні галузі(конституційне, кримінальне, цивільне, цивільно-процесуальне, кримінально-процесуальне) і похідні (адміністративне, фінансове, сімейне, трудове).

 

Система права – це внутрішня структура права, яка склалася історично, існує об’єктивно, визначається характером суспільних відносин, які регулюються. С. п. – це структурне нормативне утворення, яке включає в себе норми права, правові інститути, галузі права.

 

 

Тема 16. Правова система

Зміст теми:

Поняття правової системи у вітчизняних і зарубіжних юридичних школах. Співвідношення системи права і правової системи. Правова система і правова сім’я. Структура правової системи. Взаємодія правової системи з іншими суспільними системами. 

Методологічні питання класифікації правових систем. Критерії класифікації правових систем. Класифікації правових систем у вітчизняній і зарубіжній теоретико-правовій науці. Наука порівняльного правознавства.

Питання для обговорення на семінарському занятті:

1. Поняття правової системи.
2. Структура правової системи.
3. Правова система і правова сім’я.
4. Місце України на правовій карті світу.

Тематика рефератів:

1. Співвідношення понять „правова система” і „правова сім’я”.
2. Критерії класифікації сучасних правових систем.

 

Література:

1. Вступ до теорії правових систем / За заг. ред. О.В. Зайчука, Н.М. Оніщенко: Монографія. – К.: Видавництво „Юридична думка”, 2006. – С. 6 – 57.
2. Дудченко В. Трансцендентність західної традиції права // Юридичний вісник. – 2005. – № 4. – С. 69 – 73.
3. Задорожний Ю. Західна традиція права у контексті формування кодифікаційних актів на теренах України // Право України. – 2006. – № 9. – С. 42 – 46.
4. Зайчук О, Онищенко Н. Середовище права та формування правових систем сучасності // Право України. – 2003. – № 12. – С. 39 – 40.
5. Зайчук О, Онищенко Н. Правові системи сучасності та тенденції їх розвитку // Право України. – 2002. – № 11. – С. 23 – 26.
6. Клименко О. Формування українського права та його взаємозв’язок з іншими правовими системами // Право України. – 2001. – № 9. – С. 85 – 88.
7. Корчевна Л. Українське право і романо-германська традиція // Право України. – 2004. – № 5. – С. 19 – 21.
8. Луць Л. Структура правової системи суспільства: Загальнотеоретичні аспекти // Право України. – 2002. – № 9. – С. 7 – 10.
9. Мірошниченко М. Методологічні передумови класифікації правової системи України // Право України. – 2003. – № 11. – С. 33 – 36.
10. Мірошниченко М. Системно-інформаційний підхід у дослідженні правової системи // Право України. – 2006. – № 8. – С. 35 – 38.
11. Порівняльне правознавство: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів / В.Д. Ткаченко, С.П. Погрібняк, Д.В. Лук’янов; за ред. В.Д. Ткаченка. – Х.: Право, 2003. – С. 28 – 46.
12. Скоринін О. Вплив національного менталітету на формування правової системи держави та проблеми підготовки юриста нового типу // Рідна школа. – 2004. – № 12. – С. 59 – 60.
13. Тацій В. Значення юридичної науки у формуванні правової системи України // Вісник АПрН України. – 2001. – № 3. – С. 3 – 22.
14. Шевчук О.М. До питання про поняття правової системи // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 2001. – № 3. – С. 165 – 170.

 

Тезаурус:

Критерії класифікації правових систем – загальні ознаки правови систем, за якими можливе проведення їх класифікації. На думку М. М. Марченка, критерії класифікації правових систем повинні відповідати, зокрема, таким вимогам:
1) мати у своїй основі постійні, фундаментальні, а не тимчасові та випадкові фактори;
2) бути більш-менш визначеними ознаками-критеріями;
3) мати сталий об'єктивний характер;
4) вирізняти основний, домінуючий критерій у разі, коли в основу класифікації правових систем покладено не одну, а кілька ознак-критеріїв.

Правова сім’ я – термін для позначення об’єднання декількох близьких за характером національних правових систем, які мають подібні: а) джерела права; б) структуру права; в) історичні шляхи правового розвитку; г) розуміння норми права.

 

Правова система – це конкретно-історична сукупність законодавства, юридичної практики і пануючої правової ідеології в даній державі. П. с. співвідноситься з системою права (див.), як ціле і частина. П. с. характеризує взаємозв’язок правових явищ, їхнє функціональне призначення. До П. с. входять система права, правосвідомість, юридична практика, юридична наука, правова культура, юридична техніка, правові відносини та ін.

 

---

Дата добавления: 2020-01-07; просмотров: 164; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!