В) Характер і форма Давньоруської держави ІХ-Хст.
Київська Русь ІХ-Х ст. ще не знала класовою устрою. Тому східнословянська державність народилася в суспільстві, яке залишалося родоплемінним. Можна назвати першу руську державу надплемінною, бо в ній влада не лише відокремилася од маси народу (одна з основних ознак державності), а й вивищилася над самою племінною верхівкою, набула індивідуального характеру й стала успадковуватись. Давньоруська держава була організована за територіальною ознакою, чим принципово відрізнялась од протидержавних об'єднань — племінних княжінь, що їй передували.
Джерела, насамперед угоди Русі з Візантією, характеризують Київську Русь першої половини X ст. як об'єднання жителів основних її земель. У договорі Олега з греками 911 р. ця держава представлена як осібна соціально-політична спільність зі своєю верховною владою, власними «законами й локонами» та як спільність етнокультурна. У преамбулі до цієї угоди посли Олега мовлять від імені «роду руського». А в договорі Ігоря з Візантією 944 р. наголошено на тому, що посли репрезентують як Ігоря і «всякеє княжье», так і «всіх людей Руської землі». В цьому ж документі «люди всі руські» названі повноправними учасниками договору з Візантією.
Можна прийняти запропоноване нещодавно О.Мельниковою вдале визначення форми Давньоруської держави ІХ-Х ст. як дружинної. Адже панівний прошарок складався з верхівки княжої дружини, що протягом тривалого часу утворювала примітивний адміністративний апарат. Дружина стягувала данину й чинила суд на місцях.
|
|
|
Літописці зображують давньоруських володарів кінця ІХ-Х ст. як типових дружинних князів. Справжнім апофеозом дружинності звучать слова Нестора: «Адже Володимир (Святославич — авт.) любив дружину і з нею думав про влаштування землі і про раті, і про устав земляний». Певна річ, радниками князя були лише старші дружинники: вони утворювали й апарат управління, судочинства та збирання данини.
Існування дружинної форми державності завершується в добу Володимира Святославича (978-1015). Проте й його синові Ярославу довелося рахуватися з дружиною, щоправда, вже тільки як із військовою силою. У державних справах князівська дружина з часів Ярослава перестає брати участь. На перший план висуваються бояри, прошарок яких склався з тих самих старших дружинників та вихідців зі старої племінної аристократії.
Г) Воєнна активність Русі в 60-х — на початку 70-х рр. X ст. Святослав
Недовге князювання в Києві сина Ольги Святослава (964-972) сповнене майже і безперервних походів і битви. Під час князювання Святослава Давньоруська держава була розширена й зміцнена. 965 р. він повернув до складу Київської Русі племінне княжіння вятичів, що потрапило під владу хозарів. Для цього йому довелося здійснити похід у межиріччя Оки та Волги. По тому, 968 р., Святослав завдав нищівної поразки Хозарському каганатові, що постійно зазіхав на східнослов'янські землі, довгий час насильно обкладав їх даниною, перешкоджав торгівлі Русі, перерізаючи шлях її купцям у гирлах Дону й Волги. Відтак київський князь звернув погляд на Південь, втрутившись за запрошенням імператора у затяжну війну між Візантією й Болгарією. Походи Святослава 965-968 рр., за висловом академіка Б.Рибакова, нагадували удар шаблі, що одним махом прокреслив на карті Європи широке півколо від Середнього Поволжя до Каспію й далі Північним Кавказом і Причорномор'ям до балканських земель Візантії. Святослав на чолі величезного на той час війська, що налічувало, за візантійськими джерелами, 60 тис. воїнів, вирушив до Болгарії, розбив під Доростолом сильне болгарське військо й закріпився в Переяславці на Дунаї. Деякі сучасні історики гадають, що так руські літописці називали давню столицю Болгарії — Преслав Великий. Візантійський уряд прагнув вижити звідти руського князя, що зробив свою справу, але до часу не мав для того сили.
|
|
|
Того ж таки 968 р. печеніги раптово напали на Київ. Вчасно попереджений гінцем із Києва Святослав спішно повернувся до стольного града й відігнав нападників. Безперервно воюючи чотири довгі роки, він дещо занедбав державні справи й, здається, розумів обгрунтованість закидів киян: «Ти, княже, шукаєш чужої землі й про неї дбаєш, а свою залишив напризволяще».
|
|
|
Однак було б однобічно й неправильно розглядати Святослава тільки як завойовника, шукача воєнної здобичі. Він таки піклувався на свій лад про Руську землю. Свідченням цього є те, що Святослав провів адміністративну реформу, перед тим як вирушити в другий і останній похід до Болгарії. Старшого сина Ярополка він посадив своїм намісником у Києві, молодшого Олега — в Овручі, стольному граді завойованої його матір'ю Древлянської землі, де, мабуть, ще не розвіялися сепаратистські настрої. А позашлюбного сина — Володимира — він послав правити від свого імені до Новгорода Великого, боярство якого завжди прагнуло відокремитись од Києва. Цим Святослав продовжив справу Ольги щодо консолідації держави, зміцнення влади київського князя в землях племінних княжінь.
Другий похід Святослава до Болгарії, що почався 969 р., склався не так успішно, як перший. Князеві довелося воювати не лише з болгарським царем Борисом, а й із новим візантійським імператором Іоанном Цимісхієм, що підступно порушив мирну угоду з прямодушним і чесним руським князем. Імператор із переважаючими силами змусив Святослава зачинитися в Доростолі й обложив його. Але візантійцям так і не вдалося здобути міста. Руси неодноразово виходили з Доростала й біля його стін хоробро билися з ворогом. 971 р. знесилені сторони розпочали переговори. Було укладено мирний договір. Іоанн Цимісхій зобов'язався випустити військо Святослава зі зброєю з Доростала й навіть забезпечити його харчами на зворотний шлях на Русь.
|
|
|
Після підписання миру Святослав із військом попрямував на Русь. Імператор Іоанн, вражений силою й мужністю руських воїнів та полководницьким талантом князя, вирішив позбутися небезпечного суперника в Причорномор'ї. Він змовився з печенігами, щоби знищити київського князя. Повертаючись додому, Святослав із військом змушений був зазимувати в степу, поблизу дніпровських порогів. Навесні 972 р., коли руси стали повертатися до Києва, на них зненацька напала печенізька орда хана Курі. Святослав загинув у бою.
Між його синами розпочалася запекла боротьба за владу. Олег і Володимир не бажали визнавати верховним князем старшого брата. В свою чергу, Ярополк вирішив приборкати братів і стати єдиновладним володарем Русі. Для цього він 977 р. вирушив із військом на Овруч. Олег програв йому битву й трагічно загинув біля брами міста. На історичну сцену рішуче виступив Володимир Святославич. Він не став очікувати, поки Ярополк нападе на нього, а попрямував до Скандинавії. Там Володимир набрав військо із варягів, професійних воїнів, що з часів Олега служили руським князям. 978 р. Володимир рушив на Київ. У короткій війні між братами Ярополк загинув, і 11 червня того самого року, за свідченням автора середини XI ст. Іакова Мніха, Володимир вокняжився в Києві.
Дата добавления: 2019-02-22; просмотров: 166; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!