Е) Завершення формування держави за Ярослава Мудрого
Розбудована за Володимира Святославича Давньоруська держава наприкінці його життя виявилася не такою вже згуртованою, а його влада — зовсім не безмежною. Близько 1012 р. замислив лихе проти нього пасерб Святополк Ярополчич, що був намісником у Турові. Володимир кинув його разом із дружиною, донькою польського князя Болеслава Хороброго, до в'язниці в Києві. Та незабаром на Володимира чекало серйозніше випробування. Під 1014 р. Нестор сповіщає: «Ярослав же сидів у Новгороді й данину давав Києву по дві тисячі гривен з року в рік, а тисячу в Новгороді воїнам роздавав. І так давали всі посадники новгородські, а Ярослав того не давав до Києва батькові своєму. І мовив Володимир: «Розчищайте шляхи й мостіть мости» — хотів-бо на Ярослава йти, але розхворівся».
Влітку наступного року, коли Володимир продовжував готуватися до походу на Новгород, щоби приборкати сина, він раптово помер. Між його синами Ярославом, Борисом, Глібом, Святославом і Мстиславом, а також пасербом Святополком розгорілася кривава боротьба за київський престол. У ній загинули Борис, Гліб і Святослав. А Ярослав 1015 р. вокняжився в Києві. Під час першого князювання (1015-1018) йому довелося відбивати напад на Київ численного війська степовиків. 1017 р. «прийшли печеніги до Києва й врубалися в Київ, і ледве-надвечір здолав їх Ярослав і переміг печенігів», як сповіщає «Повість...» 1018 р. Святополк, котрий утік ще 1015 р. до Польщі, за підтримки тестя Болеслава захопив було Київ. Та взимку 1018-1019 рр. Ярослав вибив його з міста, і той знов утік, цього разу до печенігів. Навесні 1019 р. Святополк із печенізькою ордою напав на Русь. Ярослав із військом вийшов назустріч братові, перебуваючи в перших рядах. Вирішальна битва сталася на р. Альта на Переяславщині й принесла перемогу Ярославу. Святополк врятувався втечею й незабаром загинув, а «Ярослав сів у Києві, утерши піт з дружиною своєю, показавши перемогу й труд великий» («Повість...»). Певно, Ярослав розумів згубність для Русі міжкнязівських чвар. Тому він домовився з братом Мстиславом, що вокняжився в Чернігові, про розподіл сфер впливу в Південній Русі, а племінника Брячислава силою змусив до покори, проте залишив йому Полоцьке князівство. Ярослав доклав багато зусиль до відновлення централізованої держави, що послабилася під час міжусобної війни нащадків Володимира та вторгнень печенігів. Він не зупинився перед тим, щоб кинути до в'язниці рідного брата Судислава — псковського князя, котрий прагнув до самостійності. Ярослав позбавив влади також свого брата в перших, новгородського посадника Костянтина Добринича, коли той схилився до місцевого боярства, яке прагнуло позбутися залежності від Києва.
|
|
|
Першочерговим завданням Ярослава, так само, як і його батька Володимира, був захист рідної землі від страшних ворогів — печенігів причорноморських степів. Він продовжив діяльність батька щодо фортифікування південних рубежів держави й «почав ставити міста по Росі». Серед тих міст були Юр'їв, Корсунь, Треполь. Але й ця захисна лінія не допомогла. 1036 р. величезна орда печенігів прорвала її й оточила Київ. Тоді Ярослав, як оповідається в «Повісті...», «виступив з міста й вишикував дружину, й поставив варягів (скандинавських найманців — авт.) у центрі, а на правому боці киян, а на лівому крилі новгородців... І була січа зла, і ледве здолав їх надвечір Ярослав». Печеніги були розгромлені й назавжди відігнані од рубежів Руської землі. Ярославу Володимировичу довелося протягом тривалого часу дбати й про захист західних кордонів Київської держави, відвойовувати в польських феодалів руські землі. Вони були загарбані Болеславом Хоробрим 1018 р., коли той повертався з походу на Київ на підтримку зятя Святополка. 1030 р. Ярослав звільнив від поляків волинське місто Белз, а наступного року разом із братом Мстиславом відвоював у них і возз'єднав із Давньоруською державою всю Червону Русь (Західну Волинь). Зміцнюючи й далі західні рубежі країни, він провів кілька успішних походів проти агресивних ятвязьких(1038) і литовських (1040) племен. Поліпшенню оборони західних кордонів сприяло й заснування м. Ярослав на р. Сян. У 30-х—40-х рр. військо Ярослава Володимировича успішно воювало проти угро-фіннського племені чуді на півночі Русі та в Прибалтиці, де на честь князя було збудовано місто Юр'їв.
|
|
|
|
|
|
У Ярослава, як і в його попередників, головним напрямком зовнішньої політики був південний. Протягом майже всього часу його князювання в Києві русько-візантійські відносини були дружніми. Добірні руські дружини воювали разом із візантійськими легіонами за тисячі верст від батьківщини. Наприклад, 1038-1041 рр. Візантія була змушена захищати Сицилію від арабів і змогла втримати острів за собою з допомогою руського союзного корпусу.
Та 1043 р. спалахнула русько-візантійська війна, спричинена зміною політичного курсу нового імператора Константина IX Мономаха, що недружньо повівся з Ярославом, почав чинити перешкоди руським купцям у Константинополі та інших містах імперії. Морський похід русів на Царгород був невдалим. Тоді Ярослав направив послів до Германії й ряду інших європейських країн, збиваючи коаліцію проти Візантії. До всього, переможці самі потребували допомоги в боротьбі проти навали печенігів. Тому імператорові довелося шукати шляхів замирення з Руссю. Підписана 1046 р. русько-візантійська угода була незабаром скріплена шлюбом сина Ярослава Всеволода з дочкою Константина IX Марією.
|
|
|
Київська Русь мала жваві дипломатичні відносини з Германською імперією. 1030 -1031 і 1040 -1043 рр. сторони обмінювалися посольствами. Германський хроніст XI ст. Ламберт під 1043 р. розповідає про посольство короля Русі Ярослава до імператора Генріха III. Давньоруська держава дивилася на Германію як на кращого з усіх можливих союзника в протиборстві з Візантією, а Генріх III хотів скористатися з війська Русі у власних зовнішньополітичних акціях.
1048 р. король Франції Генріх І посватався до дочки Ярослава Анни. Шлюб був укладений, імовірно, 1049 р. По смерті чоловіка (1060) Анна відмовилась од регентства при малолітньому Філіппові І, хоча й підписувала разом з ним деякі офіційні документи. Інша дочка Ярослава — Єлизавета — стала дружиною норвезького короля Гаральда Суворого, а ще одна — Анастасія — побралася з угорським королем Андрієм І. Київський володар був зв'язаний союзною угодою з краківським князем Казимиром, за якого видав сестру Добронігу. Київська Русь допомогла Польщі у війні проти об'єднаних сил Мазовії, Помор'я, Пруссії та ятвягів. Усе це принесло великий міжнародний авторитет Давньоруській державі.
Приділяючи чільну увагу зовнішній політиці, Ярослав не забував і про внутрішні справи. Князь доклав багато зусиль до створення нових і розбудови існуючих міст, насамперед Києва. Нестор-літописець скупо підсумував під 1037 р. його грандіозну будівничу діяльність у стольному граді: «Заклав Ярослав місто велике, у якому тепер Золоті ворота, заклав і церкву святої Софії митрополичу, і далі церкву святої Богородиці Благовіщення на Золотих воротах, потім монастирі Святого Георгія та Святої Ірини». У лаконічному описі будівництва в Києві за Ярослава ледве згадана головна фортифікаційна споруда. То було «місто Ярослава», київський дитинець, велетенські земляні вали якого мали довжину 3,5 км, висоту 14 м, а товщину в основі — близько 30 м. На них стояли високі дубові стіни. У багатьох місцях перед валами були викопані глибокі рови, заповнені водою. За своєю досконалістю й могутністю фортифікації «міста Ярослава» не мали собі рівних на Русі.
Головним храмом держави, її найбільш урочистою та високохудожньою спорудою став Софійський собор, збудований у 20-х—-30-х рр. XI ст. Його архітектура чарує довершеністю, вишуканістю форм і пропорцій, інтер'єр собору щедро прикрашений сяючими мозаїками й поліхромними фресками, що належать до шедеврів світового мистецтва. За давньоруським переказом, собор зведено на тому місці, де Ярослав здобув славну перемогу над печенігами.
У часи князювання Ярослава завершилося будівництво Давньоруської держави. Було остаточно зламано місцевий сепаратизм, стабілізувалися державна територія й кордони, вдосконалився державний апарат. Полюддя щораз більше замінювалося м'якшими, передовішими формами данини, що відповідало прогресуючій феодалізації суспільства. 1037 р. чи трохи пізніше князь виступив ініціатором проведення кодифікаційних робіт у Києві, завдяки чому з'явився перший писемний збірник норм давньоруського права «Руська правда» (в її підвалини князь поклав «Правду Ярослава», що дарував її новгородцям 1016 р. за підтримку в оволодінні київським престолом). За правління Ярослава інтенсивно розвивалися землеробство й скотарство, ремесла й промисли, значно пожвавилася внутрішня й міжнародна торгівля.
З ім'ям Ярослава пов'язаний і розквіт давньоруської культури, насамперед книжності. Київський літописець із гордістю відзначив, що князь «до книг виявляв охоту, читаючи їх і вночі, і вдень». За це його прозвали Мудрим. Навколо Ярослава склався гурток із представників давньоруської інтелектуальної еліти, до якого входив славетний книжник і філософ, автор першого давньоруського філософського твору «Слово про закон і благодать» і, можливо, першого літопису (1037-1039) Іларіон. Ярослав зробив спробу позбутися залежності від Візантії в церковних справах і 1051 р. поставив Іларіона загальноруським митрополитом. На жаль, дальша доля Іларіона невідома. А 1054 р. київську митрополичу кафедру, як і раніше, посів грек, присланий патріархом із Константинополя. Ярослав Мудрий помер 20 лютого 1054 р. у віці 76 років та був похований у мармуровому саркофазі в Софійському соборі. Його останки збереглися до наших днів. Дослідження останків Ярослава дало можливість ученим відтворити зовнішній вигляд князя, зробити висновок про його рішучий характер і бурхливий темперамент.
За Ярослава Володимировича Київська Русь сягнула зеніту свого розквіту й могутності, ставши в ряд із головними країнами середньовічного світу: Візантією та Германською імперією. Однак його сини не змогли підтримати державу на тому рівні, на який вона піднеслася за їхніх діда й батька.
Дата добавления: 2019-02-22; просмотров: 139; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!