Несумісності лікарських речовин

При виписуванні рецептів слід брати до уваги такі несумісності:

-хімічну, коли при виготовленні лікарської форми виписані речовини вступають у хімічну реакцію, в результаті чого може випадати осад або утворюватися неактивні чи отруйні хімічні сполуки; (на базі цієї несумісності були винайдені антидоти )

- фізико – хімічні, коли при змішуванні виписаних інгредієнтів не можливо виготовити лікарську форму ( незмішуються олія і вода, гліцерин і перманганат калію дають спалах);

- фармакологічну, коли лікарські речовини взаємодіють в організмі тварини і це супроводжується послабленням їх основної дії, появою небажаного ефекту. Не слід також робити не раціональні прописи до рецептів, це ускладнює виготовлення.

Маса і міра лікарських речовин

При виготовленні ліків необхідно правильно зважувати або відміряти лікарську речовину. Масу лік.речовини зазначають у грамах, а об’єм рідини у мілілітрах, краплях. Одиницею маси в аптеці є грам 1,0. маса речовини менша за грам має такі назви і позначення: дециграм – 0,0001; міліграм – 0,001; дециміліграм – 0,0001, мікрограм. За одиницю вимірювання об’єму прийнято брати мілілітр (мл ), вищою одиницею ємності є літр (1л ). Для дозування речовин можна користуватись такими даними: 1мл води містить 20 крапель, 1мл спирту – 60 крапель, 1 мл ефіру – 90 крапель. Активність деяких лікарських речовин(антибіотиків, гормональних препаратів) вимірюють в одиницях дії (ОД) або міжнародних одиницях дії (МОД).

Дозування сипких і деяких рідких форм ложками, склянками та інше досить відносне, але у ветеринарній практиці застосовується широко (для не сильно діючих речовин). Чайна ложка містить 4 – 5 мл, десертна 8 – 10 мл, столова 16 – 20. Склянка 200 – 250мл.

? ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1.Що таке аптека?

2.Які є типи аптек?

3.Яке обладнання передбачається в аптеках?

4.Де зберігають ліки, до складу яких входять отруйні речовини?

5.Які ваги бувають в аптеках?

6.Як нормують лікарську речовину?

7.Вкажіть правила виписування рецептів.

8.Назвіть несумісності ліків.

9.Скільки мілілітрів містить чайна, столова, десертна ложки?

Рідкі лікарські форми. технологія їх приготування та виписування рецептів

План

1. Загальна характеристика рідких лікарських форм, значення та застосування.

2. Класифікація рідких лікарських форм.

3. Технологія виготовлення, застосування і виписування розчинів.

4. Технологія виготовлення, застосування і виписування відварів та настоїв.

5. Технологія виготовлення, застосування і виписування емульсій.

6. Виготовлення, застосування і виписування мікстур.

7. Виготовлення, застосування і виписування слизей.

8. Галенові і новогаленові препарати.

¨ Література

1.Гальчинська О. К. Фармакологія. – К.: Аграрна освіта, 2013. – 46 – 56, 74 - 77с.

2.Хмельницький Г.О., Строкань В.І. Ветеринарна фармакологія з рецептурою. - К.: Аграрна освіта, 2001. – 269 – 290 с.

Для лікування тварин у ветеринарній практиці широко застосовують рідкі лікарські форми. Вони зручні при введенні, легко готуються та широко застосовуються.

Вони бувають олійні, водні та спиртові в залежності від розчинника.

Розчини – однорідна прозора рідина, яку одержують в результаті повного розчинення лікарських речовин (твердих, рідких) в розчинниках.

Водні: дистильована (Agua destillata), кип’ячена вода (Agua cocta);.

Спиртові: спирт етиловий (Spiritus aethylicus), ефір (Aetheris).

Олійні: гліцерин (Glуcerinum), оливкова олія (Oleum olivarum) касторова (Ricini), персикова (Oleum persicorum), соняшникова олія (Oleum Helianthi) льняна (Oleum Lini).

Залежно від того, в якому розчиннику лікарська речовина, розрізняють водні (Solutionіs aguosae), спиртові (Solutionis spirituosae) і олійні (Solutionis oleosae) розчини.

Розчини застосовують для зовнішнього і внутрішнього вживання, а також для парентерального введення – підшкірно, внутрішньом’язово, внутрішньовенно. Для парентерального введення ліки мають бути стерильними або відпускатись в ампулах.

Виготовляють розчини трьома способами: масовим, об’ємним та масово – об’ємним.

При виготовленні розчинів крупнокристалічні речовини, сухі та густі екстракти спочатку розтирають у ступці з незначною кількістю розчинника до утворення однорідної маси, а потім уже додають необхідну кількість його. Фільтрують розчини через фільтрувальний папір або кілька шарів гігроскопічної вати. Використовують також спеціальні фільтри.

При виписуванні олійних або спиртових розчинів після зазначення лікарської форми та назви її в родовому відмінку пишуть олійного чи спиртового, а далі концентрацію і кількість розчину.

Зразок рецепту за скороченою формою

Rp.: Solutionis Novocaini 0,5% – 210,0

Sterilisetur!

D.S. Для ін’єкцій

Зразок рецепту за розгорнутою формою

Rp.: Novocaini 1,01

Aquae destillatae ad 210,0

M. f. solutio. Sterilisetur!

D.S. Для ін’єкцій

Зразок рецепту в ампулах

Rp.: Solutionis Novocaini 0,5% – 10,0

D.t.d № 21 in ampullis

S. Для ін’єкцій

Зразок олійного розчину

Rp.: Solutionis Camphorae oleosae 20% - 50 ml

D.S. Зовнішньо.

Зразок спиртового розчину

Rp.: Solutionis Iodi spirituosae 5% - 50 ml

D.S. Зовнішньо.

НАСТОЇ ТА ВІДВАРИ

Настій – Іп fusum . Відвар – Decoctum

Настоями і відварами називають рідкі лікарські форми, що є водними витяжками з рослинної сировини діючих початків.

При виготовленні настоїв використовують ніжні частини рослин витягують такі початки: алкалоїди, глікозиди, ефірні олії, вітаміни, гормони, а відварів – дубильні речовини, слизі, таніди, крохмаль та інш. Настої частіше виготовляють з ніжних частин лікарських рослин (листків, квітів), трав та з екстракту рослинної сировини. Це доцільніше робити тоді, коли рослинний матеріал містить леткі сполуки (ефірні олії) або коли речовини легко руйнуються при тривалому нагріванні.

Відвари звичайно виготовляють з насіння, кори, кореневищ і коріння, зрідка з листків.

Настої і відвари призначаються для внутрішнього і рідше для зовнішнього застосування. Виготовляють їх перед вживанням. Оскільки настої і відвари швидко псуються, їх виписують на 3 – 4 дні і рекомендують зберігати в прохолодному місці. Дозують настої і відвари ложками, склянками, пляшками. Виписують їх частіше в скороченій формі з зазначенням кількості лікарської сировини і загальної кількості настою чи відвару.

При виготовленні настоїв і відварів здебільшого користуються трьома співвідношеннями: 1 : 10 (1 частина рослинної сировини і 10 частин води) – для не сильнодіючих речовин і якщо у рецепті не вказано співвідношення;

1 : 30 – для трави горицвіту, конвалії, кореневищ валеріани;

1 : 400 – для сильнодіючих і отруйних засобів.

Виготовлення настоїв і відварів. Для виготовлення настоїв і відварів беруть висушені та подрібнені до 5 мм - квіти, листя, трави; листя з твердою шкіркою - до 1 мм; стебла, кора, корені і кореневища - до З мм; насіння, плоди - до 0,5 мм і висипають у прогрітий протягом 15 хв на водяній бані фарфоровий, емальований або з нержавіючої сталі посуд, що називається інфундиркою. Потім туди доливають дистильовану воду кімнатної температури, закривають кришкою і ставлять на киплячу водяну баню або в інфундирний апарат: настої на 15 хв, відвари на 30 хв. Відвари проціджують в гарячому стані (через 10 хв), а настої – після повного охолодження (через 45 хв). Проціджена рідина має назву колатура.

Оскільки суха рослинна сировина поглинає частину води, кількість настою буде меншою за потрібну. Тому, заздалегідь, води для трави, квітів, кори беруть у 2 рази більше за їх масу, коренів і кореневищ - у 1,5 рази, насіння - у 3 рази більше відваженої сировини.

Можна користуватися таблицею коефіцієнтів водопоглинання для різних видів рослинної сировини. Коефіцієнт водопоглинання - це кількість води, яка утримується 1 г рослинної сировини після її віджимання. Щоб визначити додаткову кількість води, яку потрібно додати до кількості настою, вказаної у рецепті, кількість рослинної сировини множать на коефіцієнт водопоглинання для відповідної сировини. Отриману кількість додають до загальної кількості настою.

Настої можна отримати розчиненням екстрактів у воді. Якщо настій виготовляють з екстракту рідкого, беруть його кількість у співвідношенні 1:2, з сухого — 1:1 або 1:2, тобто кількість екстракту або відповідає кількості сировини, вказаній у рецепті (1:1), або її беруть у 2 рази більше (1:2).

Виготовлений настій має бути прозорим, без частинок сировини; колір і запах має відповідати властивостям сировини.

Відпускають настої і відвари тільки свіжо виготовленими. При цьому на склянках повинні бути етикетки з надписами: “Зберігати у прохолодному місці”, “Перед вживанням збовтувати”.

Зразок рецепту

Rp.: Infusi floris Chamomillae 1 : 10 - 500,0

D.S. Внутрішнє. Теляті. По півсклянки два рази на добу.

Rp.: Decocti corticіs Quercus ex 50,0 - 500,0

D.S. Внутрішнє. Корові. На одне введення.

Емульсія – рідка лікарська форма, в якій нерозчинні у воді рідини (жирні олії, бальзами) знаходяться у водному середовищі у завислому стані (у вигляді дрібненьких крапельок). Зовнішньо емульсії нагадують молоко. Складові частини: дисперсна фаза (олії жирні чи ефірні);

емульгатор;

дисперсне середовище (вода).

Види емульсій:

1. Насіннєва (справжня) - складається з насінняолійних культур (льону, гарбузів, коноплі) та води у співвідношенні 1:10. Емульгатори не використовують, так як насіння цих рослин містить олії і слизові речовини білкової природи, які мають емульгуючі властивості.

Виготовлення: насіння поміщають у ступку, розтирають, додають трохи води, розмішують і додають решту води, проціджують через подвійний шар марлі. При необхідності доводять до потрібного об'єму водою.

Виписування, скороченим рецептом, вказуючи назву лікарської форми, частину рослини, назву рослини, кількість насіння та емульсії.

Rр.: Еmulsi seminis Lіnі ex 20,0- 200,0

D. S. Внутрішньо.

2. Олійна (несправжня) - складається з олій: рицинової – Оleum Riсіnі, соняшникової – Оleum НеІіаnthі, лляної – Оleum Lіnі), емульгатора і води у співвідношенні 2:1:17. Як емульгатори (для розділення олії на дрібні краплини і забезпечення стійкості дисперсної системи) застосовують жовток яйця, сухе молоко, камедь (Vitelli ovis, Gummi arabicum), желатозу (Gelatosa), слиз крохмальний, емульгатор Т-2.

Виготовлення: спочатку виготовляють первинну емульсію: для цього у ступці змішують 10 г олії, 5 г емульгатора та води 7,5 мл - кількість, яка дорівнює половині суміші олії і емульгатора. Змішують до появи звуків потріскування, після чого додають решту води невеликими порціями.

Виписування: скороченим і розгорнутим способами. У скороченому рецепті вказують назву форми, вид олії та кількість емульсії.

Rр.: Еmulsi оlеі Rісіnі 200,0

D. S. Внутрішньо.

У розгорнутому рецепті вказують вид олії та її кількість, емульгатор, його кількість та воду у співвідношенні 2:1:17.

Rр.: Olеі Rісіnі 10,0

Gelatosае 5,0

Аquae coctae 185,0

M. f. emulsum

D. S. Внутрішньо.

Застосування: всередину та зовні . Емульсії нестійкі, швидко псуються. До емульсій нерідко додають порошки, настойки, сиропи.

МІКСТУРА – рідка лікарська форма для внутрішнього введення, яку одержують розчиненням або змішуванням лікарських речовин в рідинах. Рідкою основою для мікстури може бути вода, рослинні олії, спирт, настої, відвари, слизи, настойки. Мікстури містять 3 і більше інгредієнтів. Інгредієнтами можуть бути тверді і рідкі лікарські форми.

Види мікстур:

§ прозорі (речовини повністю розчинені у розчиннику);

§ опалесціюючі (утворюються при змішуванні з водою екстрактів та настойок);

§ мутні (отримують при змішуванні з водою (з настойками) смолистих речовин, ефірних олій або спиртових розчинів ефірних олій);

§ завислі (з осадом);

§ мікстури-суспензії - утворюються, коли речовини не розчиняються у рідині; застосовують після збовтування.

Виготовлення: сухі речовини відважують, поміщають у колбу, змішують або розчиняють у невеликій кількості води або рідини, яка входить до складу мікстури, потім, помішуючи, додають решту рідини. Якщо виготовляють мікстуру з рідких лікарських речовин, то загальний об'єм визначають сумуванням об'єму всіх рідин.

Застосування: всередину. Дозують мікстури умовними мірами: ложками (чайними, столовими), склянками. Враховують, щоб у 1 умовній мірі містилася тільки одноразова доза ліків.

Наприклад: потрібно виписати мікстуру на курс лікування 5 днів, по 3 рази на добу, у якій разова доза натрію броміду - 0,2; цукру - 0,5 г. По 1 столовій ложці на прийом.

Щоб визначити сумарну дозу (СД) потрібно СД = РДх КП, тобто разову дозу помножити на кількість прийомів (3 рази на добу х на 5 діб, отримаемо 15 прийомів).

Для натрію броміду - 0,2 г х 15 = 3 г, для цукру - 0,5 г х 15 = 7,5 г.

Дозують столовими ложками, які містять 15-20 мл, тому загальний об'єм мікстури 15 мл х 15 = 225 мл. В рецепті обов'язково зазначають всі 225,0 (до 225 мл), тому що 3 г +7,5 г + 225 = 235,5 мл. Ця кількість переважає кількість столових ложок на 15 прийомів.

Виписуються мікстури тільки розгорнутим рецептом.

Rр.: Natrii bromidi 3,0

Sассhагі 7,5

Aquae destillatае 225,5

М. f. mixturа

D. S.: Внутрішньо. По столовій ложці тричі на добу до годівлі протягом 5 діб.

СлизИ – густа рідина, одержана з рослин, що містять слизові речовини: насіння льону, крохмаль, алтейний корінь.

Для виготовлення крохмального слизу одну частину крохмалю, змішують з чотирма частинами холодної води, потім додають 45 частин гарячої води і доводять до кипіння. Кип’ятять протягом 3 – 5 хв, постійно помішуючи.

Слиз насіння льону одержують збовтуванням або кип’ятінням у склянці протягом 15 хв 1 частини насіння і 30 частин гарячої води.

Слиз з кореня алтеї: 5 г подрібнених коренів заливають 100 частинами холодної води, 30 хвилин вигримують, потім проціджують. Нагрівання непотрібне.

Застосування: слизи нестійкі, швидко псуються, використовуються у перший-другий день. Застосовують слизі здебільшого як обволікаючі речовини з лікарськими засобами, що мають подразнювальну дію. Вводять їх через рот або у вигляді клізми через пряму кишку, рідше зовні. У ветеринарній практиці широко застосовують слиз з крохмалю і насіння льону

Виписування: у рецепті вказують назву форми, назву рослини та кількість слизу.

Rр.: МисіІаgіnis аmyli sоІаnі 200,0

Chlorali hydrati 10,0

M. D. S. Ректально.

Галенові і новогаленові препарати .

Галенові препарати одержують в результаті технологічної обробки (екстрагування, перегонка, осаджування) лікарської сировини мінерального, тваринного і головним чином, рослинного походження. До галенових препаратів належать настойки, екстракти, ароматичні води, сиропи. Недоліком галенових препаратів є те, що склад їх непостійний як в кількісному, так і в якісному відношенні.

Новогаленові препарати – витяжки лікарських речовин (в основному з рослин), максимально очищені від побічних речовин. До них належать гітален, адонізид, лантозид. Випускають новогаленові препарати для ін’єкцій в ампулах, а для внутрішнього застосування – у флаконах.

Сюди належать настойки, екстракти, сиропи.

Дата добавления: 2019-02-13; просмотров: 525; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

⇐ Предыдущая 4 5 6 7 8910 11 12 13 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!