Тема 10. КОРОТКОСТРОКОВИЙ ПРОГНОЗ ФІНАНСОВОГО



СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА

1. Прогнозування фінансової діяльності

2. Методи прогнозування фінансової стійкості суб’єктів господарювання

 

Прогнозування фінансової діяльності

Прогнозування фінансової діяльності підприємства є складним станом фінансового планування. Процес прогнозування необхідно розпочинати з прогнозу обсягів продажу, після чого визначаються необхідні активи для підтримки його рівня і приймається рішення щодо джерел фінансування необхідних активів. Потім проектують план руху готівки і балансові звіти.

По відношенню до процесу здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства розрізняють історичну і прогнозовану фінансову звітність.

Історична звітність фіксує результати діяльності за минулий період.

Прогнозована звітність формується до початку відповідного періоду відповідно до обраної стратегії діяльності господарюючого суб’єкта. Метою створення підприємства, його подальшої діяльності є отримання прибутку. Щоб спланувати прибуток, доцільно скласти точний прогноз доходів і витрат. А для цього треба бути впевненим у тому, що підприємство зможе реалізувати визначну кількість своєї продукції за визначеною ціною. Отже, перед підприємством стоять такі завдання:

1. Дослідження каналів реалізації та прогноз збуту продукції, який безпосередньо пов’язаний з ринком товарів. Відсутність такої інформації означає, що підприємство виходить на ринок з великим ризиком, не знаючи своїх шансів на успіх.

2. Визначення потреб у робочій силі, матеріальних ресурсах, основних засобах, складання кошторису (бюджету) витрат.

3. Визначення потреб у джерелах фінансування.

4. Визначення фінансових результатів підприємства.

Для прогнозування збуту продукції треба добре знати кон’юнктуру ринку, характер ринку, характер конкуренції, обсяги реалізації продукції в попередні періоди.

До основних методів прогнозування збуту можна віднести:

1) думки групи керівників;

2) оцінювання думок працівників збуту;

3) метод минулого обороту;

4) аналіз часових рядів:

- аналіз тенденцій;

- аналіз циклічності;

- аналіз сезонності;

5) економетричні моделі;

6) кореляційний метод;

7) опитування споживачів.

Будь-який прогноз фінансових вимог повинен включати визначення:

– розміри необхідних фондів протягом даного періоду;

– частини цих фондів, які будуть утворені з внутрішніх джерел протягом аналогічного періоду;

– потреби у зовнішніх джерелах фінансування за мінусом утворення фондів від необхідних.

Для оцінки потреб у зовнішніх джерелах фінансування пропонується використовувати метод проектування фінансового звіту.

Для цього проектуються потреби в активах на поточний період, потім зобов’язання (пасиви) та власний капітал, що будуть утворені за нормальних умов функціонування. Після цього віднімаються спроектовані пасиви і капітал від необхідних активів для визначення додатково необхідних фондів (ДНФ).

У цій процедурі необхідно дотримуватися таких етапів:

- прогноз звіту про прибуток;

- прогнозування балансу;

- утворення додатково необхідних фондів;

- фінансування „зворотного оживлення”.

Етап 1. Прогноз звіту про прибуток.

У процесі цього етапу прогнозується звіт про прибуток на поточний рік для того, щоб отримати суму нерозподілених прибутків протягом року. Це має співвіднести операційні витрати, ставки податку на прибуток, відсоткові платежі і сплачені дивіденди. У спрощеному випадку робиться припущення, що витрати підприємства підвищуватимуться на такий відсоток, на який зростатиме продаж. Головна мета цієї частини прогнозу – визначення величини прибутку, який одержить підприємство і потім отримає його у виробництві для реінвестування протягом планового періоду.

Розглянемо використання цього методу для даних підприємства (табл. 10.1).

Таблиця 10.1

Фактичний і прогнозований звіт про прибуток (у грн.)

Показники

Фактичний рік

(1)

Базис прогнозу

(2)

 

 

Первісне положення

(3)

Прогноз на 200__ рік

Зворотне оживлення (4) друге положення (5) Кінцевий результат (6)
Продаж 3000 Х1,10 3300 3300 3300
Витрати без амортизації 2616 Х1,10      
Амортизація 100 Х1,10 110 110 110
Сукупні операційні витрати 2716   2988   2988 2988
ПВПН 284   312 312 312
Процентні платежі 88 88 +5 93 93
Прибутки до вирахування податків 196   224   219 219
Податки 78   89 -1 88 88
Чистий прибуток 118   135   131 131
Дивіденди за акціями 4 4 4 4
Чистий прибуток після виплати дивідендів 114   131   127 127

Таблиця показує фактичний рік та прогнозний рік із звітами про прибуток. Припустимо, що продаж і витрати зростатимуть на 10% у наступному порівняно зі звітним роком. Тому у перший трьох рядках стовпчика 3 показано прогнозований продаж, операційні витрати та амортизаційні відрахування. Прибуток до вирахування податків і платежів за нарахованими відсотками (ПВПН) знаходимо шляхом віднімання, тоді як платежі за нарахованими відсотками просто перенесені зі стовпчика 1 у стовпчик 3.

Потім розраховується прибуток за вирахування податків та чистий прибуток до виплати дивідендів за акціями. Дивіденди за акціями перенесені зі стовпчика 1. Вони залишаються постійними, поки підприємство не прийме рішення про додатковий випуск акцій у наступному році. Потім розраховується чистий прибуток.

Великого значення для складання прогнозу фінансових показ­ників набув метод «витрати—обсяг—прибутки». Він дає змогу:

—визначити обсяги виробництва та реалізації продукції з то­чки зору їх беззбитковості;

—приймати рішення про цільові розміри прибутку; —підвищувати гнучкість фінансових планів шляхом урахування можливих змін: у витратах матеріалів, витратах праці, на­кладних витратах, реалізаційній ціні, в обсязі реалізації.

Метод «витрати—обсяг—прибутки» називають також аналі­зом беззбитковості або «bгеак-еуеп-роіпt» аналізом (аналізом Точки розриву).

Сутність цього методу полягає в пошуку точки нульового прибутку (точка беззбитковості), яка означає, що валовий підприємства від реалізації дорівнює його валовим витратам. Тобто треба визначити такий мінімальний обсяг реалізації, починаючи з якого підприємство не понесе збитків. При цьому витрати суб'єкта господарювання дорівнюють його доходам:

Валовий дохід = Валові витрати, тобто

                  ОР • ЦР = ПВ + 3В • ОР,

де: ОР — обсяг реалізації;

ЦР — ціна реалізації;

ПВ — постійні витрати;

ЗВ — змінні витрати на одиницю продукції.

Тоді                                             

                                                    ОРБ = ПВ

                ЦР-ЗВ ,

 

де ОРБ — точка беззбитковості, тобто такий обсяг реалізації, по­чинаючи з якого реалізаційна ціна продукції перевищує витрати на її виробництво і реалізацію. Наприклад, підприємство шукає прогнозну точку беззбитковості:

Ціна одиниці продукції — 3 грн.

Постійні витрати — 10 тис. грн.

Змінні витрати — 1 грн. на одиницю продукції.

Тоді формула точки беззбитковості буде такою:

ОРБ =10000 = 10000    = 5000 (од. продукції).

                            3-1            2

Формула беззбитковості в грошових одиницях має вигляд:

 

ОРБ =  ПВ

          1- ЗВ

                 ЦР,

 

ОРБ =10 000 = 10000  = 10 000 = 14 993 (близько 15 000 грн.)

               1- 1  1-0,333 0,667

             3

Отже, підприємство повинно реалізувати продукцію на суму близько 15000 грн., щоб покрити свої витрати.

Логіка аналізу беззбитковості може бути застосована і для ви­значення обсягу виробництва та реалізації, необхідного для отримання цільової величини прибутку. Припустимо, підприємство прогнозує підвищення розміру прибутку до 2000 грн ( складає 20% обороту на фіксовані витрати). Тоді обсяг реалізації у натуральному вираженні, необхідний для отримання прогнозного прибутку, дорівнюватиме:

ОР = ПВ + ПР

  ЦР-ЗВ,

де ПР- прибуток.

ОР = 10000 + 2000 = 12000 = 6000 (од. продукції).

                                     3-1          2

Отже, підприємство повинно виробити і реалізувати 6000 одиниць продукції, щоб отримати прибуток у 2000 грн.

Аналіз «витрати—обсяг—прибуток» дає змогу збільшити гнуч­кість фінансового прогнозування і знизити фінансовий ризик за рахунок зміни структури витрат, необхідних для виробництва та реалізації продукції. Тобто, використовуючи цей метод, суб'єкт господарювання може змінювати (збільшувати або зменшувати) частку постійних і змінних витрат у загальному обсязі витрат. Що вигідно для підприємства: зменшити чи збільшити питомувагу постійних витрат в загальній структурі витрат?

Етап 2. Прогнозування балансу.

Якщо обсяг продажу продукції підприємства, повинен зрости, то й активи також мають збільшитися. Оскільки у звітному році підприємство максимально використовувало виробничі потужності, то для досягнення вищого рівня продажу кожна стаття активів має збільшитися. Для проведення операцій потрібно буде мати більше готівкових коштів. Збільшення продажу зумовить накопичення дебіторських рахунків, додаткового оборотного капі­талу, придбання нового обладнання та верстатів.

Якщо зростає продаж, то таким чином зростатиме закупівля сировини, що призведе до збільшення кредиторських рахунків. Відповідно для виконання біль­шого обсягу робіт буде залучена додаткова робоча сила, що призведе до збільшен­ня оподатковуваного прибутку. Тому зростатимуть і нарахована заробітна плата, і податкові платежі. Загалом, спонтанні (автоматичні) пасивні рахунки зростати­муть настільки, наскільки й продаж. Нерозподілені прибутки також збільшуються, але не так як продаж.

Наприклад, якщо підприємство одержує прибуток і спрямовує його частину у виробництво, нерозподілені прибутки зростатимуть навіть тоді, коли продаж спа­датиме. Тому новий обсяг нерозподілених прибутків складатиметься з попереднього рівня плюс доповнення до нерозподілених прибутків.

Узагальнюючи, можна зазначити:

• вищий рівень продажу необхідно зміцнювати вищим рівнем активів;

• деяке зростання активів може бути профінансоване внаслідок автоматичного збільшення кредиторських рахунків, рахунків накопичених платежів і за до­помогою нерозподілених прибутків;

• нестача має фінансуватися із зовнішніх джерел шляхом отримання позичок чи продажу звичайних акцій нового випуску.

Таблиця 10.2 містить фактичний баланс звітного року та проектований баланс на наступний рік.

Таблиця 10.2


Дата добавления: 2019-02-13; просмотров: 31; ЗАКАЗАТЬ РАБОТУ