До рідких лікарських форм відносять розчини, фітопре парати, суспензії, емульсії, краплі, мікстури.



Розчин ( Solutio ) — рідка лікарська форма для зовнішнього, внутрішнього та парентерального застосування. Розчин одержу­ють шляхом розчинення однієї або декількох лікарських речовин у розчиннику. Основна властивість — прозорість.

Як розчинник використовують: воду дистильовану ( Aqua desti llata ), спирт етиловий 70%, 90%, 96% ( Spiritus aethylicus 70%, 90%, 96%), олії — персикову ( Oleum Persicorum ), соняшникову ( Oleum Helianthi ), вазелінове масло ( Oleum Vaselini ).

Розчини для внутрішнього застосування виписують в об'ємі 100—200 мл і дозують столовими ложками (15 мл), десертними (10 мл), чайними (5 мл) або спеціальною мензуркою.

Краплі ( Guttae ) — різновид розчинів. Виписують 5—10 мл і за­стосовують внутрішньо та зовнішньо (в ніс, вухо). Краплі для очей виготовляють в асептичних умовах і стерилізують.

Слизи ( Mucilagines ) — колоїдні розчини, які одержують шля­хом обробки водою лікарської сировини (насіння льону, коріння алтеї тощо).

Застосовують внутрішньо та ректально в клізмах для зменшен­ня подразливої дії лікарських засобів.

Приклад рецепта:

           Rp.: Chlorali hydrati 1,5

                   Mucilaginis Amyli_

                  Aquae destillatae aa 25 ml

                   M.D.S. Ввести в пряму кишку за один раз.

 

Емульсії (Emulsiones) — рідка лікарська форма, яку утворюють із нерозчинних рідин (вода та жирні або ефірні олії). Природна емульсія — молоко. Застосовують емульсії зовнішньо та внутріш­ньо для маскування неприємного смаку ліків.

Приклад рецепта:

                 Rp.: Emulsi olei Ricini ex 20 ml — 200 ml

                  D.S. По 20 мл на одне приймання всередину.

 

Суспензії (Suspensiones) — рідка лікарська форма, що складається з подрібненої лікарської речовини, нерозчинної у рідині. Признача­ють внутрішньо, зовнішньо, стерильні — для внутрішньом'язового введення. Перед уживанням їх слід збовтувати.

Приклад рецепта:

                     Rp.: Suspensions Metacelfini 25 ml

                      D.S. По 30 крапель на одне приймання всередину.

Фітопрепарати одержують шляхом обробки рослинної лікарсь­кої сировини.

Настій ( Infusum ) — це водна витяжка з листя, квітів, трави, яку готують в аптеці або в домашніх умовах. Для цього рослинну сиро­вину подрібнюють, кладуть в інфундирку (закритий посуд з фар­фору або з інших матеріалів), заливають дистильованою водою кімнатної температури і ставлять на киплячу парову баню (часто помішуючи) на 15 хв., потім охолоджують (45 хв.), проціджують, доводять дистильованою водою до загального об'єму і відпускають у флаконах по 100—200 мл.

Зберігають у прохолодному місці, пе­ ред вживанням збовтують.

Для внутрішнього застосування дозу­ ють ложками.

Співвідношення рослинної лікарської сировини і води згідно з Фармакопеєю — 1:400; 1:30; 1:10.

Відвар ( Decoctum ) — водна витяжка з грубих частин лікарської рослинної сировини (коріння, кори, кореневища). На відміну від настоїв нагрівають на киплячій водяній бані протягом 30 хв. і філь­трують у гарячому вигляді або через 10 хв. Дозують, зберігають і вживають як настої.

Настойка ( Tinctura ) — це спиртова, спиртоводна, спиртоефірна витяжка з лікарської рослинної сировини.

Готують на фарма­цевтичних фабриках шляхом мацерації (настоювання), перколяції (витиснення) у співвідношенні 1:10 для сировини, що містить сильнодіючі речовини і 1:5 для сировини, що не містить сильно­діючих речовин.

Випускають у флаконах (20—25 мл, 5—10 мл) і дозують по 20—25 крапель, 5-10 крапель. Для дітей: скільки років, стільки й крапель.

Настойки мають тривалий термін придатності.

Зберігати їх слід у прохолодному, захищеному від світла місці, щільно закритими.

Екстракт ( Extractum ) — це концентрована, спиртова, спирто­водна витяжка з лікарської рослинної сировини для внутрішнього або зовнішнього застосування. Готують у співвідношенні 1:2, 1:1. За консистенцією розрізняють рідкі ( fluidum ), густі ( spissum ) і сухі ( siccum ).

Рідкі екстракти випускають по 25—50 мл і дозують крап­лями, сухі і густі входять до складу порошків, таблеток, супози­торіїв.

Новогаленові препарати — це спиртоводні, спиртоефірні витя­жки з рослинної лікарської сировини, що максимально очищені від баластних речовин.

Призначають внутрішньо, а стерильні вво­дять парентерально.

Мікстури — це рідка лікарська форма, суміш рідких або рідких і твердих лікарських речовин. Вони каламутні і мають осад.

Призначають внутрішньо, випускають по 100—200 мл і дозують ложка­ми.    Зберігають у прохолодному місці і перед вживанням збовту­ ють.

Приклад рецепта:

                     Rp.: Decocti folii Fartarae 20,0-200 ml

                            Olei Anisi gtt. XX

                               Natrii benzoatis 0,45

                              M.D.S. По 1 столовій ложці 4 рази на день     всередину.

 

6. До м'яких лікарських форм відносять мазі, пасти, ліні­менти, супозиторії, пластири.

Мазь ( Unguentum ) — лікарська форма м'якої консистенції для зовнішнього застосування, яка складається з лікарських речовин і мазевих основ.

Вазелін ( Vaselinum ) — продукт переробки нафти. Під дією по­вітря не псується. При нанесенні на шкіру не всмоктується, тому використовують для виготовлення мазей та лікування виразок, ран, поверхневих пошкоджень шкіри.

Ланолін ( Lanolinum ) — мазева основа, яку добувають з овечої вовни. Має властивість проникати вглиб шкіри, також забезпечує резорбційну дію лікарських препаратів.

Свинячий жир ( Adeps suillus , sen Axungia porcina depurata ) — добре всмоктується через шкіру. Недолік: швидко псується.

Якщо в рецепті не зазначена мазева основа, тоді мазь виготов­ ляють на вазеліні.

Для очних мазей беруть основу, яка містить 10 частин безводного ланоліну і 90 частин спеціального вазеліну для очних мазей.

Мазі виготовляють на фармацевтичних заводах за офіціналь­ними прописами та в аптеках за магістральними прописами.

Відпускають у баночках або тубах від 20 до 100 г.

Мазі для очей ви­ готовляють в асептичних умовах і випускають від 5 до 10г.

Збе­рігати мазі потрібно в холодному місці.

 

Паста ( Pasta ) — це густа мазь, що містить від 25 до 65% порош­коподібних речовин. Виготовляють на фармацевтичних заводах та в аптеках.

 До складу пасти входять лікарські речовини, індиферен­тні порошки тальк ( Talcum ), крохмаль ( Amylum ), цинку оксид ( Zinci oxydum ) та мазеві основи.   Відпускають у баночках до 100 г.

На відміну від мазей вони більш тривалий час затримуються на по­верхні шкіри і чинять адсорбівну та протизапальну дію.

Лініменти ( Linimenta ) — це рідкі мазі. Складаються з лікарських речовин і олій. Застосовують зовнішньо для накладання на рани, виразки, змащування уражених ділянок шкіри. Перед застосуван­ням їх слід збовтувати.

Приклад рецепта:

            Rp.: Linimenti Thesani 100 ml

             D.S. Змащувати уражені ділянки шкіри.

Супозиторії ( Suppositoria ) — дозована лікарська форма, що має тверду консистенцію за кімнатної температури і плавиться при температурі тіла.

Ректальні супозиторії мають форму циліндра, конуса, сигари, масою від 1,4 до 4 г. Вводять у пряму кишку для місцевої та резорбтивної дії.

Піхвові супозиторії за формою бувають сферични­ми, яйцеподібними або мають вигляд плоского тіла із закруглени­ми кінцями. Маса — 1,5—6 г. Вводять у піхву для місцевої дії.

Ви­готовляють супозиторії на фармацевтичних заводах і в аптеках.

 До їх складу входять лікарські речовини та основи: масло какао ( Oleum ( Butyrum ) Cacao ), бутирол ( Butyrolum ),поліетиленоксиди, желатино-гліцеринове желе.

Випускають супозиторії загорнутими в станіоль, целофан.

Па­цієнту слід роз'яснити, як їх вводити.

Зберігають супозиторії в прохолодному місці.

8. До лікарських форм для ін'єкцій належать стерильні вод­ ні й олійні розчини в ампулах (по 1, 2, 3, 5, 10, 20 мл), а також стерильні порошки у флаконах та ампулах, які перед уведенням розчиняють у відповідних розчинниках.

 Як розчинники викорис­ товують:

- бідистильовану воду; воду для ін'єкцій, очищену воду;

- 0,9% ізотонічний розчин натрію хлориду;

- 0,5% розчин новокаїну;

- 0,5% розчин лідокаїну.

До лікарських форм для ін'єкцій ставлять такі вимоги: стерильність (відсутність мікроорганізмів), чистота (відсутність механічних домішок), стійкість під час зберігання, апірогенність (не підвищує температуру тіла) і в ряді ви­падків ізотонічність, коли осмотичний тиск препарату дорівнює осмо­тичному тиску крові.

Лекція ІІ

ЗАГАЛЬНА ФАРМАКОЛОГІЯ

 

1. Шляхи введення ліків

2. Фармакокінетика лікарсь­ких речовин

     - Абсорбція

     - Розподіл

- Біоло­гічні бар'єри

- Депонування

- Біотрансформація

- Екскреція

3. Основні питання фармакодинаміки

 - Залежність фармакотерапевтичного ефек­ту від чинників, зумовлених організмом: вік, стать, патологічні процеси, циркадні ритми.

- Залежність фармакотерапевтичного ефекту від чинників, зумовлених лікарською речовиною: фізичні та фізико-хімічні властивості, до­зи і концентрації, повторне введення лікарських засобів, взаємодія лікарських засобів, види небажаної дії.

 

1. Дуже важливим у медикаментозній терапії є шлях введен­ня препаратів. З одного боку це: потрібний препарат у правильній дозі, в певний час, правильний шлях і метод введення, а з іншого — дії медичного працівника для зниження емоційного стресу, пов'язаного із застосуванням (введенням) лікарського засобу.

 

Виділяють такі шляхи введення лікарських речовин:

- ентеральні через травний канал

- парентеральні, минаючи травний канал.

Ентеральні шляхи

Пероральний ( per os — через рот; вередину) — найбезпеч­ніший, найекономічніший. Для певної безпеки слід дотримувати­ся певних правил:

— тверді лікарські форми найкраще ковтати стоячи і запивати
рідиною до 100 мл;

— таблетки з ентеросолюбільним покриттям не можна роздав­лювати, а також давати з молоком або антацидами, вони руйнують
покриття таблеток;

— дітям і пацієнтам літнього віку, яким важко ковтати табле­тки, краще давати препарати в рідкому стані;

— вживати препарати в певний час, відповідно до прийому їжі.

Всмоктування ліків при пероральному шляху введення відбу­вається в основному в тонкій кишці; через печінковий кровообіг надходить у печінку, а потім у кров через 30—60 хв. На швидкість всмоктування впливає час приймання ліків, стан травної системи та склад їжі. Пероральний шлях введення не використовують, якщо ліки кислотонестійкі, руйнуються в трав­ному каналі, чинять ульцерогенну дію, а також через стан пацієнта: захворювання органів травлення, непритомність, блювання, по­рушення акту ковтання.

Сублінгвальний ( sub lingua , під язик) — це  спосіб введен­ня, при якому таблетку або декілька крапель розчину ліків, нане­сених на грудочку цукру, тримають під язиком до повного розсмо­ктування, слину при цьому затримують у роті. Ефект настає швид­ко через 1—3 хв., тому що з ротової порожнини ліки добре всмоктуються через капіляри і надходять у велике коло крово­обігу, шлункові ферменти не впливають на препарат. Так призна­чають засоби невідкладної допомоги (нітрогліцерин при нападі стенокардії, клофелін та ніфедипін при гіпертензивних кризах то­що).

Крім того, є ще способи приймання препаратів за щоку суб букально або на ясна у вигляді плівки.

Ректальним ( per rectum , через пряму кишку) шляхом вво­дять лікарські речовини у вигляді супозиторіїв і мікроклізм (50—100 мл). Всмоктування відбувається швидко через 5—7 хв., ліки потрапляють у велике коло кровообігу, минаючи печінку.

Сила дії препарату за такого способу введення вища, ніж при введенні його через рот, тому дози ліків зменшують. Через пряму кишку ліки вводять маленьким дітям, у разі непритомності хворо­го, при блюванні, патології шлунка, кишок. Але при цьому шляху введення ліків неможливо передбачити інтенсивність абсорбції.

Парентеральні шляхи

Інгаляційно через дихальні шляхи вводять газоподібні речо­вини, рідини й аерозолі. При цьому шляху введення відбувається швидке всмоктування, оскільки адсорбуюча поверхня легенів становить 100 м2. Цей метод використовують як для місцевої дії (бронхорозширювальні засоби, антибіотики), так і резорбтивної (засоби для інгаляційного наркозу).

Трансдермально призначають ліки, що добре всмоктуються че­рез непошкоджену шкіру. Наприклад, нітрогліцерин у вигляді мазі для запобігання нападу стенокардії. Деякі ліки (антибіотики, кор­тикостероїди) під час використання у вигляді мазей для лікування шкірних захворювань можуть частково всмоктуватись і чинити побічну дію на весь організм. Особливо це слід враховувати у разі призначення їх дітям.

Для отримання швидкої резорбтивної дії ліків застосовують ін'єкційні шляхи введення, д ля яких характерно:

— точність дозування;

— швидка дія;

— дотримання стерильних методів;

— вимагає великих затрат;

— загроза передозування, особливо при введенні препаратів з малим спектром терапевтичної дії;

— небезпека пошкодження сідничого нерва при введенні ін'єкції в сідничний м'яз.

Підшкірно вводять стерильні водні й олійні розчини (в цьому випадку після ін'єкції слід зігріти або помасажувати місце введен­ня, щоб не було інфільтратів).

Дія препарату при такому шляху введення настає через 5—15 хв. Під шкіру підшивають деякі депо-препарати.

 Не вводять подразливі лікарські речовини та ліки у ви­гляді суспензій.

 Слід враховувати, що у разі різкого зниження ар­теріального тиску при шокових, колаптоїдних станах уведення ліків під шкіру малоефективне, тому що різко сповільнюється процес усмоктування.

Введення ліків внутрішньом 'язовозабезпечує швидке їх надхо­дження у велике коло кровообігу через 10—15 хв. 

Вводять у м'яз стерильні водні, олійні розчини, суспензії. Об'єм однієї ін'єкції — 10 мл.

Не можна вводити лікарські речовини, що можуть спричини­ти некроз або подразнення тканин (кальцію хлорид, норадреналін).

Введення ліків внутрішньовеннозастосовують в ургентних випад­ках. При цьому шляху введення ліки відразу надходять у кров.

Дуже важливою є швидкість уведення. Введення ліків внутрішньовенно повинно бути болюсним (струминним), повіль­ ним, або інфузійним (крапельним).

Внутрішньовенно вводять тіль­ ки стерильні водні розчини.


Дата добавления: 2019-02-26; просмотров: 370; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:






Мы поможем в написании ваших работ!