Д) Розбудова держави за Володимира Святославича . Релігійні реформи Володимира
Про утвердження Володимира на київському столі Нестор-літописець урочисто написав: «І почав княжити Володимир у Києві єдиновладно». Він став верховним володарем у країні. Історики характеризують державу часів Володимира як ранньофеодальну монархію. Це визначення значною мірою є умовним. Адже перші паростки феодального способу виробництва на Русі проглядають лише в другій половині його князювання. Значення видатної постаті Володимира полягає в тому, що своєю діяльністю він ніби з'єднав дві доби: пізню родоплемінну й ранню феодальну.
Роки князювання Володимира в Києві дехто з істориків називає богатирською добою в історії Київської Русі. Тоді успішно й швидко зводилася велична будова держави, творилася яскрава й самобутня культура її народу, а звитяжні успіхи руської зброї прославили країну на ввесь середньовічний світ.
Володимир взяв під свою тверду руку Давньоруську державу ще не досить консолідованою. Влада племінних вождів і князів на місцях, у віддаленні од центру на багато днів кінного шляху, була майже безмежною. Вони неохоче виконували накази князя й привласнювали багато данини, що належала йому. Тому він розпочав князювання з того, що посадив намісниками своїх дружинників у багатьох містах Руської землі. А власного дядька Добриню послав правити від свого імені до Новгорода Великого, підкресливши цим своє намагання міцніше з'єднати руську Північ із Півднем. Володимир повертає до складу Русі землі племінних княжінь хорватів і дулібів (981). Протягом 981-984 рр. була відновлена влада Києва над княжіннями радимичів і вятичів. Назріла необхідність кардинальних змін у територіальній організації держави. Близько 988 р. Володимир провів адміністративну реформу. Про це «Повість...» повідомляє так: «Було у нього синів 12: Вишеслав, Ізяслав, Ярослав, Святополк, Всеволод, Святослав, Мстислав, Борис, Гліб, Станіслав, Позвизд, Судислав. І посадив Вишеслава у Новгороді, а Ізяслава — в Полоцьку, а Святополка — в Турові, а Ярослава — в Ростові. Коли старший Вишеслав помер у Новгороді, посадив Володимир Ярослава у Новгороді, а Бориса — в Ростові, а Гліба — в Муромі, Святослава — в землі древлян, Всеволода — у Володимирі (Волинському — авт.), Мстислава — у Тмутаракані». Отже, вождів племінних княжінь замінили в різних містах держави сини Володимира і, як вважав академік Л.Чередин, старші дружинники князя. Було назавжди зламано сепаратизм племінної верхівки. Тогочасна Київська Русь стає об'єднаною державою.
|
|
|
В результаті реформи 988 р. значно зміцніла система державної влади на місцях. Відтоді в основних містах держави від імені київського князя збирають данину, управляють і чинять суд його намісники (сини й старші дружинники), котрі, в свою чергу, мають у підлеглості урядовців нижчого рангу, що порядкують у тій чи іншій волості. Все це привело до концентрації держави, усталення її рубежів. За Володимира загалом завершився процес складання державної території, визначилися її кордони, що в цілому збігалися з етнічними рубежами східнослов'янської етнокультурної спільності. На Сході Київська Русь сягала межиріччя Оки й Волги, на Заході — Дністра, Карпат, Західного Бугу, Німану, Західної Двіни, на Півночі — Чудського, Ладозького й Онезького озер, на Півдні — Дністра, Дону, Росі, Сули й Південного Бугу.
|
|
|
Протягом кінця ІХ-першої третини XII ст. державне, суспільне, економічне й культурне життя Давньої Русі зосереджувалося в Києві й навколо нього, в Середній Наддніпрянщині. Тому Київ високо підносився над іншими містами Русі. Від самого початку київські князі особливо піклувалися про розбудову й прикрашання стольного града. Незабаром по утвердженні в Києві Володимир Святославич розпочав будівництво міської фортеці площею близько 10 га. Цей київський дитинець відомий під назвою «місто Володимира». Високі земляні вали з баштами оточили центральну частину Києва, так звану «Гору».
|
|
|
Головною турботою Володимира першої половини його князювання на Русі були постійні напади з Півдня степових кочовиків — печенігів. Князь докладав величезних зусиль до зміцнення рубежів держави. Як свідчить Нестор, з 988 р. князь «почав ставити міста по Десні й по Остру, і по Трубежу, і по Сулі, і по Стугні. І почав набирати мужів кращих від словенів, і від кривичів, і від чуді, і від вятичів, ними населяв міста (порубіжні — авт.), тому що була війна з печенігами. І воював з ними, і перемагав їх».
Наприкінці X ст. була створена величезна за розмахом (вали простягалися майже на 1 тис. км) складна й розгалужена система валів, фортець, укріплених міст, що мала захистити Русь від печенігів. Вали частково збереглися до наших днів. З ними пов'язані прадавні легенди про боротьбу пращурів із величезними зміями (драконами), яких богатирі запрягали у велетенські плуги й проорювали ними гігантські борозни, щоби умертвити. Справу батька щодо захисту південних рубежів Русі від степових хижаків-печенігів продовжив Ярослав Мудрий.
Володимира можна назвати першим реформатором на Русі. Крім адміністративної, він провів і судову реформу. В літописі Нестора читаємо, що Володимир разом із дружинниками дбав про «Устав земляний», започаткував вироблення «уставу» (закону), який регулював би правові відносини в суспільстві, вдосконалив чинний тоді кодекс звичаєвого права — «Закон Руський» для пристосування його до умов часу. «Устав земляний» Володимира продовжив політично-правову лінію, яку накреслила своїми «уставами» й «уроками» княгиня Ольга. Родоплемінне суспільство стало перетворюватися на ранньофеодальне, й тих змін не могли, здається, не відчувати Володимир і його радники.
|
|
|
Першою за часом реформою Володимира була релігійна. Одразу ж по утвердженні на київському столі князь «поставив ідолів на горбі над двором гаремним (княжим — авт.): Перуна дерев'яного, а голова його срібна, а вус золотий, і Хорса, Дажьбога, і Стрибога, і Сімаргла, й Мокош», як свідчить Нестор-літо-писець. Мова йде про влаштування своєрідного пантеону язичницьких богів, в якому було зібрано слов'янських і неслов'янських богів із громовержцем Перуном на чолі.
Однак ще на початку нашого століття історики знайшли в джерелах докази на користь того, що насправді Володимир запровадив на Русі культ самого лише Перуна, а інші боги (ідоли) з'явились у літописі лише в 70-х рр. XI ст. Виходить, князь прагнув до монотеїстичного культу, вважаючи, напевне, що його одноосібній верховній владі має відповідати єдиний для всіх у державі бог. Але реформа була приречена на неуспіх. Стара віджила язичницька віра не відповідала новим відносинам у суспільстві, що швидко оновлювалось. Отже, природно, що згодом Володимир вирішив запровадити на Русі християнство як державну релігію. Історики, синтезувавши свідчення вітчизняних і зарубіжних джерел, так відтворюють цю подію. 986 р. Візантія програла війну Болгарії; в країні посилилася боротьба земельних магнатів проти братів-імператорів Василія II й Константина. Василій II спішно вирядив послів до Києва, щоб просити військової підтримки в руського князя. Володимир пообіцяв допомогу, запросивши за неї велику ціну: руку сестри імператора Анни. Василію II після роздумів і зволікань довелося погодитися на цей нечуваний доти крок — шлюб Анни з князем-язичником. У свою чергу, Володимир зобов'язався охреститися й незабаром виконав свою обіцянку.Велике на той час (6-тисячне) добре озброєне й вишколене руське військо допомогло Василію II здолати феодальну опозицію. Імператор зміг перевести дух і підступно порушив головну умову угоди з Володимиром: відмовився видати за князя сестру. Щоб таки змусити Василія II додержати слова, київський володар989 р. обложив місто Херсонес, яке було опорою візантійського панування в Криму, й улітку того року здобув його. Імператорові довелося спішно прислати Анну до Херсонесе, де вона урочисто взяла шлюб із Володимиром. Навесні990 р. князь із молодою дружиною повернувся до Києва й заходився насаджувати християнство. «Наказав будувати церкви й ставити їх на тих місцях, де раніше стояли ідоли», — повідомляє «Повість...» Руські люди неохоче відмовлялись од віри батьків і дідів. Тому християнізація Русі розтяглася на кілька століть. Але вирішальний крок на тому шляху було зроблено.Запровадження християнства в Київській Русі мало позитивні наслідки. Воно зміцнило авторитет і владу князя, сприяло розбудові держави. Значний поштовх дала нова ідеологія піднесенню давньоруської культури. Лише від часу «хрещення Русі» в ній поширилися писемність і книжність, руські люди познайомилися з кращими здобутками світової літератури й науки. В Києві, а далі повсюдно на Русі почали влаштовувати школи й книгописні майстерні (скрипторії), й незабаром східнослов'янська країна стала однією з найкультурніших у середньовічній Європі. Запровадження християнського віровчення ввело Давньоруську державу до кола християнських країн світу, зробивши можливими рівноправні й плідні відносини між нею та Візантією, Германією й іншими державами.В часи князювання Володимира Святославича завершується другий етап у складанні державності на Русі. Третій, заключний, етап припадає на роки правління в Києві його сина Ярослава (1019-1054).
Дата добавления: 2019-02-22; просмотров: 220; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!