Karpylenko Valeriya. Notions of frame and framing in news texts of the Ukrainian mass media. 1 страница
The article examines the notion of frame, its importance in the context of mass communication. Its functioning
in the texts of news on the Ukrainian TV channels is considered.
Keywords: frame, reframing, news text, context, word meaning, semiotics.
Карпиленко В. А. Понятие фрейма и фрейминга в текстах новостей украинских СМИ.
В статье исследуется понятие фрейма, его значение в условиях развития СМК. Рассматривается его
функционирование в текстах новостей на каналах Украинского телевидения.
Ключевые слова: фрейм, рефрейминг, новостные тексты, контекст, семантика слов, семиотика.__
Голік О. В. Особливості художньо-публіцистичних жанрів у сучасних друкованих ЗМІ // Наукові записки Інституту журналістики : науковий збірник / за ред. В. В. Різуна ; КНУ імені Тараса Шевченка. – К., 2010 . – Т. 4 8 . – Липень–вересень. – 242 с. – С. 44
У статті розглянуто особливості функціонування художньо-публіцистичних жанрів у сучасних друкованих
ЗМІ, їх різновиди та модифікації, що є результатом взаємокореляційних процесів. Крім того, здійснено моніто-
ринг сучасної української преси щодо розвою цих жанрів, визначено тенденції та перспективи їх розвитку.
Ключові слова: жанр, жанрова модель, есе, нарис, памфлет, взаємокореляція, взаємозбагачення.
Художньо-публіцистичні жанри в історії
вітчизняної жанрології завжди займали
особливе місце, їм відводилась одна із провід-
них ролей — виховувати на позитивних при-
кладах, що найчастіше виливалось у портретні
та подорожні нариси, та викорінювати, ви -
|
|
|
сміювати негативні моменти за допомогою
фейлетонів та памфлетів. Жоден випуск цент-
ральної чи місцевої суспільно-політичної газе-
ти не відбувався без глибокого, вдумливого
подорожнього чи портретного нарису, серйоз-
ного фейлетону чи памфлету. Звичайно, нині
лу нають думки про те, що в художньо-публі-
цистичних зразках радянського періоду відчу-
валася певна тенденційність у виборі героїв,
су спільних явищ, подій, що ставали предме-
том журналістського дослідження, наголо-
шують на певній шаблонності форм. Проте
радянська газетярська практика дала безліч
чудових прикладів художньо-публіцистичних
жанрів, що демонструють високий професіона-
лізм та художню майстерність авторів, зокрема
Віталія Ко ротича, Анатолія Агра новського,
Степана Ко лесника, Василя Пєскова тощо.
На цьому етапі свого розвитку художньо-
публіцистичні жанри української суспільно-
політичної преси переживають кризу. Як свід-
чать дані проведеного моніторингу на предмет
частоти вживання жанрів, художньо-публіцис -
тичні моделі не просто перебувають на третьо му
місці за використанням на газетно-журнальних
шпальтах після інформаційних та аналітичних,
а й значно відстають від них за своїми кількіс-
|
|
|
ними показниками.
Тому об’єктом дослідження є українська періо-
дика (на прикладі друкованих видань «Дзеркало
тижня», «День», «Сільські вісті», «Україна моло-
да», «Киевский телеграф» та «Кореспондент»), а
предметом — художньо-публіцистичні жанри в
усіх різновидах та модифікаціях.
Мета розвідки — презентувати новітні підхо-
ди до художньо-публіцистичних жанрів у віт-
чизняному та світовому журналістикознавстві,
за допомогою моніторингу певного сегмента
української преси визначити наявність і часто-
ту використання цих жанрів та встановити
взаємокореляційні зв’язки, що сприяють збага-
ченню жанрової палітри, тенденції та перспек-
тиви розвитку.
Сучасні проблеми функціонування худож -
ньо-публіцистичних жанрів, їх місце та роль в
загальній системі жанрів вивчають О. Глушко
[1], М. Кім [2], О. Колесниченко [3], Л. Крой -
чик [4], Д. Перевозов [5], О. Тертичний [6],
С. Шебеліст [7] тощо. У їхніх працях детально
описані класифікація та методика написання
художньо-публіцистичних жанрів, їх розвиток
у світовому журналістикознавстві. Проте недо-
статньо приділено уваги природі та характеру
виникнення нових модифікацій цих моделей,
|
|
|
взаємодії, взаємокореляції з іншими формами
всередині жанрової системи ЗМІ.
Причин такого рідкісного використання
художньо-публіцистичних жанрів є кілька: по-
перше, в умовах суспільства споживання та ста-
новлення інформаційної доби наголошено на опе-
ративності та візуальності інформації, у спожи-
вача не вистачає часу на прочитання великих за
обсягом матеріалів; по-друге, загальний низький
рівень культури читацької аудиторії не сприяє
поширенню серйозних публікацій, що потре-
бують вдумливого читання; по-третє, біль шість
друкованих видань, вибудовуючи свою конку-
рентоспроможну стратегію функціонування у
сфері соціальних комунікацій, роблять ставку
на ті форми висловлення авторської думки, які
є аналогами чи певними відповідниками теле-
та радіожанрів; по-четверте, сучасній укра-
їнській журналістиці бракує газетярів, які
володіли б такою високою майстерністю, що
потрібна для написання художньо-публіцистич-
них жанрів.
Російський дослідник Л. Кройчик називає
причини поступового відмирання та зникнення
комічної публіцистики, що є вагомим складни-
ком художньо-публіцистичних жанрів, віддзер-
каленням суспільної еволюції. Відсутність фейле-
|
|
|
тону, а натомість поява анекдоту, іронічний стьоб,
що підміняє серйозний аналіз і проникає в
жанри, що раніше вирізнялися пуританською
чистотою (ко респонденцію, рецензію, коментар) —
прикмети кризи, що охопила ЗМІ загалом та
комічну публіцистику зокрема. По-перше, вла -
да, яка декларує створення громадянського сус-
пільства, але при цьому послідовно вибудовує
вертикальну конструкцію управління країною,
не зацікавлена в існуванні ЗМІ, що беруть на
себе функцію соціального контролера. По-друге,
у суспільстві спостерігається певна соціальна
втомленість — зростає відчуття безпорадності,
усе помітнішим стає духовна вбогість суспіль-
ства, що підсилюється маскультурою, зникає
уявлення про моральні ідеали. Сміх із газетної
полоси зникає, адже він перестає бути чинни-
ком соціального впливу на суспільство, яке
переконане, що головне завдання комізму —
розслаблення, звільнення від негативних емо-
цій. По-третє, іде процес естетичного обезці-
нення слова. По-четверте, журналістські
кадри професіонально девальвують. По-п’яте,
негативний факт перетворюється на комічний
образ тоді, коли автор не просто прямує за цим
фактом, а й осмислює його, виявляє закономір-
ності процесів [4, 34—35].
Проте потенціал, виражальні можливості
художньо-публіцистичних зразків є надзвичайно
потужними, і хоч у чистому вигляді вони перебу-
вають на межі зникнення, то в модифікованому
або як елемент інших жанрів вони є дуже бажа-
ними та популярними. Специфіка художньо-пуб-
ліцистичних жанрів полягає у: 1) мо жливості
поєднати літературу з журналістикою; 2) ши -
рокому спектрі мовностилістичних засобів для
вираження емоційності, експресії, спонукання
тощо; 3) виконанні ціннісно-орієнтаційної, со -
ціально-організаторської, комунікативно-есте-
тичної функцій; 4) відкритому висловленні своєї
авторської позиції, персоналізації написаного.
Науковець О. Глушко стверджує, що «інди віду -
алізація в осмисленні реальної дійсності — важ -
лива риса української преси взагалі» [1, 115].
Саме тому художньо-публіцистичними моделя-
ми, які найкраще підходять для реалізації цієї
мети, не можна нехтувати й відкидати їх на
задній план.
Художньо-публіцистичні жанри активно
взаємопереходять та взаємокорелюють з аналі-
тичними формами, вносячи в їхній колорит
невимушеність, експресивність, жвавість. Одну
з таких симбіозних моделей аналітичних та
художньо-публіцистичних жанрів можна було б
назвати публіцистичним роздумом чи публіци-
стичними нотатками. Слово «роздум» як «думки,
міркування з приводу чого-небудь» [8, 35] озна-
чає процес мислення, викладення ідей, що може
відбуватися за різними схемами. Це може бути
як чітка структура, послідовна й логічна (як в
аналітичній статті), так і алогічна, несистема-
тична. Роздум забезпечує наявність фактів, пев -
ну їх логіку, а публіцистичність «виправдовує»
інколи не характерну для статті структуру та
черговість викладу. Від аналітичних жанрів
цей зразок увібрав більш характерні для них
методи пізнання дійсності (індукція, дедукція,
аналіз, синтез, порівняння, узагальнення тощо),
прагнення розібратись у проблемі; а від про-
блемного нарису, есе, фейлетону, памфлету —
елементи драматизму, що будуються через кон-
флікт добра й зла, справедливості й несправед-
ливості, вірності та зради тощо. У свою чергу
конфлікт розвивається і через різноманітні
переживання автора. Журналіст часто вживає
численні паралелі, асоціації, відступи від теми,
інколи використовує властиві памфлету гро-
теск, гіперболу, іронію, сарказм. У публіци-
стичному роздумі авторське «я» не лише між
рядками прочитується, а й присутнє безпосе-
редньо це «я», воно активне, дійове.
У досліджуваних виданнях за 2003—2007 рр.
таких текстів з’явилося чимало: 313 — у «Дзер -
калі тижня»; 243 — «Дні»; 171 — «Киевском теле-
графе»; 168 — «Сільських вістях»; 166 — «Коррес -
понденте»; 108 — «Україні молодій». Варто наго-
лосити, що публіцистичний роздум чи публіци-
стичні нотатки не є абсолютно новим жанром. У
різний час у журналістикознавчій літературі
з’являлися відомості про жанрові зразки, які
певною мірою поєднують у собі потужний
потенціал аналітичних та художньо-публіци-
стичних жанрів. За «Словником журналіста»,
коментар як самостійний аналітичний жанр
«характеризується актуальністю, логічною
побудовою, високим рівнем оцінних суджень,
розлогими поясненнями важливих подій, явищ,
використанням вагомої фактологічної бази,
переконливими узагальненнями» [9, 47]. Як
різновид такий коментар може бути науковим
або публіцистичним, тобто експресивним, із
сильною авторською позицією та розширеним
мовно-стилістичним арсеналом. Проте не варто
забувати, що в коментарі у першу чергу ста-
виться акцент на аналіз, осмислення факту,
події, явища.
Іншим жанровим зразком, що близький до
публіцистичного роздуму, є публіцистичний
огляд. Журналістикознавець Л. Кройчик
стверджує, що публіцистичний огляд — це спе-
цифічний жанр, що має спільні моменти з
кореспонденцією — опора на факти дійсності;
статтею — рух думки; коментарем — очевидний
особистісний початок, переважання персоніфі-
кованої точки зору. Але при цьому ці ж чинни-
ки і відрізняють огляд з названих форм журна-
лістської творчості. Якщо в кореспонденції пуб-
ліцист оперує групою фактів, об’єднаних одні-
єю, порівняно неширокою темою, то в огляді
можуть використовуватися різноманітні дані,
що дають змогу перетворити просту оповідь на
багатотемну. Це зумовлює ситуацію, коли ком-
позиція тексту набирає ланцюгово-епізодичного
характеру: думка автора рухається від опису та
аналізу одного епізоду до іншого [10, 158]. Саме
багатотемність є суттєвою відмінністю між публі-
цистичним оглядом та публіцистичним розду-
мом, хоч для останнього притаманні багатоа-
спектність розгляду проблеми, масштабність
досліджуваних явищ, ситуацій. Виокремлюють
ще есей-колонку — «газетна колонка, подана в
есеїстичній формі, так звана «колумністика»
[7, 513]. Проте в цьому разі при порівнянні
двох жанрових форм есей-колонка не обов’яз-
ково містить відповідні аналітичні компоненти.
Прикладами публіцистичного роздуму чи пуб-
ліцистичних нотаток є матеріали Івана Бо кого
«На зріст нації і держави» (Сільські вісті. —
2005. — 15 берез. — С. 3), Костянтина Ні колаєва
«Тун» и ...ядство» (Киевский телеграф. — 2005. —
5—11 серп. — С. 14), Романа Скрипіна «Майдан
на память» (Корреспондент. — 2006. — № 31. —
С. 28), Юрія Андруховича «Інша мова»
(Дзеркало тижня. — 2005. — 12—18 лют. — С. 20).
Як правило, переважна більшість публіци-
стичних роздумів чи публіцистичних нотаток
виходять під сталою рубрикою і мають незмінних
авторів. Наприклад, у газеті «День» — це рубри-
ка «Хроніки целюлози» з постійним автором
Дмитром Десятериком, у «Дзеркалі тижня» —
«Щоденник» з Віталієм Портниковим, «Контра -
пункт» з Андрієм Бондарем, «Геопоетика» з
Юрієм Андруховичем, «Міфи... чи реальність?
Про Росію» з Дмитром Биковим. Той факт, що
двоє з авторів є письменниками, пояснює
художньо-публіцистичний погляд авторів на
дійсність.
Варто звернути увагу ще на одне явище в
сучасній українській журналістиці, що є анало-
гічним і в інших європейських медіа. Часто
читачі звертаються до певного видання, аби про-
читати матеріал саме цього автора: це може бути
або вже знаний, авторитетний журналіст (як,
наприклад, Віталій Портников), або публічна
особа, яка займає вагоме місце в розвитку певно-
го суспільства (на кшталт Юрія Андруховича).
Схожу ситуацію в польській пресі констатує
дослідниця Т. Пасова, одним із напрямків
дослідження якої є аналітичні журнали в
Польщі. Вона вказує на популярність індивідуа-
лізованого підходу, авторського погляду на
шпальтах періодики. Публіцистичні рубрики «є
справжнім зразком сучасної публіцистики,
оскільки порушують історичні, культурологічні,
політичні, соціальні питання, а точніше — значу-
щі проблеми суспільства, подані крізь призму
бачення публіциста. Тому вони користуються
підвищеною популярністю. Багато читачів жур-
налу купують його саме через ці рубрики, що
свідчить про значний попит на так звану персо-
нальну журналістику» [11, 221].
Крім того, більшість дослідників говорять про
есеїзацію преси, сильні есеїстичні тенденції сучас-
ної публіцистики. За словами Д. Перевозова, есе-
їзму властиві такі особливості: а) свобода оповіді,
що виявляється у внутрішньожанровому блукан-
ні, тобто й есе як жанр, й есеїзм як комунікатив-
на стратегія володіють властивістю збирати й
органічно поєднувати в собі елементи інших жан-
рів та комунікативних стратегій; б) змістом текс-
ту стають суб’єктивні переживання особистості,
авторська рефлексія. «Я» існує в публіцистично-
му творі й як приватна особа, й як представник
соціуму. Крім того, есеїзм слугує актуалізації
людської особистості. Створивши матеріал особи-
стісно обрамленим, публіцист тим самим уключає
аудиторію в процес бесіди й примушує її задума-
тися над питанням, дійти самостійних, можливо,
відмінних від авторських висновків [5, 59—60].
Таке пожвавлення есеїстичних тенденцій на
сторінках української суспільно-політичної
преси позначається і на реальному функціону-
ванні самого жанру есе. Ця модель оформлення
авторської думки є привабливою для журналі-
стів завдяки можливості реалізувати право не
лише на власне слово, думку, а й почуття,
суб’єктивність світовідчуття, світосприйняття
та відтворення дійсності. Дослідник С. Шебе -
ліст, вивчаючи особливості функціонування
жанру есе, звертає увагу на те, що, незважаючи
на досить якісний рівень української есеїстики
та її тематичне різноманіття, гострою пробле-
мою залишається брак потужного і впливового
опінієтворчого видання, тієї трибуни, з якої
голос публічного інтелектуала був би макси-
мально почутий громадянським суспільством.
Цю ситуацію, за словами дослідника, пояснює
той факт, що есе часто виходять окремими
книжками [7, 515]. Під час моніторингу кон-
кретного сегмента української суспільно-полі-
тичної періодики вдалося визначити частоту
вживання есе в кожному виданні, підтверджую-
чи думку українського вченого. Виявилося, що
лише газета «День» активно й послідовно під -
тримує есеїстичні традиції, публікуючи на своїх
шпальтах зразки цього жанру. Ідеться не про те,
що в інших п’яти виданнях жодного разу не
траплялася ця модель, а про те, що її поява не
мала постійності, повторюваності; це були одно-
разові публікації несистемного характеру.
Натомість рубрики «Щоденник» та «Післясмак»
із часом стали традиційними для газети «День»,
їхніми авторами є столичні та регіональні жур-
налісти видання, які у формі художньо-публіци-
стичних есе, етюдів викладають свої думки, емо-
ції, враження та переживання.
Взаємоперехід та взаємокореляція жанрових
елементів сильно відчувається при взаємодії
нарису та журналістського розслідування. На
перший погляд, неможливо ідентифікувати: чи
це проблемний нарис із такою ідеальною лого -
схемою викладу, доказовою базою та фактогра-
фічною точністю, чи журналістське розслідуван-
ня з ліричними відступами, пейзажами, пор -
третними характеристиками героїв та автор -
ськими репліками. Таке поєднання на газетно-
журнальних сторінках є досить вдалим та
доречним: напруга журналістського розсліду-
вання утримує читацьку увагу, а використання
автором широкого арсеналу мовностилістичних
засобів та відкрите висловлення своєї позиції
робить текст експресивним, дійовим, спону-
кальним, осудливим тощо. Дослідники нази-
вають цей жанровий зразок нарисом-розсліду-
ванням, який нині має особливу прихильність
серед читачів. У нарисі-розслідуванні, на думку
М. Кіма, автор може не лише ділитися власни-
ми враженнями, а й активно вступати в діало-
ги зі своїми героями, давати їм розгорнуті пси-
хологічні та портретні характеристики, по-своє-
му базуючись на знайдених фактах, інтерпрету-
вати їхні вчинки, з публіцистичних позицій
обстоювати свою думку. На відміну від аналі-
тичного розслідування, де домінантним елемен-
том є авторська думка, у нарисі-розслідуванні
наявні пейзажні замальовки, портрети, розгор-
Дата добавления: 2020-01-07; просмотров: 91; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!