КЛАСИЧНИЙ ПЕРІОД РОЗВИТКУ СОЦІОЛОГІЇ
Інтерес до позитивізму пожвавився вже після смерті його автора, починаючи з 60-их років XIX ст.
Ідеї Конта були уточнені, розширені, розвинуті англійським філософом і соціологом Гербертом Спенсером (1820-1903). Високо оцінюючи праці О. Конта, Спенсер водночас не погоджувався з контівським розумінням смислу і закономірностей суспільного розвитку. На Г. Спенсера великою мірою впливала теорія еволюції. Він вважав, що вона може і повинна бути пристосована до людського суспільства. Спенсер визнавав аналогію між суспільством і живим організмом, розглядаючи складові суспільства, наприклад, державу, освіту, як частини єдиного організму. А оскільки біологічні організми розвиваються в ході еволюції, він припустив, що і суспільство розвивається від простого до складного, поступово пристосовуючись до умов навколишнього середовища. Суспільство стає все складнішим, його частини стають дедалі більш спеціалізованими та залежними одна від одної, оскільки жодна частина не може бути замінена іншою. Така спеціалізація та взаємозалежність стають джерелом і основою соціальної інтеграції. Проте, вважаючи, що розподіл функцій між органами - спільна риса як суспільства, так і живого організму, Спенсер бачив суттєві відмінності між ними. Еволюція за Спенсером, ніщо інше, як реалізація принципу "інтеграції матерії" і джерело руху.
Соціологія Спенсера підкреслено індивідуалістична. "Суспільство, –писав він, існує для блага своїх членів, а не члени його існують для блага суспільства". Спенсер сформулював закон "рівної свободи": всі індивіди повинні користуватися таким її обсягом, який узгоджується з рівною свободою інших індивідів. Держава - вільна організація, що охороняє вільних індивідів. Головне завдання держави - здійснення правосуддя і забезпечення дотримання закону рівної свободи, що практично означає захист власності громадян від пограбування і війн.
|
|
|
Загалом, істотною ознакою соціального прогресу Г. Спенсер вважає перехід від суспільства, в якому особистість повністю підпорядкована соціальному цілому, до такого стану, при якому саме соціальний організм служить інтересам людей, які його утворюють. Головна типологічна різниця соціальних структур, за Спенсером, полягає в тому, чи є співпраця людей в досягненні спільної мети добровільною чи вона є примусовою. Саме це визначає протилежність суспільств "військового" та "промислового" типів. Спенсер, на відміну від своїх попередників, вважає, що "військове" суспільство не слід вважати пройденим етапом історії, тому що завжди в мажах "промислового" суспільства можуть виникнути умови для появи "військового". Таким чином, він дійшов висновку, що в суспільному розвитку може мати місце як процес, так і регрес і що вести мову про якісь універсальні, загальні для всього людства епохи прогресу навряд чи можливо. Крім того. Спенсер вважав, що будь-яке свідоме втручання у перебіг процесів суспільної еволюції з метою їх прискорення або зміни у бажаному напрямі може завдати людям шкоди. Цим пояснюється його негативне ставлення до будь-яких теорій чи практичних спроб революційної перебудови суспільного устрою.
|
|
|
Спенсер запропонував використати в соціології такі принципи та підходи до аналізу соціальних явищ, що сприяють розвитку методології даної науки:
еволюційно-історичний, структурно-функціональний та системний. Він запровадив цілу низку понять, які зараз активно використовуються в соціології, – система, функція, структура, інститут. Ідеї Г. Спенсера не тільки були прийняті вченими-соціологами, а й стали важливою передумовою для виникнення соціобіології – одного з розділів сучасної біології, яка вивчає біологічні основи всіх форм соціальної поведінки тварин, включаючи людину.
Окремий напрям у соціологічній думці представляв німецький філософ, економіст і політичний діяч Карл Маркс (1818-1883).
|
|
|
Як підкреслює Г. Зборовський, закордонні вчені не просто визнають К. Маркса як соціолога, а й вважають його видатним вченим, який детально проаналізував систему суспільного розвитку при капіталізмі і довів, що в його основі лежить економічний фактор. Ідеї К. Маркса вплинули на багатьох соціологів кінця XIX - початку XX ст.
Погляди К. Маркса були певною мірою протилежністю уявленням Конта і Спенсера. Він був байдужим до питань можливості чи неможливості існування соціології як окремої науки і ніколи не вдавався до їх обговорення. К. Маркс був палким прихильником соціалістичних ідей і прагнув практично втілити їх в життя революційним шляхом. Свої розуміння соціалізму він називав науковими, а погляди інших соціалістів – утопічними. Вчений був переконаний, що вчинив "революційний переворот у поглядах на суспільство", однак мав на увазі при цьому не створення нової науки – соціології, а нове тлумачення ряду явищ суспільного життя, насамперед політичних та правових відносин, релігії, ідеології.
Його соціологічна теорія стала наслідком застосування філософського матеріалізму і матеріалістичної діалектики до вивчення суспільства, розуміння історії людства. Сутність матеріалістичного розуміння історії полягала в тому, що К. Маркс розглядав її як живий організм, в якому діють не випадкові чинники, а функціонально залежні елементи єдиного цілого, підвладні дії об'єктивних закономірностей соціального розвитку. Визначальними серед них Маркс називав економічні закономірності, виокремивши зі складної сукупності суспільних явищ матеріальні відносини. Сукупність матеріальних виробничих відносин, на його думку, становить економічну структуру (базис) суспільства, на якому ґрунтується юридична, політична, ідеологічна надбудова. Отже, економічну структуру суспільства, спосіб виробництва, Маркс схильний розглядати як свого роду незалежну змінну, а всі інші елементи соціальної структури, інститути і цінності як її похідні.
|
|
|
У дослідженні суспільних явищ такий підхід давав змогу використати фактор повторюваності, завдяки якому стало можливим виділити спільне в соціальному устрої різних країн, використавши поняття "суспільно-економічна формація" – історично окреслений тип суспільства, що ґрунтується на певному способі виробництва. Спосіб виробництва – органічна єдність продуктивних сил і виробничих відносин. Зміна різних епох в історії людства розглядалась як закономірний процес зміни прогресуючих з кожною епохою способів виробництва. В основі зміни способів виробництва - постійна суперечність між рівнем продуктивних сил і певними виробничими відносинами, яка виявляється в боротьбі класів і вирішується соціальною революцією. Пролетаріат (робітничий клас), на думку К. Маркса, саме той клас, який здобуде перемогу в соціалістичній революції, приведе до звільнення суспільства від усіх форм людської експлуатації, до безкласової, комуністичної формації. Процес зміни соціальних систем (суспільно-економічних формацій) для Маркса така ж сама об'єктивна необхідність, як і для Спенсера закон соціальної еволюції. Але на противагу Спенсеру, він прихильник свідомого втручання у перебіг соціальних процесів, їх підштовхування і прискорення революційним шляхом. Тому марксистська соціологія на противагу соціології Конта і Спенсера одночасно є і теорією революції, закликом до насильницької зміни існуючого соціального ладу.
Отже, марксизм відрізняється від інших суспільних теорій своїми претензіями на єдність теорії і практики. Якщо інші соціальні теорії не претендували на їх втілення, не ставили за мету змінити світ, задовольняючись лише його поясненням, то марксизм був насамперед програмою суспільного переустрою.
Втім, погляди Маркса, знайшли своє практичне і теоретичне продовження, як зазначалося вище, лише наприкінці XIX – на початку XX ст. Західна соціологія другої половини XIX ст. розвивалася під впливом двох основних концепцій, органічно пов'язаних з позитивізмом – соціальної еволюції та натуралізму. Розвиток суспільства вбачався соціологам-позитивістам у вигляді більш чи менш прямолінійної еволюції, а його структура зводилася до механічного підпорядкування різних елементів. Залежно від того, що висували вони на передній план – природні чинники, рушійні сили соціального розвитку, методологічні зразки певної природничої науки – формувалися певні натуралістичні школи в соціології.
Початок географічної школи поклав ще у XVIII ст. французький просвітитель Ш. Л. Монтеск'є (див. вище, с. 29). Розгорнуту ж соціологічну систему географічної школи створив англійський історик Томас Бокль (1821-1862). Сутність поглядів географічної школи полягає у тому, що головну роль у розвитку суспільств, народів відводять їх географічному положенню і природним умовам. А так звана школа німецької геополітики, очолювана Карлом Хаусхофером (1869-1946), визначальними вважала суто природні причини, географічне детерміновані тенденції політичного розвитку та експансії держав-організмів.
Расово-антропологічна школа визначала суспільний розвиток у поняттях спадковості, "расового добору", боротьби "вищих" і "нижчих" рас. Її зародження пов'язане з іменем Артюра Гобіно (1816-1882), французького філософа, письменника, дипломата, одного із засновників ідеології расизму.
Органічна школа розглядала суспільство як живий організм, а соціальну диференціацію суспільства - як аналогічний розподіл функцій між різними органами. Скажімо, німецький соціолог Альберт Шеффле (1831-1903) економічне життя суспільства ототожнював з обміном речовин в організмі.
Соціал-дарвіністська школа, поставши наприкінці XIX ст., опиралася головним чином на Г. Спенсера, зводячи закономірності розвитку людського суспільства до закономірностей біологічної еволюції і принципів природного добору, боротьби за існування і виживання найбільш пристосованих організмів. Відповідні детермінанта! чинники застосовувались і до суспільного життя. Найвідомішим представником цієї школи вважають польського соціолога Людвіга Гумпловича (1838-1909).
Дата добавления: 2019-09-13; просмотров: 317; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!