Проблема мети виховання. Особистісно-соціальна детермінованість мети виховання.
Поняття мети виховання. Виховання як цілеспрямований процес. Мета виховання як педагогічна модель особистості, визначальна характеристика виховної системи. Конкретизація в меті виховання ідеалів особистості, колективу суспільства. Підпорядкування меті виховання змісту, організації, методів і форм роботи. Виховний ідеал. Фактори, що впливають на формування мети виховання. Етапи конкретизації мети виховання.
Проблема мети виховання в історії педагогіки й школи. Стародавня Греція (ідея калокагатії). Епоха Відродження (ідея всебічного та гармонійного розвитку особистості). Період зародження буржуазних відносин (ідея поєднання розумової та фізичної праці як основи повноцінного розвитку особистості). Специфіка мети виховання в соціалістичному суспільстві (ідея виховання особистості «пролетарської дитини»). Педагогічні погляди на мету виховання А.С. Макаренка. Структура особистості школяра з позицій мети виховання.
Питання мети та всебічного розвитку особистості в Державній національній програмі «Освіта», Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті, Законі України»Про виховання дітей та молоді» та Національній програмі виховання дітей та учнівської молоді в Україні. Утвердження національної системи виховання; формування людини-громадянина з високою національною гідністю, національним характером і складом мислення. Національний тип особистості. Актуальність ідеї формування всебічно розвиненої особистості. Сформованість національної самосвідомості; комплекс громадянських рис; національні цінності; екологічна культура; культура інтелектуальної та фізичної праці особистості. Пріоритетна ціль шкільної освіти – формування особистості патріота і громадянина.
|
|
|
Характеристика сучасних зарубіжних концепцій мети виховання. Індивідуальність, творчість та гармонійність особистості – основні компоненти мети виховання в зарубіжних освітніх концепціях. Особистісна та соціальна зорієнтованість виховання в північноамериканській, європейській і японській освітніх системах. Концепції мети виховання зарубіжних педагогів і психологів (В. Брецинка; І. Грунц-Штолль; М. Постман; Г. Гізене; А. Міллер та ін.). Поняття «гуманістичної вітчизняної школи».
Формування виховуючих суб’єкт-суб’єктних відносин «учитель-учень» у загальноосвітній школі як основи реалізації оновленої парадигми виховання.
Поняття виховуючих відносин. Ґенеза і сучасний стан проблеми. Виховуючі відносини як першооснова і найважливіша умова повноцінного розвитку дитини. Обґрунтування відносин як педагогічної категорії (А.М. Бойко).
|
|
|
Проблема відносин учителя і учня в історії педагогіки: Я.А.Коменський; Стефан і Лаврентій Зизанії; Памва Беринда; Мелетій Смотрицький; І.Галятовський; І.Гизель; Й.Горбацький; Л.Баранович; Е.Славинецький; С.Полоцький; Ф.Прокопович; Г.С.Сковорода; Т.Г.Шевченко; Я.Козельський; М.Козачинський; І.І.Бєцкой; М.Новиков; І.Я.Франко; М.І.Пирогов; О.В.Духнович; К.Д.Ушинський; М.А.Корф; М.Ф.Левицький; Т.Г.Лубенець; Х.Д.Алчевська; Я.Ф.Чепіга; Л.М.Толстой; І.М.Стешенко; С.Ф.Русова; С.Т.Шацький; А.С.Макаренко; В.О.Сухомлинський. Внесок у розробку проблеми відносин «учитель-учень» сучасних учених І.Д.Беха, А.М.Бойко, О.А.Киричука, Л.В.Кондрашової, Л.С.Нечепоренко, О.Я.Савченко, О.В.Сухомлинської та ін.
Структура і механізми виховуючих відносин. Виховуючі взаємини як феномен життєдіяльності особистості і колективу. Причини дегуманізації відносин у сучасній школі. Механізми формування виховуючих відносин;вирішальне значення особистісних і професійних якостей учителя. Основні компоненти загальної структури виховуючих взаємин: дії суб’єктів виховного процесу; поведінка; емоції; воля.
Суб’єкт-суб’єктні взаємини вчителів і учнів як основа нової парадигми виховання.
Співробітництво та співтворчість у виховній роботі загальноосвітнього навчально-виховного закладу.
|
|
|
Педагогіка співробітництва. Рівні виховуючих відносин і шляхи їх формування. Співпідпорядкування, співробітництво, співтворчість педагогів і дітей у процесі виховання. Співтворчість і співробітництво на ґрунті гуманних і високоморальних відносин як людиноутворюючий процес і найвищі рівні пелагічної взаємодії. Гуманізм учителя, морально-естетична спрямованість його діяльності.
Специфіка виховуючих відносин у виховній і навчальній діяльності вчителя загальноосвітнього навчально-виховного закладу. Практичний характер виховуючи відносин. Практично-духовні виховуючі стосунки.
Проблема класифікації виховуючи відносин. Загальна характеристика нової педагогічної взаємодії: типи відносин у загальноосвітній школі (А.М. Бойко).Основа класифікації – позиція вчителя. Відносини-властивості; відносини-залежності; взаємозалежність. Самовідносини. Педагогічна взаємодія.
Розуміння дитини як суб’єкта і мети навчально-виховного процесу. Нова модель педагогічної взаємодії. Класифікація відносин за метою та загальною спрямованістю взаємодії, за її змістом, за способами здійснення взаємодії, за організацією; за семантикою взаємодії, за характером (емоційною спрямованістю) взаємодії. Небажані типи стосунків – ситуативний і конфронтаційний.
|
|
|
Роль директора школи у формуванні морально-естетичних взаємин.
Стилі взаємодії педагогів та учнів: автократичний, демократичний й анархічний; дистантний, контактний, проблемоорганізуючий. Залежність взаємин у шкільному колективі від стилю директора школи.
Класифікації стилю діяльності педагогів. (В.М. Сорока-Росинський, Е.Г. Костяшкін, В.О. Кан-Калик, Г.С. Кузьмін). Позитивні моделі виховуючи взаємин педагогів і учнів (А.М. Бойко). Значення привабливого образу вчителя у спілкуванні. Регіональний досвід ефективного співробітництва й співтворчості учнів, учителів, керівництва школою.
Дата добавления: 2018-10-27; просмотров: 331; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!