В) Київське князівство Аскольда. Інші осередки державності на Русі
Сем і нарське заняття №1
Тема : Ранньофеодальна держава Київська Русь. Генезис і існування
План
1. Вихід на історичну арену:
а) джерела
б) передумови для утворення східнослов'янської держави
в) Київське князівство Аскольда. Інші осередки державності на Русі
г) народження Давньоруської держави наприкінці IX - на початку X ст.
2. Давноьруська держава у X – XI ст..:
а) розвиток державності на Русі в першій половині X ст. Ігор
б) перші спроби регламентації данини й адміністративно-судової системи. Ольга
в) характер і форма Давньоруської держави ІХ-Хст.
г) воєнна активність Русі в 60-х — на початку 70-х рр. X ст. Святослав
д) розбудова держави за Володимира Святославича.Релігійні реформи Володимира
е) завершення формування держави за Ярослава Мудрого
3. Боротьба за владу і феодальна роздробленість XI – XII ст.. :
а) становлення феодальних відносин і їхній вплив на життя Русі XI ст.
б) князювання Всеволода в Києві. Усобиці наприкінці XI ст.
в) відновлення централізованої монархії Володимиром Мономахом
г) настання доби феодальної роздробленості
4. Економічне життя Київської Русі:
а) сільське господарство й промисли
б) ремесло
в) міста
г) торгівля
Соціально-класова структура та суспільно-політичні відносини на Русі. Інститути
державної влади:
а) соціальна структура
б) державно-політичний устрій
А) Джерела
Природно постає запитання: на підставі яких джерел вченими відтворюється історія Київської Русі? Цими джерелами є писемні й речові (археологічні) пам'ятки.
|
|
|
Головними писемними джерелами студіювання історії Київської Русі є літописи: «Повість временних літ» (початок XII ст., далі — «Повість...»), Київський XII, Галицько-Волинський XIII ст., а також новгородські (їх кілька), Суздальський, Московський, Никонівський та ін. Саме їхні свідчення дають ученим можливість відтворити послідовну картину історії східних слов'ян, починаючи від кінця V ст. Чимало цінного додають до їхніх звісток інші писемні пам'ятки давньоруської доби: кодекси й записи норм світського та церковного права: «Руська правда» в різних редакціях, князівські устави Церкві, «Закон судний людем» та ін., агіографічні твори (житія руських святих, «Києво-Печерський патерик»), князівські земельні грамоти тощо.
Останніми десятиліттями до науки активно вводяться якісно нові писемні джерела: берестяні грамоти, графіті на стінах давніх соборів і археологічних знахідках, зокрема пряслах і монетах. Вартісним доповненням до свідчень давньоруських писемних пам'яток є розповіді джерел іноземних: візантійських історичних творів і хронік (наприклад, «Хроніка» Георгія Амартола та його продовжувача широко використовувалася під час написання «Повісті...»), праць арабських географів і мандрівників, численних творів західноєвропейської історії та географії ХІ-ХІІІ ст.
|
|
|
Речові пам'ятки давньоруської минувшини, кількість яких завдяки невтомній праці археологів рік у рік зростає, несуть у собі не лише доповнення до повідомлень джерел писемних. У багатьох випадках їхні відомості додають чимало нового до полотна давньоруської історії, яке ще на початку нашого століття, коли основні писемні джерела, насамперед літописи, були вже відомі й на скільки-небудь значне розширення їх кола сподіватися не доводилося, більшості вчених здавалося хай і неповним, але завершеним.
Лише компаративне вивчення обох груп давньоруських джерел — зіставлення свідчень писемних і археологічних пам'яток, порівняльний аналіз і взаємоперевірка даних обох груп — дає можливість відтворити яскраву та об'ємну картину життя людей того періоду, про яку дослідники ще відносно недавнього часу, 30-х-50-х рр. нашого століття, могли хіба що мріяти.
Б) Передумови для утворення східнослов'янської держави
Давньоруські літописи висвітлюють історію східних слов'ян лише від часу, коли вони стали розселятися на величезному обширі Східної Європи, утворюючи союзи племен. У складеній київським ченцем Нестором близько 1111 р. «Повісті временних ліг» намальовано барвисте, вражаюче історичним розмахом полотно того розселення: «Слов'яни прийшли й сіли по Дніпру і назвалися полянами, а інші — древлянами, тому що сіли в лісах, а ще інші сіли поміж Прип'яттю й Двіною і назвалися дреговичами (від слова «дрегва», болото — авт.), другі сіли по Двіні й назвалися полочанами — за річкою, що впадає до Двіни й має назву Полота. Ті ж слов'яни, що сіли біля озера Ільмень, прозвалися своїм ім'ям — словенами... А інші сіли по Десні, і по Семі, і по Сулі й назвалися сіверянами. Ось так розповсюдився слов'янський народ, а за його ім'ям і грамота назвалась слов'янською». Процес розселення слов'ян почався наприкінці V й у цілому завершився в УІІІ-ІХ ст.
|
|
|
Східнослов'янські союзи племен становили виразні етнокультурні спільності, які мали певні локальні особливості, що й відбито в літописі Нестора: «Мали бо вони (племінні союзи — авт.) звичаї власні й закони батьків своїх і сказання, кожний свій норов». Мовлене літописцем підтверджується пам'ятками археології. Відмінності в культурі й побуті між племінними об'єднаннями так і не були подолані в часи існування Давньоруської держави та її народності (ІХ-ХІІІ ст.).
|
|
|
Породження родоплемінного ладу — великі й малі союзи племен — у перебігу розвитку східнослов'янського суспільства поступово переросли в утворення більш високого соціально-політичного рівня — племінні княжіння. Нестор-літописець розповідає, що після смерті Кия, Щека й Хорива «почав рід їх тримати княжіння у полян». Далі він повідомляє: «А у древлян своє княжіння, а у дреговичів своє, а у словен своє в Новгороді, а інше — на Полоті, де полочани». По тому говориться про кривичів, сіверян, весь, мурому, черемисів, мордву, тобто про слов'ян і неслов'ян, що також мали власні княжіння. Час утворення тих племінних княжінь: на півдні Східної Європи — VIII, а на півночі — IX ст. їх створення зумовлено виникненням приватної власності й пов'язаним із нею майновим та соціальним розшаруванням суспільства. Ті княжіння були додержавними об'єднаннями, та вони заклали фундамент східнослов'янської державності. Племінні княжіння передували першій східнослов'янській державі, що склалася навколо Києва в середині IX ст., яку умовно можна назвати Київським князівством Аскольда. Могутність і влада глав племінних княжінь грунтувалися на розгалуженій системі укріплених поселень-градів, величезну кількість яких (по кілька сотень у кожному княжінні) зафіксувало германське джерело другої половини IX ст. — так званий «Баварський географ». Частина тих градів, найперше Київ, були протомістами й у УІІІ-Х ст. перетворилися на справжні феодальні міста. Можна припускати наявність примітивного апарату влади в цих племінних княжіннях. Але в них ще не існувало соціальне виокремленої потомственної знаті з князем на чолі.
Своєрідність суспільного поступу східних слов'ян характеризується й тим, що племінні княжіння зберігалися ще протягом століття по тому, як виникла Давньоруська держава. «Світлі й великі князі» угод Олега з Візантією 907 й 911 рр. — це не хто інші, як глави княжінь. Лише Володимиру Святославичу у 80-рр. X ст. вдалося зламати їхню владу й остаточно приєднати землі племінних княжінь до складу держави.
в) Київське князівство Аскольда. Інші осередки державності на Русі
Головними ознаками існування державності в ранньосередньовічному суспільстві сучасні історики вважають наявність влади, відчуженої од народу, розміщення населення за територіальним (а не племінним) принципом і стягання данини для утримання влади. Можна додати до цього як обов'язкову ознаку успадкування влади князем. В умовах Київської Русі X ст. конкретними формами державності були окняження земель (підкорення територій племінних княжінь владі державного центру) й поширення на ті землі систем збирання данини, управління (адміністрації) й судочинства.
У літописах свідчення про це з'являються, починаючи від середини 60-х рр. IX ст., тобто з часів князя Аскольда. Першими київськими князями, існування яких зафіксовано літописцями, були Аскольд і Дір. За відомостями арабських джерел, Дір княжив, мабуть, після Аскольда, ймовірно, в 70-х — на початку 80-х рр. IX ст., хоча літописці, зміщуючи хронологічну й історичну перспективу, завжди називають їх разом. Адже фольклорні джерела «Повісті...» вважають Аскольда й Діра сучасниками та братами. Одне з найдавніших повідомлень Новгородського літопису стверджує, що Аскольд і Дір «княжили в Києві і володіли полянами й були ратними (воювали — авт.) з древлянами й уличами». Йдеться про спроби підкорити землі племінних княжінь уличів і древлян, які продовжилися наступниками Аскольда на київському престолі — Олегом, Ігорем та Ольгою. З Никонівського літопису відомо, що Аскольд і Дір прагнули приєднати до Києва ще й княжіння полочан. На користь існування першої східнослов'янської (але ще не Давньоруської) держави на Наддніпрянщині свідчать також грандіозні масштаби походу Русі на Константинополь 860 р., з якого ми розпочали нашу розповідь. Територія Київського князівства Аскольда була невеликою — воно охоплювало землі навколо Києва, головно, колишнього племінного княжіння полян. Це князівство стало етнокультурним, політичним і соціальним осердям, довкола якого наприкінці IX ст. почала зростати Давньоруська держава.
Останнім часом в історичній науці пожвавилися дискусії навколо давньої проблеми: звідкіля, з Півночі чи Півдня, «пошла Руская земля» (держава). Очевидно, вони можуть бути вирішені лише на користь Півдня. Південно-руські землі у УІІІ-ІХ ст. на сто-двісті років випереджали в соціально-економічному та культурному розвитку північні. Однак і на півночі Східної Європи, в землі ільменських словенів, у другій половині IX ст. простежується за джерелами існування протодержавного осередку, одним із центрів якого було Городище поблизу Новгорода (останній виник лише в X ст.).
Вирішальний крок на шляху становлення східнослов'янської державності було зроблено наприкінці IX ст. Близько 882 р. Олег, прозваний сучасниками Віщим, здійснив похід із Городища (чи Ладоги) до Києва, де й вокняжився. Утвердження Олега в Києві знаменувало собою початок створення східнослов'янської державності — виникнення вже загальноруської держави. Руська Північ була об'єднана з руським Півднем, Олег оголосив Київ стольним градом новоствореної держави: «Хай буде Київ матір'ю градам руським». Відтоді в джерелах наводяться систематичні відомості про розвиток державності на Русі.
Дата добавления: 2019-02-22; просмотров: 175; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!