Тема 9. Держава у політичній системі суспільства
Зміст теми:
Поняття політичної системи суспільства. Особливості політичної системи суспільства. Структура й елементи політичної системи суспільства. Інституціональна, нормативна, функціональна, комунікативна підсистеми. Політичні партії, політичні рухи, громадські організації, творчі союзи, кооперативні організації, церква, ЗМІ як елементи політичної системи. Регулятивна підсистема. Функції політичної системи суспільства. Політичний процес. Стадії політичного процесу.
Держава в політичній системі. Чинники, які визначають роль держави у політичній системі суспільства. Соціальне партнерство. Держава і громадські об’єднання. Законодавче закріплення статусу громадянських об’єднань. Держава і політичні партії. Типи політичних партій і партійних систем.
Питання для обговорення на семінарському занятті:
1. Поняття політичної системи суспільства.
2. Структура політичної системи.
3. Держава у політичній системі.
4. Держава і громадські об’єднання.
5. Держава і політичні партії.
Тематика рефератів:
1. Поняття політичної системи в радянській і сучасній теорії держави і права.
2. Зв’язок держави з іншими елементами політичної системи.
Література:
1.
Тезаурус:
Громадська організація – об'єднання громадян, яке утворюється для спільної реалізації спільних інтересів (культурних, економічних, вікових, гендерних, регіональних, релігійних, професійних, соціальних тощо).
|
|
|
Групи тиску – організовані соціальні групи, які прагнуть впливати на державні органи, добитися їх підтримки і ухвалення рішень, що відповідають інтересам і цілям даної групи. Від політичних партій Г. т. відрізняє порівняно вузька цільова орієнтація, відсутність загальної політичної програми.
Елементи політичної системи – її компоненти, структурні одиниці. Більшість сучасних науковців такими елементами називає наступні: інституціональний, регулятивний, функціональний, ідеологічний.
Політична партія –це зареєстроване згідно з законом добровільне об'єднання громадян – прихильників певної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах.
Політична система – сукупність взаємопов’язанах державних, партійних і громадських органів і організацій, діяльність яких спрямована на досягнення і реалізацію політичної влади.
Тема 10. Основні концепції праворозуміння. Сутність , принципи і функції права
Зміст теми:
Основні концепції праворозуміння. Вчення С. Алексєєва про три образи права. Право у широкому і вузькому розумінні. Концепція природного права. Природне право із змістом, який змінюється. Позитивне право. Взаємодія і співвідношення природного і позитивного права. Нормативістський підхід. Сутність права за вченням К. Маркса, Ф. Енгельса, В.І. Леніна. Співвідношення права і закону. Практичне значення нормативістського підходу. Соціологічна школа права. Психологічний підхід до праворозуміння. Право і правосвідомість за Л. Петражицьким. Історична школа права. Роль історичних умов існування народу у процесі формування правової культури нації. Інтегрований підхід до праворозуміння. Школи права в сучасній Україні. Основні теоретики права вітчизняної юридичної науки.
|
|
|
Сутність права. Класовий підхід до сутності права. Класики марксизму про поняття і сутність права. Загальносоціальний підхід. Право в сучасній державі. Право в соціальній державі. Право і громадянське суспільство.
Поняття функцій права. Підходи до класифікації функцій права у вітчизняній і зарубіжній теоретико-правовій науці. Співвідношення функцій права і функцій держави. Система функцій права. Зовнішні і внутрішні функції права. Регулятивна і охоронна функції права. Компенсаційна, обмежуюча і відновлююча функції. Форми впливу права на суспільні відносини. Поняття правового регулювання. Право в об’єктивному і суб’єктивному значенні. Ознаки права.
|
|
|
Питання для обговорення на семінарському занятті:
- Право в об’єктивному та суб’єктивному значенні.
- Зв’язок держави і права.
- Нормативістський підхід до праворозуміння.
- Концепція природного права.
- Історична школа права.
- Соціологічний підхід до праворозуміння.
- Психологічна концепція права.
- Сучасні тенденції праворозуміння.
- Функції права.
Тематика рефератів:
- Теорії походження права.
- Теорія природного права: минуле і сучасне.
Література:
1. Бандура О. Основні цінності права як система // Право України. – 2008. – № 5. – С. 14 – 20.
2. Бондар С.Б. Справедливість як смисловий компонент принципу правової рівності // Право в системі соціальних норм: історико-юридичні аспекти. – Чернівці, 2005. – С. 284 – 291.
3. Бледный С.Н. Петражицкий Л.И. – создатель российской психологической теории права // История государства и права. – 2003. – № 5. – С. 14 – 16.
4. Бурлай Е. До питання про функції права // Вісник АПрН України. – 2005. – № 3. – С. 31 – 42.
5. Васильчук В.О. Категорія справедливості у сучасному праворозумінні // Право в системі соціальних норм: історико-юридичні аспекти. – Чернівці, 2005. – С. 268 – 274.
|
|
|
6. Глушаченко С.Б., Ромашов Р.А. Право как элемент общечеловеческой культуры // История государства и права. – 2003. – № 6. – С. 2 – 3.
7. Євдокимов В.О. Право як феномен соціального регулювання та його вплив на розвиток суспільства і держави // Адвокат. – 2001. – № 1. – С. 23 – 25.
8. Головатий С. «Верховенство закону» versus «верховенство права»: філологічна помилка, професійна недбалість чи науковий догматизм? // Вісник Академії правових наук України. – 2003. – № 2-3. – С. 96 – 113.
9. Ковалёва С.Г. К вопросу о современных концепциях правопонимания // Актуальні проблеми держави і права. Збірник наукових праць. За ред. Ю.М. Оборотова. – Вип.. 45. – Одеса: Юридична література, 2009. – С. 17 – 22.
10. Козюбра М. Правовий закон: проблема критеріїв // Вісник АПрН України. – 2003. – № 2 – 3. – С. 83 – 95.
11. Курінний Є. Об’єкт права: доктринальні питання визначення, категорії // Право України. – 2003. – № 10. – С. 33 – 36.
12. Лейст О.Э. Сущность права. Проблемы теории и философии права. – М.: ИКД. – 2002.
13. Мірошниченко М. Право: терміно-поняття, поняття, категорія // Право України. – 2006. – № 3. – С. 29 – 32.
14. Оль П.А. Исторический дуализм в правопонимании: единство и противоречие естественного и волевого начал в прае // История государства и права. – 2003. – № 4. – С. 5 – 7.
15. Погребняк С. Принцип верховенства права: деякі теоретичні проблеми // Вісник АПрН України. – 2006. – № 1. – С. 26 – 36.
16. Рабінович П.М. Інструментальна цінність об’єктивного юридичного права // Вісник АПрН України. – № 3 (42). – С. 8 – 22.
17. Рабінович С.П. Конституційне праворозуміння: антропологічні аспекти // Право України. – 2008. – № 10. – С. 25 – 31.
18. Рабінович С.П. Людська гідність: юридична та природно-правова інтерпретації (на матеріалах соціальної доктрини католицизму) // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2005. – № 1 (39). – С. 36 – 42.
19. Рабінович П.М Сучасне європейське праворозуміння // Право України. – 2006. – № 3. – С. 4 – 6.
20. Рікер П. Право і справедливість. – К.: Дух і Літера, 2002. – 216 с.
21. Селіванов В., Діденко Н. Правова природа регулювання суспільних відносин // Право України. – 2000. – № 10. – С. 10 – 20.
22. Селіванов В. Право як сфера свободи // Вісник Академії правових наук України. – 2001. – № 1. – С. 17 – 32.
23. Скакун О.Ф. Етнокультурний зміст права // Часопис Київського університету права. – 2004. – № 4. – С. 17 – 23.
24. Теньков С. Праворозуміння як фундамент юридичної науки і практики // Юридичний вісник України. – 2006. – № 44. – 4 – 10 листопада. – С. 8 – 9.
25. Тимошенко В. Свобода і право: проблеми взаємозв’язку // Право України. – 2009. – № 3. – С. 71 – 76.
26. Фулей Т. Загальнолюдські (загальноцивілізаційні) принципи права: деякі теоретичні аспекти // Право України. – 2003. – № 7. – С. 24 – 29.
27. Цимбалюк М. Цивілізаційна цінність права у демократичному суспільстві // Право України. – 2003. – № 2. – С. 65 – 69.
Тезаурус:
Внутрішні функції права – це способи юридичного впливу на поведінку людей і суспільні відносини, які знаходяться у межах самого права. В. ф. п. визначають власне юридичні функції права (див.).
Загальносоціальний підхід до сутності права – підхід, згідно з яким право є засобом досягнення компромісів, пошуку порозуміння між соціальними групами суспільства, а у цілому – механізмом управління справами суспільства.
Зовнішні функції права – засоби впливу права на суспільне життя, які характеризують право як соціальний регулятор. З. ф. п. визначають соціальні функції права: культурно-історичну, виховну, соціального контролю, інформаційно-регулюючу.
Інтегративне праворозуміння – підхід сучасних вітчизняних і зарубіжних теоретиків права до праворозуміння, який полягає у спробі об’єднати нормативний, природно-правовий та соціологічний підходи. Згідно з І. п., право – це сукупність нормативів рівності і справедливості, які визнаються у даній державі, забезпечені її офіційним захистом і регулюють боротьбу і узгодження свободних воль в їхніх взаємовідносинах (В.І. Гойман).
Класовий підхід до сутності права – підхід, згідно з яким право є возведеною у закон волею економічно пануючого класу, яку він нав’язує іншим класам і верствам суспільства, використовуючи при цьому методи насильства, примусу і придушення.
Нормативістське праворозуміння – концепція права, згідно з якою воно розглядається як система встановлених державою і забезпечених її силою правил, що регулюють людську поведінку. Н. п. базується на теорії позитивного права (див.), що ототожнює право і закон.
Об’єктивне право – це сукупність юридичних норм, які регулюють найбільш важливі суспільні відносини. О. п. є критерієм юридично дозволеної, правомірної і забороненої, неправомірної поведінки.
Позитивне право – те ж, що і закон.
Принципи права – вихідні керівні засади, відправні установлення, що виражають сутність права і випливають з ідей справедливості й свободи, а також визначають загальну спрямованість і найістотніші риси діючої правової системи. В юридичній науці виділяють 3 групи П. п.: загальноправові, галузеві, міжгалузеві.
Природноправове праворозуміння – концепція, згідно з якою право трактується як ідеологічне явище (ідеї, уявлення, принципи, ідеали, світогляд), яке відбиває ідеї справедливості, свободи людини і формальної рівності людей. П. п. визнає найважливішою властивістю права його моральність, ідейні, духовні засади, які притаманні природному праву. Природному праву протиставлене позитивне право (див.). Позитивне право є цінним настільки, наскільки воно відповідає природному праву; залежно від ступеню такої відповідності закон може бути правовим і неправовим.
Психологічне праворозуміння – концепція, сформульована Л. Петражицьким, згідно з якою право – це комплекс переживань людини, які, з одного боку, враховують будь-чий обов’язок здійснити певні дії, а з іншого – будь-чиї претензії на вчинення цих дій, які визначаються обов’язком. Отже, право є суто суб’єктивними переживаннями людини, не пов’язано з іншими соціальними явищами і не залежить від них.
Система функцій права – сукупність функцій права, безпосередньо пов’язана з системою права (див.). Т. Радько виділяє 5 груп функцій права:
- Загальноправові, тобто притаманні всім галузям права.
- Міжгалузеві, тобто притаманні двом і більше галузям права.
- Галузеві, тобто притаманні одній галузі права.
- Функції правових інститутів.
- Функції норм права.
Соціологічне праворозуміння – концепція, згідно з якою право – це правовідносини, або право у дії. Закони – це частина права. Право не вичерпується законами, а є системою суспільних відносин. Правовідносини (див.) власності, влади, сімейні історично передують правовим нормам, ті лише закріплюють правовідносини, які вже склалися, у єдину систему права. Закон, який не застосовується на практиці, є „мертвим правом”, правом він стає лише після того, як його застосовують у судовій практиці.
Суб’єктивне право – це правомочність, яку має суб’єкт – фізична чи юридична особа (див.) – відповідно до норм права.
Функції права – це основні напрямки його впливу на суспільні відносини у ході здійснення завдань і цілей, що стоять перед суспільством.
Юридичні функції права – засоби юридичного впливу на поведінку людей і суспільні відносини, які має у своєму розпорядженні право (див. Внутрішні функції права).
Розрізняють основні і неосновні Ю. ф. п. До основних відносять: регулятивну (в ній, у свою чергу, виділяють регулятивну статичну і регулятивну динамічну функції) і охоронну функції. Регулятивна функція випливає із здатності права впливати на поведінку суб’єктів правовими засобами. Охоронна функція полягає в охороні позитивних і витісненні негативних відносин.
Неосновними Ю. ф. п. є компенсаційна, обмежувальна і відновлююча функції. Компенсаційна функція полягає у компенсації збитків або шкоди, спричиненої незаконними діями державних органів, посадових осіб, інших осіб. Обмежувальна функція спрямована на обмеження деяких дій осіб, що порушують права інших. Відновлююча функція спрямована на відновлення порушеного права, правового становища, повернення незаконно відібраного майна, відновлення на роботі тощо.
Дата добавления: 2020-01-07; просмотров: 275; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!