Тема 11. Право в системі соціальних норм

Зміст теми:

Поняття регулятора суспільних відносин. Нормативні соціальні регулятори, їх система. Соціальний примус. Ненормативні регулятори суспільних відносин. Ціннісний регулятор. Директивний регулятор. Інформаційний регулятор.

Соціальні норми. Технічні норми. Технічно-соціальні норми.

Види соціальних норм. Звичаї, традиції. Ділові звичаї. Релігійні норми у регулюванні суспільних відносин. Корпоративні норми. Політичні норми. Норми моралі в системі соціальних норм. Спільне і особливе у соціальних нормах. Способи формування соціальних норм. Форми закріплення. Методи забезпечення дотримання соціальних норм. Соціальні норми як оціночні критерії поведінки і вчинків.

Право як специфічний регулятор суспільних відносин. Нормативність, ієрархічність, системність, формальна вираженість, процедурність права. Свобода як зміст права. Право як універсальна справедливість. Цінність права. Право і соціальні інтереси. Співвідношення права з мораллю. Право як мінімум моральності. Взаємодія моралі і права.

Питання для обговорення на семінарському занятті:

Поняття технічних і соціальних норм.
Види і характеристика соціальних норм.
Відмінність правових норм від інших соціальних норм.
Мораль і право.

Тематика рефератів:

Суспільна цінність права.
Співвідношення права, моралі і релігії на різних етапах розвитку українського суспільства.

Література:

Бондар С.Б. Справедливість як смисловий компонент принципу правової рівності // Право в системі соціальних норм: історико-юридичні аспекти. – Чернівці, 2005. – С. 284 – 291.
Васильчук В.О. Категорія справедливості у сучасному праворозумінні // Право в системі соціальних норм: історико-юридичні аспекти. – Чернівці, 2005. – С. 268 – 274.
Вовк Д. Право і релігія: спільні риси та відмінності // Вісник Академії правових наук України. – 2007. – № 1.
Іванюк Р.В. Право, мораль, правосвідомість: сутнісні характеристики взаємодії // Право в системі соціальних норм: історико-юридичні аспекти. – Чернівці, 2005. – С. 297 – 302.
Максим’юк О.Д. Значення моральних норм при формуванні принципу невідворотності юридичної відповідальності // Право в системі соціальних норм: історико-юридичні аспекти. – Чернівці, 2005. – С. 292 – 296.
Темченко В. Особливості співвідношення моралі і права у концепції «чистого права» Г. Кельзена // Право України. – 2005. – № 1. – С. 36 – 38.

Тезаурус:

Звичаї – це правила поведінки, які склалися під впливом обставин і виконується внаслідок звички. З. належать до соціальних норм (див.).

Корпоративні норми – правила поведінки, які встановлюються суспільними організаціями для своїх членів і які охороняються від порушень статутними заходами. К. н. належать до соціальних норм (див.).

Мононорми – правила поведінки, які водночас є нормами моралі, права, релігійними нормами. М. характерні для первісного суспільства.

Моральні норми – правила поведінки, які склалися у суспільстві згідно із загально прийнятними уявленнями про добро і зло та які виконуються внаслідок внутрішнього переконання.

Норма права – це загальне, загальнообов’язкове, соціально-визначене, представницько-зобов’язуюче, системне правило поведінки, встановлене або санкціоноване державою і забезпечене її силою, яке закріпляє права і обов’язки учасників суспільних відносин і є критерієм оцінювання поведінки суб’єкта як правомірної або неправомірної.

Нормативне регулювання – регулювання поведінки за допомогою норм, тобто однакового мірила, міри поведінки, шляхом встановлення конкретних, чітких рамок поведінки учасників суспільних відносин.

Політичні норми – ці норми, які регулюють поведінку суб’єктів політичного життя, відносин між політичними партіями, іншими соціальними групами з приводу державної влади.

Право як соціальний регулятор має низку особливостей, які відрізняють його від інших регуляторів суспільних відносин: 1. Право має особливу нормативність. 2. Норми права мають диференційовану внутрішню будову. 3. Ієрархічність у системі права. 4. Право є системним. 5. Право в цілому виражає ідеї справедливості, свободи і рівноправ’я людей. 6. Право має свій предмет регулювання. 7. Право, регулюючи поведінку і дії людей, впливає на їхні переживання і почуття. 8. Праву притаманна особлива форма вираження і закріплення – законодавство у широкому розумінні цього терміну. 9. Право характеризується зв’язком із державою. 10. Право відрізняється процедурністю.

Релігійні норми – це правила поведінки, які склалися згідно з духовними потребами людини і виконуються внаслідок внутрішнього переконання.

Соціальний примус – це система соціальних регуляторів, які впливають на розвиток і перебіг суспільних відносин. С. п. може бути державним, моральним, з боку громадських об’єднань, з боку світового співтовариства.

Соціальні норми – це засоби організації суспільних відносин, які регулюють поведінку людей у суспільстві, відносини типу „суб’єкт – суб’єкт”.

Технічні норми – це норми, які регулюють відносини між людьми і навколишнім середовищем – природою і технікою, це відносини типу „суб’єкт – об’єкт”.

Традиції – це правила поведінки, які складися історично і виконуються внаслідок огляду на суспільну думку.

Цінність права – соціальне значення права. За концепцією С. Алексєєва, право має:

a. соціальну цінність;

b. інструментальну цінність;

c. власну цінність.

Соціальна цінність полягає у наступних моментах:

1. Право здатне забезпечувати усталений порядок у суспільних відносинах.

2. Право дозволяє досягти визначеності, точності у самому змісті суспільних відносин.

3. Право дозволяє досягти гарантованого результату, що забезпечується опорою права на державний примус.

Інструментальна цінність означає, що право:

1. Є потужним регулятивним інструментом і засобом вирішення різноманітних задач.

2. Є опосередковуючою ланкою при реалізації товарно-ринкових інститутів, інститутів управління, демократії, моралі, культури тощо.

3. Встановлює систему типових масштабів поведінки і дій.

Власна цінність полягає у тому, що право є глибинним елементом цивілізації, культури, який увібрав у себе найважливіші соціальні цінності суспільства.

Тема 12. Норми права

Зміст теми:

Норма права як важливіша частина соціальних норм. Поняття норми права. Підходи до визначення норми права представниками різних вітчизняних шкіл права. Ознаки норми права. Логічний зміст норми права. Вольовий зміст. Соціально-юридичний зміст.

Види норм права. Критерії класифікації норм права. Специфіка норми-правила, норми-принципу, норми-декларації, норми-дефініції, норми-цілі. Предмет правового регулювання як критерій класифікації норм права. Матеріальні і процесуальні норми права. Метод правового регулювання як критерій класифікації норм права. Імперативні, диспозитивні, заохочувальні і рекомендаційні норми. Засоби регулювання суспільних відносин як критерій класифікації норм права. Зобов’язуючі, забороняючи і управоважуючі норми. Функції як критерій класифікації норм права. Регулятивні і охоронні норми. Загальні і спеціальні норми. Локальні норми. Постійні і тимчасові норми.

Структура правової норми. Поняття логічної норми права. Гіпотеза. Види гіпотез. Прості, складні, альтернативні гіпотези. Диспозиція як частина норми права. Види диспозицій. Абсолютно-визначені, відносно-визначені, бланкетні диспозиції. Санкції. Види санкцій. Абсолютно-визначені, відносно-визначені, альтернативні, кумулятивні санкції. Негативні і позитивні санкції.

Способи викладення норм у статтях нормативних актів. Прямий, відсильний і банкетний способи. Абстрактний і казуїстичний способи викладення норм права.

Питання для обговорення на семінарському занятті:

Поняття і ознаки норми права.
Види норм права.
Структура норми права.
Види гіпотез.
Види диспозицій.
Види санкцій.

Тематика рефератів:

Питання про структуру норми права у вітчизняній теоретико-правовій думці.
Мононорми.

Література:

Корнута Р. Вітчизняні погляди на структуру норми права // Право України. – 2007. – № 7.
Родіонова І.В. Місце і роль правових заборон у системі правових обмежень // Право в системі соціальних норм: історико-юридичні аспекти. – Чернівці, 2005. – С. 331 – 343.
Томаш Л.В. Норма права як елемент механізму правового регулювання // Право в системі соціальних норм: історико-юридичні аспекти. – Чернівці, 2005. – С. 303 – 309.
Череватий В.В. Соціальна і юридична природа конституційних норм-принципів // Право в системі соціальних норм: історико-юридичні аспекти. – Чернівці, 2005. – С. 247 – 254.
Чистоколяний Я.В. Щодо співвідношення конституційно-правових норм та інших видів правових норм // Економіка. Фінанси. Право. – 2004. – № 4. – С. 19 – 24.

Тезаурус:

Абстрактний спосіб викладення норм права – спосіб, при якому норма права моделює ті чи інші дії у вигляді абстрактного поняття.

Бланкетний спосіб викладення норм права – спосіб, при якому в статті нормативно-правового акту встановлюється відповідальність за порушення певних правил, а самі правила, які порушені, у статті не викладені. Та інформація про елементи норми права, якої не вистачає, міститься в іншому нормативно-правовому акті.

Відсилочний спосіб викладення норм права – спосіб, який полягає у тому, що стаття акту містить не всі структурні елементи норми, але у тексті статті є відсилка до інших статей того ж акту.

Гіпотеза – частина норми права, яка містить умови її реалізації (наприклад, у кримінальному праві як умови протягування до відповідальності виступають загальні ознаки суб’єкту злочину: певний вік і осудність).

Диспозиція – це частина норми права, яка формулює правило правомірної поведінки або ознаки неправомірної. У цивільному і ряді інших регулятивних галузей права Д. виступає як правило правомірної поведінки. У кримінальному праві та інших правоохоронних галузях більшість диспозицій містять ознаки заборонених діянь.

Казуїстичний спосіб викладення норм права – спосіб, який полягає у тому, що дії, які моделюються, викладені шляхом переліку або вказуванням на їхні індивідуальні ознаки.

Класифікація норм права – поділ норм права на групи за певним критерієм. Існують такі К. н. п.:

1. За предметом правового регулювання: державно-правові, адміністративно-правові, цивільно-правові, кримінально-правові, господарсько-правові тощо.

2. За специфікою правового регулювання: матеріальні (закріплюють права і обов’язки учасників правовідносин) і процесуальні (закріплюють порядок реалізації прав і обов’язків учасників правовідносин).

3. За характером змісту: норми-декларації (закріплюють правові принципи, цілі і завдання. У Кримінальному кодексі України є норми, що закріплюють задачі кримінального законодавства, принципи кримінального права і мету покарання), норми-дефініції (містять формулювання законодавчих визначень правових понять. У Кримінальному кодексі України дефінітивними є норми, що визначають поняття злочину, замаху на злочин, співучасті у злочині, неосудності тощо), норми-правила (містять правові передписання у формі прав та обов’язків або у формі заборон).

4. За способом впливу на суб’єктів права: зобов’язуючі, забороняючи, управоважуючі.

5. За ступенем обов’язковості: імперативні (містять категоричні передписання, які не можуть бути змінені учасниками правовідносин), диспозитивні (містять передписання певного варіанту поведінки, але надають суб’єктам можливість домовлятися про права і обов’язки).

6. За функціональним призначенням: регулятивні і охоронні.

7. За колом суб’єктів: загальні (поширюються на всіх громадян незалежно від їхньої професійної діяльності і умов, у яких вони знаходяться), спеціальні (поширюються на певну категорію осіб, наприклад, суб’єктом хабарництва може бути лише посадова особа).

Прямий спосіб викладення норм права – спосіб, при якому стаття нормативно-правового акту містить одну норму права, причому всі її елементи відразу.

Санкція – це частина норми права, в якій вказані правові наслідки – негативні (наприклад, у кримінальному, адміністративному праві – вид і міра покарання) або позитивні (наприклад, моральне чи матеріальне заохочення в трудовому праві).

Дата добавления: 2020-01-07; просмотров: 200; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

⇐ Предыдущая 1 2 345 6 7 8 9 10 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!