Karpylenko Valeriya. Notions of frame and framing in news texts of the Ukrainian mass media. 10 страница
реалізації портрета. Повнота психологізму зале-
жить від урахування того, що кожна особистість
зафіксована не лише у факті, а й у враженні. І
спогади сучасників як дзеркала подекуди дають
безліч зображень, об’єднаних певною домінан -
тою, яку й шукає портретист. Але і цими дво ма
площинами пізнання не вичерпується особис -
тість, яка мислить сама себе, ли шаючи свідоц тва
інтимного/щоденникового характеру. На пе ре -
тині фактів, вражень, цитат, свідчень і самореф-
лексії портрет знаходить ту невловиму сутність,
яка й становить духовний стрижень героя — його
характер. В. Шкляр визначав ха рактер у публі-
цистичному творі як «найточніший, субстанці-
альний засіб об’ємного відображення духовного
світу особистості», вдаючись до наукової образ-
ності як гаранта найбільш проникливого пізнан -
ня, зазначав, що характер є «психологічним
“профілем”», «ма люн ком особистості, її діяльно-
сті і життя» [1, 17].
Отже, під час біографічного, психологічного,
емоційного вивчення героя враховуються та -
кож: автобіографічна інформація (записні
книж ки, щоденники, листи; цитати з преси, як -
що йдеться про політичну, публічну фігуру);
твор ча спадщина (якщо вона є); професійна
діяльність (виражена у будь-яких матеріально-
духовних формах); мемуарні свідоцтва; історич-
на інформація (що допомагає відтворити хроні-
ку історичних подій та колорит і настрій епо -
хи); матеріали преси (аби відтворити те, як
|
|
|
герой оцінювався сучасниками й наступними
поколіннями).
Варто також зазначити, що сьогодні кожна
історично значуща персоналія має свій інформа-
ційний багаж інтерпретацій, закріплених у
масовій свідомості міфів і стереотипів. І ЗМІ
усві домлюють, що модель публіцистичного пор -
трета має змінюватися відповідно до стану соці-
альних масових комунікацій. Виникає нова
струк тура публіцистичного портрета, більш
ефективна і свідома щодо етичних засад жанру
та потреб сучасності. Широко використовується
метод колажування, який відтворюється як на
рівні композиції (набору й організації змістових
елементів), так і на графічному рівні (врізи,
«стакани», розбивка на підрозділи, використан-
ня ілюстративного матеріалу заради збереження
семантичної єдності й пластичності колажова-
ного матеріалу). Прикладом можуть бути корот-
кі політичні портрети журналів «Фокус» і
«Корреспондент», портрети-колажі журналу
«Личности» (наприклад комплексний портрет
М. Булгакова, модель якого склалася з: хро ніки
життя письменника, портрета першої дружини
Т. Лаппи, портрета третьої дружини Є. Бул -
гакової) [10].
Найбільш типовими (певною мірою, обов’яз-
|
|
|
ковими для деяких форматів ЗМІ) елементами
портретного колажу є:
• біографічна довідка/хроніка;
• портретний нарис/зарисовка (методи: опи -
су, узагальнення, інтерпретації, образного ос -
мис лення);
• блок мемуарних свідчень;
• блок автобіографічного матеріалу;
• блок цитат (із супровідного документального
матеріалу: історичні матеріали, виписки з архівів,
соціальні, професійні анкети, атестати і т. п.);
• блок із матеріалів преси.
Подібні композиційно-змістові модулі портре-
та характерні для журналів «Символ», «Еск -
вайр», «Україна», «Личности Украины».
Для сучасної моделі публіцистичного портре-
та характерно подекуди полярне співвіднесення
емоційно-образної та раціонально-аналітичної
складової, відповідно, одні зразки жанру тяжі-
ють до аналітичного джерела (політичний порт-
рет, літературно-критичний портрет), інші — до
художньо-образного (портрет політика, літера-
турно-біографічний, критико-біографічний і
твор чий портрети). Про важливість публіци-
стично-художнього образу писав В. Шкляр, ува-
жаючи, що він один із засобів «впливу на ху -
дожній досвід читача», наголошуючи на своє-
рідності публіцистики як виду творчості, зазна-
чав, що «її творець паритетно користується по -
|
|
|
няттєво-логічними та художньо-образними ме -
тодами» [1, 8]. У текстах сучасних публіцистич-
них портретів втілюється кілька модулів жанру
(за критерієм включеності образної системи), де
автори використовують різні засоби естетизації
персонажу:
1) занурюють образ героя в площину власної
образної системи (тут важливо, щоби образна
система автора мала самодостатню літературну
цінність, бо в іншому випадку, вона стає кри-
вим дзеркалом для персонажу); цей підхід цін-
ний не лише для літературних чи історичних
портретів, а й для політичних, де якість аналі-
тичної політичної метафори сприяє глибшому
пізнанню політичної фігури;
2) намагаються відтворити образну систему
самого героя, коли йдеться про літераторів, ге -
роїв літературних портретів, про митців (вико-
ристовується принцип кінематографізму, якщо
персонажем є режисер; принцип графіки, якщо
персонажем є художник; стилістичної подібно-
сті, якщо персонажем є письменник; безумовно,
це вимагає літературної майстерності, смаку,
здатності художнього перевтілення;
3) дотримуються емоційно-образного викла-
ду, але не фіксують увагу на стилі викладу,
на голошуючи на логічно-раціональному підхо-
|
|
|
ді, семантиці біографічних інтерпретацій, ра -
ціо нальному вивченні особистості шляхом
аналітичного пізнання її характеру, психоло-
гічного типу.
Оптимальною є та модель публіцистичного
порт рета, яка дозволяє відтворити дух героя, ро -
бить його образ зримим і хвилюючим для чи тача,
спонукає його до самостійного пізнання Осо бис -
тості. Оскільки публіцистичний порт рет — жанр,
який свою неповноту має використовувати як засіб
доповнення, і це одна із його внутрішніх якос тей.
1. Шкляр В. І. Журналістська майстерність. Пое тика
журналістського твору (конспект лек цій для студентів
Інституту журналістики) / В. І. Шкляр. — К. : ВПЦ
«Київ. ун-т», 1995. — 22 с.
2. Стюфляева М. И. Поэтика публицистики /
М. И. Стюф ляева. — Воронеж : Изд-во Воронежского ун-
та, 1975. — 154 с.
3. Слабошпицький М. Її ім’я / М. Слабо шпи ць -
кий // Українська мова і література в школі. —
1990. — № 3. — С. 4—6
4. Соложенкіна С. У глибинах гармонії / С. Со -
ложенкіна // Українська мова і література в школі. —
1990. — № 3. — С. 3—4.
5. Андрухович Ю. Століття одинака (В. Набо -
ков) / Ю. Ан дру хович // День. — 1999. — № 73. — 22
квіт. — С. 3.
6. Гаранський С. Михайло Коцюбинський: сонцепо-
клонник і Муся / С. Гаранський // Личности Укра -
ины. — 2007. — № 1. — С. 34—48.
7. Окара А. «Украинский Гамлет» Виктор Ющенко /
А. Окара // Обозреватель. — 2007. — 28 верес.
8. Лазутина Г. В. Технология и методика журна лист -
ского творчества (методические указания) / Г. В. Ла -
зутина. — М. : Изд-во Москов. ун-та, 1988. — 79 с.
9. Беневоленская Т. Портрет современника. Очерк в
га зете / Т. Беневоленская. — М. : Мысль, 1983. — 134 с.
9. Личности. — 2007. — № 3 (7). — С. 4—9.
Максим’як О. С. Ефективність репортажу: наукові погляди та підходи // Наукові записки Інституту журналістики : науковий збірник / за ред. В. В. Різуна ; КНУ імені Тараса Шевченка. – К., 2010 . – Т. 40. – Липень–вересень. – 242 с. – С. 98
Актуальність теми. Інформація, її суть та
подача впливає на комуніката. Про ефек-
тивність журналістської інформації, її вплив
говорять в цілому. Репортаж — це жанр, у
якому відстань між комунікантом та комуніка-
том є найменшою, а тому аспект ефективності
репортажу, вплив його на комуніката надзви-
чайно важливий.
Мета наукового дослідження: проаналізува-
ти сучасні наукові погляди щодо ефективності
репортажу, сисематизувати фактори, які спри-
чиняють цей уплив.
Предметом дослідження є наукові погляди
на ефективність репортажу.
Наукова новизна випливає з того, що досі у
науковій літературі поняття ефективності медіа
розглядалося лишень у широкому контексті.
Питання ефективності репортажу у наукових
працях конкретно не розглядалося.
Методогічною базою для підготовки статті
стали праці Є. Проніна, В. Різуна, М. Кіма,
Б. Грушина, С. Цукасова, Г. Лазутіної, А. Мо -
ска ленка та інших.
Медійні тексти спричиняють вплив на різно-
манітні компоненти свідомості людини та її
поведінки, однак, головним лишається їх вплив
на систему цінностей особистості, перетворення
інформації в частину цієї системи.
Текстова діяльність журналіста по створенню
інформаційного продукту, на думку вчених, пред-
ставляє собою «самостійну діяльність із власним
надзавданням і безпосередньою метою, як діяль-
ність із самостійним мотивом, предметом і про -
дуктом» [1, 49]. Надзавда нням може бути праг-
нення автора через створений текст, а у нашому
випадку, через репортаж, налагодити комуніка-
ційну взаємодію зі своєю аудиторією, а метою —
реалізація конкретного задуму твору.
При підготовці репортажу найбільш важливою
є авторська концепція. Поняття «концепція» озна -
чає систему поглядів, те чи інше розуміння явищ
та процесів; єдиний, провідний задум, провідну
думку якогось твору чи наукової праці і т. д.
Вироблення авторської концепції — це поетап-
ний процес, у ході якого спершу формується
основна думка твору, потім висуваються гіпотези
для її реалізації, на цій основі виникає основна
ідея, а потім і робоча ідея твору. У цілому цей
процес можна визначити як змістову реалізацію
тексту, у ході якої «будь-яка дум ка прагне
з’єднати щось з чимось, встановити стосунки між
чимось і чимось» [2, 127].
Завдяки категорії авторського «я» репортер
сигналізує читачу про те, що він як учасник
(очевидець) події, всю відповідальність за досто-
вірність фактів бере лише на себе, що він відоб-
ражає тільки те, що сам бачить та чує, відчуває
та переживає.
Так званий ефект присутності, що є визна-
чальною рисою репортажу, прямо залежить від
особистості репортера, від того, що і як він
бачить. Репортер описує те, що постає перед
його очима, те, що він бачить сам, а отже, допо-
магає побачити події читачу.
У репортажі позиція автора є домінуючою,
адже саме через його особисте сприйняття чита-
чу передається весь колорит того, що відбува-
ється. Емоційно-оцінюючий спосіб представлен-
ня інформації у репортажі дозволяє автору по-
своєму інтерпретувати те, що відбувається, ви -
сувати власні оцінки та судження, зображати
події через призму індивідуального сприйняття.
Все це має виключно прагматичний сенс: долу-
чити читача до переживання описаної події і
наочно обґрунтувати ціннісні відносини, покла-
дені в його основу. Цьому також сприяють і різ-
номанітні форми авторського самовиявлення,
починаючи від активного використання автор-
ського «я» і закінчуючи створенням образу опо-
відача-очевидця.
Репортаж, як правило, ведеться від першої осо -
би. Використовуючи категорію авторського «я»,
репортер може прикрасити авторський текст осо-
бистими нотками, створити визначений емоційний
настрій, різноманітні стилістичні відтінки (від
особливої ліричності викладу до пристрасної пуб-
ліцистики). «Така участь автора, його прямого,
безпосереднього «я» у викладі має величезне зна-
чення: визначає сутність стилю жанру, розвиває
сюжет, прикрашає емоційний виклад, скріплює в
одне ціле різнорідні елементи репортажу» [3, 47].
Предмет репортажу — це хід подій, який поєд-
нує візуальну та усну форму вираження його змі-
сту. Тому автор репортажу повинен організувати
збір матеріалу таким чином, аби мати можли-
вість особисто спостерігати за подією. У репорта-
жі події відтворюються послідовно та динамічно.
Для газет репортаж є тим жанром, який най-
легше зменшує відстань між комунікантом та
комунікатом. «Отже, писемна мова долає дистан-
ції; проте й вона створює дистанцію, оскільки
реципієнти не можуть увійти в безпосередній кон-
такт з автором: писемна мова ховає комуніканта
від його аудиторії. Використовуючи свої стильові
засоби, репортаж запрошує пережити та відчути
щось, а отже, робить ближчим до читача не лише
те, що зображується, а й того, хто це зображує»
[4, 250—251].
Вплив журналістської інформації на комуні-
ката досліджував російський науковець Є. Про -
нін. Він вважає, що цей вид інформації харак-
теризується певним комплексом властивостей,
які викликають визначені типи реакції на пуб-
лікації. Згідно із Є. Проніним, таких реакцій є
три види: 1) реакції втягування — дії (внутріш-
ні чи зовнішні), у яких проявляється ставлення
одержувача інформації щодо описаних реалій;
2) реакції виконання — дії, які являють собою
безпосереднє виконання рекомендацій чи варі-
антів поведінки, що пропонує журналістський
текст; 3) реакції соціальної гарантії — дії (готов-
ність до дій), у якій проявляється відпо -
відальність визначених соціальних сил за необ-
хідні наслідки публікації [5].
Дослідниця Г. Мельник у своїй праці «Massmedia:
психологические процессы и эффекты»
розкриває суть когнітивної теорії, яка пояснює
вплив медіа. «Когнітивістська інтерпретація
предмету дозволяє поглянути на журналіст ський
вплив не лише як на процес донесення ідео -
логічного знання в масову свідомість, але і як на
процес взаємодії свідомостей, при якій установки
перетворюються у переконання, по чу т тя, волеви-
явлення, процес стійкої організації «почуттів,
знань, мотивів, які виражають від повідне став-
лення до суспільних явищ» [6, 23].
Науковець Б. Грушин зазначає: «Ефектив-
ність — це не просто результат, не всякий резуль-
тат, а лише те, що збігається з намірами джере-
ла інформації, свідчить про досягнення цілей,
які ставилися перед інформацією у процесі її
створення і розповсюдження» [7, 40].
Дослідник Є. Пронін наголошує, що ефектив-
ність журналістського тексту виникає тоді,
коли автор зміг встановити контакт з реципієн-
том, а останній у свою чергу почав переосми-
слювати інформацію відповідно до свого інте-
лектуального рівня та психологічних особливос-
тей [8, 35].
Професор В. Різун вважає, що «під ефектив-
ністю масової комунікації слід розуміти відпо-
відність отриманого ефекту (результату) цілям,
що ставилися професійним комунікантом в про-
цесі спілкування» [9].
Науковець С. Цукасов розглядає ефективність
медіа, насамперед, як результат поширення
інформації. «Розрізняють дві форми ефективно-
сті — духовну та практичну, які виражаються у
зміні свідомості і поведінки людей, ефективність
на рівні окремої особистості й на рівні соціальної
групи чи суспільства в цілому» [10, 91].
У колективній монографії за редакцією Я. За -
сурського «Социальная практика и журналист-
ский текст» її автори говорять про те, що ідея
журналістського тексту — це робоча ідея і саме во -
на зіставляється з майбутньою практичною дія -
льністю читача. «У цьому і полягає ефективність
журналістського впливу на аудиторію, що робочі
ідеї журналістських текстів стають переконливими
планами поведінки і діловими програмами лю дей,
колективів, організацій та інститутів» [11, 21].
Дослідник В. Владимиров пише, що ефектив-
ністю варто називати ті зміни, які відбулися у
суспільній свідомості під впливом засобів масо-
вої інформації, окремих редакцій і навіть публі-
кацій [12, 103].
Ефективність журналістського тексту багато-
гранна, і його вплив повинен бути різноплано-
вим. На думку С. Цукасова, ефективність преси
проявляється у таких площинах: «безпосеред-
ній вплив на вирішення проблем економічного,
соціального та культурного будівництва, тобто діє-
вість у тому розумінні, яке використовують най-
частіше; вплив на формування суспільної думки,
реакція масового читача й ступінь міжосо -
бистісного спілкування щодо матеріалів пре си, те -
ле бачення та радіо в трудових колективах, сім’ях
та інших суспільних групах; особисте сприйняття
читачем друкованого слова і вплив на його соці-
альну позицію» [13, 42—43].
«Журналістський текст, зазвичай, розгорта-
ється як інтерпретація суті справи, тобто тієї
реальної проблеми суспільного життя, яка є без-
посереднім предметом публікації» [8, 20]. А
якісним репортажем є той, який висвітлює акту-
альні проблеми соціальної групи, для якої пра-
цює журналіст, тобто для певної аудиторії. «Ви -
хо дить, що читач звертається до тексту, а всту-
пає в контакт з реальною дійсністю. Через пери-
петії репортажного сюжету читач вловлює досто-
вірні деталі об’єктивних суспільних процесів»
[8, 33]. Цей процес Є. Пронін називає «внутріш -
ньотекстовим контактом з реальністю».
Терміни «ефект» та «ефективність» пов’язані
між собою, однак, мають різне значення. У ко -
лективному підручнику «Основи масово-інфор-
маційної діяльності» зазначається, що «ефект —
це результат будь-якої діяльності засобів масо-
вої інформації, процесу споживання інформації
населенням. Ефективність — не просто резуль-
тат, не будь-який результат, а лише той, що
співпадає з наміром джерела інформації, свід-
чить про досягнення цілей, які ставляться
перед інформацією в процесі її створення та
поширення» [14, 240].
Журналіст у своєму репортажі зображає важ-
ливі проблеми соціального плану. А тому жур-
налістський образ включає у себе не лише пред-
мет відображення (ситуацію, яку описує автор),
а й суб’єкт відображення (тобто самого автора
з його соціально санкціонованою позицією), а
також і суб’єкт сприймання (комуніката з його
індивідуальними поглядами та психологічними
установками).
«У журналістських текстах образ автора — це
реальний автор (журналіст, письменник, суспіль-
Дата добавления: 2020-01-07; просмотров: 85; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!