Тема 4. Сутність держави. Основні концепції сучасної держави
Зміст теми:
Класовий і загальносоціальний підходи до сутності держави, їхня сутність. Сутність держави з позицій класового підходу. Класики марксизму про сутність держави. Сутність держави з позицій загальносоціального підходу. Інтегрований підхід до сутності держави.
Концепції держави ХХ ст. Держава загального благоденства. Стратифікація суспільства. Роль економічного чинника. Конвергенція держав. Інфократична держава. Теорія елітарної держави. Концепція сучасної держави.
Питання для обговорення на семінарському занятті:
1.Сутність держави з позицій класового підходу.
2. Сутність держави з позицій загальносоціального підходу.
3. Концепція держави загального благоденства.
4. Концепція інфократичної держави.
5. Концепція елітарної держави.
6. Концепція сучасної держави.
Тематика рефератів:
- Громадянське суспільство і правова держава.
- Класики марксизму про сутність держави.
Література:
1. Гайворонський В. Яким має бути механізм впровадження принципу верховенства права // Право України. – 2005. – № 10. – С. 114 – 118.
2. Иванец Г.И., Червонюк В.И. Глобализация, государство, право // Государство и право. – 2003. – № 8. – С. 87 – 94.
3. Калашников С.В. Функциональная теория социального государства. – М.: Экономика. – 2002.
4. Капустина А.А. Нормативное регулирование в правовом государстве // История государства и права. – 2003. – № 6. – С. 9 – 10.
5. Козлихин И.Ю. Идея правового государства. История и современность. – СПб., 1993.
|
|
|
6. Ладиченко В. Інституалізація справедливості в процесі державотворення // Юридична Україна. – 2006. – № 6. – С. 4 – 9.
7. Медведчук В. Правова наука і правова держава: проблеми взаємозв’язку і розвитку // Вісник АПрН України. – 2003. – № 2 – 3. – С. 37 – 53.
8. Мальцева С.Е., Мишкинене Ю.Б. Э. Де Сото: новые взгляды на взаимоотношения власти и общества // Вестник Московского университета. Серия 12. Политические науки. – 2004. – № 1. – С. 114 – 127.
9. Соколов А.Н. Правовое государство: идея, теория, практика. – Курск, 1994.
10. Сущность государства и его связь с правом // Общая теория права. Под общ. ред. А.С. Пиголкина. – С. 55 – 68.
11. Тимошенко В. Плюралістична теорія держави Б.О. Кістяківського // Право України. – 2005. – № 3. – С. 122 – 125.
12. Четвернин В.А. Демократическое конституционное государство. – М., 1993.
13. Якубенко В. Принципи соціальної держави // Право України. – 2002. – № 6. – С. 33 – 38.
Тезаурус:
Громадянське суспільство – спільність вільних, рівноправних людей, кожному з яких держава забезпечує юридичні можливості бутивласником, користуватися економічною свободою і надійним соціальним захистом, а також брати участь у політичному житті.
|
|
|
Держави загального благоденства концепція – теорія, яка розглядає державу як нейтральну надкласову силу, що виражає інтереси всіх верств суспільства і забезпечує їм гідне існування. Згідно з цією концепцією, держави з високим рівнем розвитку змішаної (державної і приватної) економіки шляхом здійснення соціальних програм здатні забезпечити високий рівень життя всім членам суспільства і досягти благоденства за рахунок державної доброчинності.
Еліт теорія – сформульована В. Парето і Г. Моска концепція, згідно з якою народні маси не здатні управляти державою. Реальне управління завжди здійснювалося елітою – становою, політичною або технічною. При цьому заперечується класовий і недемократичний характер еліт. Навпаки, стверджується, що еліти борються за владу, використовуючи виборче право, а значить, ззовні діють демократично. Реально ж еліти діють хоча і в межах демократичних процедур, але перш за все у своїх інтересах, тобто з класових позицій.
Загальносоціальний підхід до сутності держави – підхід, згідно з яким держава є інструментом рішення загальних справ, тобто основним інститутом політичної системи суспільства, за допомогою якого здійснюється організація спільної діяльності у політично організованому суспільстві (такому, де є влада і підпорядкування).
|
|
|
Цей підхід абсолютизує соціальну сутність держави, її здатність йти на компроміс у випадках, коли йдеться про утримання влади. Класові інтереси, як правило, вміло маскуються і проявляються лише у випадках гострих конфліктів і збройних сутичок.
Класовий підхід до сутності держави – підхід, згідно з яким держава розглядається як комітет з управління справами економічно панівного класу. Держава оцінюється як засіб забезпечення панування експлуататорів над експлуатованими.
Такий підхід абсолютизує насильницьку функцію держави й ігнорує забезпечення державою загальнолюдських інтересів.
Ліфти соціальної мобільності – засоби переходу з однієї страти (див.) до іншої. Такими засобами у сучасному суспільстві є, наприклад, освіта, кар’єра, особисті зв’язки, збагачення, вигідний шлюб тощо.
Політико-правовий підхід до сутності держави – підхід, що розглядає державу як джерело права, за допомогою якого здійснюється організація життя всього соціального організму, а також самої держави.
Такий підхід перебільшує роль держави у формуванні права: право виникає у державному середовищі у вигляді звичаїв, правовідносин, визріває у вигляді правових концепцій, а потім санкціонується державою у формі законів і підзаконних актів. Разом з тим цей підхід містить плідну ідею блага законів для держави і суспільства.
|
|
|
Постіндустріального суспільства теорія – концепція, згідно з якою капіталізм і соціалізм другої половини ХХ ст. – це різновиди однотипного суспільства, головною особливістю якого є розвиток продуктивних сил і накопичення суспільного багатства. Для сучасного П. с. характерний перелив населення із первинного сектору (сільське господарство) і вторинного (промисловість) у третинний (сфера послуг) і на цій основі – зростання добробуту населення.
За думкою західних вчених, економічний розвиток в соціалістичних країнах призводить до конвергенції, тобто до збільшення подібності основних інститутів і способів організації господарства, характерних для капіталістичної системи. Зростання рівня економічного розвитку неминуче тягне за собою зростання конвергенції. Соціальним наслідком зростання економічного рівня держави є стратифікація суспільства, стирання класових протиріч і різниці між класами (див. Страти), формування однорідного у правовому відношенні суспільства.
Правова держава – це держава, яка характеризується контролем народу над владою, пануванням права у всіх сферах державного життя, реалізацією суверенних прав і свобод громадян, високою правовою культурою і ефективною правоохоронною системою.
Соціальна держава – держава, яка проголосила соціальну спрямованість своєї політики, сприяння з її боку задоволенню інтересів усіх суспільних груп і прошарків населення, зміцнення на цій основі соціальної злагоди і єдності народу.
Страти – термін, що вживається для позначення соціальних прошарків у сучасному суспільстві, які відрізняються між собою майновим становищем, родом занять. С. є відкритими, тобто не є замкненими системами; перехід з однієї С. до іншої відбувається відносно легко (див. Ліфти соціальної мобільності). На відміну від класів, С. у суспільстві не протидіють, а співпрацюють.
Сучасної держави концепція – теорія, сформульована на базі концепцій правової і соціальної держави.
Технократичної держави теорія – концепція, згідно з якою в індустріальному суспільстві управлінцями можуть бути лише технократи, тобто прошарок технічних спеціалістів, які дійсно знають, як і що робити в нових суспільних умовах. Технократія як ієрархічна структура складна – від інженера до міністра.
Останнім часом на провідні позиції виходить нова технократія – інфократи (спеціалісти по комп’ютерних системах).
Тема 5. Типи держави
Зміст теми:
Типологія держави. Формаційна типологія держав. Рабовласницька, феодальна, капіталістична держави як експлуататорські. Новий тип держави – соціалістична держава. Відмінність соціалістичної держави від попередніх типів держав.
Цивілізаційна типологія держави. Критерії класифікації держав за цивілізаційною приналежністю. Первинні і вторинні держави, їхня специфіка.
Політико-правовий підхід до типології держави. Станова держава. Сучасна представницька держава. Сучасна цивілізована держава.
Ідеологічний підхід до класифікації держави. Теократична держава. Клерикальна держава. Світська держава. Атеїстична держава.
Питання для обговорення на семінарському занятті:
1. Поняття і критерії типології держав.
2. Типологія держав з позицій формаційного підходу.
3. Цивілізаційний підхід до типології держав.
4. Політико-правовий підхід до типології держав.
5. Ідеологічний підхід до типології держав.
Тематика рефератів:
1. Порівняння основних підходів до типології держав.
2. Суспільно-економічні формації і держава.
Література:
- Сарторі Дж. Порівняльна конституційна інженерія. Дослідження структур, мотивів і результатів. Пер. з 2-го англ. вид. – К.: АртЕк, 2001.
2. Хабибулин А.Г., Рахимов Р.А. Идеодогическая деятельность государства и типология государственности. – СПб., 1998.
Тезаурус:
Ідеологічний підхід до типології держав – підхід, запропонованийсучасною московською дослідницею Л.О. Морозовою. За критерій класифікації вона обрала ідеологічний чинник, зокрема, становище релігії у державі. За таким критерієм Л.О. Морозова виділила 4 типи держав: теократичну, клерикальну, світську, атеїстичну.
У теократичній державі органи управління державою і церквою співпадають. Світська і релігійна влада знаходиться в одних руках. Державна релігія є обов’язковою, інші конфесії заборонені. В клерикальній державі юридично закріплена наявність державної релігії, церква не відділена від держави. Але інші конфесії хоча і відділені від держави, однак не заборонені. У світській державі жодна релігія не визнається як державна. Церква відділена від держави, освіта відділена від церкви. У таких державах юридично закріплена свобода віросповідання, разом із тим не переслідується атеїзм. Всі конфесії рівноправні. В атеїстичних державах проголошена свобода совісті; фактично у таких державах спостерігається войовничий атеїзм, а віруючі переслідуються.
Політико-правовий підхід до типології держав – підхід, запропонований сучасним вченим Г.В. Назаренком. За критерій типології обрані особливості державно-правової системи, які характеризують правове становище різних верств населення і засоби захисту соціального статусу громадян. Автор виділяє 3 типи держав: станову, представницьку і цивілізовану держави.
Станова держава законодавчо закріплює і захищає формальну нерівність різних класів і станів, а також привілеї різних соціальних груп всередині стану. Це рабовласницькі і феодальні держави.
Сучасна представницька держава законодавчо закріплює формальну рівність громадян. Цьому типу держави притаманне проголошення формальної рівності громадян, яке фактично не може бути гарантовано і забезпечено для тих, хто не в змозі скористатися послугами адвокатів, не користується довір’ям поліції і не має зв’язків у суспільстві.
Цивілізована держава формується як така, що може подолати формалізм проголошених правових можливостей за допомогою системи соціальних гарантій, які включають в себе всебічну підтримку соціально слабих верств населення.
Типологія держав – термін, який використовується для позначення найбільш загальних (типових) рис різних держав, які дають можливість визначити типову приналежність держави, тобто її спорідненість з іншими державами.
Формаційна класифікація типів держав – класифікація держав, запропонована К. Марксом, Ф. Енгельсом, продовжена В.І. Леніним. В основі типології лежить вчення про суспільно-економічні формації, яких виділяють 5: первіснообщинну, рабовласницьку, феодальну, капіталістичну, комуністичну. Держава з’являється на етапі переходу до рабовласницької формації і існує, за К. Марксом і Ф. Енгельсом, до перемоги комунізму. Отже, виділяються 3 типи держав: рабовласницька, феодальна, капіталістична. В.І. Ленін уточнив, що держава існує на ранній стадії комунізму – при соціалізмі; це історично останній тип держави. Соціалістична держава, на відміну від попередніх типів, – антиексплуататорська. Див. Класи, Класова теорія виникнення держави.
Цивілізаційна класифікація типів держав – класифікація держав, запропонована А. Тойнбі, Д. Ростоу та ін. В основу Ц. к. покладені такі чинники, як культура, релігія, національна самобутність, технології тощо. Отже, тип держави тут визначається не так економічними, як культурними чинниками.
За характером організації державно-політичних інститутів держави поділяються на первинні і вторинні. Первинні (наприклад, Давній Єгипет, Арабський Халіфат) існували як політично-релігійні комплекси, в яких влада монарха сакралізувалася. Не існувало різниці між релігійною і світською владою. Таким державам притаманний низький рівень розвитку економіки, відсутність прав і свобод особи. У вторинних (Англія, Франція) держава виступає у суспільстві як елемент, підпорядкований культурно-релігійній системі, а влада монарха розглядається як прояв Божої волі. Для вторинних цивілізацій характерна чітка розмежованість між світською владою держави і релігійною владою церкви.
Тема 6. Функції держави
Зміст теми:
Функції держави як основні напрямки її діяльності. Класифікація функцій держави за критеріями тривалості, значення, поширення. Внутрішні функції держави. Політична, економічна, соціальна, культурна, ідеологічна функції. Нові (вторинні) функції держави. Історична еволюція функцій держави. Співвідношення різних функцій у державах різних типів. Внутрішні функції сучасної держави.
Зовнішні функції держави. Функція міжнародного співробітництва. Оборонна функція. Зовнішні функції сучасної держави. Захист прав і свобод громадян як генеральна функція сучасної держави.
Зв'язок держави і права. Держава, право і політика. Держава, право й економіка.
Питання для обговорення на семінарському занятті:
- Поняття і класифікація функції держави.
- Зовнішні функції держави.
- Внутрішні функції держави.
- Шляхи реалізації функцій державою.
Тематика рефератів:
- Функції сучасної Української держави.
2. Держава, право та економіка.
Література:
- Бородін І. Судова влада у теорії поділу влад // Право України. – 2002. – № 10. – С. 11 – 14.
- Заєць А.П. Правова держава в контексті новітнього українського досвіду. – К., 1995.
- Кашанина. Т.В. Происхождение государства и права. – М., 2001.
4. Мишин А.А. Государственное право зарубежных стран. – М., 1993.
5. Сарторі Дж. Порівняльна конституційна інженерія. Дослідження структур, мотивів і результатів. Пер. з 2-го англ. вид. – К.: АртЕк, 2001.
6. Шугарт М.С., Кэри Д.М. Президентские системы // Современная сравнительная политология. – М.: МОНФ, 1997.
7. Эбзеев Б.С. Конституция. Демократия. Права человека. – М., 1992.
Тезаурус:
Внутрішні функції держави – ті, що характеризують мету і завдання держави всередині даної країни. До В. ф. д. звичайно відносять політичну, економічну, соціальну, екологічну, ідеологічну, функцію оподаткування та фінансового контролю та ін.
Загальні функції держави – термін, запропонований сучасною теоретико-правовою наукою для позначення функцій держави, які здійснюються нею як всередині країни, так і за її межами. Такими функціями вважають: економічну, політичну, соціальну, ідеологічну, екологічну функції.
Зовнішні функції держави – ті, що розкривають специфіку інтересів держави у міждержавних відносинах, у міжнародному спілкуванні. До таких З. ф. д. відносять функції інтеграції у світову економіку, оборони, підтримання світового порядку, співпраці з іншими державами.
Екологічна функція держави – діяльність держави із забезпечення екологічно чистого навколишнього середовища для громадян та екологічної безпеки країни. Е. ф. д. тісно пов’язана із Соціальною функцією держави (див.).
Економічна функція держави – управлінський вплив на економічну сферу життя суспільства, діяльність держави з вироблення і координації державою стратегічних напрямків розвитку економіки країни у найбільш оптимальному режимі.
Ідеологічна функція держави – діяльність держави, спрямована на пропаганду певних ідей і цінностей за допомогою державних засобів масової інформації, на виховання підростаючого покоління у дусі офіційної ідеології. У демократичних державах І. ф. д. має свою специфіку, оскільки суспільство розвивається в умовах ідеологічного і політичного плюралізму.
Культурна функція держави – напрям діяльність держави з духовного, інтелектуального, освітнього розвитку суспільства.
Методи здійснення функцій держави – це засоби і прийоми, які використовуються при функціонуванні держави. У теоретико-правовій науці виділяють такі групи М. з. ф. д.:
- метод нормативного правового регулювання;
- метод примусу (застосовується при порушенні загальнообов’язкових державних передписань);
- метод рекомендацій;
- метод договірного регулювання;
- методи нагляду і контролю;
- метод інформаційного впливу на суспільство.
Політична функція держави – діяльність держави у сфері політичних відносин; здійснення безпосередньої державної влади (у тому числі забезпечення народовладдя) через систему політичних інститутів, закладів, державних та інших органів.
Соціальна функція держави – діяльністі держави із забезпечення соціальної захищеності особи, створення нормальних умов життя для всіх членів суспільства незалежно від ступеню їхньої участі у виробництві матеріальних і духовних благ.
Фінансова функція держави – діяльність держави із здійснення управлінської діяльності в галузі обліку, контролю, збору і розподілу грошових коштів.
Форми здійснення функцій держави – зовнішнє вираження діяльності держави по здісненню своїх функцій. Найбільш поширеною класифікацією Ф. з. ф. д. є поділ їх на правові та організаційні.
Правові Ф. з. ф. д. – це діяльність органів держави, пов’язана із виданням правових актів, у тому числі нормативних і правозастосовчих. Відповідно до правових Ф. з. ф. д. належать правотворча і правозастосовча діяльність.
До організаційних Ф. з. ф. д. належать організаційно-регламентуюча, організаційно-господарська і організаційно-ідеологічна діяльність.
Функції держави – це особливий механізм державного впливу на суспільні процеси і відносини, який визначає головні напрямки і зміст її діяльності по управлінню суспільством.
Функція забезпечення суспільної безпеки – діяльність держави із проведення заходів по попередженню і ліквідації наслідків різного роду негативних явищ, які становлять загрозу для нормального існування окремої людини і суспільства в цілому.
Тема 7. Механізм держави
Зміст теми:
Поняття механізму держави. Структура механізму держави. Державні підприємства, установи і організації. Їхнє місце і роль у державному механізмі. Державний апарат. Структура держаного апарату. Державні органи. Критерії класифікації державних органів. Принципи діяльності державних органів. Принцип розподілу влад на законодавчу, виконавчу і судову. Афінська і римська моделі розподілу влад. Система стримувань і противаг, її сутність і значення для функціонування державного апарату. Законодавчі (представницькі) органи. Визначення парламенту. Основні функції парламенту. Етапи становлення і сутність парламентаризму. Типи парламентів. Класифікація за структурою. Класифікація за повноваженнями. Компетенція парламентів. Формування парламентів. Формування нижніх палат. Формування верхніх палат. Керівні органи палат. Парламентські чиновники. Комітети парламентів. Парламентські фракції. Партійний контроль. Порядок роботи парламенту. Сесія. Правовий статус депутатів. Прерогативи депутатів. Припинення депутатських повноважень.
Розпорядчі (виконавчі) органи держави. Ієрархія органів виконавчої влади. Адміністрація. Види урядів. Партійний уряд. Багатопартійний уряд. Уряд більшості. Уряд національної єдності. Способи формування уряду. Вимоги до членів уряду. Склад і структура уряду. Міністерства. Глава уряду. Правовий статус глави уряду. Повноваження глави уряду. Апарат уряду. Порядок діяльності уряду. Нормативні акти уряду. Компетенція уряду. Місце і роль уряду в системі органів державної влади.
Судові і правоохоронні органи держави. Специфіка функціонування судової влади. Задачі суду. Правосуддя. Функції судової влади. Здійснення судової влади. Принципи діяльності судів. Юрисдикція судів. Судові системи. Судові вертикалі. Система загальних судів. Види загальних судів. Участь непрофесіоналів. Спеціальні суди. Адміністративна юстиція. Недержавні суди. Судова процедура. Конституційний нагляд. Прокуратура.
Питання для обговорення на семінарському занятті:
- Поняття і структура механізму держави.
- Поняття і класифікація органів держави.
- Система стримувань і противаг.
- Законодавчі органи держави.
- Виконавчі органи держави.
- Судові та правоохоронні органи держави.
Тематика рефератів:
- Теорія розподілу влад: історія і сучасність.
- Система стримувань і противаг.
Література:
1. Авер’янов В. Виконавча влада в Україні та її правове регулювання // Вісник Академії правових наук України. – 2003. – № 2-3. – С. 238 – 253.
2. Барденюк В. Державний механізм держави як система органів державної влади та органів місцевого самоврядування та фактори його цілісності // Юридична Україна. – 2005. – № 3. – С. 15 – 24.
- Бородін І. Судова влада у теорії поділу влад // Право України. – 2002. – № 10. – С. 11 – 14.
4. Бульба О. Законодавча влада як один з елементів принципу розподілу влади // Право України. – № 6. – С. 113 – 117.
5. Голосніченко Д. Державні повноваження та повноваження держави: делегування у процесі державотворенняй у міжнародних відносинах // Право України. – 2008. – № 9. – С. 31 – 40.
6.Заєць А.П. Правова держава в контексті новітнього українського досвіду. – К., 1995.
7. Зунг Н.В. «Формальное и фактическое разделение ветвей власти» как понятие // Людина і політика. – 2000. – № 1. – С. 50 – 53.
8. Кривенко Л. Законодавча влада в системі державної влади // Вісник Академії правових наук України. – 2001. – № 1. – С. 58 – 71.
9. Ладиченко В. Гуманістичні цінності в організації судової влади // Юридична Україна. – 2007. – № 2. – С. 4 – 9.
10. Мишин А.А. Государственное право зарубежных стран. – М., 1993.
11. Сарторі Дж. Порівняльна конституційна інженерія. Дослідження структур, мотивів і результатів. Пер. з 2-го англ. вид. – К.: АртЕк, 2001.
12. Хабибулин А.Г., Рахимов Р.А. Идеодогическая деятельность государства и типология государственности. – СПб., 1998.
13. Шугарт М.С., Кэри Д.М. Президентские системы // Современная сравнительная политология. – М.: МОНФ, 1997.
14. Эбзеев Б.С. Конституция. Демократия. Права человека. – М., 1992.
Тезаурус:
Багатоступеневі вибори – спосіб проведення виборів, за якого виборці не мають безпосереднього впливу на результати виборів, оскільки на наступних ступенях виборчої кампанії до вибору кандидатів допускаються обрані виборцями представники – „виборщики”, результати голосування яких є вирішальним.
Бікамералізм – двопалатна структура парламенту.
Вето – усна або письмова заборона, накладена на певне рішення органом чи особою, які мають на це повноваження..
Виконавча влада – складова частина владних структур держави, головною функцією якої є організація державно-владної виконавчо-розпорядчої, підзаконної діяльності для практичного здійснення завдань держави у господарській, соціально-культурній та адміністративно-політичній галузях.
Виконавчо-розпорядча діяльність – це управлінська діяльність, яка здійснюється через прийняття правозастосовчих актів розпорядчого характеру. Є формою здійснення правозастосовчої діяльності (див. Форми здійснення функцій держави).
Імпічмент – особлива процедура притягнення до відповідальності вищих посадових осіб держави, у тому числі президента держави.
Конституційний суд – орган конституційної юрисдикції; має прерогативу тлумачення Конституції.
Мажоритарна виборча система – порядок обрання представницьких органів, при якому обраним вважається кандидат (список кандидатів), який набрав більшість голосів.
Механізм держави – це система спеціальних органів і установ, за допомогою яких держава здійснює свої функції.
Міліція – державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров’я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.
Орган держави – найважливіший структурний елемент механізму держави. Характеризується такими ознаками:
- є автономною частиною держави, яка впроваджується у встановленому законом порядку;
- наділений владними повноваженнями певного змісту і обсягу, які закріплені у нормативних правових актах;
- має право видавати обов’язкові для виконання акти (нормативно-правові і правозастосовчі);
- вправі застосовувати примус у випадках і в обсязі, встановлених законом;
- діє від імені держави;
- наділений власними функціями, які нерідко не співпадають із функціями держави і здійснюються у специфічних організаційно-правових формах;
- складається з державних службовців, які мають особливий статус і здійснюють свої повноваження на професійній основі.
Парламент – виборний (представницький) орган держави, який здійснює законодавчу владу. В умовах демократичної держави посідає чільне місце в Механізмі держави (див.). Назви П. в різних країнах можуть вар’їруватися: Верховна Рада (Україна), Державна Дума (РФ), Конгрес (США), Сейм (Польща), Альтинг (Норвегія) тощо.
Парламентський контроль – повноваження парламенту щодо здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади.
Поділ влад – принцип, який лежить в основі організаційно-правової діяльності державного апарату сучасних демократичних держав (див. Система стримувань і противаг). Хоча історично П. в. відомий з часів Давньої Греції, завершеного і аргументованого вигляду теорія П. в. отримала у працях Ш. Монтеск’є. Згідно з його вченням, державна влада має бути розділена на 3 гілки: законодавчу, виконавчу і судову.
Вважають, що найбільш послідовно принцип П. в. втілений у Конституції США 1787 р. Вона виходить з трьох головних положень: 1) сувереном є народ; 2) жоден з інститутів влади не може бути єдиним виразником спільної волі народу; 3) влада одна, розрізняються лише владні повноваження. Єдність влади зумовлена єдністю суверенітету.
Правозастосовча діяльність – це діяльність органів держави з реалізації нормативних актів шляхом прийняття актів застосування права, які є підставою для виникнення, зміни або припинення прав і обов’язків. П. д. є однією із правових форм здійснення функцій держави (див.) і включає в себе 2 форми: виконавчо-розпорядчу і правоохоронну діяльність (див.).
Правоохоронна діяльність – це діяльність правоохоронних органів, яка здійснюється через прийняття правозастосовчих актів, спрямованих на захист прав і законних інтересів громадян, юридичних осіб і суспільства в цілому. Є формою здійснення правозастосовчої діяльності (див. Форми здійснення функцій держави).
Правотворча діяльність – це правова форма здійснення функцій держави шляхом видання нормативних актів, а також шляхом новелізації, тобто прийняття нових юридичних норм, зміни або скасування застарілих норм.
Представницькі державні органи – це законодавчі органи і місцеві органи влади. Формуються шляхом обирання населенням, діють від його імені і є відповідальними перед ним.
Принципи організації і діяльності державних органів – це вимоги, які висуваються до побудови і діяльності органів держави. До П. о. і д. д. о. відносять:
- легальний порядок утворення і діяльності;
- принцип законності і конституційності;
- оптимальність будови і структури державного апарату;
- ефективність діяльності;
- професіоналізм роботи державних службовців;
- пріоритет прав людини;
- розподіл компетенції і сфер відання між різними органами (див. Поділ влад).
Прокуратура – організаційно самостійна державно-правова інституція, на яку покладається підтримання державного обвинувачення в суді, нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство та ряд інших функцій.
Пропорційна виборча система – вид виборчої системи, за якою порядок визначення результатів виборів у представницькі органи проходить на основі підрахунку голосів, поданих громадянами за кандидатів, що були включені до списків від певних політичних партій (виборчих об’єднань).
Референдум – спосіб прийняття законів або важливих рішень загальнодержавного чи місцевого значення шляхом голосування населення.
Система стримувань і противаг – організація діяльності державного апарату, поділеного на 3 гілки влади (див. Поділ влад). Заснована на таких засадах:
- всі гілки влади мають різні джерела формування;
- всі органи влади мають різні терміни повноважень;
- кожна з гілок влади має такі стримування і противаги, які дозволяють їй нейтралізувати узурпацію влади іншими гілками.
Структура механізму держави – це його будова. Структурними компонентами М. д. є державний апарат, державні установи, державні підприємства.
Суди загальної юрисдикції – загальногромадянські суди, які розглядають цивільні, трудові, майнові справи, справи про адміністративні правопорушення і кримінальні справи.
Суди спеціальної юрисдикції – спеціалізовані суди, які розглядають справи, судочинство за якими має свою специфіку (наприклад, господарські суди).
Тема 8. Форма держави
Зміст теми:
Поняття форми держави. Складові елементи форми держави. Форма правління. Монархія і республіка як форми правління. Історичні типи монархій. Східна деспотія. Дружинна, ранньофеодальна, станово-представницька, абсолютна, конституційна монархії. Теократична монархія. Монархії у сучасному світі. Необмежені монархії. Обмежені монархії. Способи передачі влади. Парламентські монархії. Розподіл владних повноважень у парламентських монархіях. Правовий статус монарха. Дуалістичні монархії. Історичні форми республік. Рабовласницькі аристократична і демократична республіки. Феодальні республіки. Капіталістичні республіки. Республіканська форма правління у сучасних державах. Парламентські республіки. Специфіка розподілу владних повноважень між органами державної влади у парламентській державі. Президентські республіки. Розподіл владних повноважень у президентських республіках. Змішані форми республіки.
Територіально-політичний устрій і організація публічної влади. Поняття форми територіального устрою держави. Класифікація форм державного устрою. Прості і складні форми державного устрою. Конституційне закріплення адміністративно-територіального поділу. Унітарні держави. Ознаки унітарної держави. Принципи адміністративно-територіального поділу унітарної держави. Федерація. Відмінні риси федерації. Розподіл компетенції. Конфедерація. Міждержавні об’єднання. Автономія. Політична автономія.
Поняття політичного режиму. Державний режим. Вплив режиму на форму держави і державний устрій. Демократичні режими. Ознаки демократичних режимів. Недемократичні режими. Авторитарний, тоталітарний, фашистський режими. „Хвилі демократизації”. Політичні режими в транзитних суспільствах. Стадії демократизації.
Питання для обговорення на семінарському занятті:
- Поняття та структура форми держави.
- Форма державного правління.
- Конституційна монархія як форма правління.
- Необмежені монархії у сучасному світі.
- Республіканська форма правління у сучасному світі.
- Форми державного устрою.
- Види політичних режимів.
- Зміни у формі правління і формі державного устрою із змінами політичного режиму.
- Закономірності переходу від недемократичних до демократичних режимів.
- «Хвилі демократизації».
Тематика рефератів:
- Історичні типи монархій.
- Основні механізми трансформацій політичних режимів.
Література:
1. Бостан С.М. Історичні засади форми політико-територіального устрою та перспективи її розвитку // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 2003. – № 3. – С. 18 – 28.
2. Бостан С.М. Форма правління сучасної держави. Проблеми історії, теорії, практики. – Запоріжжя, 2005.
3. Колісник В. Форми використання національно-етнічного чинника в системі територіальної організації держави // Вісник АПрН України. – 2002. – № 4. – С. 34 – 44.
4. Орлов А.Г. Президентские республики в Латинской Америке. – М.: МГИМО, 1995.
5. Михайлова С.Ю. Классическая и современная концепции конфедерации // Правовая политика и правовая жизнь. – 2005. – № 1. – С. 141 – 150.
6. Мишин А.А. Государственное право зарубежных стран. – М., 1993.
7. Телешун С.О. Поняття державного устрою України. Проблеми теорії і практики // Право України. – 2000. – № 6. – С. 14 – 19.
8. Чиркин В.Е., Рябов С.В., Тихонов А.А. Формы государства в странах Латинской Америки. – М.: Наука. – 1982.
9. Шаповал В.М. Форма держави у трьох „іпостасях” // Державний лад країн світу. – К., 1999.
Тезаурус:
Авторитарний режим – різновид недемократичного політичного режиму, при якому влада здійснюється обмеженим колом осіб і не контролюється народом; А. р. притаманні прояви вождізму, культу особи, придушення інакодумців.
Асиметрична федерація – федерація, суб’єкти якої мають різний правовий статус.
Внутрішня форма держави – те ж, що політичний режим (див. Форма держави, Зовнішня форма держави).
Демократичний режим – політичний режим, при якому народ широко залучається до управління державою шляхом безпосередньої або представницької демократії. Д. р. притаманна багатопартійна система, політичний плюралізм, проголошення і дотримання прав і свобод громадян.
Деспотичний режим – один із різновидів недемократичних режимів; при Д. р. влада здійснюється каральними методами і негуманними засобами; характерною рисою Д. р. є свавілля правителів і безправ’я підданих.
Домінантно-сегментарна форма держави – одна з форм держави за класифікацією, запропонованою Є. Чіркіним. Д.-с. ф. д. – це проміжна сходинка між монократичною і полікратичною формами (див.). у ній зберігаються певні елементи поділу влад і розподіл ролей між органами держави, але немає балансу між гілками влади, не діє система стримувань і противаг. Дана форма притаманна дуалістичній монархії або напівпарламентській монархії (Йорданія, Непал, Марокко) або суперпрезидентській республіці (Латинська Америка, Тропічна Африка). Суб’єкти федерації при Д.-с. ф. д. мають обмежені права, автономія урізана. Методи управління переважно авторитарні, компроміс не застосовується. У політичній системі затверджується багатопартійність, але партії підпорядковані правлячій і великої ролі у політичному житті не відіграють (Індонезія). Найчастіше це олігархічна державна форма.
Дуалістична монархія – різновид обмеженої монархії (див.), в якій влада має двоїстий характер: монарх виражає інтереси аристократії і призначає верхню палату парламенту, нижня палата виборна і відбиває інтереси буржуазії (Марокко, Йорданія).
Дуалістичний федералізм – форма організації управління федеративною державою, при якій жорстко розмежовані предмети відання між федерацією і її суб’єктами. Кожний з них має чітко фіксовану компетенцію і не втручається у справи іншого. Пор. із кооперативним федералізмом (див.).
Зовнішня форма держави – те ж, що форма правління і форма державного устрою (див. Форма держави, Внутрішня форма держави).
Змішана республіка – республіканська форма правління з елементами президентської і парламентської республіки. Наприклад, поряд із сильним президентом, який водночас є главою держави, у формуванні уряду бере участь і парламент (затверджує кандидатури міністрів, запропоновані президентом). При цьому уряд несе відповідальність не лише перед президентом, а і перед парламентом. Інший варіант З. р. – підвищена роль глави держави, підвищена самостійність уряду.
З. р. встановлюються головним чином у державах, у яких недавно були скасувані недемократичні режими. (Україна, Польща, Португалія, Болгарія, Росія).
Імперія – держава, утворена насильницьким способом, шляхом завоювань інших народів, перетворення раніше незалежних держав у колонії (наприклад, Британська імперія).
Інкорпорація – держава, утворена внаслідок історично не виправданого приєднання однієї держави до іншої (наприклад, українські землі у складі Речі Посполитої).
Конституційна монархія – див. Монархія обмежена.
Конфедерація – вид міждержавного об’єднання, якому притаманні такі особливості:
- збереження за державами, які об’єдналися, суверенітету майже у повному обсязі. Вони зберігають свої власні державні органи, громадянство, конституцію, законодавство, самостійно здійснюють державну владу на своїй території;
- К. створюється на договірній основі, отже, має добровільний характер;
- для досягнення мети, задля якої була створена К., формуються необхідні органи управління, які можуть приймати управлінські рішення і нормативні акти по обмеженому колу питань;
- відсутність єдиного громадянства і єдиної території;
- суверенітет належить кожному із членів К.;
- рекомендаційний характер актів органів К.; для набуття ними чинності потрібно схвалення вищими органами суб’єктів об’єднання;
- відсутність спільної конфедеративної власності, податків; фінансові кошти утворюються за згодою суб’єктів;
- здійснення оборони К. союзною армією, яка складається з військових формувань суб’єктів К.;
- право сецесії (див.).
К. є тимчасовим, нестійким об’єднанням, тому з часом вона або розпадається, або перетворюються на федерацію.
Кооперативний федералізм – форма організації управління федеративною державою, при якій діє принцип взаємного доповнення і взаємовигідної співпраці федерації і її суб’єктів, солідарної відповідальності у сфері спільного відання. Пор. із дуалістичним федералізмом (див.).
Ліберально-демократичний режим – один із демократичних режимів; при Л.-д. р. формально проголошена рівність громадян реалізується на практиці.
Мафіозно-кримінальний режим – один із недемократичних режимів; влада при М.-к. р. здійснюється в умовах повного беззаконня за допомогою кримінальних структур терористично-кримінальними методами.
Міждержавні об’єднання – союзи держав, створені на основі міждержавного договору, як мають на меті економічну, політичну, військову та ін. інтеграцію держав.
Міністеріалізм (система кабінету) – система здійснення державної влади (як правило, у країнах з двопартійною системою або багатопартійною системою з однією домінуючою партією), при якій юридично парламент здійснює контроль за урядом, а фактично уряд, що складається з лідерів партій, які отримали більшість у парламенті, через партійні фракції контролює парламент.
Монархія – це форма правління, при якій верховна влада цілком або частково належить представникові правлячої династії – монарху. Монархічна влада має особливий порядок легітимації: вона передається у спадок на безстроковий термін незалежно від волі народу.
Монархія необмежена – форма правління з концентрацією всієї влади в руках монарха. Характеризується відсутністю прав і свобод особи, поділу влади на гілки (Бруней, Судан). Історичними типами Н. о. є, наприклад, східна деспотія, абсолютна, теократична монархія.
Монархія обмежена (конституційна) – монархія, в якій влада монарха обмежена виборним органом – парламентом, тобто у М. о. існує розподіл повноважень між одноосібним і колегіальним органами. Різновидами М. о. є парламентська монархія (див.) і дуалістична (див.).
Монократична форма держави – одна з форм держави за класифікацією, запропонованою Є. Чіркіним. Характеризується такими особливостями:
- державна влада знаходиться у руках одного центру (монарх, дуче, каудільйо, фюрер, військова рада та ін.);
- централізація державного устрою (наприклад, офіційне збереження федерації, адміністративна опіка над місцевими виборними органами з боку призначених із центру чиновників та ін.);
- авторитарні методи управління;
- всі гілки влади знаходяться в одних руках (наприклад, радянська республіка).
Див. Домінантно-сегментарна форма держави, Полікратична форма держави.
Національна федерація – федеративна форма державного устрою, в якій кордони суб’єктів федерації співпадають з кордонами компактного проживання національностей (Югославія, Російська Федерація).
Національно-культурна автономія – право національних меншин держави користуватися рідною мовою, навчатися цією мовою, розвивати свої національні звичаї, традиції, культурні установи тощо.
Парламентська монархія – різновид обмеженої монархії (див.), якій притаманні такі риси:
- монарх не має повноти влади; він є главою і символом держави;
- уряд призначається парламентом;
- уряд очолює прем’єр-міністр;
- у ряді випадків монарх зберігає право призначати і усувати міністрів;
- монарх має право вето у відношенні до прийнятих парламентом актів;
- акти монарха підлягають скріпленню підписом відповідного міністра (контрасигнатура);
- парламент регулює окремі питання особистого життя монарха.
Парламентська республіка – різновид республіканської форми правління. Характеризується зверхністю парламенту і відповідальністю перед ним уряду (Італія, ФРН, Австрія). Уряд формується парламентом із лідерів партій, які перемогли на виборах. Формальною ознакою П. р. є посада прем’єр-міністра, якого призначає парламент. Парламент може винести вотум недовіри всьому складу уряду або окремому його члену, що призводить до усунення з посади міністра або всього складу уряду. Президент обирається парламентом, формально наділений значними повноваженнями, але здійснювати їх може лише зі згоди уряду. Нормативні акти, видані президентом, набувають чинності після ухвалення їх урядом або затвердження парламентом. Президент має право розпуску парламенту.
Полікратична форма держави – одна з форм держави за класифікацією, запропонованою Є. Чіркіним. Характеризується такими особливостями:
- чіткий поділ влад;
- існування декількох центрів влади, але жодна з гілок не може придушувати іншу;
- розвинене місцеве самоврядування;
- кооперативна модель федерації (див.);
- демократичні методи управління, коли встановлені реальні гарантії прав особи;
- примус, якщо він застосовується, має легітимну підтримку суспільства.
Президентська республіка – різновид республіканської форми правління, при якій президент є самостійною державною фігурою і наділений реальними владними повноваженнями. Існує 2 моделі П. р.:
1). Президент є главою держави і главою уряду (США, Мексика, Бразилія). Президент формує уряд, який є відповідальним перед ним (при контролі з боку парламенту); має право вето на закони, які приймаються парламентом; є головнокомандуючим, оголошує військовий або надзвичайний стан. Але президент позбавлений права розпуску парламенту. Парламент наділений правом імпічменту.
2). Президент є главою держави, але не має статусу глави уряду. При президенті утворюється система органів – державних і суспільних, – які сприяють йому у виконанні повноважень глави держави і гаранта Конституції.
Регіоналізм – наділення автономних утворень унітарної держави правом приймати своє законодавство (АРК в Україні, Каталонія в Іспанії).
Республіка – форма правління, при якій верховна влада належить обраним на певний термін органам влади.
Сецесія – право суб’єкта федерації на вихід із її складу в односторонньому порядку, без згоди інших суб’єктів.
Симетрична федерація – федерація, суб’єкти якої мають однаковий правовий статус і однакові повноваження.
Система кабінету – те ж, що міністеріалізм (див.).
Територіальна федерація – федеративна форма державного устрою, в якій кордони суб’єктів федерації встановлені таким чином, щоб суб’єкти були приблизно рівними за територією, кількістю населення, економічною потужністю тощо (США, Мексика).
Тиранічний режим – різновид недемократичного політичного режиму, для якого характерні узурпація влади тираном і жорсткі методи її здійснення.
Тоталітарний режим – різновид недемократичного політичного режиму, основу якого складає всевладдя держави, тобто повний її контроль над суспільством.
Унітарна держава – форма державного устрою, при якому в державі діють єдині уряд, законодавство, судова система при наявності в її складі адміністративно-територіальних одиниць, що не мають політичної самостійності.
Фашистський режим – різновид недемократичного політичного режиму, для якого характерні шовінізм в офіційній державній ідеології і бездушність у відношенні до „ворогів нації”.
Федерація – складна союзна держава, заснована на договорі або конституції, яка має у складі інші державні утворення (суб’єкти федерації).
Форма держави – це організація державної влади в єдності трьох форм: правління, державного устрою і політичного режиму.
Форма державного устрою – це спосіб територіальної організації держави, тобто елемент форми держави, який характеризує адміністративно-територіальну будову держави і взаємовідносини між її складовими частинами, центральними і місцевими органами влади. Див. Форма держави.
Форма політичного режиму – це сукупність засобів і шляхів здійснення державної влади, тобто елемент форми держави, який характеризує зміст влади, її характер, взаємовідносини влади з населенням. Див. Форма держави.
Форма правління – це організація вищої влади в державі, тобто елемент форми держави, який характеризує, як влаштовані і діють владні структури. Див. Форма держави.
Фузія – держава, утворена внаслідок історично виправданого і закономірного возз’єднання.
Дата добавления: 2020-01-07; просмотров: 633; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!