Karpylenko Valeriya. Notions of frame and framing in news texts of the Ukrainian mass media. 5 страница
«найдіалогічніших» жанрів.
У сучасному науковому дискурсі лист розг-
лянуто в кількох площинах: літературозна-
вчій — як біографічний документ (роботи О. Га -
ли ча, В. Кузь менка, Ж. Ляхової, Г. Мазохи),
як вид комунікативної діяльності (С. Богдан,
Н. Пав лик) та як публіцистичний жанр (праці
О. Ако по ва, В. Га лич, П. Карасьова, М. Лукі -
ної, Є. Про хорова та ін.). У ХХ ст. лист, до -
лаючи межі міжособистої комунікації, набуває
все виразніших публіцистичних ознак — поєд-
нує в собі інформаційність, переконливістю,
психологічну проникливість і образ ність з ме -
тою впливу на події [3], із здатністю формува-
ти особистість, втілювати культурну ідентич-
ність, закладену в ньому ще від джерел. Акту -
аль ність і новизна цієї розвідки полягає в то -
му, що епістолярний жанр вписано в кілька
па радигм: жанрову, типологічну (духовної пуб-
ліцистики) та історичну (середина ХХ ст.).
Таким чином, мета дослідження — з’ясувати
місце й своєрідність жанру листа серед інших
жанрів духовної публіцистики ХХ ст. на при-
кладі листів сербського громадського та цер-
ковного діяча Миколи Велимировича.
Об’єктом дослідження є публіцистична
спад щина Миколи Велимировича, зокрема
збірка «Місіонерські листи».
Предметом дослідження є тематичне розма -
їття, жанрово-типологічні та структурні особ -
ливості епі столярної публіцистики Миколи Ве -
лимировича.
Публіцистика, як одна з царин духовної куль-
|
|
|
тури, тісно пов’язана з наукою, мистецтвом,
релігією, покликана саме формувати (на відміну
від мети журналістики — інформувати) сучасни-
ків і нащадків. У нашому світі — максимально
інтенсифікованому, надзвичайно збайдужілому,
релятивізованому і безпринципному, саме публі-
цисти — найкращі представники журналістики —
виконують функції «сіячів діяльності, творців
позитиву, генераторів філософії лю бові, домі ну -
вання життя» [4]. Публіцистика у вузькому зна-
ченні слова, власне публіцистика — своєрідний
вид літературної твор чості з певними, властиви-
ми їй особливостями і внутрішніми зако но -
мірностями, «ви щий вид журналістики» [5, 8].
ХХ ст. явило нам найвищий ступінь розвитку
публіцистичного мистецтва: максимально роз ши -
рюється сфера охоплення різних галузей життєді-
яльності людини й суспільства, з по глибленням
документального (публіцистичного) типу мислен-
ня формулюються його концептуальні засади,
виділяється система «ав тор» як модульна, відбу-
вається подальша жанрова диференціація, ви -
никнення жанрових підвидів [6, 13], типологічне
розшарування пуб ліцис тич ного дискурсу.
Одним із найдавніших жанрів писемної пуб-
ліцистики є лист, який належить до епістоляр-
|
|
|
ного стилю. Як відомо, епістолярний стиль
скла дався в різних видах приватного та держав-
ного листування та з часом розвинувся в різно-
вид літературного оповідання. Лист традиційно
розглядають як вид побутової писемної мови,
що дав життя таким літературним жанрам, як
епістолярний роман, маніфест, фей летон, вір -
шоване послання. Його від різняють різноманіт-
тя тем та стилів, легкістю переходу від одного
предмета до іншого, поєднанням серйозності та
байдужості до предмета розмови. Епісто ляр ний
жанр виник за часів античності. Відоме послан-
ня Горація Флавія до Пізонів про науку поезії,
твори Феофіла Антіохійського. У середні віки
ця форма розвивається як публіцистичний
жанр, у листуванні висловлюються та обговорю-
ються актуальні ідеї часу. Залежно від основної
думки листа ще з античних часів визначають
такі їх типи: дружній, рекомендаційний, хва-
лебний, дорадчий, прохальний, пояснювальний,
звинувачувальний, привітальний, іронічний,
вдячний тощо [7].
У журналістикознавстві лист відносять як до
публіцистичних (О. Акопов), так і до аналітич-
них жанрів (О. Нерух, О. Тертичний), в обох
випадках розглядаючи його як інструмент
|
|
|
ефективного впли ву на широке коло читачів.
Епістолярний жанр відіграв величезну роль в
історичному становленні публіцистики та жур -
налістики загалом: за В. Уче новою, корені су -
часних публіцистичних жанрів сягають давньо-
грецької культури, зокрема оратор ського мис -
тецтва, епістолярної діяльністі, са тиричного та
історичного фольклору давніх греків [3, 35].
Лист, як сучасний епістолярний жанр, виріз-
няється характерними ознаками. Перша з них —
форма безпосереднього звернення автора до
адресата (читача, слухача). Друга ознака —
праг нення автора спонукати адресата до невід-
кладних, активних дій у зв'язку з предметом
ви ступу [8]. О. Акопов поділяє лис ти на три
типи: листи до читачів, відкриті лис ти та публі-
кації, що є листами за формою [9]. Однак теоре-
тичні міркування науковців не мо жуть передба-
чити всіх трансформацій жанру листа, особливо
в модерну та постмодерну добу. Кожен типоло-
гічний різновид публіцистики, ідейні інспірації
історичних, літературних, релігійних, суспіль -
них діячів накладають від биток на епісто -
лярний (як і на будь-який ін ший) жанр, моди-
фікують і урізноманітнюють його.
На тлі суцільної кризи європейської цивілі-
зації ХХ ст. особливої ваги набуває духовна
|
|
|
публіцистика, що нагадує людям про одвічні
цінності, допомагає зробити вибір між вічним
і тимчасовим, духовним і матеріальним, гро-
мадським й егоїстичним, любов’ю та ненави-
стю, допомагає дати правильні відповіді на
злободенні запитання й виклики сучасності й
залишитися Люди ною.
На думку Д. Туманова, роль духовної публі-
цистики «полягає, по-перше, в утвердженні в
масовій свідомості людинолюбства; по-друге, у
формуванні релігійної ідеології; по-третє, в її
призначенні бути провідником світських, соці-
ально-політичних ідей, перш за все, держав-
них. І головною метою духовної публіцистики
є моральне перетворення як суспільства в ціло-
му, так і кожного її члена окремо» [10].
У працях Т. Казакової [11], Й. Лося [2],
Г. Прутц кова [5], Д. Туманова [10], Т. Хоменко
[12], М. Шлемкевича [1] та ін. розглянуто наріж-
ні засади цього типу публіцистики, його спільні
з ін шими типами та своєрідні жанри — промова,
про повідь, нарис, есе, памфлет, лист, сповідь у
твор чос ті наших попередників (Ісуса Христа й
апостолів, Іоанна Золотоустого, Ва силя Вели ко -
го, Во ло ди мира Мономаха, Іва на Грозного,
М. Лю те ра, Дж. Мільтона, Дж. Свіф та та ба -
гатьох інших) і су час ників (Є. Свер стюка, М. Ма -
риновича, І. Ор тин сько го, С. Аве рін цева, І. Сни -
чова, А. Кураєва, О. Ме ня, Г. Честертона,
К. Лью їса, Іоанна Павла ІІ).
На тлі ХХ ст. виділяється постать Миколи
Велимировича. Сербські корені й традиції,
тверда віра, випробувана у вирі історичних
катаклізмів ХХ ст., три європейські освіти і
два докторські звання, найрізноманітніші роди
занять (від учителя до дипломата), багате
внутрішнє духовне жит тя й активна громадсь-
ка діяльність — усе це позначилося на публі -
цистичних творах Ми коли Серб ського, якого
називають найбільшим сербом XX століття і
«Новим Златоустом».
Протягом усього життя він займався актив-
ною богословською, письменницькою, видав-
ничою та редакторською діяльністю: видав
понад 30 власних книжок, друкувався в серб -
ських журналах «Діло», «Християнська мі -
сія», «Хрис ти янський віс ник» (редагував ос -
тан нє видання, а також журнал «Теологічне
рев’ю» під час навчання в Швей царії). Двад -
цятитомне видання творів Мико ли Велими -
ровича рясніє численними проповідями, про-
мовами, молитвами, поетичними рядками, фі -
лософськими та історіософськими працями.
До слідженню богословських і філософських
праць, етичних та естетичних поглядів присвя -
чено робо ти його співвітчизників Л. Іва невича,
М. Марко вича, І. Поповича, А. Радослав ле ви -
ча, М. Радуло вича, а також російських та біло -
руських дослід ників О. Бондаревої, І. Прий ми,
І. Чароти, І. Чис лова. Утім, недо слідженим
залишається яскра вий публіцистич ний стиль
М. Сербського і власне публіцистичні твори:
проповіді, слова, нариси, статті, бесіди, листи.
Місце святителя Миколи в літературі та
публіцистиці визначається сукупно його заслу-
гами як церковного проповідника, релігійного
поета, есеїста, глибокого знавця історії євро-
пейської цивілізації та людської душі, оратора
та співрозмовника. Розглянемо трансформації
жанру листа на прикладі епістолярію його
збірки «Місіо нерські листи».
Як визначає Й. Лось, «моральну та еколо-
гічну кризу людства породив матеріалізм» [2,
154]. Та кий же «діагноз» ставить і Євген Свер -
стюк [13]. Проблема розбіжності між техніч-
ним поступом і духовним занепадом суспіль-
ства стоїть у центрі публіцистики Миколи
Велимировича. Духовність та мораль, пробле-
ма вибору між добром і злом — основні пробле-
ми, що порушуються в його творах.
Місіонерські листи вперше побачили світ у
вигляді збірки на батьківщині автора лише у
1992 р., оскільки складається вона з відповідей
єпископа Миколи на листи людей, з якими він
листувався з 1920 р. як чільник Охрид ської
єпархії на сто рінках кількох періодичних ви -
дань. Слово Ми коли Сербського було надзвичай-
но дійовим: під впливом усної та писемної про-
повіді 20-х рр. у 1931 р. було створено «Народне
православне християнське об’єднан ня».
Збірка місіонерських листів уміщує понад
300 листів на різні проблемні та життєві теми:
про світову кризу («Священику К. про світову
кризу»), про політичні проблеми й мораль
(«Пенсіоне ру С. П., який за своїм розумінням
пояснює японсько-китайську війну», «Полі -
тику Н. Н. про по лі тич ну мораль»), про долю
Росії («Неправо слав ному священику, на питан-
ня: «За що Бог карає Росію»), про апока ліп -
тичні явища у наш час («Брат ству святого апо-
стола Іоанна, про апокаліптичні явища у наш
час»), про патріотизм («Росій ському ветерану,
який оплакує свою розіп’яту батьківщину»,
«Одному сербському патріоту, який ствер джує,
що важливіше бути чесним сербом, а віра —
справа другорядна»), про церковні традиції
(«Чи новнику, який вважає, що народ занадто
багато святкує», «Братству Різдва Христо вого
на питання про те, чому ми вітаємо один одно-
го словами «Христос народився!», «Одному
свя щенику, про зовнішні «дрібниці»), про доб -
ро та зло («Чиновнику Іоанну Ю. Про три
великі речі»), про єресі та розколи («Книго -
торговцю Светолику М., про нових єретиків»,
«Уніату, про зміну віри»), про співчуття,
роз'яс нення-тлумачення на Святе Письмо
(«Студенту, який питає, хто такі «вбогі ду -
хом», «Студенту І. К, про книгу Екзлезіаста»),
духовні поради («Вдові, яка багато сумує і хви-
люється», «Селянину С. І,, який скаржиться
на напад біса страху», «Сестрі, яка сумує з
при воду зіпсованості брата», «Ченцю Авва -
куму про гріховні помисли», «Машиністу Ста -
мену І., який скаржиться на нудну роботу») та
багато інших.
Православний письменник, який створив
такі твори, як бесіди «Над гріхом і смертю»,
«Омілії», «Охридський пролог», «Нагірні про -
повіді», «Сло во про Вселюдину» і залишив піс -
ля себе багато подібних духовних перлин, від-
повідає на запитання віруючих і невіруючих,
праведних, і тих, хто заблукав, але шукає ви -
ходу зі складної ситуації.
Зазначені історичні обставини виникнення
епістолярію Миколи Сербського зумовили їх
своєрідну структуру. Назва кожного листа ви -
конує функцію своєрідного ліда: у розширено-
му заголовку, по-перше, називається адресат, а
по-друге, — тема або конкретизація ситуації
(«Збанкрутілому купцю, якого всі покинули»,
«Чиновнику, який вва жає, що народ багато
святкує», «Сину, котрий підпав під батьків -
ське прокляття», «Машиністу Стамену І., який
скаржиться на нудну роботу», «Аме риканцю
Джону Девісу, якого лякає примноження роду
людського», «Мелентію Д. на питання, що оз -
на чають слова «Вічна пам’ять», «Ро сійському
вченому П. С., про сновидіння», «Селя нину
Мі ловану М., про дешеву книгу» то що). Ком -
позиційна організація основної частини ґрун-
тується на поєднанні фабульної основи та про-
блемно-аналітичного підходу [14, 346]. Фа -
буль ний елемент виявляється в стислому
викладі обговорюваної ситуації або життєвої
історії адресата, після чого автор переходить
до аргументованого аналізу проблеми, її всебіч-
ного розгляду та пропонує конкретний вихід з
неї. Завершується кожен лист кінцівкою, що
має надихнути, підбадьорити адресата, допо-
могти йому в скруті: «Бог тобі в поміч!», «Мир
тобі і радість від Гос пода», «Від Бога тобі здо-
ров’я та благословення», «Хай допоможе Вам
Господь у всьому», «Милість Божа хай
укріпить тебе», «Не хай обрадує вас Господь».
Цінність та краса цих листів полягають у
тому, що великий знавець людської душі, пра-
вославної віри та всіх галузей земного люд -
ського буття пояснював якнайглибші думки та
істини просто й доступно, пояснював їх кожно-
му правдошукачеві, незважаючи на його вік та
рівень освіти.
Як зазначає єпископ Лаврентій, «Місіо нер -
ські листи» святителя Миколи Сербського —
справді безцінний дар сучасній людині з її
питаннями, терзаннями та сумнівами. Напи -
сані напрочуд яс ною, простою, доступною для
розуміння кожного, хто читає їх, мовою, вони
водночас вражають своєю силою та глибиною.
Віруючий, читаючи їх, ще більше зміцнює
свою віру; невіруючий — побачить істину в усій
її невинній чистій красі, полюбить її та таким
чином зможе наблизитися до Христа. Його
стиль — поезія, мова чиста, як гірське джере-
ло» [15, 3—4].
Проаналізуємо один із найактуальніших
сьогодні листів — «Священику К. про світову
кризу». Починається він традиційно — з експо-
зиції: «Питаєш мене, чоловік Божий, про при-
чини та значення сучасної кризи. Хто я такий,
що ти питаєш мене про цю велику таємницю?
[…] але з любові до тебе напишу, що я думаю з
цього питання» [16, 17].
Аналітична частина розпочинається з пояс-
нення етимології слова «криза»: «Криза» —
слово грецьке, в перекладі воно означає «суд».
Далі Ми кола Велимирович роз’яснює, що ра -
ніше європейці, якщо коїлось якесь не щастя,
вживали слово «суд» замість слова «кри за».
Нині слово «суд» за мінили словом «криза»,
зро зуміле слово менш зро зумілим. Ав тор лис -
та цитує царя Давида щодо кризи: «Цього
ради не воскреснуть нечестивії на суд» (Пс. 1,
5), «Милість та суд заспіваю Тобі, Гос поди»
(Пс. 100, 1). Мудрий цар Соломон пи ше, що
від Господа прийде суд всякому (Притч. 29,
26). Сам Спаситель сказав: «Отець і не судить
нікого, але увесь суд віддав Си нові» (Ін. 5,
22). Апостол же Петро пише: «час початися
суду з дому Божого» (1 Пет. 4, 17). Ми кола
Серб ський пропонує адресату замінити слово
«суд» словом «криза» і читати: «Ми лість та
кризу оспіваю», «від Господа прийде криза
всякому», «Отець усю кризу від дав Си нові»,
«Час початися кризі з дому Божого» [16, 18].
На запитання людства про причини кари,
сербський мислитель відповідає: «Ти питаєш
про причину справжньої кри зи, або суду
Божого? Причина завжди од на. Причина всіх
засух, повіней, епідемій та ін ших лих та ж,
що і нинішньої кризи, — бо го відступ ництво.
Гріх бо говідступ ництва ви кли кала і ця криза,
і Господь попустив йо го, щоб збу дити,
протверезити людей, щоб во ни схаменулися та
повернулися до Нього» [16, 18].
Тож очевидною є публіцистична спрямова-
ність цього листа — розкрити причини кризо-
вих явищ та підштовхнути сучасників (а вра-
ховуючи надчасовість цих висновків — і нас,
нащадків) до зміни життя і самих себе.
Підсумовуючи, зазначимо, що автор «Місіо -
нер ських листів», наслідуючи найкращі світо-
ві зразки, зберігає традиційні ознаки жанру
листа — фор му безпосереднього звернення до
адресата й «мобілізаційну» функцію та вия-
вляє новаторство й оригінальність. Так, сербсь-
кий публіцист насичує свої твори злободенною
духовною, соціальною, полі тич ною проблема-
тикою (значення й сутність людини, найвищі
моральні цінності, вічна боротьба між добром
та злом, розбіжність між технічним поступом і
духовним занепадом, політичні проблеми й
мораль, війни та революції, апокаліптичні
явища у наш час, єресі та розколи), надає особ-
ливої ваги таким композиційним елементам,
як назва, фабульний і аналітичний компонен-
ти, кінцівка.
Листи Миколи Велимировича, його відпові-
ді на найрізноманітніші запитання співвітчиз-
ників завдяки оригінальності стилю, глибині
думки та переконливій силі висловлювань ав -
тора, безпосередності його мови, стають на
один щабель із відкритими та публіцистични-
ми листами Е. Золя («Я звинувачую»), Д. Ли -
хачова («Листи про доб ре та прекрасне»),
В. Сухомлинського («Листи до си на»), Г. Гессе
(«Листи по колу»).
1. Шлемкевич М. Новочасна потуга (Ідеї до філо-
софії публіцистики) / М. Шлемкевич // Віхи життя
і творчості. Промови-доповіді : у 5 т. — Нью-Йорк ;
Торон то, 1958. — Т. 5. — 345 с.
2. Лось Й. Публіцистика і тенденції розвитку
світу: навч. посіб. для вищих навч. закладів ІІІ—IV
рівнів акредитації : у 2 ч. — Ч. 1 / Й. Д. Лось. —
Львів : ПАІС, 2008. — 376 с.
3. Ученова В. У истоков публицистики /
В. В. Уче нова. — М. : Изд-во МГУ, 1972. — 211 с.
4. Житарюк М. Г. Публіцистика П. Чаадаєва як
різновид глобалізаційного позитиву / М. Г. Жита -
рюк // Нова філологія : зб. наук. пр. — Запоріжжя :
ЗНУ, 2005. — С. 94—102.
5. Прутцков Г. Введение в мировую журнали-
стику : антология : в 2 т. / Г. В. Прутцков. — М. :
Омега-Л; ИМПЭ им. А. С. Грибоедова, 2003. —
Т. 1. — 416 с.
6. Буряк В. Д. Сучасний термінологічний
дискурс теорії публіцистики як інтелектуальний
Дата добавления: 2020-01-07; просмотров: 84; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!