Не можна вводити олійні розчини і суспензії, щоб не виникла емболія судин життєво важливих органів.
Готуючи лікарський засіб для внутрішньовенного введення, медичний працівник має знати:
— чи можна препарат розчиняти в певному розчиннику;
— до якої концентрації розбавляти препарат;
— інтенсивність уведення препарату;
— наскільки стійкий препарат після змішування;
— чи сумісний лікарський засіб з іншими препаратами та розчинниками.
Знання фармакокінетики дозволяють передбачити побічні явища від препаратів, а також допомагають визначити їх опти мальне дозування при певному шляху введення.
Для того щоб будь-який лікарський препарат спричинив фармакологічну дію потрібно, щоб він всмоктався в кров.
Відомі такі механізми абсорбції:
• Пасивна дифузія: більшість лікарських речовин проникають через біологічні мембрани в напрямку градієнта концентрації (із зони концентрованого розведення) доти, доки по обидва боки мембрани концентрація не стане однаковою;
• існує полегшена дифузія за допомогою носіїв без втрати енергії за градієнтом концентрації (наприклад: глюкоза, гліцерин);
• фільтрація ліків здійснюється через пори в мембрані; через пори проникають сполуки, що мають низьку молекулярну масу: вода, сечовина тощо;
• активний транспорт здійснюється за допомогою специфічних транспортних систем клітин і відбувається за умови витрат енергії; так всмоктуються серцеві глікозиди, глюкокортикоїди;
• піноцитоз — поглинання лікарського препарату з утворенням везикул; цей механізм особливо важливий для ліків поліпептидної структури.
Для ефективної і безпечної медикаментозної терапії слід знати фактори, що впливають на абсорбцію.
Абсорбція лікарського засобу залежить від таких факторів:
— розчинність - розчинні в ліпідах препарати краще проникають крізь клітинні мембрани, ніж водорозчинні;
— особливості лікарських форм:
а) таблетки, що мають ентеросолюбільне покритгя, стійкі до шлункового соку, але їх не можна запивати гарячими напоями, тому що це призведе до передчасного розчинення препарату;
б) лікарські форми, в яких процес абсорбції препарату відбувається з різною інтенсивністю, яка забезпечує тривалий терапевтичний ефект (таблетки, що поцятковані гранулами; спансули — капсули, що містять мікродраже; силіконові гумові капсули). Подрібнювати такі лікарські форми перед уживанням не можна, бо вони будуть швидко всмоктуватися.
Особливості місця абсорбції:
— кровообіг до місця абсорбції - підвищує абсорбцію застосування тепла, а застосування холоду сповільнює; при введенні препарату внутрішньом'язово — рух, масаж після ін'єкції прискорює абсорбцію;
— кислотно-основний стан середовища визначає швидкість
абсорбції - краще всмоктуються неіонізовані — розчинні в
ліпідах, кислотні препарати в шлунку, а іонізовані — розчинні у
воді, кислотні препарати у кишках, препарати з позитивним або
негативним зарядом — повільно.
У зв'язку з тим, що дія ліків виникає тільки після їх надходження у кровоток, було запропоновано термін «біологічна доступ ність» — кількість лікарської речовини, яка досягла плазми крові, відносно вихідної дози препарату. При ентеральному шляху введення біодоступність визначається втратами речовини під час її всмоктування з травного каналу і першого проходження через печінковий бар'єр.
Біодоступність лікарської речовини під час внутрішньовенного введення в вену становить до 100%.
На біодоступність впливає:
- форма препарату (рідка або тверда, наповнювачі, оболонки);
- хімічний склад;
- фізіологія організму (метаболізм печінки, захворювання травного каналу, печінки та нирок).
Фармацевтичні фірми контролюють форми препарату і хімічний склад. Препарати різних фірм можуть мати різну абсорбцію. Ось чому пацієнтові слід приймати ліки одного виробника або мати інформацію про біодоступність препарату інших фармацевтич них фірм.
Після надходження лікарської речовини в кров вона пе ребуває у вільному або зв'язаному стані з білками плазми.
Характерними властивостями зв'язаного препарату є:
— повільний розподіл;
— пролонгована дія;
— зменшення можливості інтоксикації препаратом;
— можливість взаємодії препаратів за місцем зв'язування.
Зв'язування з білками може зменшуватися при
- захворюваннях печінки, нирок;
- білковому голодуванні;
- ферментопатіях травного каналу;
- у новонароджених;
- у людей літнього віку.
Деякі препарати зв'язуються з певними тканинами, наприклад, з жировою. Тому в осіб з надмірною масою тіла початок дії препарату сповільнюється, а тривалість дії може подовжуватись.
Співвідношення між кількістю зв'язаного препарату і кількістю вільного є постійним.
Суттєвий вплив на характер розпо ділу мають біологічні бар'єри.
До них належать:
- стінки капілярів,
- клітинні мембрани,
- гематоенцефалічний (ГЕБ)
- плацентарний.
ГЕБ — це система, яка відокремлює нервову тканину і спинномозкову рідину від крові. ГЕБ гальмує розподіл розчинних у воді препаратів.
Плацентарний бар'єр перешкоджає надходженню речовин із крові організму матері до організму плода. Лікарські речовини можуть депонуватися в тканинах:
— сполучній (полярні сполуки);
— кістковій (тетрацикліни);
— жировій (засоби для наркозу).
Тканина, яка зв'язується з препаратом, пролонгує дію препарату.
Біотрансформація, або метаболізм, — це хімічне перетворення препаратів, яке відбувається в печінці, стінках кишок, нирках та інших органах. Частіше мікросомальне окиснення відбувається за допомогою ферментів печінки.
Внаслідок біотрансформації препарати, розчинні в ліпідах, перетворюються на метаболіти, більш розчинні у воді, які виводяться з організму нирками, а також утворюються менш активні метаболіти, іноді з неактивних — активні.
Лікарські препарати можуть впливати на вироблення фермен тів печінкою. Є речовини, які індукують, тобто підвищують активність печінки (фенобарбітал, дифенін, бутадіон, рифампіцин), і речовини, які пригнічують (спричинюють інгібіцію) ферментів (індометацин, аміназин, левоміцетин, еритроміцин, тетрациклін тощо). У разі тривалого або комбінованого застосування лікарських препаратів слід це врахувати і робити корекцію доз або частоти вживання.
На біотрансформацію лікарських речовин впливає:
— вік, у дітей до двох років ферментні системи незрілі, метаболізм сповільнюється; у людей літнього віку сповільнюється приплив крові до печінки, що призводить до зниження метаболізму;
— захворювання, при інфекційних процесах у печінці, серцево-судинних захворюваннях сповільнюється метаболізм;
— генетичні особливості, у деяких осіб знижена кількість ферментів, тому сповільнюється метаболізм, що може призвести до накопичення препарату;
— тютюнопаління в більшості випадків прискорює метаболізм
лікарських препаратів;
— вміст білків і вуглеводів в їжі прискорює метаболізм, у вегетаріанців швидкість біотрансформації знижена.
Екскреція — виведення ксенобіотика з організму. Лікарські засоби та їх метаболіти в основному виводяться з сечею. На швидкість ниркової екскреції впливає низка факторів:
— функція нирок, при захворюванні нирок в осіб літнього
віку, а також у дітей грудного віку знижена інтенсивність гломерулярної фільтрації;
— кислотно-основний стан сечі, кислий препарат легко виводиться лужною сечею;
— багато препаратів (дигітоксин, пеніциліни, тетрацикліни,
стрептоміцин тощо) виводяться з жовчю в кишки, в результаті
утворюються ліпідорозчинні сполуки, які повторно всмоктуються
і проходять у кров та тканини, а потім знов виділяються з жовчю.
Газоподібні та леткі рідини (засоби для інгаляційного наркозу, ефірні олії, спирт етиловий) виділяються легенями.
Окремі препарати виділяються слинними залозами.
Дата добавления: 2019-02-26; просмотров: 316; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!