А) Становлення феодальних відносин і їхній вплив на життя Русі XI ст.
Перш ніж розповісти про зміни в системі князівської влади й структурі держави, що настали по смерті Ярослава Мудрого, варто спинитися на особливостях соціально-економічного поступу давньоруської спільноти середини- другої половини XI ст. Його наростання привело до прогресивних змін у характері власності на землю — попервах князівської, що означало просування суспільства на шляху феодалізації. Все це не могло не вплинути на зрушення в політичному житті, але вплив той не був ні прямим, ні миттєвим.
Як відзначалося, Давньоруська держава виникла в дофеодальну добу й існувала як така аж до князювання Володимира Святославича. Але й у його часи власність на землю залишалася колективною. Земля належала панівному класові загалом, князеві з дружиною й боярам, переважна більшість яких також входила до дружини.
Індивідуальна земельна власність зародилася в Київській Русі лише в другій половині XI ст. Якщо «Руська правда», складена за Ярослава близько 1037 р., ще не знає такого способу власності, то в «Правді Ярославичів»1072 р. можна знайти свідчення про наявність особистого землеволодіння, поки що князівського. Лише в «Поширеній правді», що оформилася наприкінці XII- на початку XIII ст., зустрічаємо вже незаперечні докази існування боярського землеволодіння й ведення боярами власного господарства. В літописах перші звістки про князівське землеволодіння датуються кінцем XI, а боярське — починаючи з XII ст.. Поява в суспільній правосвідомості поняття можливості особистого володіння землями чи (для князів) цілими волостями, перші, на жаль, не відомі науці його прояви в середині XI ст. не могли не вплинути на тлумачення синами Ярослава його «ряду» (заповіту). Наведемо фрагмент цього важливого для історичної долі Київської Русі документа. Стаття 1054 р. «Повісті...» відкривається словами: «Помер великий князь руський Ярослав. Ще за життя свого він дав заповіт синам своїм, мовивши їм: «Ось я залишаю світ цей, сини мої, живіть у любові... Ось я доручаю замістити мене на столі моєму в Києві старшому синові моєму, брату вашому Ізяславу, слухайтесь його, як слухались мене, він замінить вам мене; а Святославу даю Чернігів, а Всеволодові — Переяслав, а Ігореві — Володимир (Волинський — авт.), а Вячеславу — Смоленськ». Дехто з істориків вважає, що Ярослав, передавши головний престол Русі Ізяславу, зробив його єдиновладним князем Русі. Однак у «ряді» Ярослава проглядає й інше: збереження держави в спільній власності його нащадків. По смерті Ярослава, писав один із знавців давньоруської минувшини О.Пресняков, при роздільності володінь бачимо нероздільність спільних дій у захисті Руської землі й у внутрішніх справах трьох старших Ярославичів. Брати Ізяслава, як видно, не збиралися визнавати його верховним володарем Руської землі й дивилися на міста із землями, що заповів їм батько, як на особисту спадкову власність — «отчину».
|
|
|
|
|
|
Мабуть, саме тому (а не через брак державної мудрості) Ізяславу довелося укласти союз із двома молодшими братами — Святославом і Всеволодом. У Київській Русі з 1054 р. встановилася незнана раніше форма правління, яку історики назвали тріумвіратом Ярославичів.
Усі державні справи брати вирішували разом: видавали закони («Правда Ярославичів»), ходили в походи на кочовиків — торків і половців, перевели брата Ігоря з Володимира до Смоленська тощо. Але здебільшого тріумвіри дбали про збільшення власних володінь. 1057 р. Ізяслав захопив Волинь, а коли незабаром по тому помер Ігор, тріумвірат поділив між собою Смоленську волость, нічого не залишивши синам покійного. Ізяслав, Святослав і Всеволод 1067 р. заволоділи Полоцькою землею, а її князя Всеслава Брячиславича кинули до київської в'язниці. Новгород привласнив Святослав, Смоленськ — Всеволод. Усе це викликало обурення серед молодших Ярославичів і посіяло зерна усобиць кінця XI ст. Після невдалої для Русі битви з половцями на р. Альта 1068 р. тріумвірат дав тріщину й став розпадатися. 1073 р. Святослав звинуватив Ізяслава у змові з недавнім ворогом Всеславом полоцьким, з допомогою Всеволода вибив старшого брата з Києва й сів на його місце. Так скінчився майже 20-літній тріумвірат Ярославичів. Ізяслав утік до Польщі, далі до Германії й зміг повернутися до Києва лише по смерті Святослава (наприкінці 1076) — влітку 1077 р. Тим часом обійдені дядьками-тріумвірами їхні небожі Олег Святославич і Борис Вячеславич, прагнучи багатих волостей-отчин, вигнали з Чернігова, отчини Олега, Всеволода Ярославича, де той сів, коли Святослав утвердився в Києві. Ізяслав прийшов на допомогу братові, й у битві на Нежатиній Ниві поблизу Чернігова 3 жовтня 1078 р. вони розгромили Олега з Борисом. Але Ізяслав сам загинув у тій битві, й у Києві вокняжився Всеволод. На Русі відновилась одноосібна монархія. Проте за ступенем централізації й могутністю їй було далеко до держави часів Володимира Святославича та Ярослава Мудрого.
|
|
|
Дата добавления: 2019-02-22; просмотров: 131; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!