Не можна вводити олійні розчини і суспензії, щоб не виникла емболія судин життєво важливих органів.

Готуючи лікарський засіб для внутрішньовенного введення, медичний працівник має знати:

— чи можна препарат розчиняти в певному розчиннику;

— до якої концентрації розбавляти препарат;

— інтенсивність уведення препарату;

— наскільки стійкий препарат після змішування;

— чи сумісний лікарський засіб з іншими препаратами та роз­чинниками.

 

Знання фармакокінетики дозволяють передбачити побічні явища від препаратів, а також допомагають визначити їх опти­ мальне дозування при певному шляху введення.

 

Для того щоб будь-який лікарський препарат спричинив фармакологічну дію потрібно,  щоб він всмоктався в кров.

Відомі такі механізми абсорбції:

• Пасивна дифузія: більшість лікарських речовин проникають через біологічні мембрани в напрямку градієнта концентра­ції (із зони концентрованого розведення) доти, доки по оби­два боки мембрани концентрація не стане однаковою;

• існує полегшена дифузія за допомогою носіїв без втрати енергії за градієнтом концентрації (наприклад: глюкоза, гліцерин);

• фільтрація ліків здійснюється через пори в мембрані; через пори проникають сполуки, що мають низьку молекулярну масу: вода, сечовина тощо;

• активний транспорт здійснюється за допомогою специфіч­них транспортних систем клітин і відбувається за умови ви­трат енергії; так всмоктуються серцеві глікозиди, глюкокортикоїди;

• піноцитоз — поглинання лікарського препарату з утворен­ням везикул; цей механізм особливо важливий для ліків поліпептидної структури.

Для ефективної і безпечної медика­ментозної терапії слід знати фактори, що впливають на абсорбцію.

Абсорбція лікарського засобу залежить від таких факторів:

— розчинність -  розчинні в ліпідах препарати краще проника­ють крізь клітинні мембрани, ніж водорозчинні;

— особливості лікарських форм:

а) таблетки, що мають ентеросолюбільне покритгя, стійкі до шлункового соку, але їх не можна запивати гарячими напоями, то­му що це призведе до передчасного розчинення препарату;

б) лікарські форми, в яких процес абсорбції препарату відбува­ється з різною інтенсивністю, яка забезпечує тривалий терапевти­чний ефект (таблетки, що поцятковані гранулами; спансули — кап­сули, що містять мікродраже; силіконові гумові капсули). Подрібнювати такі лікарські форми перед уживанням не можна, бо вони будуть швидко всмоктуватися.

Особливості місця абсорбції:

— кровообіг до місця абсорбції - підвищує абсорбцію застосу­вання тепла, а застосування холоду сповільнює; при введенні препарату внутрішньом'язово — рух, масаж після ін'єкції приско­рює абсорбцію;

— кислотно-основний стан середовища визначає швидкість
абсорбції - краще всмоктуються неіонізовані — розчинні в
ліпідах, кислотні препарати в шлунку, а іонізовані — розчинні у
воді, кислотні препарати у кишках, препарати з позитивним або
негативним зарядом — повільно.

 

У зв'язку з тим, що дія ліків виникає тільки після їх надхо­дження у кровоток, було запропоновано термін «біологічна доступ­ ність» — кількість лікарської речовини, яка досягла плазми крові, відносно вихідної дози препарату. При ентеральному шляху вве­дення біодоступність визначається втратами речовини під час її всмоктування з травного каналу і першого проходження через пе­чінковий бар'єр.

Біодоступність лікарської речовини під час внутрішньовенного введення в вену становить до 100%.

На біодоступність впливає:

- форма препарату (рідка або тверда, наповнювачі, оболонки);

- хіміч­ний склад;

- фізіологія організму (метаболізм печінки, захворюван­ня травного каналу, печінки та нирок).

Фармацевтичні фірми контролюють форми препарату і хіміч­ний склад. Препарати різних фірм можуть мати різну абсорбцію. Ось чому пацієнтові слід приймати ліки одного виробника або ма­ти інформацію про біодоступність препарату інших фармацевтич­ них фірм.

 

Після надходження лікарської речовини в кров вона пе­ ребуває у вільному або зв'язаному стані з білками плазми.

Характерними властивостями зв'язаного препарату є:

— повільний розподіл;

— пролонгована дія;

— зменшення можливості інтоксикації препаратом;

— можливість взаємодії препаратів за місцем зв'язування.
Зв'язування з білками може зменшуватися при

-  захворюваннях печінки, нирок;

-  білковому голодуванні;

-  ферментопатіях травного каналу;

-  у новонароджених;  

-  у людей літнього віку.

Деякі препарати зв'язуються з певними тканинами, наприклад, з жировою. Тому в осіб з надмірною масою тіла початок дії препарату сповільнюєть­ся, а тривалість дії може подовжуватись.

Співвідношення між кількістю зв'язаного препарату і кількіс­тю вільного є постійним.

Суттєвий вплив на характер розпо­ ділу мають біологічні бар'єри.

До них належать:

- стінки капілярів,

- клітинні мембрани,

- гематоенцефалічний (ГЕБ)  

- плацентарний.

ГЕБ — це система, яка відокремлює нервову тканину і спинномозкову рідину від крові. ГЕБ гальмує розподіл розчинних у воді препаратів.

Плацентарний бар'єр перешкоджає надходженню речовин із крові організму матері до організму плода. Лікарські речовини можуть депонуватися в тканинах:

— сполучній (полярні сполуки);

— кістковій (тетрацикліни);

— жировій (засоби для наркозу).

Тканина, яка зв'язується з препаратом, пролонгує дію препа­рату.

Біотрансформація, або метаболізм, — це хімічне перетворення препаратів, яке відбувається в печінці, стінках кишок, нир­ках та інших органах. Частіше мікросомальне окиснення відбувається за допомогою ферментів печінки.

Внаслідок біотрансформації препарати, розчинні в ліпідах, перетворюються на метаболіти, більш розчинні у воді, які виводять­ся з організму нирками, а також утворюються менш активні мета­боліти, іноді з неактивних — активні.

Лікарські препарати можуть впливати на вироблення фермен тів печінкою. Є речовини, які індукують, тобто підвищують активність печінки (фенобарбітал, дифенін, бутадіон, рифампіцин), і речовини, які пригнічують (спричинюють інгібіцію) ферментів (індометацин, аміназин, левоміцетин, еритроміцин, тетрациклін тощо). У разі тривалого або комбінованого застосування лікарських препаратів слід це врахувати і робити корекцію доз або частоти вживання.

На біотрансформацію лікарських речовин впливає:

— вік, у дітей до двох років ферментні системи незрілі, метаболізм сповільнюється; у людей літнього віку сповільнюється приплив крові до печінки, що призводить до зниження метаболізму;

— захворювання, при інфекційних процесах у печінці, серцево-судинних захворюваннях сповільнюється метаболізм;

— генетичні особливості, у деяких осіб знижена кількість фер­ментів, тому сповільнюється метаболізм, що може призвести до накопичення препарату;

— тютюнопаління в більшості випадків прискорює метаболізм
лікарських препаратів;

— вміст білків і вуглеводів в їжі прискорює метаболізм, у веге­таріанців швидкість біотрансформації знижена.

 Екскреція — виведення ксенобіотика з організму. Лікар­ські засоби та їх метаболіти в основному виводяться з сечею. На швидкість ниркової екскреції впливає низка факторів:

— функція нирок, при захворюванні нирок в осіб літнього
віку, а також у дітей грудного віку знижена інтенсивність гломерулярної фільтрації;

— кислотно-основний стан сечі, кислий препарат легко виво­диться лужною сечею;

— багато препаратів (дигітоксин, пеніциліни, тетрацикліни,
стрептоміцин тощо) виводяться з жовчю в кишки, в результаті
утворюються ліпідорозчинні сполуки, які повторно всмоктуються
і проходять у кров та тканини, а потім знов виділяються з жовчю.

Газоподібні та леткі рідини (засоби для інгаляційного наркозу, ефірні олії, спирт етиловий) виділяються легенями.

Окремі препа­рати виділяються слинними залозами.

---

Дата добавления: 2019-02-26; просмотров: 305; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!