Поняття про дисципліну, її завдання, та значення в практичній діяльності фельдшера ветеринарної медицини.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ТЕХНОЛОГО – ЕКОНОМІЧНИЙ КОЛЕДЖ БНАУ

ФАРМАКОЛОГІЯ

З РЕЦЕПТУРОЮ

НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК ДЛЯ СТУДЕНТІВ ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ І-ІІ РІВНІВ ЗІ СПЕЦІАЛЬНОСТІ 211 «ВЕТЕРИНАРНА МЕДИЦИНА» СПЕЦІАЛІЗАЦІЇ «ВЕТЕРИНАРНА МЕДИЦИНА»

м. Біла Церква

Укладач	Фучило Людмила Дмитрівна викладач ветеринарних дисциплін Технолого – економічного коледжу БНАУ, спеціаліст вищої категорії, викладач - методист.
Рецензент	Ніколаєвич Валентина Іванівна викладач ветеринарних дисциплін Технолого – економічного коледжу Білоцерківського НАУ, спеціаліст вищої категорії, викладач -методист.

Розглянуто та затверджено на засіданні циклової комісії ветеринарних дисциплін Протокол №____ від ___________ Голова циклової комісії ________________ А.М. Човгун

Навчальний осібник створений відповідно до програми з навчальної дисципліни “Фармакологія з рецептурою”. Знайомить з організацією лекційних занять та самостійної роботи.

Рекомендовано для викладачів і студентів вищих навчальних закладів І–ІІ рівнів акредитації спеціальності “ Ветеринарна медицина”.

ЗМІСТ

Загальні положення ……………………………………………………………… 4

Витяг з навчального плану дисципліни ‘‘Фармакологія з рецептурою’’ ……. 5

Вступ. Ветеринарна фітотерапія …………………………………………..……. 6

Аптеки, їх обладнання і устаткування ……………………………………..….. 19

Рецепт та правила виписування рецептів. Структура рецептів ………..…….. 29

Рідкі лікарські форми. Технології їх приготування та виписування рецептів 34

Тверді та щільні лікарські форми …………………………………………….... 43

М’які лікарські форми. Аерозолі ………………………………………………. 49

Загальна фармакологія

Фармакодинаміка. Способи та види дії фармакологічних засобів ……….….. 53

Фармакокінетика. Введення ліків в організм тварин …………………………. 61

Фармакотерапія. Отруєння тварин лікарськими засобами ……………..…….. 68

Засоби, що діють на центральну нервову систему.

Нейротропні засоби. Наркотичні засоби…………………………………………72

Анальгезуючі та жарознижуючі засоби ……………………………………….... 81

Засоби, що діють на центральну нервову систему. Психотропні засоби …….. 91

Засоби, що діють на центральну нервову систему збуджуючи ……………….. 97

Засоби, що діють на периферійну нервову систему ………………………..…. 103

Адсорбуючі та в’яжучі засоби …………………………………………………. 110

Засоби, що діють на еферентні нерви, збуджуючи чутливі рецептори

Подразнюючі засоби. Блювотні, румінаторні та відхаркувальні ………….… 116

Гіркоти. Проносні засоби …………………………………………………….… 123

Жовчогінні засоби. Серцеві глікозиди ………………………………………… 133

Засоби, що регулюють функцію еферентних нервів …………………………. 141

Протимікробні та протипаразитарні засоби. Дезінфікувальні та антисептичні засоби. Група фенолу та його похідні ……………………………………….... 146

Препарати важких металів їх характеристика, властивості та застосування .. 152

Кислоти, луги і мила. Група формальдегіду та група хлору …………………. 156

Група йоду. Окислювачі та група сірки ……………………………….………. 165

Хіміотерапевтичні засоби. Загальна характеристика антибіотиків ………...... 172

Сульфаніламідні препарати ……………………………………….……………. 197

Нітрофурани, лікарські барвники …………………………………………….... 204

Протипаразитарні засоби. Кокцидіостатики. Антигельмінтні засоби ………. 209

Інсектицидні, акарицидні та зооцитні засоби …………………………………. 233

Засоби, що діють переважно на процеси обміну в організмі тварин ………... 251

Солі лужних та лужноземельних металів. Засоби, що впливають на систему крові і еритропоез. Замінники крові. Вуглеводи ……………………………… 277

Глосарій ………………………………………………………………………….. 293

Висновки ………………………………………………………………………… 303

Використані джерела……………………………………………………………. 304

Рецензія ………………………………………………………………………….. 305

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Програмою дисципліни „Ветеринарна фармакологія з рецептурою” передбачено набуття студентами необхідних знань та навиків при застосуванні лікарських засобів з лікувальною та профілактичною метою для захисту тварин.

Найбільш важливим завданням з фармакології є вивчення механізму дії ліків на здоровий та хворий організми тварин, а також на збудники інфекційних та інвазійних захворювань.

Програмою дисципліни передбачено аудиторне та самостійне вивчення курсу. На самостійне вивчення відведено 48% програмного матеріалу, що становить 114 годин.

Забезпеченість підручниками з даної дисципліни становить 100%.

Методичні рекомендації із самостійного вивчення включають: рекомендовану літературу для вивчення тієї чи іншої теми, скорочену інформацію щодо вивчення теми, яка запланована на самостійну роботу, питання для самоконтролю, завдання у вигляді рецептів для виписування та закріплення матеріалу, тестові завдання, графічні або словникові диктанти. По закінченню вивчення кожної теми, яка виноситься на самостійне опрацювання, студенти здають залік у вигляді вказаних методів контролю.

В результаті вивчення дисципліни студенти повинні:

ЗНАТИ: устаткування і обладнання ветеринарної аптеки, правила зберігання лікарських засобів, правила виписування рецептів, технологію виготовлення основних лікарських форм, класифікацію лікарських засобів, дію і застосування лікарських речовин, основні ознаки отруєнь ліками і їх профілактику.

ВМІТИ: виписувати рецепти, користуватися довідниковою та іншою літературою з фармакології, готувати і стерилізувати аптечний посуд, ліки та інструменти, користуватися вимірювальними приладами і вагами, проводити розрахунки і дозувати лікарські засоби тваринам, готувати дезинфікуючі та інші розчини різної концентрації, вводити лікарські речовини різними шляхами, та надавати допомогу при отруєнні фармакологічними засобами.

ВИТЯГ З НАВЧАЛЬНОГО ПЛАНУ ДИСЦИПЛІНИ

«ФАРМАКОЛОГІЯ З РЕЦЕПТУРОЮ»

для спеціальності „Ветеринарна медицина” 211

№ п/п	Назва розділів і теми	Всьо-го	Кіл Кількість годин з них
			Ааацуеке4 аудиторних
			Теор.	Лабо- рат	Прак тичн	Сам. роб.
1	Вступ	8	2			6
2	1.Рецептура
3	1.1.Загальна рецептура	16	4		6	6
4	1.2.Спеціальна рецептура	28	8		12	8

5	Загальна фармакологія
6	2.1.Фармакодинаміка	6				6
7	2.2.Фармакокінетика	18	6		6	6
8	2.3.Фармакотерапія. Види	8				8
	фармакотерапії

9	Спеціальна фармакологія
10	3.1.Засоби, що діють на	16	12	2		2
	центральну нервову систему.
11	3.2.Засоби, що діють на	12	6	2		6
	периферійну нервову систему.
	Засоби, що пригнічують
	аферентні нерви.
12	3.3.Засоби, що збуджують	11	6	2		1
	еферентні нерви.
13	3.4.Засоби, що регулюють	8	2	2		4
	функцію еферентних та
	адренергічних нервів
14	3.5.Дезинфікуючі та	18	1	2		4
	антисептичні засоби
15	3.6.Хіміотерапевтичні засоби	20	12	2		6
16	3.7.Протипаразитарні засоби	23	9	2		12
17	3.8.Засоби, що діють на процеси	24	10	4		10
	обміну речовин в організмі
	тварин, серцеві глікозиди.
18	4. Ветеринарна фітотерапія	6	-	2		4





	Всього	216	129	20	24	87

Вступ.

Ветеринарна фітотерапія

План

1. Поняття про дисципліну, її завдання. Значення дисципліни в практичній діяльності фельдшера ветеринарної медицини.

2. Розділи фармакології та її складові частини. Зв’язок дисципліни з іншими науками.

3. Історія розвитку фармакології. Вклад вчених у розвиток фармакології.

4. Поняття про ветеринарну фітотерапію, її значення, застосування.

5. Біологічно активні речовини лікарських рослин (діючі початки).

6. Техніка збирання, сушіння та зберігання лікарської сировини.

7. Рецептура. Поняття про лікарську речовину, лікарську форму, ліки, лікарський препарат.

8.Фармакопея, мануали, довідники.

¨ Література

1.Гальчинська О. К. Фармакологія. – К.: Аграрна освіта, 2013. – 7-10, 431 – 506с.

2.Хмельницький Г.О., Строкань В.І. Ветеринарна фармакологія з рецептурою. - К.: Аграрна освіта, 2001. – 3 – 12, 251 – 252 с.

Поняття про дисципліну, її завдання, та значення в практичній діяльності фельдшера ветеринарної медицини.

Фармакологія (pharmakon - ліки, отрута, logos - наука) - наука про фізико-хімічні властивості ліків, механізми їх дії, дозування, шляхи введення в організм, розподіл, виділення і взаємодію організму та ліків.

Дисципліна "Фармакологія" призначена для набуття знань та навичок стосовно лікарських засобів, необхідних для лікування тварин.

Оскільки фельдшер ветеринарної медицини поєднує функції фельдшера і фармацевта, йому необхідні знання з організації роботи аптеки, виписування та виготовлення основних лікарських форм.

Завданням фармакології є пошук лікарських засобів, вивчення взаємодії лікарських речовин в організмі у нормі і при патології та розробка показань для їх лікувального і профілактичного застосування.

Вивчення дисципліни дає знання про фізико-хімічні властивості ліків, форми їх випуску, способи введення у організм, передбачає ознайомлення з механізмом дії лікарських речовин на здоровий і хворий організм тварин та на збудників інфекційних і інвазійних захворювань, шляхи введення, всмоктування, розподіл, перетворення (біотрансформацію) лікарських засобів в організмі, виведення (екскрецію) їх з організму, токсичні властивості, а також ефективність та переносимість препаратів залежно від цих факторів.

2.Розд і ли дисципліни та її с кладові частини . Зв’язок дисципліни з іншими науками.

Навчальний посібник дисципліни фармакологія складається з 4 розділів:

- рецептура - включає основні правила виписування рецептів, лікарські форми і способи їх виготовлення;

- загальна фармакологія - вивчає основні закономірності взаємодії лікарських речовин і організму;

- спеціальна фармакологія - розглядає реакції організму на дію лікарських засобів і їх застосування з лікувальною та профілактичною метою.

- ветеринарна фітотерапія - вивчає застосування лікарських речовин рослинного походження у різних лікарських формах для лікування тварин або людей (лікування лікарськими травами).

У спеціальній фармакології лікарські речовини вивчають за схемою у такій послідовності - назва препарату (українська та латинська), синоніми, хімічна структура, фізичні та хімічні властивості, форма випуску, умови зберігання, дія, особливості дії на тварин різних видів, показання і протипоказання до застосування, способи лікування тварин при передозуванні, шляхи введення і дози.

Фармакологія включає наступні частини:

Фармакодинаміка - вивчає фізіологічні та біохімічні зміни, які виникають в організмі під впливом фармакологічних препаратів.

Фармакотерапія - вивчає застосування ліків при певних захворюваннях.

Фармакокінетика - розглядає особливості всмоктування лікарських речовин за різних шляхів уведення в організм, розподіл їх у тканинах, механізм біотрансформації, шляхи та інтенсивність виведення з організму.

Фармакопрофілактика - містить дані про застосування лікарських засобів з профілактичною метою.

Основні джерела отримання лікарських засобів:

• мінеральні речовини - препарати заліза, міді, йоду, кобальту та ін.;

• речовини тваринного походження - екстракти органів, гормони, ферменти;

• рослинні лікарські засоби - відвари, настої, настойки, збори, а також діючі речовини у чистому вигляді — алкалоїди, глікозиди, дубильні речовини, ефірні олії та ін.;

• синтетичні сполуки - антибіотики, сульфаніламідні препарати, нітрофурани та вітаміни.

Фармакологія базується на досягненнях біології та фізики, тісно пов'язана з ботанікою, неорганічною та органічною хімією. Вивчаючи механізми дії лікарських речовин, фармакологія опирається на досягнення таких наук, як фізіологія, біохімія, гістологія, мікробіологія, патофізіологія, паталогічна анатомія і збагачується їх досягненнями, що дає можливість призначати лікарські засоби з лікувальною і профілактичною метою.

У свою чергу, фармакологія є основою лікувальної справи, а значить таких дисциплін, як внутрішні незаразні хвороби, акушерство, хірургія, епізоотології і паразитології. Наприклад, застосування наркотичних засобів та міорелаксантів дає можливість проводити хірургічні операції; сульфаніламідні препарати та антибіотики незамінніпри інфекційних захворюваннях.

3.Історія розвитку фармакології. Вклад вчених у розвиток фармакології .

У стародавніх пам'ятках культури збереглися відомості про застосування при хворобах людей засобів рослинного, тваринного та мінерального походження.

Віра у цілющу силу рослин зберігалась у легендах, повір'ях, обрядах різних народів. Алое араби вважали символом терпіння, а барвінок на Україні — символом вірності. Лікарські рослини наділялись таємничою силою, що здатна впливати на перебіг хвороби.

Згідно з тогочасними уявленнями існувало тіло і душа людини і за допомогою замовлянь та заклинань шамани намагались вигнати з тіла злих духів, які вважались причиною хвороби. З розшаруванням суспільства на класи (за часів рабовласницького ладу) лікувальна справа відокремилась у самостійну галузь. Терапія, заснована на особистому досвіді і спостереженнях, отримала назву емпіричної. Поступово з'являлись елементи наукової медицини.

У Індії використовували зміїну отруту, миш'як, мінеральні речовини. Стародавньою літературно-релігійною пам'яткою Індії XI тисячоліття до н.е. є книги "Веди". Їх зміст пов'язаний з замовляннями проти хвороб і проханнями про зцілення з відповідними магічними обрядами, гімнами-заклинаннями, замовляннями на довголіття, проханням про благословіння у господарських справах. У Ведах описано близько 800 лікарських рослин.

Медицина Китаю взяла за основу досягнення індійської медицини. У древньому Китаї описано біля 1200 ліків рослинного походження. Застосовували опій, житні ріжки, ревінь, а голкотерапія застосовується до нашого часу.

Перекладена з санскриту у IX ст. праця "Жуд-ІІІі" (чотири доповіді) і донині є одним з основних джерел вивчення тибетської медицини. Процес лікування порівнювався з підйомом сходинками: спочатку - порада про нешкідливий спосіб життя, нормальна дієта, потім - ліки, у кінці - ніж.

Серед лікарів Древньої Греції у пам'яті нащадків залишились кілька імен. Асклепіади — члени родин, що ведуть свій рід від давньогрецького бога медицини Асклепія або Ескулапа. Ескулап вважається греками засновником медицини (1145 р. до н.е.) і роду Асклепіадів.

Демокріт (470-380 рр. до н.е.) займався багатьма науками, зокрема медициною і ветеринарією, та створив атомістичну теорію.

Найвідоміший асклепіад — Гіппократ (460—377 рр. до н.е.) - був представником матеріалістичного напряму у стародавній Греції. Причиною захворювання він вважав порушення в організмі балансу крові, слизу, жовтої та чорної жовчі. Гіппокра вважали " батьком медицини". Він описав 236 рослин, які у той час застосовувались з лікувальною метою, запропонував дієту, проносні, блювотні та сечогінні засоби.

У Древньому Римі анатом, лікар та фізіолог Клавдій Гален (131-201 рр. н.е.) розробив способи екстракції діючих початків з рослинної сировини шляхом настоювання на вині, оліях, оцті, запропонувавши виготовлення настоїв, відварів, настойок. На його честь ці форми були названі галеновими. Гален радив застосовувати для лікування речовини, дія яких протилежна до стану хворого (наприклад, якщо у хворого пронос - давати йому в'яжучі засоби, а якщо запор - проносні і т.д.). Падіння Римської імперії загальмувало розвиток наукової медицини.

Арабська культура внесла свій доробок у розвиток науки про ліки. Вважають, що перша аптека була відкрита у 765 р. у Багдаді. Вчений і лікар Середньої Азії Авіцена (Абу Алі Ібн Сина), що жив у кінці X і на початку XI століття, у п'ятитомному творі "Медичний канон" навів дані про 764 лікарських засоби, описавши їх властивості, дію, показання і протипоказання до застосування.

Розвитку фармакології сприяло впровадження хімії швейцарським хіміком, лікарем, Парацельсом, що жив у епоху Відродження (1493-1541). І вважав хімію основою знань лікаря. Він ввів у практику медицини препарати ртуті, заліза, миш'яку, сірки, розвинув поняття про дози. Парацельс вивчав, як дія ліків залежить від дози, але вірив, що ліки мають силу, дану богом.

Важливу роль в історії розвитку фармакології відіграли праці лікарів Київської Русі, де, як свідчать історичні джерела, було добре розвинене лікознавство.

В Україні здавна ліки виготовляли знахарі, головним чином з трав, а іноді з тканин тварин, передаючи рецепти їх виготовлення з покоління в покоління. З поширенням християнства виготовлення ліків поступово перейшло до монастирів, зокрема ченці Києво - Печерської Лаври лікували хворих та забезпечували їх ліками власного виробництва.

Києво-Печерський монастир, заснований у XI ст., вже з перших років свого існування став не тільки одним з центрів православ'я, але й осередком вітчизняної культури. З глибини століть дійшли до нас імена перших лікарів - Петра Сиріянина, Даміана, Аліпія, Вірменина. Особливо славився лікар Агапіт.

Відомості з лікознавства можна знайти у поширених на Київській Русі лікарських порадниках, патериках, житіях, словах, літописних зведеннях, збірниках законоположень, травниках, зільниках. Рукописи від часів Київської Русі містять описи лікарських трав, а як лікувальні засоби тоді застосовували дьоготь, цибулю, часник, редьку. Секрети зцілення передавалися з покоління в покоління.

Розвитку медицини сприяло заснування Аптекарської палати, яку в 1620 р. було реорганізовано у Аптекарський приказ. До функцій установи входило збирання і вирощування лікарських рослин та закупівля їх за кордоном. Пізніше її реорганізовано у Медичну канцелярію для керівництва госпіталями, медичними школами і аптеками.

З середини XIX століття у зв'язку з бурхливим розвитком науки і техніки став швидко розвиватися промисловий синтез лікарських речовин.

Особливо велике значення для цього мали успіхи хімії та біологічних наук. Синтезу фармакологічних засобів сприяли дослідження М.М. Зініна (синтез аніліну, 1842), А.Н. Бутлерова (теорія будови органічних сполук, 1861) та ін.

Д.І. Менделєєв розробив періодичну систему елементів у 1871 р.

У першій половині XIX ст. з рослин були ізольовані алкалоїди: морфін, кофеїн, хінін, атропін.

Друга половина XIX ст. характеризується значними відкриттями в галузі фізіології та фармакології. Так, І.М. Сєченов (1829-1905), досконально вивчив вплив алкоголю на організм тварин. С.П. Боткіну (1832-1889) належить пріоритет у вивченні дії камфори, алкалоїдів, солей важких металів, а також у застосуванні в науковій медицині препаратів горицвіту та конвалії.

М.І. Пирогов у 1847 р. вперше запропонував ректальний ефірно-олійний наркоз.

М.П. Кравков (1865-1924), який був експериментатором у галузі фармакології, розробив методику дослідження ізольованих органів, описав явища синергізму та антагонізму, запропонував комбіноване застосування інгаляційних і неінгаляційних наркотиків, а також ввів у клінічну практику внутрішньовенний наркоз. Його підручник "Основи фармакології" перевидавався 14 разів.

У розвитку експериментальної фармакології виключна роль належить фізіологу і фармакологу, академіку І.П. Павлову (1849-1936). Він сформулював основні принципи теорії нервізму, розробив її принципи, довів існування організму як єдиного цілого, розробив методи умовних рефлексів, фістульний, при вивченні впливу лікарських засобів на організм. Він вивчав дію кофеїну, камфори, бромідів, алкоголю, наркотиків на центральну нервову систему, кислот, лугів, алкоголю, гіркот - на травний канал та горицвіту, конвалії строфанту - на серцево-судинну систему.

Професор М.О. Сошественськ ий (учень І.П. Павлова) (1876-1941) вважа ється основоположником ветеринарної фармакології, який заснував школу ветеринарних фармакологів і токсикологів, вивчав антимікробні, антигельмінтні, отруйні речовини та створив підручники з фармакології і токсикології.

М.О. Сошественський вперше почав вивчати дію на тварин бойових отруйних речовин, запропонував препарати хлору для дезінфекції, сірку як протипаразитарний та антигельмінтний засіб.

Академік І.Ю. Мозгов очолив після нього школу ветеринарних фармакологів і токсикологів, опублікував близько 340 робіт і є автором підручників з ветеринарної фармакології.

Під керівництвом професора Д.К. Червякова, що вивчав рослинні і синтетичні препарати, видано довідник "Лікарські засоби у ветеринарії".

Г.О. Хмельницький - доктор ветеринарних наук, професор, академік УААН, заслужений діяч науки і техніки України зробив значний внесок у розвиток ветеринарної фармакології. Він є співавтором підручників "Фармакологія з рецептурою", "Ветеринарна фармакологія", навчальних посібників "Практикум з основ технології лікарських форм у ветеринарній медицині", "Ветеринарна токсикологія".

4. Поняття про ветеринарну фітотерапію її значення . Фітотерапія (від грец. phytos - рослина) вивчає застосування лікарських речовин рослинного походження у різних лікарських формах для лікування тварин або людей (лікування лікарськими травами).

Термін "фітотерапія" введено французьким лікарем Анрі Леклерком (1870-1955), який жив і практикував у Парижі.

Ветеринарна фітотерапія базується на лікуванні тварин лікарськими рослинами (трави, коріння, насіння, плоди, кора). Вона відіграє важливу роль в ветеринарній медицині, оскільки є досить ефективним методом лікування, не шкодить здоров’ю хімічними речовинами та є економічно доцільним методом, через що і набула широкого застосування.

Лікувальна дія рослин обумовлена їх біологічною активністю, комплексом органічних і неорганічних речовин в них, і залежить від вмісту в них діючих початків.

Людина з давніх часів застосовує дикорослі плоди, зелені частини рослин, їх корені та кореневища. Але лікувальними властивостями природа наділила лише 100 тисяч видів рослин.

До середини XX ст. лікарські рослинні препарати домінували у медицині в силу доступності, простоти виготовлення та рівня наукового розвитку. З середини XX ст. їх потіснили синтетичні лікарські засоби, отримані завдяки розвитку сучасної світової фармації.

Але чим довше використовує медицина лікарський засіб, тим більше з'являється даних про його побічну дію. Екологічні проблеми в Україні, як і в усьому світі, спонукали до нового погляду на традиційні методи лікування, зокрема на фітотерапію.

Починаючи з IX ст. науковці проводять фундаментальні дослідження, фітотерапія набуває наукового змісту завдяки проведенню екстракції діючих активних речовин і їх хімічному аналізу.

Наприкінці XX ст. сучасна фітотерапія отримала наукове обгрунтування і підтримку вчених, які провели фундаментальні дослідження у цій галузі.

У 1990 р. В.Г. Латинський сформулював принципи фітотерапії, етапність, системність, адекватність, безпечність, комбінування, обережність.

Дата добавления: 2019-02-13; просмотров: 713; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

12 3 4 5 6 7 8 9 10 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!