Г) Народження Давньоруської держави наприкінці IX — на початку X ст.
Князювання Олега в Києві (882-912) почалося, як про те свідчить «Повісті...», зі створення опорних пунктів центральної влади (міст) у племінних княжіннях, зі встановлення попервах приблизного порядку стягання данини на підвладних князеві землях: «Цей же Олег почав міста ставити і встановив данини словенам, кривичам і мері».
Далі Нестор розповідає про поступове поширення влади Києва на землі незалежних раніше племінних княжінь: «Почав Олег воювати древлян і примучив (підкорив — авт.) їх, збираючи з них данину по чорній куниці». По тому до складу держави, що формувалася, ввійшла більшість південноруських племінних княжінь: спочатку сіверян і радимичів, потім уличів. Давньоруська держава почала складатися на Півдні. Землі інкорпорованих до держави князівств одразу ж обкладалися даниною, на них поширювалися системи судочинства й адміністрації. Так формувалася державна територія Давньої Русі.
Включаючи до складу молодої держави землі племінних княжінь, Олег та його наступники на київському столі насамперед опікувалися збиранням данини й прагнули перешкодити стяганню її сусідами, зокрема, Хозарським каганатом. Уже за Діра й Аскольда поляни припинили сплату данини хозарам. А далі «пішов Олег на сіверян, і переміг сіверян, і наклав на них данину легку, і не дозволив хозарам данину платити». Так само київський князь учинив і з радимичами. Наполеглива діяльність Олега щодо створення держави зумовила те, що в останні роки його правління в Києві владі князя підкорялися поляни, ільменські словени, сіверяни, кривичі, радимичі, древляни, уличі, можливо, дуліби й хорвати, а також неслов'янські племінні об'єднання — чудь і меря.
|
|
|
Київська Русь почала складатися й розвивалась як поліетнічна держава, її створили руські люди, які були переважною більшістю їі населення. Разом із ними в Київській Русі жило понад 20 різних народів. Розселяючись просторами Східної Європи, слов'яни спілкувалися й взаємодіяли з багатьма етносами, котрі з давніх-давен жили там: зі скіфами, сарматами, фракійцями, згодом болгарами та аланами — на Півдні, з балтами — на Заході, з угро-фіннами — на Північному Сході й Заході. Неслов'янські народи влилися до складу Київської Русі здебільшого мирним шляхом.
Соціальний, культурний та економічний вплив слов'янського світу сприяв суспільному розвиткові неслов'ян, що були тоді майже винятково мисливцями та скотарями. Яскравим прикладом співпраці між етнічно різними народами було створення в середині IX ст. своєрідної конфедерації, що складалася з двох слов'янських (кривичів і словенів) та двох неслов'янських (чуді й весі) союзів племен чи, може, навіть племінних княжінь. Це протодержавне утворення було попередником північного осередку державності, який сформувався поблизу озера Ільмень у другій половині IX ст.
|
|
|
Давньоруська держава часів Олега залишалася все ж таки не досить консолідованою. Влада київського князя в землях племінних княжінь була ще слабкою, часом формальною, а системи управління, стягання данини й судочинства — примітивними й діяли час від часу, коли наїжджали княжі дружинники з Києва. Та країна була, як на свій час, економічно розвинутою й мала велику військову потугу, про що свідчить сама можливість здійснення грандіозного воєнного походу Русі на Візантію 907 р.
Літопис Нестора під тим роком оповідає: «Пішов Олег на греків на конях і в кораблях, і було кораблів числом 2000. І прийшов до Царгорода (Константинополя — авт.), греки ж замкнули Суд, а місто зачинили... І звелів Олег своїм воїнам зробити колеса й поставити на них кораблі. Із погожим вітром напнули вони вітрила й пішли з боку моря до міста». Візантійським імператорам Льву й Костантину довелося просити миру.
У створеній на основі народних переказів і дружинних пісень оповіді «Повісті...» про похід Русі на Царгород 907 р. крізь фольклорну, романтичну й напівлегендарну форму проглядає реальна картина воєнної операції Олега. Коли величезний руський флот наблизився до Золотого Рогу, грецька сторожа «замкнула» бухту, натягши товстелезний залізний ланцюг між двома кам'яними баштами, що височіли з обох боків затоки (залишки того ланцюга й руїни башт збереглися до нашого часу). За наказом Олега воїни поставили лодії на котки й потягли їх волоком. Звичайно, лише під вітрилами, хай і на колесах, судна не могли рухатися суходолом.
|
|
|
Завдяки переможному походові Русі на Царгород Олег підписав вигідний для своєї держави мир з імператором. Візантійському урядові довелося сплатити русам велику контрибуцію й надати особливі пільги (таких не мала жодна інша країна) руським купцям і послам. Зокрема, греки повинні були протягом шести місяців годувати тих купців, постачати їм вітрила, снасті й інше корабельне спорядження на зворотний шлях. А 911 р. русько-грецька угода була суттєво доповнена. В ній було окреслено правові норми взаємин, правила розв'язання конфліктів, що виникали між русами й візантійцями. Договори 907 та 911 рр. стали першими дипломатичними й правовими актами молодої Давньоруської держави.
|
|
|
Іншим важливим напрямом зовнішньополітичної діяльності Київської держави кінця IX-початку X ст. був східний. Згідно з арабськими джерелами, було здійснено кілька походів Русі в землі Арабського халіфату на південно-західному узбережжі Каспійського моря. За свідченням арабського автора аль-Масуді, близько 912 р. 500 руських лодій досягли Волгою південного берега Каспію. Дехто з істориків гадає, що саме в цьому поході наклав головою князь Олег Віщий, обставини смерті якого залишаються загадковими.
Походи Русі на Візантію тривали майже до середини XI ст. Чи не головною їх причиною було прагнення правлячої верхівки Київської держави забезпечити головний тоді ринок збуту для продукції сільського господарства й промислів, що збиралася з підвладного населення у вигляді данини, попервах її найпримітивнішої й насильницької форми — полюддя. Сучасник княгині Ольги візантійський імператор Константин Багрянородний описав стягнення полюддя на Русі: «Коли настане листопад, одразу ж їхні князі виходять з усіма росами з Києва і вирушають у полюддя, що іменується «кружлянням», а саме: в Славінії (слов'янські землі) древлян, дреговичів, кривичів, сіверян та інших слов'ян, що є данниками росів (у даному контексті князя та його дружини — авт.). Годуючись там протягом усієї зими, вони знову, починаючи від квітня, коли розтане лід на річці Дніпро, повертаються до Києва». Навесні руси споряджали лодії-однодеревки й відпливали до Візантії продавати зібране. Візантійський ринок залишався головним для Русі аж до часів Ярослава Мудрого.
Дата добавления: 2019-02-22; просмотров: 158; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!