РОЗВИТОК СОЦІОЛОГІЇ НАПРИКІНЦІ XIX СТ. – НА ПОЧАТКУ ХХ СТ.
Наступний етап розвитку соціології охоплює кінець XIX – 20-і pp. XX ст. В цей час змінюється статус соціології. Якщо в XIX ст. поняття "соціологія", "соціальне життя" і навіть "соціалізм" вважалися як тотожні, то тепер у самосвідомості людей соціологія міцно асоціюється з наукою. Захоплення соціологією пояснювали тим, що соціологія відповідає на найбільш життєві запитання, дає можливістю розібратись у суспільних відносинах та громадському становищі, переконує, що суспільне життя підпорядковане певним законам тощо.
Найвидатнішими соціологами цього періоду є Еміль Дюркгейм та Макс Вебер.
Французький соціолог Еміль Дюркгейм (1857-1917) одержав широке визнання як один із засновників сучасної соціології, який сприяв визначенню предмета і встановленню автономії соціології. Найважливішими проблемами теоретичної соціології, які він розробляв, були природа суспільства, інтегративна основа, "здоровий" і патологічний стан його, методи соціологічного дослідження і статус соціології як науки. У 1896 році в Бордоському університеті він очолив першу у Франції кафедру соціології. З 1898 по 1913 p. редагував журнал "Соціологічний щорічник". Співробітники журналу, прихильники дюркгеймівських ідей, створили наукову школу, яка отримала назву французької соціологічної школи, яка проіснувала до кінця 30-х pp. Серед найважливіших праць Е. Дюркгейма можна назвати "Метод соціології"", "Суїцид", "Соціологія та соціальні науки", "Соціологія та теорія пізнання", "Хто хотів війни" та інші.
|
|
|
Соціологія, за Дюркгеймом, вивчає насамперед соціальні факти, тобто такі зразки людських дій, почуттів і думок, яким властива незалежність від окремого індивіда. Група людей, доводив Дюркгейм, діє, відчуває і мислить вже не так, як окремі індивіди, з яких вона складається. Дюркгейм запропонував новий принцип аналізу суспільства, що отримав назву соціологізм. Його сутність полягає в розумінні суспільства як соціальної реальності, що складається з соціальних фактів. Предметом соціології мають бути, вважав він, лише такі соціальні факти, які характеризуються зовнішнім існуванням факту по відношенню до індивідуальних свідомостей; вимушеним впливом, що справляє або здатний справляти факт на ту ж свідомість. Таким чином, Дюркгейм підкреслює, що соціологія повинна мати справу лише з одними соціальними фактами, тобто соціальними явищами і процесами, а не з уявленням про їх.
Е. Дюркгейм продовжував традиції позитивізму, вважаючи соціологію близькою до природничих наук з характерним для них індуктивним методом і принципом об'єктивного спостереження. У своїй книзі "Метод соціології" він формулює низку правил соціологічного пізнання, які, на його думку, гарантують об'єктивність і ефективність наукового пошуку. Основне правило соціологічного методу формулюється так: "Соціальні факти потрібно розглядати як предмети". Сутність його в тому, що суспільство як реальність слід вивчати ззовні, об'єктивними методами.
|
|
|
Дюркгейм активно займався аналізом змін, що відбуваються у суспільстві, намагаючись розглядати їх з точки зору розвитку розподілу праці як складові процесу індустріалізації. Він вважав, що розподіл праці значно ослаблює роль релігії як основи соціального зв'язку. З посиленням розподілу праці люди стають більш залежними між собою, бо їх потреби задовольняються внаслідок праці багатьох людей. А процеси і зміни у суспільстві настільки швидкоплинні та інтенсивні, що не всі здатні включатись у них. Внаслідок швидкого оновлення соціального життя розвиваються традиційний порядок і моральні устої, підтримувані релігією. У суспільстві стає все більше людей, які живуть без усвідомлення мети, сенсу і відчувають свою непотрібність. З цим процесом Е. Дюркгейм пов'язував виникнення та існування явища "аномії" – такого стану суспільства, за якого значна частина громадян, знаючи про існування обов'язкових для них норм, ставиться до них негативно або байдуже. Відчуття людиною невдоволення своїм життям, усвідомлення безцільності свого існування породжується певними соціальними умовами.
|
|
|
Велику увагу Е. Дюркгейм приділяв проблемі самогубства, розглядаючи його як дію людини, спровоковану невдоволенням життям (нещастям), як соціальний факт, породжений соціальним середовищем. Самогубство за Е. Дюркгеймом, – своєрідна аномія.
Його творчість справила значний вплив на розвиток соціології. Важко знайти таку її галузь, де б не простежувався вплив ідей Е. Дюркгейма.
Значний внесок у соціологію кінця XIX – початку XX ст. зробив німецький вчений Макс Вебер (1864-1920), автор праць з економіки, права, філософії, історії та соціології, з яких на соціологічну тематику можна виділити праці "Протестантська етика і дух капіталізму", "Про деякі категорії розуміючої соціології", "Основні соціологічні поняття", "Господарство та суспільство". Його по праву відносять до числа тих всебічно освічених людей, яких стає все менше у міру зростання спеціалізації суспільних наук.
|
|
|
Найвагоміший внесок М. Вебера у розвиток методологічних аспектів соціології. Він є основоположником так званої "розуміючої соціолога", теорії соціальної дії. Соціологію він визначив як науку, яка прагне зрозуміти соціальну дію і таким чином без узагальнень пояснити її процес і дію.
В основі соціології М. Вебера лежить вчення про ідеальний тип. Поняття "ідеальний тип" він розглядає як методичний засіб, допоміжний інструмент пізнання об'єктивної реальності, що здійснюється за допомогою емпіричних досліджень. "Ідеальний тип" М. Вебера – це образ, спосіб систематизації результатів мислення, продукт людської фантазії. Позаемпіричне походження "соціальних типів" дозволяє їм служити ніби масштабом для співвіднесення з емпіричною реальністю ("капіталізм", "християнство", "середньовічне господарство" та інші є прикладом для ідеальних конструкцій).
Чималий внесок зробив М. Вебер і у концепцію соціальної стратифікації суспільства. На відміну від Маркса, Вебер не вважав організацію економіки основою стратифікації. Він виділив три основних компоненти нерівності, які на його думку, взаємопов'язані і, водночас, незалежні. Багатство означає щось більше, ніж заробітна плата. Багаті часто взагалі не працюють, проте одержують великі прибутки за рахунок власності, капіталовкладень, нерухомості. Представники різних соціальних класів – селяни, робітники, купці – мають неоднакові можливості для отримання прибутків. Цим теорія Вебера близька до марксистської, однак, за Вебером, не все залежить від багатства. Оскільки різні групи людей різною мірою користуються повагою, мають неоднаковий престиж, він ввів поняття "статусні групи", яке виражає другий компонент нерівності. Статусні групи не обов'язково складаються з багатих, до них належать люди різного статку. На статус людини впливає кілька чинників, багатство серед яких далеко не найголовніший, значно більшу вагу має престиж. Окрім багатства і престижу. Вебер виділив і третій тип стратифікації – владу. Інколи можна не володіти багатством і не бути престижним, але володіти владою.
Суттєвим є внесок Вебера у соціологію релігії. Порівнюючи провідні релігійні системи Індії, Китаю з релігійними системами Заходу, він дійшов висновку, що деякі аспекти християнської віри мали великий вплив на розвиток Капіталізму. Цікавими є його міркування щодо загального значення ідеології як винника суспільного розвитку.
Ці та інші соціологічні ідеї М. Вебера привертають увагу багатьох сучасних вчених. І хоч він не залишив після себе своєї школи, однак ідеї "розуміючої соціології", вчення про ідеальні типи, ідеї раціональності, зв'язку економіки, етики та релігії викликали такий значний інтерес, що він вилився у своєрідний "веберівський ренесанс", який наклав свій відбиток на подальший розвиток західної соціології.
Веберівські дослідження започаткували концепції наукового управління суспільством.
Відомий італійський політолог і соціолог Вільфредо Парето (1848-1923) вважав соціологію синтезом різних спеціальних суспільних дисциплін, її мета – вивчення людського суспільства загалом. Метод, за допомогою якого Парето мав намір дослідити загальні принципи влаштування, функціонування і зміни суспільства, він назвав логіко-експериментальним.
Суттєвий елемент соціальної системи – соціальна неординарність, зумовлена одвічною психологічною нерівністю індивідів. Суспільство Парето поділяв на дві великі групи – невелику за чисельністю еліту і масу (нееліту). Еліту і нееліту утворюють відповідно вища і нижча верстви суспільства. Найобдарованіші представники низів "підіймаються нагору", поповнюючи ряди правлячої еліти, найслабші представники якої, деградуючи, "спускаються вниз", у маси. Таке явище називається циркуляцією еліт. Якщо ця циркуляція відбувається повільно, у вищих сферах нагромаджуються елементи, які уособлюють безсилля і занепад. Серед нижчих зростає кількість індивідів, наділених рисами, необхідними для управління суспільством. Настає епоха революції, сутність якої, на думку Парето, в оновлені складу правлячої еліти, поповненні необхідних для управління психологічних сил і відновленні, таким чином, суспільної рівноваги. Суспільну рівновагу може забезпечити тільки така еліта, яка є рішучою і здатною до насильства, вміє здобувати користь від влади, не гребує ніякими засобами.
Наприкінці XIX ст. на зміну натуралістичним школам, які панували в соціологічній науці XIX ст. приходить психологічний напрям. Це було зумовлено тим, що соціологи, незадоволені примітивними біологічними аналогіями, виявили зростаючий інтерес до проблем мотивації та психологічних механізмів соціальної поведінки, а також зародженням експериментальної психології та її становленням як самостійної дисципліни.
Психологічна соціологія не була єдиним цілим. Основне, на чому вона трималася – прагнення зводити соціальне до психологічного. Але це прагнення реалізовувалося не однаково, тому у психологічній соціології виділяється декілька напрямів:
• психологічний еволюціонізм;
• інстинктивізм;
• психологія народів;
• групова психологія;
• інтеракціонізм.
Найбільш широко психологічна соціологія, пов'язана з позитивістською традицією, застосовувалася в США.
Засновник психологічного напряму в американській соціології Лестер Френк Уорд (1841-1913) стверджував, що з виникненням людства єдина до тих пір еволюція роздвоюється, і спонтанний розвиток стихійних сил, який Уорд називає генезисом, доповнюється свідомими діями людини, що ставить перед собою певні цілі. Цей свідомий бік еволюції Уорд називає телезисом (від англ. ціль). Первинною соціальною силою є бажання, пов'язані з підтриманням життя індивіда та сексуальні прагнення, що забезпечують продовження людського роду. На основі первинних бажань формуються складніші - інтелектуальні, моральні та естетичні бажання, за допомогою яких Уорд намагається пояснити поступальний розвиток суспільства. Крім індивідуального існує ще й колективний телезис.
Франклін Генрі Гіддінгс (1855-1931), засновник кафедри соціології в Колумбійському університеті, першої в США, вважав, що суспільство – це психічне явище, зумовлене психічними процесами, а тому соціологія повинна поєднувати в собі як суб'єктивне так і об'єктивне бачення. Саме він зосередив увагу на суб'єктивному, психологічному боці справи. Первинний і елементарний суб'єктивний соціальний факт, за Гіддінгсом, це усвідомлення роду, тобто визнання себе й інших причетними до одного роду.
Видатним представником інстинктчвізму вважається англійський психолог Уільям Мак-Дугалл (1871-1938). Кожне суспільне явище він розглядав як певний інстинкт чи низку інстинктів. Так війни він пояснював схильністю людей до бешкетності і забіякуватості, нагромадження суспільного багатства – скупістю і схильністю до корисливості. Найбільше соціальне значення Мак-Дугалл надавав стадному інстинктові, який утримує людей разом і лежить в основі більшості інстинктів суспільства.
Наприкінці XIX ст. посилюється інтерес до вивчення безпосередніх явищ групової поведінки людей. Будь-який масовий рух почали ототожнювати з ірраціональним і руйнівним натовпом. Так, на думку французького вченого Ггостава Лебона (1841-1931), європейське суспільство вступає в новий період свого розвитку – "еру юрби", коли розумне критичне начало, втілене в особистості, придушує ірраціональна масова свідомість. За Лебоном, юрба – зібрання індивідів, якою б не була їх національність, професіячи які б не були події, що зібрали цю юрбу. Так утворюється колективна душа. Зібрання в таких випадках стає організованою юрбою або юрбою одухотвореною, що становить єдине творіння і підкоряється закону духовної єдності юрби". Поставлені Лебоном теоретичні проблеми анонімності, психологічного зараження і навіювання "людини натовпу" дали поштовх соціально-психологічним дослідженням.
Французький юрист і соціолог Габріель Тард (1843-1904), автор багатьох праць і досліджень із соціальної психології, вважав, що суспільство - лише продукт взаємовідносин індивідів. Свої теоретичні положення Г. Тард застосовував до вивчення громадської думки і "психології натовпу". Змальовуючи натовпи і злочинні секти, він підкреслює ірраціональність, наслідуваність, потребу у вождях. Але головну увагу звертає на процес диференціації громадської думки і формування на цій основі не так емоційної, як інтелектуальної спільноти, в основі якої лежить єдність думок. Однак зведення соціології до "інтерментальної психології" призвело до того, що поза полем зору дослідника опинилася макросоціальна структура, в межах і під впливом якої формуються міжособистісні стосунки.
Подолати цю слабкість шляхом поєднання психологізму з органіцизмом спробувала інтеракціоністська орієнтація в соціолог ії, що зародилась у США. В центрі її уваги – процес взаємодії індивідів (звідси й назва). Але сама особистість, будучи суб'єктом цієї взаємодії, мислиться не як абстрактний індивід, а як соціальна істота, що належить до певних соціальних груп і виконує певні соціальні ролі.
Контрольні завдання:
1. Назвіть головні характерні риси позитивізму. Чому позитивізм прийшов на зміну Просвітництву?
2. Чому О. Конт вважається засновником сучасної соціології? Які основні положення містить його соціологічна концепція?
3. Дайте порівняльну характеристику поглядам О. Конта і Г. Спенсера; Г. Спенсера і К. Маркса.
4. Які фактори, за соціологічною концепцією К. Маркса, впливають на суспільне розшарування та суспільний прогрес?
5. Назвіть основні натуралістичні напрямки соціології XIX ст. та їхніх представників. Дайте цим напрямкам характеристику.
6. Складіть коротку розповідь на тему: "Внесок Е. Дюркгейма та М. Вебера в розвиток соціології".
7. В чому полягає сутність "розуміючої соціології" М. Вебера?
8. В яких напрямках проводив соціологічні дослідження Е. Дюркгейм?
9. Розкрийте сутність елітарної концепції В. Парето.
10. Назвіть основні школи і напрями соціології XX ст. Проаналізуйте концепції структурно-функціонального аналізу та теорії конфлікту. Знайдіть їх основні протилежні риси.
11. В яких напрямках розвиваються сучасні психоаналітичні теорії в соціології?
12.Що таке феноменологія? Дайте коротку характеристику цій соціологічній концепції.
Теми рефератів
1. О. Конт – родоначальник соціолгічної науки.
2. Теорія суспільства Г. Спенсера.
3. Психологія юрби Г. Лебона.
4. Соціологічні аспекти психоаналізу З. Фрейда.
5. Е. Дюркгейм про цінності та ідеали.
6. Основні напрямки розвитку західної соціології ХХ ст.
Дата добавления: 2019-09-13; просмотров: 294; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!