Б) Державно-політичний устрій
Розглядаючи проблему суспільно-політичного життя давньоруської держави, слід зупинитися на державному устрої Київської Русі та її органах управління.
Політична структура Русі й по цей час залишається предметом досліджень і дискусій. Одні історики вважають її конфедерацією окремих земель – самостійних князівств. Інші сходяться на тому, що це була середньовічна імперія, подібно франкській державі Каролінгів (напр. Б.О. Рибаков). Більшість науковців визначають, що за своїм державним устроєм Русь була ранньофеодальною монархією федерального типу.
На чолі держави стояв Великий київський князь в руках якого зосереджувалася законодавча, виконавча, судова влада, а також управління військом. Князь призначав місцеву адміністрацію, контролював її діяльність, відав справами міжнародної політики, виконував функції воєначальника, сам водив рать у бій.
Оскільки Русь була конгломератом (механічним об’єднанням) князівств, то окремими землями управляли намісники і воє води (попервах по вказівці київського князя, а з середини ХІ ст. його діти та родичі). Еволюція давньоруської держави йшла саме в цьому напрямку – намісництву по династичному принципу.
Право престолонаслідування спочатку передавалося старшому братові за принципом “старшинства”, а після смерті Ярослава Мудрого провідним став принцип “отчини” - передачі влади старшому синові.
|
|
|
Князь спирався на військову силу – дружину, ідеологічно княжу владу підтримувала церква. Влада київського князя не була абсолютною. Найважливіші рішення (виступи у походи, заключення миру) він погоджував з радою бояр, так званою Боярською думою, яка мала вагомий вплив на життя країни, хоча й не мала юридичного оформлення. Склад ради, її компетенція та порядок проведення нарад залежали від волі князя. Спочатку рада складалася зі старших дружинників. Згодом до її складу стали входити найбільші феодали-землевласники, що обіймали високі посади в державному апараті, а також представники вищого духовенства.
В галузі внутрішньої політики діяльність ради полягала в обговоренні й виданні нових законів, у розв’язанні військових, адміністративних, фінансових та інших питань. За відсутності князя або його смерті боярська рада виконувала обов’язки основного органу держави, який розв’язував усі проблеми внутрішньої і зовнішньої політики і підтверджував владні повноваження нового князя.
Одним з феноменів суспільно-політичного життя Київської Русі було Народне віче. Віче являло собою загальні збори міського населення, в яких мали право брати участь усі дорослі чоловіки, крім холопів. Як правило, на них прибували князь, бояри, єпископ і духівництво. Хоча компетенція віча не була точно визначеною, відомо, що їх прерогативою були питання війни і миру, прикликання князя на престол тощо. Іноді віча вимагали заміни урядовців, часом виконували функції судових органів, переважно для розгляду політичних правопорушень. У головних містах держави вічові збори набували характеру одного з органів центральної влади, який конкурував із владою князя і боярською думою. Тому рішення віча були обов’язковими для всієї держави чи окремого князівства.
|
|
|
В історії Київської держави віча не стали постійним органом влади (крім Новгорода і Пскова, де, як представницький орган, поряд з боярською радою, воно вирішувало всі без винятку справи). А, наприклад, в Суздалі, Ростові, Владимирі, Рязані воно не мало ніякого значення.
Віче виникло в родоплемінному ладі як рада старійшин племені, коли ж князівська влада охопила усі державні функції, воно занепало.
В питанні про роль віче в суспільному житті Русі у вчених різні оцінки. Російські історики В.Ключевський, Б.Греков, М.Покровський . вважали віче органом народовладдя, який відкривав доступ народу до управління державою. В.Пашуто, С.Юшков, Ю.Череднін вбачали у віче вузько класовий орган, який всеціло знаходився в руках феодалів.
|
|
|
М.Грушевський вважав, що віче не намагалося обмежити владу князя, воно лише корегувало княжно-дружинне управління, але не правило само. На думку Грушевського, найбільшу активність віче розвинуло у Києві в XII ст., коли в ньому приймали участь усі жителі міста. При цьому вирішальний голос мали всі повноправні громадяни.
З точки зору іншого українського вченого Д.Дорошенка князі були змушені рахуватися з думкою віче. При сильній владі роль віче слабшала, але з послабленням централізму знову виступало на політичну арену. Дорошенко вважає, що віче в Києві не досягло такого рівня розвитку, як у Новгороді.
Існування віче вплинуло й на оцінку державного ладу Русі. Наприклад, М. Брайчевський вважає, що саме через нього Київська держава (Україна-Русь) не набула завершеного монархічного устрою і протягом усієї історії тяжіла до республіканської форми правління.
Якщо уважно прослідкувати події, пов'язані з діяльністю віче, то можна зробити висновок, що віче ніколи не було в повному розумінні слова органом народовладдя. Керівна роль і переважне представництво належало верхівці суспільства. При сильному князі цей вузько класовий орган був слухняним придатком верховної влади, при слабому - залежність була зворотною. Іншими словами, на Русі в IX - ХІІІ ст. існували, доповнюючи один одного, а нерідко вступаючи в протиріччя, орган феодальної демократії (віче) та представник монархічної влади (князь).
|
|
|
В період роздробленості, коли сила централізованого управління ослабла, а сепаратизм удільних князів зростав, посилилася роль княжих з’їздів, які стали вищим органом влади. На них вирішувалися питання, що стосувалися державного устрою, зовнішньої та внутрішньої політики держави. Це дало підставу значній частині істориків вважати, що у ХП ст. Давньоруська держава не розпалась, а лише змінила форму: на зміну одноосібній монархії прийшла монархія федеративна, коли Руссю сумісно правила група найбільш впливових князів Володимирського дому.
З розвитком держави поступово сформувалась місцеваадміністрація. Спочатку виникла так звана десяткова система управління на місцях, коли представники великокнязівської влади в мирні часи здійснювали судові функції, організували збирання данини і обкладання місцевого населення податками, а у воєнний час – керували військом. У великих містах такі ж функції виконували посадники, більш дрібні військові одиниці очолювали сотники і десяцькі. Увесь місцевий апарат управління утримувався за рахунок поборів з населення.
Поступово десяткова система управління змінилася двірсько-вотчиною, при якій усі управлінський важелі зосереджувалися в дворі князя При цьому не існувало різниці між органами державного управління і управління особистими справами князя. На чолі двору стояв дворецький, канцелярію очолював печатник, князівським помешканням завідував вкладник, господарством відали ключники і тіуни тощо. Водночас вони могли виконувати судові і адміністративні функції як княжі намісники.
Невід’ємною частиною державного управління була судова система, яка включала в себе, за реформою Володимира Великого, два відомства – світське й церковне. Світське судочинство зосереджувалося в руках князя та його адміністрації. До компетенції виключно князівського суду відносилися справи, в яких хоча б однією з сторін були представники феодальної знаті. Для вирішення цивільних справ (розподілу спадщини, суперечки сусідів за межу тощо) князь посилав своїх представників. У судовому пресі обов’язково брали участь писар, слідчі та офіційний обвинувач (ябедник). З поширення приватного землеволодіння виникали вотчинні суди. Що стосується розгляду карних справ, то в них роль судді була пасивною: слідство проводила сама потерпівши сторона, вона ж й виконувала вирок. Смертна кара не застосовувалася, але допускалася кровна помста за вбивство. Існував також суд феодала над своїм холопом.
До компетенції церковного суду відносилися справи, пов’язані виключно з дотриманням релігійних канонів (норм, правил) незалежно від класів та станів. Тут розглядалися також цивільні справи, що стосувалися церковного майна; справи про родинні сварки, чаклунство, знахарство, ворожіння, злочини проти моралі тощо. Судові функції здійснювали єпископи, архієпископи, митрополити, архімандрити в залежності від тяжкості скоєного злочину й статусу церковних людей, які його скоїли.
Церква як державний інститут була збудована по візантійському зразку. Вона сприяла укріпленню княжої влади, духовному єднанню слов'ян, грала велику роль у всіх сферах суспільного життя. Тільки у Києві було біля 400 храмів. Духовенство було не однорідним, серед нього були люди з різних класів. Церква мала великий вплив на формування морального клімату суспільства через поширення християнських заповідей.
Дата добавления: 2019-02-22; просмотров: 146; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!