Сильнодіючі — Негоіса, список Б.

Лекції з дисципліни «Фармакологія та медична рецептура»

Лекція І

ВСТУП. ЗАГАЛЬНА РЕЦЕПТУРА

 

1. Предмет і задачі фармакології

       2. Основні етапи розвитку фармакології. Внесок вітчизняних і зарубіж­них вчених у розвиток фармакології

3. Загальна реце­птура. Рецепт. Структура рецепта. Правила ви­писування рецептів

4. Тверді форми ліків

5. Рід­кі форми ліків

6. М'які форми ліків

7. Форми ліків для ін'єкцій

1. Фармакологія (грец. р h агтасоп — ліки, отрута; Іо gos— вчення; єгип. фармакі — той, хто дарує зцілення) — це наука про лікарські засоби. Застосування лікарських засобів — універ­сальний метод надання медичної допомоги пацієнтам. Завдяки досягненням фармакології стало можливим лікування більшості тяжких інфекційних захворювань, цукрового діабету, інфаркту міокарда тощо. Сучасні високоак­тивні лікарські засоби можна порівняти зі скальпелем хірурга. Невміле поводження з ними може зашкодити пацієнту. Дав­ньоіндійський лікар-філософ Сушрута (VI ст. до н.е.) писав: «Ми живемо у світі ліків. У руках обізнаної людини — це напій безсмертя, а в руках невігласа — ніж». Тому вивчення фармако­логії в системі підготовки медичних фахівців посідає особливе місце. Фармакологія існує на стику багатьох наук — медико-біологічних: хімія, анатомія, мікробіологія, гігієна, клінічних і фармацевтич­них: фармакогнозія — наука про лікарські рослини, аптечна тех­нологія лікарських форм.

Фармакологія — наука, що вивчає взаємодію лікарських засо­бів з організмом. Вона складається з двох великих розділів: загаль­ної та спеціальної фармакології.

Загальна фармакологія вивчає основні закономірності взаємо­дії лікарських речовин з організмом.

Спеціальна фармакологія вивчає фармакокінетику та фармакодинаміку окремих лікарських засобів.

Фармакокінетика вивчає процеси всмоктування, розподілу по організму, перетворення і виділення ліків.

Фармакодинаміка ви­вчає локалізацію дії, механізм, види дії лікарських речовин.

 

Після вивчення курсу «Фармакологія та медична рецептура»

Студент повинен знати:

а) загальні правила оформлення рецептів та заповнення рецеп­турних бланків, їх зберігання;

б) класифікацію лікарських засобів за основними фармакологічними групами;

в) основні питання фармакокінетики та фармакодинаміки ви­вчених лікарських засобів;

г) застосування лікарських засобів, їх побічну дію та заходи запобігання;

д) правила обліку і безпечного зберігання сильнодіючих, отруйних речовин і наркотичних засобів, а також рецептурних блан­ків.

Студент повинен уміти:

а) оформити рецепти;

б) оформити вимоги на лікарські засоби для лікувально-про­філактичних закладів, вписувати в них лікарські засоби;

в) аналізувати терапевтичну та побічну дію лікарських засобів;

г) розбиратися в питаннях сумісності лікарських засобів;

д)     орієнтуватися в класифікації лікарських засобів;
є) користуватися довідковою літературою.

Студент має бути поінформованим про:

а) нові лікарські засоби;

б) взаємодію деяких лікарських засобів і сумісність при ком­бінованому застосуванні;

в) ембріотоксичну та мутагенну дію лікарських засобів.

 

2. В історії розвитку фармакології можна виділити два етапи.

Емпіричний.Завдяки досвіду людина ознайомлювалася з от­руйними та лікувальними властивостями рослин і методами їх об­робки в певних пропорціях. Історія лікознавства пов'язана з іме­нами славнозвісних лікарів.

У Стародавній Греції — Гіппократ (459—377 рр. до н.е.), збір­ник його медичних праць «Кодекс Гіппократа» зберігся до наших часів. Гіппократ вважав, що основною зброєю лікаря має бути ніж, слово і рослини без жодних перетворень.

У Стародавньому Римі найвидатнішим лікарем-ученим був Клавдій Гален (131—210), який вперше запропонував робити витя­жки з рослин. До нашого часу застосовують такі лікарські форми і називають їх галеновими препаратами.

В Арабських халіфатах відомим лікарем-філософом був Абу Алі Ібн-Сіна (980—1037). Він є автором всесвітньо відомого твору «Канон лікарської науки», в якому є розділи з описом майже 900 лікарських засобів, виготовлених з рослин, мінералів та орга­нів тварин.

У Київській Русі досвід лікознавства був узагальнений Київсь­кою князівною Євпраксією Мстиславівною (1107—1172), онукою Володимира Мономаха, в її праці «Мазі».

У Західній Європі пізнього середньовіччя важливу роль у роз­витку медицини відіграв Парацельс (1493—1541). Він увів у медич­ну практику солі металів. Особливу увагу приділяв дозуванню ліків. До нашого часу зберігся його афоризм:

«Все є отрута, ніщо не позбавлено отруйності. Лише доза робить отруту непомітною».

 

Науковий етап розвитку фармакології почався з кінця XVIII — початку XIX ст. Сприяли цьому всесвітньо відомі відкрит­тя в біології, хімії, фізіології, патології тощо. Відкриваються експе­риментальні лабораторії, в яких вивчають фармакологічні власти­вості різних речовин.

    Науковий етап розвитку фармакології в Україні розпочався в Києво-Могилянській академії.

Випускник академії Нестор Амбо дик-Максимович (1744—1812) — автор першого вітчизняного по­сібника «Врачебное вещесловие или описание целительньїх расте ний, во врачевстве употребляемьіх, с изьяснением пользьі и упот ребления оньїх».

Сприяли розвитку фармакології в Україні кафедри фармаколо­гії при медичних університетах у Харкові (1805), Києві (1841), Львові (1897) та Одесі (1900).

Засновник вітчизняної фармако­логії — видатний учений і педагог В.І.Дибковський (1830—1870),   є автором підручника «Фармакологія», в якому виклав класи­фікацію лікарських засобів, описав закономірність їх взаємодії.

Відомий фармаколог і токсиколог О.І. Черкес (1894—1974) створив українську школу фармакологів.

Професор Ю.О. Петровський (1905—1957) видав першу в Україні монографію «Клінічна фарма­кологія».

Значний внесок у розвиток фармакології зробили вчені науко­во-дослідних інститутів, у тому числі Національної академії наук та Академії медичних наук України, особливо Інституту фармако­логії та токсикології (Київ) та Державного наукового центру лікар­ських засобів (Харків).

3.Загальна рецептура — це розділ фармакології, який вивчає правила виписування рецептів і способи призначення лікарських засобів.

Лікарські засоби — речовини або їх суміші природного, синте­тичного чи біотехнологічного походження, які застосовують для запобігання вагітності, профілактики, діагностики та лікування захворювань людей, або зміни стану функцій організму.

До лікарських засобів належать: діючі речовини (субстанції); готові лікарські засоби (лікарські препарати); гомеопатичні засо­би; засоби, які використовують для виявлення збудників хвороб, а також для боротьби зі збудниками хвороб або паразитами; лікарсь­кі косметичні засоби та лікарські домішки до продуктів.

Діючі речовини (субстанції) — біологічно активні речовини, які можуть змінювати стан і функції організму або чинять профілак­тичну, діагностичну чи лікувальну дію та використовуються для виробництва готових лікарських засобів.

Лікарський препарат — це лікарський засіб у вигляді певної лікарської форми.

Лікарська форма — це наданий лікарському засобу чи лікарсь­кій рослинній речовині зручний для застосування стан і вигляд, за якого досягається необхідний терапевтичний ефект.

Лікарські препарати і лікарські форми, складові частини яких, дози і спосіб виготовлення наведено у Фармакопеї, називають офіцінальними, а лікарські форми, які готують в аптеці за рецеп­том лікаря, — магістральними.

Державна фармакопея України — правовий акт, який містить загальні вимоги до лікарських засобів, фармакопейні статті, а та­кож методи контролю якості лікарських засобів, довідкові таб­лиці, таблиці вищих разових і добових доз отруйних і сильно­діючих лікарських засобів для дорослих і дітей.

Отруйні — Уепепа, список А.

До них належать отруйні та наркотичні речовини, які зберіга­ють під замком у шафах з написом «Уепепа», «А» у спеціально об­ладнаних кімнатах.

В аптеці, а також відділеннях стаціонару та поліклінічному від­діленні вони підлягають предметно-кількісному обліку. Відпо­відальними особами у стаціонарі призначають завідувачів від­діленнями та старших медсестер. За порушення правил обліку, зберігання та використання наркотичних анальгетиків, отруйних речовин медичний персонал притягують до адміністративної та кримінальної відповідальності.

Сильнодіючі — Негоіса, список Б.

Зберігають їх окремо від інших лікарських засобів у шафі з на­писом «Негоіса», «Б». Деякі з них, а також спирт етиловий підляга­ють предметно-кількісному обліку.

3. Інші лікарські засоби — V агіа. Зберігають відповідно до вимог Фармакопеї.

У вересні 2001 р. в Україні вийшло перше видання Державної фармакопеї України (ДФУ), створене колективом державного під­приємства «Науково-експертний фармакопейний центр».

Рецепт — це письмове звернення лікаря, завідувачів фе­льдшерським чи фельдшерсько-акушерським пунктами до фарма­цевта про виготовлення та відпуск певній особі лікарського засобу із зазначенням способу його застосування. Це важливий медич­ ний, фінансовий та юридичний документ, до якого необхідно ста­витися дуже уважно.

Виписують рецепти за правилами, встановле­ ними наказом МОЗ України № 360 від 19.07.2005р.

---

Дата добавления: 2019-02-26; просмотров: 324; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!