Г) Настання доби феодальної роздробленості
Мстислав Великий підтримував існування стабільної централізованої монархії. Тому для давньоруського суспільства було несподіваним розділення по його смерті держави на півтора десятка князівств, володарі яких, принаймні, частина з них, заходилися суперничати з великим князем київським, котрий із 40-х рр. перетворюється, по суті, на формального главу держави.
На Русі розпалюються й не вщухають аж до самої навали орд Батия (1237-1241) великі та малі війни між князями. Автор «Слова» в образній схвильовано-емоційній формі відтворив саму суть роздробленості: Перестали князі невірних(половців — авт.) воювати, стали один одному казати: «Се моє, а се теж моє, брате!» Історики минулого називали не одну причину настання роздробленості й феодальних воєн на Русі. Головними вважалися надмірна кількість нащадків Володимира і Ярослава, яким просто не вистачало князівських престолів, тож вони збройне добували їх собі; порушення традиційного порядку заміщення престолів. Якщо до середини XII ст. дотримувалися «лествичного восхождения» — звичаю, за яким «столи» переходили найстаршому в роді (від старшого брата до наступного за часом народження), то згодом сини починають захоплювати престоли батьків, порушуючи «законні» права своїх дядьків. Прихильники такого погляду посилалися на велику феодальну війну на Русі в 1146-1151 рр., причиною якої вони вважали лише те, що син Мстислава Великого Ізяслав самочинно вокняжився в Києві, зневаживши права своїх дядьків Вячеслава та Юрія Володимировичів. Однак причини й цієї війни, й самої роздробленості були глибші — вони випливали з характеру суспільно-економічного розвитку в Київській Русі XII ст. Роздробленість, що охопила Русь у ХІІ-ХІІІ ст., дістала назву «феодальна», оскільки в її підвалинах була еволюція феодалізму. Протягом другої половини ХІ-першої половини XII ст. в країні сформувався клас землевласників-феодалів. Вони стають значною економічною, а відтак і політичною силою. Суспільний поступ привів до вирівнювання соціально-економічного розвитку в центрі держави та в її окремих частинах. Якщо раніше політичне, суспільне, економічне й культурне життя Русі зосереджувалось у Наддніпрянщині, навколо Києва, то в XII ст. стрімко розвиваються й підносяться осередки інших земель: Чернігів і Галич, Володимир-на-Клязьмі й Смоленськ, Полоцьк і Рязань тощо. Князі й бояри цих земель починають вважати обтяжливою залежність від Києва, дбають здебільшого про власний добробут і власні володіння, їх дедалі менше цікавлять загальноруські справи, захист країни від ворогів, насамперед половців.
|
|
|
Проте Давньоруська держава зовсім не розпалася в середині XII ст., як вважали мало не всі історики минулого. Змінилася лише форма державного устрою. Відносно єдину й централізовану монархію змінила монархія федеративна. З середини XII ст. Давньоруською державою спільно керує об'єднання найвпливовіших і найсильніших князів, що розв'язували питання внутрішньої та зовнішньої політики на з'їздах. Київ залишався стольним градом Русі й мрією чи не кожного члена родини Рюриковичів. Такий порядок спільного керівництва Руссю князями Ярославичами дістав у науці назву «колективний сюзеренітет». Князі — спільні сюзерени Давньоруської держави — зобов'язувалися захищати її від ворогів, а за це одержували володіння (часом дрібні й швидше символічні, ніж вартісні) у великокнязівському домені — Київській землі, найчастіше — на її південних рубежах, які особливо потребували постійного захисту від вторгнень половецьких ханів. Роздробленість була історично суперечливим явищем. Одночасно з відцентровими діяли, а то й перемагали їх часом сили доцентрові. Мало не всі київські князі обстоювали свій варіант відновлення колишньої єдності держави, звичайно, бачачи себе на її чолі. Важливим чинником згуртування була половецька загроза. Так, під 1170 р. Київський літопис оповідає: «Вклав Богу серце Мстиславу Ізяславичу [київському] благу думку про Руську землю... Він скликав братів своїх і почав думати з ними, мовлячи так: «Браття, пожалійте землю Руську, а свою отчину й дідину. Половці кожного року забирають християн [у полон] до своїх веж [кочовищ]». Мстислав закликав князів до спільних дій. Вони на час забули чвари, об'єднали сили й здійснили успішний похід проти половецьких ханів.
|
|
|
Дата добавления: 2019-02-22; просмотров: 175; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!